Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №520/3282/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 р. Справа № 520/3282/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В.) від 27.05.2026 по справі № 520/3282/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службі під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, оформлене протоколом № 12 від 10.02.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.02.2026 разом з підтвердними документами та за результатами її розгляду прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” у спосіб, визначений Порядком № 560.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 фактично розглядалася заява ОСОБА_1 разом з підтверджуючими документами щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (утримання понолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи) 1 робочий день. Під час розгляду вказаної заяви комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 всупереч п. 60 Порядку № 560 не було направлено відповідний запит до органів державної влади, інших державниєх органів для отримання інформації та перевірки відомостей про те, чи дійсно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є донькою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . У разі направлення відповідачем запитів було б продовжено строк розгляду заяви до отримання відповіді від органу державної влади. Натомість, відповідачем не було перевірено факт батьківства, а передчасно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що подані позивачем документи не давали можливості однозначно підтвердити його батьківство щодо особи, у зв`язку з утриманням якої заявлялося право на відстрочку. Наявні в документах відомості містили розбіжності, а будь-яких додаткових документів, які б усували такі розбіжності та підтверджували родинний зв`язок, заявником не подавались.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є громадянином України, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наданими копіями військово-облікових документів ОСОБА_1 , військово-обліковим документом, сформованим у мобільному застосунку «Резерв плюс» (номер в реєстрі Оберіг 150620231455449100183), а також витягом з послужної карти військовозобов`язаного.

09.02.2026р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" через Центр надання адміністративних послуг м. Харкова, надавши заяву про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи).

Відповідно до повідомлення № 20260209-484884 від 16.02.2026, сформованого засобами мобільного застосунку «Дія», позивача було повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто заяву (номер заяви 20260209-484884) та підтвердні документи ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи) та за результатом її розгляду протоколом № 12 від 10.02.2026 ухвалено рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку з невідповідністю прізвищ батька і дитини ( ОСОБА_3 ).

Згідно копії витягу з протоколу від 10.02.2026р. № 12 засідання Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , наданої до матеріалів справи, вбачається, що позивачу було відмовлено у наданні відстрочки у зв`язку з невідповідністю прізвищ дитини та батька (позивача).

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих до суду копій свідоцтва про народження ОСОБА_2 Серія НОМЕР_1 , її батьком вказано ОСОБА_1 , натомість заявником про надання відстрочки був позивач у цій справі - ОСОБА_1 , що вбачається з копії його паспорту серія НОМЕР_2 , тобто інша особа. Спірне питання полягає не у тому, що батько і дитина повинні мати однакові прізвище, як вказувалося в позовній заяві, а у тому, що право на надання відстрочки в даному випадку має саме батько дитини з інвалідністю, і його батьківство має бути підтверджено належними документами, які приєднуються до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, а саме - свідоцтвом про народження дитини.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

В свою чергу, приписами статті 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Зокрема, згідно з пунктом 7 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.

Кабінетом Міністрів України постановою № 560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Згідно з п.58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Так, відповідно до Додатку № 5 зазначеного Порядку документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 7 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII є:

- для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, – для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

для підтвердження родинних стосунків - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до повідомлення № 20260209-484884 від 16.02.2026, сформованого засобами мобільного застосунку «Дія», позивача було повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто заяву (номер заяви 20260209- 484884) та підтвердні документи ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи) та за результатом її розгляду протоколом № 12 від 10.02.2026 ухвалено рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку з невідповідністю прізвищ батька і дитини ( ОСОБА_3 ).

Відповідно до інформації, що міститься в свідоцтві про народження виданому повторно 29.07.2017 року серії НОМЕР_1 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_1 . /а.с. 11/

При цьому, звертаючись до відповідача з заявою про отримання відстрочки позивач ОСОБА_1 надав копію паспорта серії НОМЕР_3 .

Аналізуючи дані документи в їх сукупності, встановлено, що дані позивача мають розбіжність з даними особи, яка вказана в свідоцтві про народження ОСОБА_2 , як батько.

З огляду на те, що прізвище особи яка вказана батьком ОСОБА_2 та позивача - ОСОБА_1 є різними, а позивачем в свою чергу не надано повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян, фактично позивач перекладає на відповідача факт встановлення йому приналежності документа, що є безпідставним.

Наявність у відповідача доступу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, шляхом інформаційного обміну, не пов`язується з обов`язком відповідача встановлювати чи підтверджувати факт родинних зв`язків військовозобов`язаного.

Стосовно доводів позивача про те, що чинне законодавство не містить обовязку для отримання відстрочки від призову на військову службу мати однакові прізвища для батька та дитини, колегія суддів зазначає, що причиною для відмови наданої відповідачем стала не відмінність прізвищ дитини та батька, а відмінність прізвища позивача (згідно його паспортних даних - ОСОБА_4 ) та прізвища особи яка вказана батьком у свідоцтві про народження - ОСОБА_5 .

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 520/3282/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло