Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №420/31027/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31027/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 11.09.2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС та Державної міграційної служби України у нереєстрації заяви ОСОБА_1 від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та неприйнятті рішення щодо прийняття заяви від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС зареєструвати заяву ОСОБА_1 від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р за № 1146/19884 та повідомити про прийняте рішення ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог у позові вказано, що 18.07.2025 ОСОБА_1 особисто звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУДМС) з заявою – анкетою, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649, у якій просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та розглянути повторно заяву у зв`язку з новими обставинами

Позивач дізнався що його заява від 18.07.2025 взагалі не реєструвалася та рішення про відмову у її прийнятті не приймалося та розглядалося відповідно до Закону України «Про звернення громадян». З даною бездіяльністю позивач не згоден та потребує судового захисту. Вважає протиправними бездіяльність органу міграційної служби щодо нереєстрації та не прийняття рішення по заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.

29.09.2025 року від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державної міграційної служби України до суду надійшли відзиви на позов, в яких зазначено, що відповідачі не визнають даний адміністративний позов.

Як зазначено у відзиві, 18.07.2025 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області надійшла заява громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (зареєстрована за вх. № 1-502/6/5101-25). 22.07.2025 ГУ ДМС в Одеській області заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту від 18.07.2025 надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства (супровідний лист № 5100.5.1-7222/51.3-25), про що було повідомлено позивача листом від 22.07.2025 № І-502/6/5101-25/5100.5.1/7243-25. У листі від 18.08.2025 № 8.5-8848/1-24, який був надісланий у відповідь на адвокатський запит від 11.08.2025 № 11/08/E/1 ДМС зазначила, зокрема, що вперше ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 06.10.2022 за результатами розгляду якої рішенням ДМС від 04.04.2023 № 41-23 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оскаржено ним у судовому порядку (адміністративна справа № 420/10051/23). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог заявника до ДМС про скасування зазначеного рішення ДМС, що свідчить про правомірність його прийняття. Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження. Таким чином, Україна, як суверенна, правова та демократична держава, на виконання міжнародно-правових зобов`язань у сфері захисту біженців забезпечила ОСОБА_1 право на звернення за захистом, яке ним було реалізовано у повному обсязі. Стосовно повторної подачі 18.07.2025 ОСОБА_1 заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначено, що вона не реєструвалася та рішення про відмову у її прийнятті не приймалося з огляду на те, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що і зумовило застосування до ОСОБА_1 положення статті 9 Конвенцій про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-III, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки, у вигляді тимчасового обмеження у прийнятті документів.

Відповідачі наголошують, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не розглядалася з огляду на порушення ним законодавства у сфері шукачів захисту в частині порядку і строків звернення із заявою та те, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації (рф) проти України, що і зумовило застосування до нього, як громадянина російської федерації, як держави-агресора, положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 № 2942-III.

З урахуванням вищевикладеного, відповідачі просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином РФ, уродженцем м. Азнакаєво (Республіка Татарстан). За національністю (етнічною належністю) татарин, за віросповіданням мусульманин. За сімейним станом одружений з гр. РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою має двох спільних дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач має середню освіту, у період 2000-2011 років навчався у середній загальноосвітній школі м. Азнакаєво, невійськовозобов`язаний за станом здоров`я, строкову службу не проходив. Щодо трудової діяльності, на території РФ з 2016 по 2017 роки працював шліфувальником на виробництві меблів в м. Казань, в Україні неофіційно займається ремонтом побутової техніки.

06 жовтня 2022 року позивач звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №99.

Рішенням Державної міграційної служби України №41-23 від 04 квітня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (аркуш справи 151).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 року, яке набрало законної сили відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №41-23 від 04.04.2023 року

18.07.2025 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області надійшла заява громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (зареєстрована за вх. № 1-502/6/5101-25).

22.07.2025 ГУ ДМС в Одеській області заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту від 18.07.2025 надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства (супровідний лист № 5100.5.1-7222/51.3-25), про що було повідомлено позивача листом від 22.07.2025 № І-502/6/5101-25/5100.5.1/7243-25.

У листі від 18.08.2025 № 8.5-8848/1-24, який був надісланий у відповідь на адвокатський запит від 11.08.2025 № 11/08/E/1 ДМС зазначила, що вперше ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 06.10.2022 за результатами розгляду якої рішенням ДМС від 04.04.2023 № 41-23 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оскаржено ним у судовому порядку (адміністративна справа № 420/10051/23). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог заявника до ДМС про скасування зазначеного рішення ДМС, що свідчить про правомірність його прийняття. Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Таким чином, вказано у листі від 18.08.2025 № 8.5-8848/1-24, Україна, як суверенна, правова та демократична держава, на виконання міжнародно-правових зобов`язань у сфері захисту біженців забезпечила ОСОБА_1 право на звернення за захистом, яке ним було реалізовано у повному обсязі.

Щодо повторної подачі 18.07.2025 ОСОБА_1 заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то у листі від 18.08.2025 № 8.5-8848/1-24 вказано, що вона не реєструвалася та рішення про відмову у її прийнятті не приймалося з огляду на те, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що і зумовило застосування до ОСОБА_1 положення статті 9 Конвенцій про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-III, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки, у вигляді тимчасового обмеження у прийнятті документів.

У листі також вказано, що Правило Конвенції про статує біженців 1951 року застосовується на підставі частини другої статті 2 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС та Державної міграційної служби України у нереєстрації заяви ОСОБА_1 від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та неприйнятті рішення щодо прийняття заяви від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлює, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, встановлено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - журнал реєстрації осіб); інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС. Подані документи долучаються до особової справи заявника.

Судом встановлено, що ГУ ДМС в Одеській області повідомило позивача про направлення матеріалів заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на адресу ДСІОБТ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення

В той же час, жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача прийнято не було.

Відповідачі стверджують, що така заява не розглядалась.

Відповідно до підпунктів 14 та 25 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань: приймає рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про задоволення скарги, про відхилення скарги, про залишення скарги без розгляду, про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про припинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про зобов`язання територіального органу ДМС повторно розглянути заяву про визнання біженцем, про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця/додаткового захисту, про позбавлення статусу біженця/додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту, про відсутність підстав для втрати/позбавлення статусу біженця/додаткового захисту, про відсутність підстав для скасування рішення про визнання біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту, про виправлення помилок/неточностей, про позбавлення тимчасового захисту та у передбачених законодавством випадках розглядає скарги на такі рішення і скасовує їх у разі, коли вони були прийняті з порушенням законодавства; веде облік осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які втратили статус біженця/додатковий захист, яких позбавлено статусу біженця/додаткового захисту, стосовно яких рішення про визнання біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту, скасовано, осіб, які звернулися із заявою про визнання особою без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про визнання або про відмову у визнанні особою без громадянства та про відкликання або визнання недійсним рішення про визнання особою без громадянства, осіб, стосовно яких прийнято рішення про встановлення, оформлення належності до громадянства України, осіб, які набули, припинили громадянство України, осіб, стосовно яких здійснюються провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, а також забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл на імміграцію, відмовлено у його наданні або прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію.

Однак, вказані приписи Положення № 360, не уповноважують саме Державну міграційну службу України вирішувати питання про прийняття чи відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд зауважує, що чинним законодавством визначено певний алгоритм дій уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС під час звернення особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, після надходження відповідної заяви уповноважена посадова особа територіального органу ДМС зобов`язана вчинити дії, визначені Правилами № 649, а саме зареєструвати заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В подальшому, на етапі вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена особа територіального органу ДМС, зокрема, перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак, з матеріалів справи слідує, що уповноважені особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області після надходження до територіального органу ДМС заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не вчинено жодних дій, визначених Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649.

Суд зауважує, що заява від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подана позивачем особисто, із зазначенням підстав за яких він вважає, що потребує захисту.

Разом з тим, ані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", ані Правилами № 649 не передбачено можливості вирішення питання про визнання певної особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без проведення відповідної процедури.

Суд також зазначає, що відповідач, Головне управління ДМС в Одеській області, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання заяви позивача від 18.07.2025 року, за наслідком розгляду такої заяви повинен був прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або ж прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що будь-якого рішення за результатом розгляду заяви позивача від 28.10.2024 року, Головним управлінням ДМС в Одеській області, в порядку, визначеному чинним законодавством України, не прийнято.

В той же час, відповідач, суб`єкт владних повноважень, не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції, та, відповідно, відсутність належним чином оформленого рішення, свідчить про протиправну бездіяльність Головного управління ДМС в Одеській області, та, відповідно, наслідком цього є зобов`язання вказаного суб`єкта владних повноважень вчинити дії з розгляду заяви позивача.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС та Державної міграційної служби України у нереєстрації заяви ОСОБА_1 від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та неприйнятті рішення щодо прийняття заяви від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС зареєструвати заяву ОСОБА_1 від 18.07.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р за № 1146/19884 та повідомити про прийняте рішення ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Преображенська, 44, м.Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384).

Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470).

Суддя O.A. Вовченко