Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №280/3979/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Справа № 280/3979/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича (б-р. Центральний, 3/171, м. Запоріжжя, 69005), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка), в особі представника – адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича, до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправним рішення відповідача про відмову в нарахуванні та виплаті позивачці перших двох частини в сумі 500 000 грн (200 000 грн та 300 000 грн) одноразової грошової допомоги, відповідно до п. 15 Порядку реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці перших двох частини в сумі 500 000 грн (200 000 грн та 300 000 грн) одноразової грошової допомоги, відповідно до п. 15 Порядку реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка у віці 20 років уклала контракт про проходження військової служби. В подальшому позивачка була переведена для проходження служби у військову частину НОМЕР_1 , де проходить військову службу на сьогоднішній день. У березні 2026 року після чисельних усних звернень позивачка через безпосереднього командира звернулась до командира військової частини про виплату їй одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Позивачка стверджує, що вона з моменту підписання контракту пройшла відповідну підготовку та залучена до виконання завдань із захисту Батьківщини, однак до сьогодні не отримала перші дві визначені Порядком частини одноразової грошової допомоги в сумі 500 000 грн, на отримання яких має право. Позивачка вважає такі дії протиправними та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 04.05.2026 позов був залишений без руху, позивачці наданий строк для усунення недоліків позову.

05.05.2026 до суду від представника позивача за допомогою системи «Електронний суд» надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 18.05.2026 було відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи. Також цією ухвалою було витребувано від Військової частини НОМЕР_1 копію наказу чи іншого розпорядчого документу, прийнятого за результатами розгляду рапорту позивачки про нарахування та виплату їй одноразової грошової винагороди (за наявності); інформацію щодо залучення позивачки за період служби у складі військової частини НОМЕР_1 до виконання бойових (спеціальних) завдань; довідку про проходження позивачкою військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 .

19.05.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що постанова КМУ №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» видана майже рік потому, як ОСОБА_1 уклала звичайний контракт. Контракт встановленої постановою КМУ №153 від 11.02.2025 форми та з відповідними умовами ОСОБА_1 не укладався. Таким чином, на даний час відсутній предмет спору щодо виконання неіснуючого контракту військовою частиною НОМЕР_1 .

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до паспорту громадянина України № НОМЕР_2 ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

24.07.2025 між позивачкою та командиром військової частини НОМЕР_3 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.12.2025 №12, ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу цієї військової частини з 04 грудня 2025 року.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених норм свідчить, що обов`язковою умовою звернення до адміністративного суду є наявність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які виражені у певній процесуальній/адміністративній формі та породжують юридичні наслідки для позивача.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка у встановленому законом порядку (шляхом подання письмового рапорту з відповідними додатками до командування військової частини) щодо виплати одноразової грошової допомоги за постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 не зверталась. Жодного письмового рішення (наказу, розпорядження, письмової відмови) відповідача за результатом звернення позивачки прийнято не було.

Посилання позивачки на усне роз`яснення або усну відмову з боку посадових осіб командування військової частини суд оцінює критично, оскільки будь-яких доказів звернення позивачки до командування відповідача й прийняття відповідачем рішення за наслідками такого звернення матеріали справи не містять.

За відсутності належно оформленого рапорту позивача та письмової відмови суб`єкта владних повноважень, суд позбавлений можливості надати правову оцінку діям відповідача, оскільки заявлений спір є передчасним.

Суд приймає доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо невідповідності форми та умов укладеного контракту вимогам постанови КМУ № 153 від 11.02.2025, з огляду на наступне.

Порядком реалізації експериментального проекту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Порядок № 153), встановлено чіткі суб`єктні та об`єктивні критерії для отримання відповідної грошової допомоги (у загальному розмірі 1 млн грн).

Так, виплата за Порядком №153 здійснюється виключно військовослужбовцям, які уклали спеціалізований контракт (контракт за програмою експериментального проекту).

Судом встановлено, що 24.07.2025 між позивачкою та Міністерством оборони України, в особі командира Військової частини НОМЕР_3 , було укладено стандартний (звичайний) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

Суд наголошує, що укладення звичайного контракту про проходження військової служби регламентується загальними нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, і само по собі не поширює на військовослужбовця дію спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють експериментальні/мотиваційні програми (зокрема Постанови № 153).

Оскільки контракт, підписаний позивачкою 24.07.2025, не містить істотних умов та застережень, передбачених Порядком № 153, позивачка не набула правового статусу учасника експериментального проекту, що унеможливлює виплату заявленої грошової допомоги.

Також суд вважає за необхідне зазначити те, що пунктом 4 Постанови № 153 встановлено імперативну вимогу, за якою право на отримання одноразової винагороди (або її частин) виникає у військовослужбовців за умови їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення.

В свою чергу Порядком № 153 так само встановлена вимога обов`язкової участі військовослужбовця, який уклав контракт відповідно до цього порядку, у бойових діях.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Процесуальне законодавство вимагає від позивачка надати належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження факту участі у бойових діях. Законодавством України (зокрема Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 та профільними наказами МОУ) визначено вичерпний перелік документів, що підтверджують безпосередню участь у бойових діях, а саме: довідка про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (форма 6 ЗСУ) та первинна службова та бойова документація частини, а саме: бойові накази та розпорядження, журнали бойових (оперативних) дій, бойові донесення та рапорти, матеріали службових розслідувань (документи у разі отримання, поранення чи каліцтва під час бойових дій).

Проте суду не було надано вказаних документів на підтвердження безпосередньої участі позивачки у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення.

Додатково суд вважає за необхідне наголосити, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Як вбачається з матеріалів справи, надана відповідачем довідка про грошове забезпечення ОСОБА_1 з грудня 2025 року по травень 2026 року не містить відомостей про нарахування та виплату позивачці додаткової винагороди, передбаченою Постановою №168.

Відсутність нарахування пропорційної додаткової винагороди («бойових») свідчить про те, що позивачка у спірний період не залучалася до виконання бойових (спеціальних) завдань та не перебувала в районах ведення воєнних дій, що є додатковим свідченням непоширення на позивачку вимог Постанови № 153.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено наявності юридичного факту порушення її прав з боку відповідача, не доведено відповідність укладеного нею контракту вимогам Постанови КМУ № 153, а також не надано жодного доказу виконання імперативної умови щодо безпосередньої участі у бойових діях.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати позивачці не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 77, 90, 139, 241–246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «21» серпня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль