Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №460/11081/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 серпня 2026 року м. Рівне№460/11081/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_2 у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнити ОСОБА_3 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за бабусею позивача ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), яка є членом сім`ї другого ступеня споріднення та особою з інвалідністю ІІ групи. Однак, відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту у зв`язку із наявністю інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати такий догляд. Позивач не погоджується із такою позицією відповідача та просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідачу було не достатньо наданих військовослужбовцем копій документів для прийняття рішення щодо звільнення позивача через сімейні обставини відповідно до частини четвертої та частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Відтак, просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) перебуває на військовій службі на посаді офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач є онуком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується даними з акту від 15.10.2025 перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 , і відповідачем визнається і не оспорюється.

Водночас, ОСОБА_4 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, що підтверджується даними з наявних у матеріалах справи висновку ЛКК №119 від 23.05.2023 та витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.09.2025 №61/25/3205/Р, акту від 15.10.2025 перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також відповідачем визнається і не оспорюється.

До інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення ОСОБА_4 крім позивача ОСОБА_1 , який є її онуком, належать також її: син ОСОБА_5 (1969 р.н.), донька ОСОБА_6 (1973 р.н.), онука ОСОБА_7 (1993 р.н.), що підтверджується даними з акту від 15.10.2025 перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Син ОСОБА_4 . ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є особою що потребує стороннього догляду, що підтверджується даними з наявного в матеріалах справи висновку про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду №149 від 03.04.2026.

Донька ОСОБА_4 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується даними з наявної в матеріалах справи довідки №33/830 від 25.03.2026, виданої військовою частиною НОМЕР_1 .

Онука ОСОБА_4 . ОСОБА_7 (до укладення шлюбу 14.06.2014 мала прізвище ОСОБА_8 ) ІНФОРМАЦІЯ_8 , є матір`ю малолітнього ОСОБА_9 та проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується даними з наявних у матеріалах справи свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , витягу про реєстрацію місця проживання від 27.04.2026. Відповідно до довідки від 27.04.2026 №25, виданої директором ТОВ "БМ КОНСТРУКЦІЯ", ОСОБА_7 працевлаштована в ТОВ "БМ КОНСТРУКЦІЯ", що знаходиться за адресою вул. Львівська, 17, м. Київ.

12.05.2026 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

Відповідач розглянув подання щодо звільнення позивача з військової служби, про результати розгляду повідомив позивача листом від 08.06.2026 №9/1662. У вказаному листі відповідач зазначив про те, що у ОСОБА_4 наявний інший член сім`ї другого ступеня споріднення - ОСОБА_7 . До рапорту ОСОБА_1 не додано документів, які б підтверджували її: смерть; зникнення безвісти за особливих обставин; визнання безвісно відсутньою; оголошення померлою; відбування покарання у вигляді арешту, обмеження чи позбавлення волі; потребу у постійному догляді; інвалідність; проходження військової служби. У зв`язку з цим задоволення рапорту є неможливим.

Вважаючи таку позицію відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Зміст спірних правовідносин полягає у перевірці наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану за поданими документами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про оборону України” від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та діє на даний час.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені п. 2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до підпункту “г” п.2 ч.4 цієї статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, згідно з абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за своєю бабою, яка є особою з інвалідністю II групи, обов`язковою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарськоконсультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суть спірних правовідносин полягає у тому, що позивач, будучи військовослужбовцем, призваним по мобілізації в особливий період, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпунктом «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, а саме, за сімейними обставинами, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю бабою, яка потребує такої допомоги.

Наявність у баби позивача, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІІ групи інвалідності та потреби у постійному догляді підтверджується даними з наявних у матеріалах справи висновку ЛКК № 200 від 04 травня 2026 року та витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.09.2025 №61/25/3205/В (номер рішення 61/25/3205/Р), акту перевірки сімейного стану військовослужбовця.

На виконання пункту 1 Розділу ІІІ Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189(далі - Порядок № 189, у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ цього Порядку, до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пункт 4 розділу ІV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці;

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві”;

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 “Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я” затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі” (далі - Наказ № 407).

На виконання пункту 4 Наказу № 407 Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.

Згідно із пунктом 7 Наказу № 407 у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Пункт 9 Наказу № 407 встановлює, що Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Отже, медико-соціальна експертна комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо визначення осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування та потребують постійного стороннього догляду, то такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Суд на підставі матеріалів справи встановив, що позивач – ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними свідоцтвами, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, а також даними з акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 підполковником ОСОБА_10 , який складений на підставі рапорта військовослужбовця ОСОБА_1 .

Водночас, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, що підтверджується даними з наявних у матеріалах справи висновку ЛКК № 200 від 04 травня 2026 року та витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.09.2025 №61/25/3205/В (номер рішення 61/25/3205/Р), акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 підполковником ОСОБА_10 , який складений на підставі рапорта військовослужбовця ОСОБА_1 .

Відповідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04.05.2026, за адресою: країна, АДРЕСА_2 , зареєстровано 4 особи, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Згідно з висновками акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 підполковником ОСОБА_10 , який складений на підставі рапорта військовослужбовця ОСОБА_1 , перевірку було здійснено за адресою: АДРЕСА_2 , де зареєстрований позивач та його баба ОСОБА_4 яка є особою з інвалідністю ІІ групи. В ході перевірки встановлено наявність членів родини першого ступеня споріднення крім військовослужбовця, які зобов`язані здійснювати/можуть здійснювати або здійснюють постійний догляд.

Оцінюючи обґрунтованість відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_4 наявний іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення - ОСОБА_7 , суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що до інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення ОСОБА_4 крім ОСОБА_1 , який є її онуком, належать також її: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , донька ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , онука ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 .

Онука ОСОБА_4 , ОСОБА_7 (до укладення шлюбу 14 червня 2014 мала прізвище ОСОБА_8 ) ІНФОРМАЦІЯ_13 , є матір`ю малолітнього ОСОБА_9 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , витягом про реєстрацію місця проживання від 27 квітня 2026 року, копії яких додаються. Відповідно до довідки від 27 квітня 2026 року № 25, виданої директором ТОВ "БМ КОНСТРУКЦІЯ" Станіславом Бойко, ОСОБА_7 працевлаштована в ТОВ "БМ КОНСТРУКЦІЯ" на посаді заступника начальника відділу кадрів, що знаходиться за адресою вул. Львівська, 17, м. Київ.

Окрім того, син ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , є особою що потребує стороннього догляду, що підтверджується даними з наявного в матеріалах справи висновку ЛКК про факт потреби постійного догляду № 149 від 03 квітня 2026 року. Донька ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується даними з наявної в матеріалах справи довідки форми 5 №33/830 від 25 березня 2026 року, виданої військовою частиною командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_15 .

Під час вирішення цієї справи, суд враховує «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Вказаний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 07.05.2025 по справі № 420/30227/24.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 зазначив, що у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мали перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.

В даній постанові суд констатував, що хоча формально у матері позивача наявний інший член сім`ї першого ступеня споріднення, однак така особа фактично перебуває за межами України та об`єктивно позбавлена можливості здійснювати постійний догляд за матір`ю на території України.

Також, Верховний Суд зазначив, що у спірних правовідносинах наявна саме фактична відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю ІІ групи, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі №520/14746/25.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що хоча формально існують інші члени сім`ї другого ступеня споріднення, зокрема внучка, однак її проживання в іншому місті та малолітній син ОСОБА_9 , є не лише об`єктивними підставами, що унеможливлюють виконання нею такого обов`язку щодо ОСОБА_4 , а й фактичним підтвердженням відсутності інших осіб, спроможних забезпечити необхідний їй догляд.

При цьому, суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою, здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Отже, суд констатує той факт, що ОСОБА_1 , є онуком ОСОБА_4 , і є єдиним членом сім`ї першої та другої лінії споріднення, який може здійснювати догляд .

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби, на підставі поданого рапорту, відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби суд зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням “Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008(далі- Положення № 1153/2008).

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV “Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період” Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170(далі -Інструкція № 170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008, накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

За змістом пункту 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Так, суд критично ставиться до доводів відповідача, що надані позивачем документи не підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби, на підставі його рапорту та наданих документів, за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”; зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_2 у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнити ОСОБА_3 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 21 серпня 2026 року

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

Суддя В.В. Щербаков