Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №420/41902/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/41902/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення виплат,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн, починаючи з 01.12.2023 – по день звільнення, а також в непроведенні з ОСОБА_1 повного розрахунку в день його звільнення 15.07.2025;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду за період з 01.12.2023 – по 15.07.2025 в розмірі 1 950 000 грн;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15 липня 2025 року по 29 листопада 2025 року (або по дату ухвалення рішення в залежності від того чи всі складові грошового забезпечення були враховані відповідачем; уточнення та відповідний розрахунок буде надано стороною позивача після отримання інформації від відповідача) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час військової служби він зазнав тяжкого поранення, внаслідок якого отримав II групу інвалідності та з листопада 2023 року перебував на тривалому стаціонарному лікуванні. Попри вимоги Постанови КМУ № 168, яка гарантує виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн на місяць за весь період лікування після тяжкого поранення, військова частина НОМЕР_1 з грудня 2023 року по день звільнення (15 липня 2025 року) протиправно не нараховувала та не виплачувала ці кошти, а також з лютого 2025 року повністю припинила виплату грошового забезпечення. Крім того, відповідач порушив ст. 116 КЗпП України та приписи Положення про проходження військової служби, оскільки не провів із позивачем повного розрахунку в день його звільнення зі служби. Частковий розрахунок у сумі 252 922,58 грн був здійснений лише наприкінці листопада 2025 року та без надання будь-яких письмових роз`яснень чи деталізації виплат. У зв`язку з затримкою розрахунку позивач вважає, що має право на стягнення середнього грошового забезпечення за весь період затримки відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою від 23.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.

Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на посаді старшого оператора відділення протитанкових ракетних комплексів.

Під час виконання завдань із захисту Батьківщини позивач отримав тяжке вогнепальне осколкове поранення правого передпліччя з багатоуламковим переломом кісток та дефектом м`яких тканин, а також поранення правого стегна, що підтверджується довідкою про обставини травми №4995п від 02.12.2023.

У зв`язку з отриманим пораненням, починаючи з 29 листопада 2023 року, ОСОБА_1 перебував на безперервному стаціонарному лікуванні у різних медичних закладах та переніс понад 40 хірургічних операцій.

За наслідками поранення у позивача сформувалися важкі медичні ускладнення (укорочення правого передпліччя на 8 см, стійка контрактура суглобів, післятравматична нейропатія променевого нерва та плегія м`язів-розгиначів), що призвело до встановлення йому ІІ групи інвалідності.

Тяжкість поранення та непридатність до військової служби підтверджені свідоцтвом про хворобу № 2025-0422-1446-3951-3 від 22.04.2025, протоколом штатної ВЛК №3035-0423-1029-0631-7 від 23.04.2025 та витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10474/25/2333/В від 10.07.2025.

Наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 13 липня 2025 року позивача було звільнено у відставку за станом здоров`я (підпункт «Б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») з датою виключення зі списків особового складу 15 липня 2025 року.

Поряд із тим, починаючи з 01.12.2023 і до моменту звільнення 15.07.2025, військова частина НОМЕР_1 не нараховувала та не виплачувала позивачу додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення.

Також з 01.02.2025 відповідач повністю припинив виплату будь-якого грошового забезпечення на користь позивача.

У день звільнення з військової служби 15.07.2025 військова частина НОМЕР_1 не провела з ОСОБА_1 повного фінансового розрахунку та не видала письмового повідомлення про нараховані суми.

15.10.2025 позивач направив на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 письмовий рапорт з вимогою виплатити борги з грошового забезпечення, надавати копії наказів, розрахунок виплат та довідки про доходи (рапорт отримано відповідачем 21 жовтня 2025 року).

Жодних письмових відповідей, роз`яснень або витребуваних документів на рапорт від військової частини на адресу позивача надано не було.

29.11.2025 (із затримкою у понад чотири місяці після звільнення) військова частина НОМЕР_1 перерахувала на банківський рахунок позивача кошти в сумі 252 922,58 грн із призначенням платежу «заробітна плата» без надання деталізації чи розрахунку цієї суми.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими часткового задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до абзацу 1 статті 1-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XІІ) законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із статтею 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №2 60, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 2 розділу І якого передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно з пунктом 8 розділу І Наказу №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Відповідно до пункту 9 розділу І Наказу №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64 в Україні введено воєнний стан, який триває по сьогодні.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що в період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Аналогічні по суті положення відображені у розділі XXXIV Наказу №260.

При цьому, відповідно до пункту 11 розділу XXXIV Наказу №260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за N 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини (пункт 12 розділу XXXIV Наказу №260).

Відповідно до пункту 13 розділу XXXIV Наказу №260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Підготовка проєктів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди покладається на підрозділи, що відповідають за ведення обліку особового складу (пункт 16 розділу XXXIV Наказу №260).

Таким чином, спеціальними нормами наведеного законодавства України передбачено, що у випадку перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманням тяжкого поранення йому нараховується та виплачується додаткова винагорода в розмірі 100000 грн. - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану немає обов`язкової умови щодо безперервного перебування на стаціонарному лікуванні.

Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 100 000 гривень.

Підставою для видачі наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), видана за формою згідно з додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень на місяць, за весь період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини.

Факт отримання позивачем тяжкого поранення безпосередньо під час виконання завдань із захисту Батьківщини, а також його подальшого безперервного перебування на стаціонарному лікуванні та проходження серії хірургічних операцій належним чином підтверджений залученими до матеріалів справи доказами, зокрема: довідкою про обставини травми №4995п від 02.12.2023, свідоцтвом про хворобу № 2025-0422-1446-3951-3 від 22.04.2025 та протоколом штатної ВЛК №3035-0423-1029-0631-7 від 23.04.2025.

Приписи Постанови Кабінету Міністрів України № 168 та розділу XXXIV Наказу Міністерства оборони України № 260 встановлюють обов`язок командира військової частини видавати накази про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні через поранення, пов`язане з захистом Батьківщини, за весь час такого лікування.

Відтак, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вказаної винагороди за період його стаціонарного лікування є протиправною, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Оцінюючи вимогу позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 конкретно визначеної суми додаткової винагороди у розмірі 1 950 000 грн (згідно з розрахунком представника позивача), суд вважає за необхідне зазначити, що визначення розміру та нарахування належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення належить до виключної компетенції відповідних підрозділів військової частини.

Оскільки відповідач ухилився від нарахування додаткової винагороди та не видавав відповідних наказів про її виплату за весь період лікування позивача, суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження військового командування та здійснювати первинний розрахунок спірних виплат замість фінансового органу відповідача.

З огляду на це, вимога про безпосереднє стягнення визначеної позивачем суми додаткової винагороди підлягає частковому задоволенню шляхом застосування належного та ефективного способу захисту порушеного права - зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 01 грудня 2023 року по день звільнення 15 липня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15 липня 2025 року по 29 листопада 2025 року, суд зазначає таке.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу з 15.07.2025, а останню виплату в сумі 252 922,58 відповідачем здійснено 29.11.2025, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 137 днів.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 15.07.2025, а остаточний розрахунок здійснено 29.11.2025, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).

Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.

Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 15.07.2025 по 28.11.2025 (137 днів).

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

У позовній заяві зазначено, що позивачем планується понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн, проте на момент вирішення справи до суду не надано рахунків, актів приймання виконаних робіт та ін., які б підтверджували понесення позивачем таких витрат на правничу допомогу. Інших судових витрат сторонами не понесено.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 )про визнання протиправною бездіяльності, стягнення виплат задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 01.12.2023 по 15.07.2025 у розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, у зв`язку із отриманням тяжкого поранення пов`язаного із захистом Батьківщини за висновком військово-лікарської комісії.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 01.12.2023 по 15.07.2025 у розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, у зв`язку із отриманням тяжкого поранення пов`язаного із захистом Батьківщини за висновком військово-лікарської комісії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2025 по 28.11.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2025 по 28.11.2025, розрахованого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк