Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №594/280/26 — Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 594/280/26

Провадження №2/594/389/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого Зушман Г. І.

з участю секретаря Шимків Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м.Борщеві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Денисова Т.С., звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Посилається на те, що в період шлюбу вони придбали нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчений 25 травня 2022 року за Р № 573 приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу Пікуль Г.М. Покупець за даним договором - відповідач ОСОБА_2 . Укладення цього договору проводилося з письмової згоди дружини покупця ОСОБА_3 , що посвідчена приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу Пікуль Г.М. 25 травня 2022 року за Р № 572. Право власності відповідача ОСОБА_2 на даний житловий будинок було зареєстроване за відповідачем 25 травня 2022 року. Зазначила, що після припинення подружніх стосунків позивачка не змогла домовитись з відповідачем щодо порядку поділу нерухомості, а тому звернулася з позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити у задоволені позовних вимог. Не погоджується із твердженням позивачки, що сторони в період шлюбу придбали нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 . Окрім того позивачка посилається на стандартну згоду при оформленні договору купівлі-продажу одного з подружжя, який на момент здійснення правочину є зацікавленим в придбанні майна, однак не дає аналізу його походження.. Окрім того, позовні вимоги є безпідставними, ніякими документальними доказами не підтверджені, крім перебування у шлюбі. Зазначає, що вони, як молода сім`я, не могли за власні кошти придбати будинок, оскільки він обмежувався тимчасовими підробітками, а позивачка ніде не працювала. Звертає увагу на вартість будинку при доходах їхньої сім`ї. Позивачка свідомо, без законних на те підстав намагається використати те, що взагалі не належало їхній сім`ї.

Позивачка у відповіді на відзив зазначає, що презумпція спільності права власності подружжя на майно закріплена у статті 60 Сімейного кодексу (СК) України. Вважається, що кожна річ,набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку (доходу) з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо). Зазначена презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на гою з подружжя, хто її спростовує. Така правова позиція викладена: в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17(провадження № 14-325цс18), в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 771/2302/18,в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Денисова Т.С. через канцелярію суду подала письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала і просить їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, а також просить розгляд справи проводити у її відсутності та відсутності позивачки.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача - адвокат Чир Н.І. , будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися повторно, про причини неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.

Дослідивши та оцінивши докази по справі суд встановив наступні обставини справи.

Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було зареєстровано 11 липня 2015 року виконкомом Гнилицької сільської ради Підволочиського району Тернопільської області, актовий запис № 3, і який рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2024 року було розірвано.

Позивачка змінила прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » в результаті укладення 25 лютого 2025 року шлюбу із ОСОБА_6 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ).

Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 25 травня 2022 року за Р № 573 приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу Пікуль Г.М., покупцем за даним договором - відповідачем ОСОБА_2 придбано нерухоме майно - житловий будинок за АДРЕСА_1 .

У п.4 договору продавець майна підтвердив факт повного розрахунку за проданий житловий будинок і відсутність до покупця претензій фінансового характеру.

Згідно п.5 договору ринкова вартість об`єкта нерухомості станом на 25 травня 2022 року становить 742 798,72 грн.

Кошти у зазначеному вище розмірі продавець отримав повністю від покупця ще до підписання цього договору (п.3 договору).

У п.10 договору зазначено, що укладення цього договору проводилося з письмової згоди дружини покупця ОСОБА_3 , яка ствердила, що грошові кошти, які витрачаються на купівлю вказаного в цьому договорі об`єкта нерухомості є спільною сумісною власністю подружжя, придбане майно теж буде об`єктом права спільної сумісної власності. Відповідна заява, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Чортківського районного нотаріального округу Пікуль Г.М. 25 травня 2022 року за Р № 572 , подана нотаріусу.

Право власності відповідача ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 25 травня 2022 року (копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 травня 2022 року № 301556944).

Ринкова вартість станом на 24 січня 2026 року домоволодіння становить 1 101 205 грн, що підтверджується висновком про вартість СОД ФОП ОСОБА_7 станом від 24 січня 2026 року.

Позивач зверталася до відповідача з проханням добровільно врегулювати питання щодо поділу нерухомості, як спільної сумісної власності (лист від 01 жовтня 2025 року).

Отже, спірний житловий будинок був набутий відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 .

Як встановлено по справі, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не домовилися про порядок поділу спільного нерухомого майна.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення міститься й у частині третій статті 368 ЦК України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частиною першою статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третьої статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту) незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.

Судом встановлено, що право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 в період перебування в шлюбі і набуто сторонами за час шлюбу.

Стороною відповідача в суді не спростовано презумпцію набуття майна в спільну сумісну власність подружжя за час шлюбу (ст. 60 СК України). Належних, допустимих та достатніх доказів того, що вказане спірне майно придбане виключно за кошти відповідача ОСОБА_2 суду не надано.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У майнових спорах, яким є цей спір, юридичні факти підтверджуються документально (платіжні доручення, договори, розписки), а позиції сторін чітко викладені письмово у заявах по суті справи.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що відповідачем також не наведено і не доведено існування жодної із обставин, які можуть бути підставою для відступу від засад рівності часток. Навпаки, відповідач заперечуває правовий статус спірного майна як спільного сумісного майна подружжя, вказуючи на неможливість його поділу.

При поділі майна подружжя підстав визнавати частку одного із подружжя в спірному майні особистою, згідно вимог ст. 57 СК України, у суду немає, коли для захисту прав одного із подружжя при поділі спірного майна, згідно ст. 71 СК України, припинення права на частку в такому майні не потребується.

При вирішенні спору, суд, згідно роз`яснень даних в п. 25 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, спірне нерухоме майно, належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, а тому вимоги позивачки є обґрунтованими, підставними, ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 4175 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, задовольнити.

Визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на сплату судового збору в сумі 4175,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивачка - ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач- ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 21 серпня 2026 року.

Головуючий: Г.І.Зушман