Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №420/12846/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12846/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Хаджибейської районної комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відмову ОСОБА_1 в складанні акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, затверджене протоколом від 16 квітня 2026 року № 10;

- зобов`язати комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву 14.04.2026 року про складання та видачу акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є військовозобов`язаним та особою який зайнятий постійним доглядом за членом сім`ї другого ступеня споріднення, а саме за своїм дідусем ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, оскільки єдина інша особа, донька ОСОБА_3 , не може здійснювати такий догляд, у зв`язку з тривалим мешканням за кордоном. 14.04.2026 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради з заявою в якій було зазначено, що він є особою, яка на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 61 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 р. № 560, здійснює догляд постійний і просить скласти та видати акт про встановлення факту здійснення постійного нагляду за ОСОБА_2 , до заяви додав перелічені документи на 40 аркушах, які підтверджують родинний зв`язок, інвалідність дідуся. Однак, рішенням Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, оформленим протоколом комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса від 16.04.2026 року № 10, йому було відмовлено у складенні акту про встановлення здійснення постійного стороннього догляду, оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують неможливість здійснювати догляд за дідусем іншими членами сім`ї першої лінії споріднення.

Відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що предметом розгляду у даній справі є скасування рішення Хаджибейської районної комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду про відмову ОСОБА_1 в складанні акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, затверджене протоколом від 16.04.2026 №10. Проте, Департамент лише приймає заяви та організовує роботу комісії. Усі рішення приймаються колегіально усіма присутніми членами комісії. Враховуючи вищезазначене, Департамент не може нести відповідальність за прийняті комісією рішення, а тому не є належним відповідачем у даній справі.

Відповідач - Хаджибейська районна комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду надали до суду відзив на позов, у якому зазначив, що Порядком №560 чітко визначені документи, які необхідно надати для підтвердження неможливості членів сім`ї першого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи. У наданих ОСОБА_1 документах відсутні медичні документи, які 6 підтверджували потребу ОСОБА_3 в постійному сторонньому догляді, або документи які б підтверджували відсутність члена сім`ї першого ступеня споріднення. Враховуючи викладені обставини та вимоги Порядку №560, Комісією було відмовлено ОСОБА_1 в складанні акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду. Про прийняте рішення Комісією повідомлено ОСОБА_1 листом від 16.04.2026 №02-T-8951/2-0.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/12846/26 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року залучено до участі у справі №420/12846/26 у якості другого відповідача Хаджибейську районну комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та особою який зайнятий постійним доглядом за членом сім`ї другого ступеня споріднення, а саме за своїм дідусем ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, оскільки єдина інша особа, донька ОСОБА_3 , не може здійснювати такий догляд, у зв`язку з тривалим мешканням за кордоном.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Приморського району Ради народних депутатів м. Одеси, 20 грудня 1994 року, в якому матір`ю зазначено ОСОБА_4 , батьком – ОСОБА_5 , запис № 889.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане Ленінським відділом РАЦС м. Одеси, 17 січня 1975 року, в якому матір`ю зазначено ОСОБА_7 , батьком – ОСОБА_2 , запис № 47.

Відповідно до актового запису про шлюб № 453, складеного 02.07.1994 року Другим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, інформація про наречену, прізвище до шлюбу: ОСОБА_8 , ПІБ після шлюбу: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 10.10.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєструвала 19.08.2006 року шлюб з ОСОБА_9 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_10 .

14.04.2026 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради з заявою в якій було зазначено, що він є особою, яка на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 61 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 р. № 560, здійснює догляд постійний і просить скласти та видати акт про встановлення факту здійснення постійного нагляду за ОСОБА_2 , до заяви додав перелічені документи на 40 аркушах, які підтверджують родинний зв`язок, інвалідність дідуся.

До вказаної заяви була також долучена нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 , який в ній повідомив: «відповідно до висновку № 467 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 06.01.2026 року, виданого лікарською консультативною комісією АТ «Українська залізниця» Філія «Центр охорони здоров`я Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті», є особою, яка потребує стороннього догляду, висновок дійсний до 06.01.2027 року.

Крім того, ОСОБА_2 , повідомив, що є інвалідом ІІ групи безстроково, інвалідність встановлена з 26.02.2026 року, яка встановлена рішенням № 10474/26/1029/Р експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, і підтверджується витягом № 10474/26/1029/В від 09.03.2026 року.

Також повідомив, що перебуває на утриманні онука ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який здійснює постійний догляд за мною, а також цим заявляю, що інших онуків, дружини, дітей, крім доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка більше шести років мешкає за кордоном, у Королівстві Іспанія, та повертатися не має наміру, як на території України, так і за її межами не маю, а також не маю інших працездатних осіб, що зобов`язані утримувати мене відповідно до закону».

Крім того, до заяви від 14.04.2026 року була долучена заява ОСОБА_3 , посвідчена консулом Генерального консульства України в Барселоні від 06.04.2026 року, в якій вказано, що: «я, громадянка України, ОСОБА_3 , цим повідомляю, що з 2020 року я мешкаю за кордоном України, на даний час у Королівстві Іспанія, повертатися до України найближчим часом не планую через воєнний стан введений у країні і не маю змоги доглядати за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є інвалідом ІІ групи безстроково».

Однак, рішенням Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, оформленим протоколом комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса від 16.04.2026 року № 10, йому було відмовлено у складенні акту про встановлення здійснення постійного стороннього догляду, оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують неможливість здійснювати догляд за дідусем іншими членами сім`ї першої лінії споріднення.

У листі відповідача № 02-Т-8951/2-0 від 16.04.2026 року відмова конкретизована, зазначено, що позивачу відмовлено у складенні акту про встановлення здійснення постійного стороннього догляду, оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують неможливість здійснювати догляд за дідусем іншими членами сім`ї першої лінії споріднення, а саме його донькою ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть, рішення суду про визнання особи безвісти зниклою, висновок МСЕК або ВЛК.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, на думку суду, позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно п.14 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.

Частиною 7 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Правовідносини, які пов`язані з процедурою надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення регулюються Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого Постановою КМ України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з п. 61 Порядку №560 військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у п. 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім`я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у пунктах 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за якою здійснюється догляд.

У заяві повинні бути зазначені такі відомості про військовозобов`язаного, який здійснює постійний догляд: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); відомості про особу, за якою здійснюється постійний догляд (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), адреса зареєстрованого/задекларованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).

Військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у п. 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до заяви, зазначеної в абзаці першому цього пункту, додають документи, визначені у підпунктах 9 і 14 додатка 5 (крім акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Районні, міські держадміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад для розгляду документів щодо встановлення факту здійснення військовозобов`язаним постійного догляду за особами, зазначеними у п. 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання.

До складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п`ять осіб.

Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду:

відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду;

перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за особою, за якою здійснює догляд військовозобов`язаний, за її задекларованим/зареєстрованим місцем проживання.

За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складає та надає військовозобов`язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Судом встановлено, що 14.04.2026 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради з заявою в якій було зазначено, що він є особою, яка на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 61 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 р. № 560, здійснює догляд постійний і просить скласти та видати акт про встановлення факту здійснення постійного нагляду за ОСОБА_2 , надавши, на думку заявника необхідний та достатній перелік документів.

Водночас, рішенням Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, оформленим протоколом комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса від 16.04.2026 року № 10, йому було відмовлено у складенні акту про встановлення здійснення постійного стороннього догляду, оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують неможливість здійснювати догляд за дідусем іншими членами сім`ї першої лінії споріднення.

Суд наголошує, що у вказаному рішенні (відмові) не зазначено, які саме документи, надані позивачем, відсутні або оформлені неналежним чином, з посиланням на норми діючого законодавства, що неможливо вважати мотивованою відмовою суб`єкта владних повноважень.

Позивач зазначив, що він надав необхідні документи, які на його думку є достатніми для складання акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Так, судом встановлено, що до поданої заяви позивачем було додано перелік документів на 40 аркушах, які підтверджують родинний зв`язок, інвалідність дідуся. Крім того, позивачем додатково додано нотаріально посвідчену заяву дідуся – ОСОБА_2 та заяву ОСОБА_3 , посвідчену консулом Генерального консульства України в Барселоні.

Між тим, питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (п.41 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України», рішення у справі «Скордіно проти Італії».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія.

Суд вважає, що відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття позбавляє взагалі можливості позивача навести аргументи щодо його неправомірності. Акт індивідуальної дії не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості. Проте саме невідповідність акту індивідуальної дії вимогам обґрунтованості та вмотивованості призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду (від 04.12.2018 року по справі №821/1173/17, від 09.07.2019 року у справі №140/2093/18).

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява №37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21.

Крім того, в постанові від 22.07.2019 по справі №815/2985/18 Верховного Суду наявні висновки, які є сталою судовою практикою щодо вимог до актів індивідуальної дії. В постанові зазначено, що Суд вважає за доцільне наголосити, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відмову ОСОБА_1 в складанні акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, затверджене протоколом від 16 квітня 2026 року № 10 не відповідає критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відтак є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, як на підставу відмови у складанні акту, на те що у наданому позивачем переліку документів відсутні документи, що підтверджують неможливість здійснювати догляд за дідусем іншими членами сім`ї першої лінії споріднення, а саме його донькою ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть, рішення суду про визнання особи безвісти зниклою, висновок МСЕК або ВЛК, оскільки вказані підстави не були зазначені ані в протоколі комісії, ані в оскаржуваній позивачем відмові. Предметом перевірки судом легітимності, законності та обґрунтованості є саме прийняте відповідачем рішення.

Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача - Хаджибейську районну комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду повторно розглянути заяву позивача, у відповідності до приписів пункту 61 Порядку №560.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Хаджибейської районної комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, суд вважає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування Рішення Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відмову ОСОБА_1 у складенні Акта щодо встановлення факту здійснення особою постійного догляду, затверджене протоколом від 16 квітня 2026 року № 10, зобов`язання Хаджибейську районну комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2026 року щодо складення та видачі Акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду.

Відносно заяви повноважного представника позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., - суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зокрема, на підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн. заявником до заяви додано копії наступних документів: свідоцтво адвоката, договір про надання правової допомоги, акт наданих послуг.

Так, суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з чим, з урахуванням відповідних обставин, у тому числі, ціни позову, суд може обмежити такий розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат, застосовно до предмета публічно правового спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн., не є співмірними зі складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному описі робіт (наданих послуг), а отже, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, обсягом наданих послуг, ціною позову, та значенням справи для сторони, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Хаджибейської районної комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відмову ОСОБА_1 в складанні акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, затверджене протоколом від 16 квітня 2026 року №10.

3. Зобов`язати Хаджибейську районну комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2026 року щодо складення та видачі Акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (ЄДРПОУ 36290160) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривнi 96 копійок), а також суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 20.08.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 року по 26.06.2026 року, включно.

Суддя Ю.В. Харченко

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Хаджибейської районної комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду в м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відмову ОСОБА_1 в складанні акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, затверджене протоколом від 16 квітня 2026 року №10.

3. Зобов`язати Хаджибейську районну комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2026 року щодо складення та видачі Акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду.

20.08.2026