Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №460/10353/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 серпня 2026 року м. Рівне№460/10353/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;

зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України оформити та направити документи, необхідні для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 в даний час проходить військову службу за мобілізацією у в/ч НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що є батьком трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років та фактично здійснює їх утримання, що підтверджується наданими документами. З метою реалізації права на звільнення з військової служби, передбаченого підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. У зв`язку з відсутністю будь-якої інформації щодо результатів розгляду поданого рапорту представником був направлений адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з вимогою надати інформацію про результати розгляду рапорту та копію прийнятого рішення. Листом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 20.05.2026 року №60/12-Б-32-Аз повідомлено, що молодший лейтенант ОСОБА_1 дійсно звертався із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Разом з тим відповідач прямо зазначив, що командиром військової частини рапорт по суті не розглядався, рішення щодо нього не приймалося, а сам рапорт був повернутий для усунення недоліків та подання додаткових документів. Таким чином саме відповідь на адвокатський запит підтверджує одночасно три обставини, що мають істотне значення для справи: факт подання рапорту, факт його нерозгляду та факт неприйняття будь-якого рішення по суті звернення Позивача. Після отримання зазначеної відповіді Позивач усунув усі зауваження, викладені відповідачем, та повторно подав рапорт про звільнення від 23.05.2026 року. До повторного рапорту було долучено повний пакет документів, а саме: свідоцтва про народження дітей, рішення суду про розірвання шлюбу, нотаріально посвідчену заяву матері дітей, документи щодо регулярного перерахування коштів на утримання дітей, документи щодо придбання речей та майна для дітей, лист органу державної виконавчої служби про відсутність виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів, а також інші документи на підтвердження фактичного утримання дітей. Повторний рапорт був належним чином направлений відповідачу, що підтверджується доказами його відправлення та отримання. Незважаючи на це, станом на день звернення до суду відповідач не прийняв жодного рішення за повторним рапортом, не видав наказ про звільнення, не прийняв мотивованого рішення про відмову у звільненні та не повідомив Позивача про результати розгляду його звернення. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки на підтвердження обставин, що дають підставу для звільнення з військової служби, він надав усі необхідні документи. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 16.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у надісланому суду відзиві на позов позовні вимоги не визнав та просив відмовити в позові. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідач підтверджує факт надходження від позивача відповідного рапорту, поданого 23.05.2026, з доданим пакетом документів. Разом з цим, відповідач категорично заперечує твердження Позивача про "нерозгляд" рапорту, оскільки фактичні обставини справи свідчать про наступне. Рапорт позивача був прийнятий до реєстрації та опрацювання уповноваженими структурними підрозділами військової частини у встановленому порядку. До рапорту Позивачем додано: копії свідоцтв про народження трьох дітей; копію рішення суду про розірвання шлюбу; нотаріально посвідчену заяву матері дітей від 20.04.2026; квитанції про переказ коштів; документи щодо придбання речей/ майна для забезпечення дітей; лист державної виконавчої служби про відсутність виконавчих проваджень та інші документи. За результатами юридичної перевірки доданих документів структурні підрозділи військової частини дійшли висновку, що зазначений пакет, хоча і є об`ємним за кількістю аркушів, не утворює належної та достатньої доказової сукупності, яка б підтверджувала факт реального утримання Позивачем трьох дітей у розумінні підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII. У зв`язку з недостатністю поданого пакету документів рапорт повернуто Позивачу для усунення недоліків та доукомплектування документів, що підтверджують склад сім`ї, спільне проживання з дітьми, систематичність та цільове призначення утримання, або (у випадку роздільного проживання з дітьми) судове рішення про стягнення аліментів і довідку органу державної виконавчої служби про відсутність заборгованості з їх сплати (а не лише про відсутність відкритих виконавчих проваджень). Таким чином, рапорт Позивача не залишався без розгляду - він пройшов етап ретельної юридичної перевірки доданих документів, за результатами якої командир військової частини об`єктивно не мав можливості ухвалити остаточне рішення (наказ про звільнення), оскільки наданий пакет документів не утворює завершеного юридичного складу, необхідного для застосування пільгової підстави звільнення. Враховуючи наведене просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивачем було подано відповідь на відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що лист № 60/12?Б?32?Аз від 20.05.2026 відповідача є лише інформаційним листом щодо розгляду рапорту, водночас такий не може вважатися вмотивованим рішенням щодо відмови/задоволені рапорту, оскільки за своєю суттю є відповіддю на адвокатський запит. Наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що відповідач не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті. У зв`язку з цим, позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо належного розгляду рапорту на звільнення з військової служби позивача на підставі рапорту поданого 30.03.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Інші заяви по суті справи не надходили.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що з 25.02.2026 молодший лейтенант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2026 №60/2/1-742.

23.05.2026 позивач звернувся до в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років), до якого долучив документи на 19 аркушах.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2026 №60/12-М-168, у зв`язку з недостатністю поданого пакету документів рапорт від 23.05.2026 повернуто позивачу для усунення недоліків та доукомплектування документів, що підтверджують склад сім`ї, спільне проживання з дітьми, систематичність та цільове призначення утримання, або (у випадку роздільного проживання з дітьми) судове рішення про стягнення аліментів і довідку органу державної виконавчої служби про відсутність заборгованості з їх сплати (а не лише про відсутність відкритих виконавчих проваджень).

Вважаючи бездіяльність відповідача у не розгляді рапорту протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Закон №2232-XII (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою, четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.

Так, з 18.05.2024 діє нова редакція статті 26 Закону №2232-ХІІ, згідно з абзацом п`ятим пункту 3 частини дванадцятої якої військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Отже, виходячи з вищезазначених норм, правовою підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану є перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. При цьому право військового на звільнення з військової служби не перебуває у залежності від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), оскільки вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.

Відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі – Постанова №413) військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, наявність у особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей.

Як передбачено пунктом 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Отже, наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.

Суд встановив, що у рапорті про звільнення з військової служби позивач вказав підставу звільнення – перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Розглядаючи рапорт, в/ч НОМЕР_1 повернула його позивачу для усунення недоліків та доукомплектування документів.

Вирішуючи питання наявності/відсутності правових підстав для звільнення позивача з військової служби згідно з вимогами абзацу п`ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 121 Сімейного кодексу України (далі – СК України) визначено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Водночас, згідно зі статтями 133-134 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

На підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

За правилами, визначеними у частині першій статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з вимогами частини другої статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Судом встановлено, що позивач до рапорту про звільнення долучав документи на 19 аркушах, що не заперечується сторонами, які підтверджують наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.01.2020 у справі № 569/8338/19 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 24.02.2020.

У шлюбі з ОСОБА_2 у позивача народилися двоє дітей: донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ., у них народився ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану № 00057111826 від 14.03.2026 було внесено зміни до актового запису про народження від 18.03.2025 № 547 стосовно ОСОБА_6 , щодо внесення відомостей про визнання батьківства на підставі заяви матері та батька дитини про визнання батьківства № 24/24.11-05-01-08 від 14.03.2026 та змінено відомості про батька прізвище « ОСОБА_7 » замінено на « ОСОБА_8 ».

З нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_5 від 18.04.2026 та ОСОБА_2 від 20.04.2026, судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснює утримання дітей у спосіб, що був узгоджений у добровільному порядку, аліменти в судовому порядку не призначалися.

Відтак, з долучених до рапорту про звільнення документів, а саме: з нотаріально завірених свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 слідує, що ОСОБА_1 є батьком трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .

Матеріали адміністративної справи не містять рішення суду, згідно з яким позивача звільнено від обов`язку утримувати своїх дітей.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що обставини перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, отже позивач має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу п`ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2.1.6. Інструкції №40 рапорт (заява) – письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

При цьому, відповідно до пункту 2.1.6. Інструкції №40 у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Отже, виходячи з положень, закріплених у Інструкції №40, слід дійти висновку, що лист про повернення рапорту не є рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду рапорту військовослужбовця, оскільки в даному випадку належним результатом розгляду рапорту може слугувати наказ про звільнення з військової служби або письмове повідомлення військовослужбовця про відмову у прийнятті наказу про звільнення з військової служби, з посиланням на акти законодавства та з роз`ясненням порядку оскарження такої відмови.

Відповідач, зазначаючи у відзиві про те, що рапорт ОСОБА_1 розглянутий, не вказує, з яких підстав прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту, не надає суду доказів належного повідомлення позивача про результати розгляду його рапорту, що в свою чергу свідчить про те, що рапорт позивача належним чином не розглянутий.

Викладені у відзиві доводи військової частини НОМЕР_1 про необхідність витребування судом у Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) інформації щодо підтвердження автентичності зазначеної у повторно виданому Свідоцтві про народження ОСОБА_6 , серія НОМЕР_4 від 24 березня 2026 року інформації та для підтвердження факту зміни до актового запису «батько» та з метою уточнення інформації чи відбувалася заміна/анулювання вищезгаданого свідоцтва, відхиляються судом з огляду на наступне.

Частиною першою статті 80 КАС України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Згідно пункту 8 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про дітей (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження).

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від: 1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, - відомості, зазначені у пунктах 1-5 , 8, 8 1 , 10 , 11 частини першої статті 7 цього Закону.

Військова частина НОМЕР_1 мала можливість звернутися до держателя, або до органів адміністрування Реєстру із відповідним запитом щодо відомостей про дітей позивача, оскільки такі відомості були відображені у Реєстрі на момент мобілізації позивача, а також відображаються на даний раз, проте докази такого звернення у матеріалах справи відсутні.

Суб`єкти владних повноважень не мають права вимагати від громадян документи або інформацію, якщо вона вже міститься в державних електронних реєстрах, тим більше ставити під сумнів надані позивачем копії свідоцтв про народження його дітей.

Громадяни несуть повну юридичну відповідальність за подання достовірних даних державним органам. При цьому, позивачем надаються актуальні відомості про актові записи щодо його дітей із Державного реєстру актів цивільного стану.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 5 Кодексу адміністративного України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади (постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а, від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, командування в/ч НОМЕР_1 не розглянуло належним чином рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та не повідомило позивача про результати його розгляду, отже допустило бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатом розгляду його рапорту, у зв`язку з чим бездіяльність в/ч НОМЕР_1 з вищенаведених підстав слід визнати протиправною та зобов`язати дану військову частину прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.

Разом з тим, позовні вимоги позивача про зобов`язання звільнити з військової служби наразі є передчасними та фактично такими, що звернуті на майбутнє, адже їх вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду у встановленому порядку поданого позивачем рапорту.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби та зобов`язання в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, та про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі абзацу п`ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі абзацу п`ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 21 серпня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Суддя Д.П. Зозуля