Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №420/41073/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/41073/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168) у розмірі 140 000 гривень за період 28.09.2024 по 18.10.24; з 21.10.2024 по 23.11.2024 та з 28.11.2024 по 08.12.2024 (включно) та грошову компенсацію за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної відпустки у розмірі 11060,715 грн; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168) у розмірі 140 000 гривень за період 28.09.2024 по 18.10.24; з 21.10.2024 по 23.11.2024 та з 28.11.2024 по 08.12.2024 (включно) та грошову компенсацію за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної відпустки у розмірі 11060,715 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 він брав безпосередню участь у бойових діях на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони/наступу у три періоди: з 28.09.2024 по 18.10.2024, з 21.10.2024 по 23.11.2024 та з 28.11.2024 по 08.12.2024. Загальна тривалість виконання таких завдань перевищує 60 днів, що підтверджується виписками про виплату йому щомісячної додаткової винагороди (100 тис. грн), однак відповідачами протиправно не було нараховано та виплачено одноразову винагороду в розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів сумарно обчисленої участі (загалом 140 000 грн), передбачену пунктом 1-1 Постанови КМУ № 168. Крім того, позивач вказує, що при виключенні зі списків особового складу військової частини 31.12.2024 з ним не було проведено остаточного розрахунку та не виплачено грошову компенсацію за 15 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік у сумі 11 060,71 грн, що є порушенням ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою судді від 15.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.

29.12.2025 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що вимоги про компенсацію за невикористані 15 днів щорічної відпустки є безпідставними, адже згідно з ч. 14 ст. 10-1 Закону України № 2011-XII таке право виникає виключно у разі остаточного звільнення з військової служби, тоді як ОСОБА_1 не був звільнений у запас чи відставку, а лише переведений до іншого підрозділу (в/ч НОМЕР_2 ) та продовжує проходити службу, через що підстави для проведення з ним розрахунку за відпустку саме цією військовою частиною відсутні.

20.02.2026 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення, згідно з якими на виконання вимог суду видано нові накази командира (зокрема № 345 від 05.02.2026 та № 25 від 05.01.2026), якими ОСОБА_1 підтверджено та призначено до виплати як додаткову винагороду (100 тис. грн), так і одноразову винагороду в розмірі 70 000 грн за сумарно обчислені періоди виконання бойових завдань на лінії зіткнення у вересні-листопаді 2024 року. З огляду на добровільне вжиття заходів щодо нарахування цих виплат на підставі наданих документів, відповідач зазначає про відсутність факту протиправної бездіяльності з його боку та просить врахувати ці докази й відмовити в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Ухвалою суду від 20.08.2026 провадження по справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій за період 28.09.2024 по 18.10.24; з 21.10.2024 по 23.11.2024 та з 28.11.2024 по 30.11.2024 (включно) – закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом Командира військової частини НОМЕР_1 №162 від 10.06.2024 призначений на посаду головного сержанта-командира першого інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та зарахований до списків особового складу.

У періоди з 28.09.2024 по 18.10.2024, з 21.10.2024 по 23.11.2024 та з 28.11.2024 по 08.12.2024 ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях та виконував бойові (спеціальні) завдання на лінії бойового зіткнення з противником (у першому ешелоні оборони/наступу до ротного опорного пункту включно).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 4 від 04.01.2025 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військо частини НОМЕР_1 з 31.12.2024 року у зв`язку з прибуттям до нового місця служби - відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 01.01.2025 його призначено сержантом резерву в/ч НОМЕР_2 .

Крім того, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 360 від 05.02.2025 та наказом командира в/ч НОМЕР_3 від 01.01.2025, встановлено факт самовільного залишення військової частини (СЗЧ) молодшим сержантом ОСОБА_1 у період з 25.12.2024 по 31.12.2024.

17.10.2025 представник позивача направив адвокатський запит з вимогою надати завірені копії журналів бойових виїздів, рапортів командирів та пояснення фінансової служби щодо причин ненарахування додаткових виплат за Постановою КМУ № 168, відповіді на який у встановлений законом строк надано не було.

Зважаючи на протиправну бездіяльність щодо невиплати належних позивачу при звільненні коштів 140 000 грн одноразової винагороди за 60 днів виконання бойових завдань на лінії зіткнення та 11 060,72 грн компенсації за 15 днів невикористаної відпустки за 2024 рік, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Приписами ч.1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) зазначено, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закону № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

При цьому, згідно із абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Пунктом 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, військовослужбовцям виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та додаткової відпустки лише у випадку їх звільнення з військової служби.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №4 від 04.01.2025 ОСОБА_1 призначений наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 03.01.2024 №4-РС сержантом резерву взводу резерву сержантського складу роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_2 . Тобто позивач на даний час продовжує проходити військову службу.

Таким чином, оскільки на час звернення позивача до відповідача з заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, позивач не був звільнений з військової служби, тому у відповідача був відсутній обов`язок щодо сплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки.

З огляду не вищевикладене, адміністративний позов в частині позовних вимог щодо грошової компенсації за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки у розмірі 11060,715 грн до задоволення не підлягає.

Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплати позивачу одноразової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168) за період 01.12.2024 по 08.12.2024 (включно) суд зазначає наступне.

З огляду на матеріали справи, у період з листопада 2024 року по лютий 2026 року командуванням в/ч НОМЕР_1 було видано низку наказів з адміністративно-господарської діяльності (№ 2524 від 05.11.2024, № 2849 від 05.12.2024, № 25 від 05.01.2026 та № 345 від 05.02.2026), якими ОСОБА_1 донараховано щомісячну додаткову винагороду (100 000 грн) та одноразову винагороду (70 000 грн) за виконання завдань на лінії зіткнення за період з 28.09.2024 по 30.11.2024 року.

Згідно довідки про доходи № 555/ФЕС від 12.03.2026 фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_1 , позивачу фактично зараховано нараховані кошти.

Водночас у виплаті винагороди за період з 01.12.2024 по 08.12.2024 року було відмовлено на підставі Порядку МОУ № 260 через факт СЗЧ у грудні 2024 року. При цьому позивачем в межах даної справи не оскаржується наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 01.01.2025, згідно з яким у період з 25.12.2024 по 31.12.2024 ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

У частині другій статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзаців 1, 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято Постанову № 168.

Відповідно до пункту 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) 1 -1. Установити, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Відповідно до п. 15 розд. І Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується:

за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до абзацу другого пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Розглядаючи позовні вимоги щодо ненарахування та невиплати позивачу винагороди за період з 01.12.2024 по 08.12.2024 року в частині врахування зазначених днів до сумарного обчислення 30 днів виконання бойових завдань для виплати одноразової винагороди у розмірі 70 000 гривень відповідно до Постанови № 168, суд виходить із наступного.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для відмови у врахуванні вказаного періоду та здійсненні відповідних нарахувань став факт самовільного залишення військової частини (СЗЧ) молодшим сержантом ОСОБА_1 у період з 25.12.2024 по 31.12.2024, що підтверджується наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 360 від 05.02.2025.

Оскільки факт перебування ОСОБА_1 у СЗЧ у період з 25.12.2024 по 31.12.2024 підтверджений матеріалами справи та позивачем не спростований і не оскаржується, дія спеціального застереження абзацу другого пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260 поширюється на увесь грудень 2024 року.

У зв`язку з цим позивач позбавлений права на отримання будь-яких видів додаткових та одноразових винагород за Постановою № 168 за грудень 2024 року, в тому числі й за дні фактичної участі у бойових діях з 01.12.2024 по 08.12.2024.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, згідно з якою саме “небезпідставність” доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (66101 Україна, Одеська обл., м. Балта; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.