Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №420/18045/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18045/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), начальника ВІПС (тип А) ВПС “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, старшого лейтенанта ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії та визнання протиправною і скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 06.06.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України, НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:

- зобов`язати Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України надати інформацію Адміністрації Державної прикордонної служби України про відсутність необхідності затримання Громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до картки про особу, що міститься в банках даних Інтерполу, згідно з якою громадянин Республіки Молдова ОСОБА_3 , розшукується компетентними органами Держави Ізраїль у зв`язку з відмовою у видачі на підставі частини першої статті 2 Європейської конвенції про правопорушників 1957 року та пункту 2 частини першої статті 589 Кримінального процесуального кодексу України від 21.03.2025 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 », старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 05 травня 2025 про відмову громадянину Молдови ОСОБА_4 в перетинанні державного кордону при виїзді з України.

Ухвалою судді від 11.06.2025 року позов залишено без руху.

19.06.2025 року (вх.№62078/25) від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків разом із додатками, зокрема, доказами сплати судового збору.

Також до вказаної заяви позивачем додано уточнений позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 », старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 05 травня 2025 про відмову громадянину Молдови ОСОБА_4 в перетинанні державного кордону при виїзді з України.

В обґрунтування позовних вимог у позові вказано, що 05 травня 2025 року, відповідно до рішення начальника ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 », старшого лейтенанта ОСОБА_2 , на міжнародному пункті пропуску «Старокозаче» було затримано громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 та відмовлено йому у виїзді з території України у зв`язку зі спрацюванням бази даних Інтерполу (ініціатор розшуку — Держава Ізраїль). Однак, того ж дня постановою окружної прокуратури ОСОБА_5 було звільнено з-під варти. Позивач зазначає, що ще 21 березня 2025 року Міністерство юстиції України офіційно відмовило у видачі (екстрадиції) ОСОБА_6 до Держави Ізраїль. Таким чином, станом на 05 травня 2025 року в Україні не існувало жодних правових підстав для його подальшого затримання або обмеження свободи пересування.

Позивач вважає, що фактична відмова у виїзді з України та його незаконне затримання грубо порушують основоположні норми українського законодавства і міжнародного права, а саме:

статтю 33 Конституції України, яка гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування і право вільно залишати територію України (за винятком обмежень, встановлених законом);

статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право залишати будь-яку країну, включаючи власну;

статтю 14 Закону України «Про прикордонний контроль», згідно з якою особі може бути відмовлено у перетинанні державного кордону лише на підставі вмотивованого рішення уповноваженої службової особи із чітким зазначенням причин відмови та за наявності визначених законом підстав;

У позові вказано, що позивач має в наявності дійсний паспортний документ - паспорт громадянина Молдови дійсний до 22.09.2032 р., а також відносно нього відсутнє будь-яке рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України, а тому рішення Відповідача 2 про відмову у перетинанні державного кордону від 05.05.2025 р. не ґрунтується на вимогах закону.

Ухвалою судді від 26.06.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 27.06.2025 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача у справі начальника ВІПС (тип А) ВПС “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, старшого лейтенанта ОСОБА_2 , розгляд справи № 420/18045/25 розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

29.07.2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів разом із додатками.

29.07.2025 року від представника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

07.08.2025 року від представника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що військова частина НОМЕР_2 (далі – в/ч НОМЕР_2 ) заперечує проти позову, вважає заявлені до в/ч НОМЕР_2 позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними, неадекватними обставинам справи та такими, що не підлягають задоволенню.

Як зазначено у відзиві, 05 травня 2025 року прибув в пункт пропуску через державний кордон, під час з`ясування наявності правових підстав для перетину державного кордону на виїзд з України та пошуку необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, було спрацювання бази даних «Інтерпол» (ініціатор – NCB JERUSALEM). Тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль», посадова особа в/ч НОМЕР_2 дійшла висновку про відсутності законних підстав для надання позивачу дозволу на перетинання державного кордону у разі виїзду з України, так як щодо нього було наявна інформація в базі даних «Інтерпол».

Як стверджує відповідач, оскаржене рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України від 05 травня 2025 року (в матеріалах позову) відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457, і в ньому зазначені законні підстави для відмови в перетинанні державного кордону, а саме – наявність щодо позивача рішення уповноваженого державного органу України про відмову в перетині державного кордону на виїзд з України. Посадова особа в/ч НОМЕР_2 жодним чином не порушила права позивача, а навпаки, діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і ніяк по іншому.

У відзиві зазначено, що у випадку позивача ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 05.05.2025 року прибув в ППр «Старокозаче» на виїзд з України, встановлено що, під час внесення інформації до бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» відбулося спрацювання БД «Інтерпол» на установчі дані громадянина Республіки Молдова ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закордонний паспорт НОМЕР_3 , виданий 14.06.2018, ASP. Мета – арештувати, статус – розшукується, ініціатор – ОСОБА_9 . Відповідно до вимог наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14.06.2016 № 505 «Про затвердження Порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та органів Національної поліції України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України осіб, автомобільних транспортних засобів і паспортних документів, які перебувають у банках даних інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу» вищезазначеному громадянину було відмовлено в перетинанні державного (прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України) та особа була передана представникам Білгород-Дністровського відділу поліції ГУ НП в Одеській області.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд адміністративний позов ОСОБА_1 - залишити без задоволення в частині позовних вимог, заявлених до в/ч НОМЕР_2 .

20.08.2025 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких вказано, що як правильно зазначено у відзиві (2 абзац, 5 аркуш): «з отриманням від чергового Укрбюро Інтерполу картки про особу, що міститься в банках даних Інтерполу, та підтвердженням Укрбюро Інтерполу про необхідність затримання особи без зволікань надсилає інформацію старшому зміни прикордонних нарядів» Тобто, Укрбюро Інтерполу у відповідності до Наказу Міністерства Внутрішніх Справ № 505 від 14.06.2016 року «Про затвердження Порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та органів Національної поліції України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України осіб, автомобільних транспортних засобів і паспортних документів, які перебувають у банках даних інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерполу» у разі затримання особи має надати підтвердження про необхідність затримання. У відповіді на запит представника позивача Департамент міжнародного поліцейського співробітництва повідомив: «Додатково інформуємо, що 05.05.2025 працівник Департаменту не надсилав органу охорони державного кордону підтвердження щодо необхідності затримання вказаної у ОСОБА_10 запиті особи.» Позивача – ОСОБА_1 не можна затримувати, тому що в Україні міжнародний розшук відносно нього неактивний. Одеська обласна прокуратура повідомила про це Адміністрацію Державну прикордонну службу України. Необхідність затримання особи, яка перебуває у міжнародному розшуку, обумовлюється тим, що цю особу в подальшому необхідно передати державі, яка її розшукує. В даному випадку Україна відмовилась видати ОСОБА_1 , держава немає до нього жодних претензій і необхідності його затримувати.

Ухвалою суду від 21.08.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову по справі №420/18045/25.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, відповіді на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив таке.

05 травня 2025 року прибув в пункт пропуску через державний кордон, під час з`ясування наявності правових підстав для перетину державного кордону на виїзд з України та пошуку необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, було спрацювання бази даних «Інтерпол» (ініціатор – NCB JERUSALEM).

Начальником ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 », старшим лейтенантом ОСОБА_11 05.05.2025 року прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яким згідно з вимогами ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину Молдови ОСОБА_4 , оскільки щодо особи відбулось спрацювання БД «Інтерпол» Розшук.

Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення начальника ВІПС (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 », старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 05 травня 2025 про відмову громадянину Молдови ОСОБА_4 в перетинанні державного кордону при виїзді з України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі, або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно змісту ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її функції та повноваження визначає Закон України «Про державну прикордонну службу України».

Відповідно до абзацу 3 статті 2 Закону України «Про державну прикордонну службу України», основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Згідно з п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, а під час дії воєнного або надзвичайного стану - на блокпостах чи контрольних постах осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в`їзду в Україну або виїзду з України, робити в них відповідні відмітки і у випадках, передбачених законодавством, тимчасово їх затримувати або вилучати.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль».

Відповідно до ч. 1 ч.2 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль здійснюється, зокрема, щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну врегульований статтею 9 Закону України «Про прикордонний контроль».

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про прикордонний контроль» процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки:

1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи;

2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон;

3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

Частиною 3 статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає:

1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди;

2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення для перебування в Україні, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі, а також його розмір визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України «Про прикордонний контроль» процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон.

Згідно з ч.5 ст.9 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Згідно з ч.3 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Так фактичною підставою для прийняття оскаржуваного рішення було те, що відносно позивача відбулось спрацювання БД «Інтерпол» Розшук.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про національну безпеку України» діяльність Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Державної міграційної служби України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року «Про Національне центральне бюро Інтерполу» установлено, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу.

14.06.2016 року Міністерством Внутрішніх Справ України прийнято наказ №505 «Про затвердження Порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та органів Національної поліції України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України осіб, автомобільних транспортних засобів і паспортних документів, які перебувають у банках даних інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу», яким відповідно до до статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль», пункту 4 частини другої статті 25 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 13 Національного плану заходів з виконання другої фази Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 805-р, та з метою визначення алгоритму дій посадових осіб Державної прикордонної служби України і органів Національної поліції України в разі спрацювання банків даних Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу затверджено Порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та органів Національної поліції України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України осіб, автомобільних транспортних засобів і паспортних документів, які перебувають у банках даних інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу (далі – Порядок №505).

Так, підпункту 2 пунктом 6 даного Порядку №505 визначено, що у разі ідентифікації (виявлення) іноземців, осіб без громадянства (далі - особи), які перетинають державний кордон України та відносно яких містяться відомості в банках даних Інтерполу, що передбачають їх затримання (арешт) та подальшу екстрадицію, уповноважені посадові особи Державної прикордонної служби України та Національної поліції України виконують такі дії під час виїзду з України:

інспектор прикордонної служби, який здійснює перевірку паспортних документів, доповідає старшому прикордонних нарядів про виявлення особи і передає йому паспортний документ цієї особи;

старший прикордонних нарядів:

повторно з автоматизованого робочого місця «Старший зміни» за допомогою функції фіксації біометричних даних перевіряє наявність інформації про особу у відповідному банку даних системи «Гарт-1» та порівнює дані з інформацією про цю особу, зазначеною в картці Інтерполу (ім`я, дата народження, громадянство, фотокартка, характер скоєного правопорушення тощо);

затримує особу в порядку, визначеному пунктами 2.3 - 2.8 розділу II Інструкції, та складає протокол про затримання особи;

доповідає про виявлення особи начальнику підрозділу охорони державного кордону та начальнику зміни ВУС органу охорони державного кордону;

надсилає начальнику зміни ВУС органу охорони державного кордону копію інформаційної сторінки паспортного документа особи;

відмовляє особі у перетинанні державного кордону України в порядку, визначеному статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль»;

організовує охорону затриманої особи до прибуття представників територіальних органів поліції;

передає затриману особу разом з протоколом представнику територіального органу поліції;

начальник зміни ВУС органу охорони державного кордону:

про затримання особи негайно телефоном інформує прокурора, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання. Таке повідомлення, до якого додається копія протоколу затримання, повинно містити докладну інформацію щодо підстав та мотивів затримання;

надсилає електронне повідомлення про виявлення та затримання особи з копією інформаційної сторінки паспортного документа на електронну адресу або відповідне повідомлення на факс Укрбюро Інтерполу та до найближчого територіального органу поліції, а також інформує в телефонному режимі про направлення повідомлень;

з отриманням від чергового Укрбюро Інтерполу картки про особу, що міститься в банках даних Інтерполу, та підтвердженням Укрбюро Інтерполу про необхідність затримання особи без зволікань надсилає інформацію старшому зміни прикордонних нарядів;

факт виявлення, затримання та передачі особи записує в журналі обліку спрацювань банків даних Інтерполу, який ведеться в письмовому вигляді;

про затримання особи невідкладно інформує чергового Головного (регіонального) центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

про вжиті заходи доповідає начальнику органу охорони державного кордону та начальнику зміни ЦУС, головного ЦУС - для ОКПП «Київ»;

черговий Укрбюро Інтерполу після отримання від ВУС органу охорони державного кордону електронного повідомлення про виявлення та затримання особи з копією інформаційної сторінки паспортного документа в найкоротший термін надсилає на електронну адресу ВУС органу охорони державного кордону і територіального органу поліції картку про особу, що міститься в банках даних Інтерполу, та підтвердження Укрбюро Інтерполу про необхідність її затримання відповідно до чинного законодавства;

начальник територіального органу поліції в найкоротший термін, але не пізніше 3 годин з моменту отримання інформації від начальника ВУС органу охорони державного кордону забезпечує прийняття затриманої особи безпосередньо в пункті пропуску в порядку, визначеному пунктом 4.1 розділу IV Інструкції, та з урахуванням вимог статті 582 КПК України, про що складає протокол про затримання особи;

про факт затримання особи на строк, що перевищує 3 години, посадова особа територіального органу поліції за згодою особи негайно повідомляє акредитоване в Україні дипломатичне представництво або консульську установу держави, громадянином якої є затримана особа, а в разі відсутності такого (такої) - Міністерство закордонних справ України.

У своєму позові позивач фактично підтверджує, що він був у міжнародному розшуку.

Суд зазначає, що відповідно до приписів Порядку №505 самостійною підставою для відмови у перетинанні кордону України є наявність відомостей в банках даних Інтерполу, що передбачають їх затримання (арешт) та подальшу екстрадицію.

Факт того, що Україна відмовила у екстрадиції позивача не нівелює вказаної обставини.

Розглядаючи дану справу суд не приймає до уваги надану позивачем копію листа Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України, який складено на ім`я адвоката Станіслави Ковальської, оскільки з нього неможливо ідентифікувати щодо якої особи у ньому наведено інформацію.

У даному листі зазначено, що він складений на №б/н від 16.06.2025 року.

В той же час, судом встановлено, що наданий до суду адвокатський запит щодо якого, як вказано позивача, і складено відповідь Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України датований 03.06.2025 року та має номер 1.

Тобто, з наданих доказів чітко вбачається, що наданий до суду лист Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України не було складено у відповідь на адвокатський запит від 03.06.2025 року №1.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що посадова особа відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення діяла відповідно до приписів чинного законодавства.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), начальника ВІПС (тип А) ВПС “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, старшого лейтенанта ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії та визнання протиправною і скасування постанови – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі – ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_4 ).

Відповідачі:

НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Начальник ВІПС (тип А) ВПС “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, старший лейтенант ОСОБА_12 ( АДРЕСА_2 )

Суддя O.A. Вовченко

.