Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №260/388/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 серпня 2026 рокум. Ужгород№ 260/388/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позов до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – Міністерство оборони України (далі – третя особа), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування за висновком військово-лікарської комісії за період з 11.06.2025 по 23.09.2025 року;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування за висновком військово-лікарської комісії за період з 11.06.2025 по 23.09.2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.03.2022 по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та з 18.06.2025 по 06.10.2025 із показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2025 Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік";

4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення 3 07.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та з 18.06.2025 по 06.10.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2025 Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

5) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 23 дні за 2022 рік, за 10 днів за 2023 рік, за 15 днів за 2024 рік, за 30 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум;

6) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 23 дні за 2022 рік, за 10 днів за 2023 рік, за 15 днів за 2024 рік, за 30 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум;

7) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки в кількості 42 календарних дні відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум;

8) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки в кількості 42 календарних дні відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум;

9) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 150% відповідно до положень статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

10) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 150% відповідно до положень статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 у розмірі до 100000 гривень за періоди з 11.06.2025 року по 23.09.2025 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування за висновком військово-лікарської комісії, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) під час захисту Батьківщини. Позивач зазначив, що відповідачу було достеменно відомо, що він у період з 11.06.2025 року по 23.09.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування у зв`язку із хворобою, водночас, нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за вказані періоди відповідач протиправно не здійснив.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

09 лютого 2026 року від представника третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – Міністерство оборони України через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» надійшли письмові пояснення, в яких вказав, що відповідно до пункту 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністерство оборони України в своїх наказах, розпорядження і т.п. В даному випадку, розмір, порядок та категорії військовослужбовців яким здійснюється виплата визначені у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, зазначені три види грошового забезпечення в сукупності і формують грошове забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 2 Розділу XXXIV Порядку, На період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Пунктом 4 Розділу XXXIV Порядку, описані підтверджувальні обставини та документи, для отримання грошового забезпечення у відповідному розмірі, а саме, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Таким чином, для виплати зазначених сум, необхідна наявність рапорту командира підрозділу (групи) на позивача з зазначення відповідних дат і проханням виплати позивачу відповідну суму грошей пропорційно дням перебуванню на лікуванні.

11 лютого 2026 року представник відповідача подав до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву в якому заперечив проти задоволення позовних вимог у частині нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн., посилаючись на те, що позивачем не додано відповідних документів для нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 р. Натомість, додано довідку ВЛК, що передбачає відпустку для лікування у зв`язку з хворобою із збереженням грошового забезпечення на 30 днів. Тобто, у відповідача немає підстав для включення позивача до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів про отримання позивачем тяжкого поранення за висновком (постановою) ВЛК, що дають право на таку виплату, а з цих причин вимоги щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування за висновком військово-лікарської комісії за період з 11.06.2025 по 23.09.2025 року не підлягає задоволенню.

18 лютого 2026 року представник позивача скористалася своїм правом та подала до суду через особистий кабінет в підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив, якому вказує, що Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами п. 1-2 цієї Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пунктах 1 та 1-1, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

З аналізу наведених норм Постанови № 168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, що зумовлює лікування (по тривалості часу воно може бути різним) або потребу у відпустці для лікування у зв`язку з отриманням тяжкого поранення. При цьому обидва наслідки поранення є обмеженими в часі, оскільки і лікування, і відпустка відбуваються упродовж певного (необхідного, визначеного) часу. Тому й зазначена винагорода повинна здійснюватися упродовж цього часу - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці. отримано

Також, звертає увагу на те, що позивачем травму (захворювання) пов`язану із захистом Батьківщини, що підтверджується довідками ВЛК, які сам відповідач до речі має в своєму розпорядженні, а також те що позивач перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок такого.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 07.03.2022 року по 06.10.2025 року.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 06 жовтня 2023 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

У період з 28.04.2022 по 20.05.2022, з 23.08.2022 по 22.11.2022, з 02.12.2022 по 31.12.2022, з 03.03.2023 по 20.04.2023, з 04.05.2023 по 20.05.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Костянтинівка, Краматорський район, Донецька обласьт, н.п. Грем`ячка, Шостинський район, Сумська область, н.п. Привілля, Бахмутський район, Донецька область, н.п. Часів Яр, Бахмутський район, Донецька область. Підставами для видачі довідок стали журнали бойових дій військової частини НОМЕР_4 (№63т від 20.02.2023 року).

Відповідно до Довідки ВЛК від 05.12.2024 року №431 старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу по мобілізації в березні 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , Закарпатської області, військова професія - начальник речового складу. Проведено медичний огляд позаштатною ВЛК психоневрологічного профілю КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради 04 грудня 2024 року. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Посттравматичний стресовий розлад, тривожний варіант, помірно виражений, тривалий (F43.1) Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до Довідки ВЛК від 11.12.2024 року №2379/7912 старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено медичний огляд ВЛК в/ч НОМЕР_5 11 грудня 2024 року. Діагноз (включаючи код, згідно чинного НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) Гіпертонічна хвороба 1 (першої) стадії, ступінь 2, ризик 2.СНО. (110). Зниження гостроти зору до 0,2 правого, 0,3 лівого ока. Внаслідок складного далекозорого астигматизму ступеня в 1,0 Д при далекозорості в меридіані найбільшої аметропії в 5,0 Д правого ока, складного далекозорого астигматизму ступеня в 0,5 Д при далекозорості в меридіані найбільшої аметропії в 4,25 Д лівого ока. Амбліопія слабкого ступеня правого ока та лівого ока. Гострота зору з корекцією 0,4 правого, 0,6 лівого ока. (H52.2). Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови AS=4.5м, AD=6м із середньоарифметичною втратою слуху на ліве вухо 25 дБ, на праве вухо 16.25 дБ. Тинітус. Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби. Постравматичний стресовий розлад, тривожний варіант, помірно виражений, тривалий. (F43.1). Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Являється учасником бойових дій. Посвідчення: серія НОМЕР_6 від 06.10.2023. Оніходистрофія першого пальця лівої ступні. (L60.9). Викривлення носової переділки з помірним порушенням функції носового дихання. (J34.2). Вазомоторний риніт. (J30.0).

Відповідно до Довідки ВЛК від 11.07.2025 року №2025-0711-1131-5961-7 старший солдат мобілізований (а) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 04.09.1984 військова частина НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з березня 2022року Проведено медичний огляд ВЛК Гарнізонна ВЛК ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_5 11 АДРЕСА_2 (включаючи код, згідно чинного НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): F43.1 Посттравматичний стресовий розлад; Захворювання, ТАК, пов`язан (-а/e/i) із захистом Батьківщини Довідка про безпосередню участь, за формою, наведеною у Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України № документа: №5115 Дата документа: 19.12.2024 Ким видано: Командиром військової частини НОМЕР_4 На підставі статті 17г графи II розкладу хвороб Потребує відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів.

У зв`язку з отриманою травмою, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема, в періоди:

- з 11.06.2025 по 09.07.2025 КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР;

- з 08.08.2025 по 09.09.2025 КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР

Відповідно до Довідки про тимчасову непрацездатність №03/25 КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» від 23.09.2025 року старший солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 10.09.2025 по 23.09.2025 року (шифр МКХ 10 G55.1).

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №122/25/850/В від 13.10.2025 року ОСОБА_1 з 13.09.2025 року встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 від 13.10.2025 року.

На підставі Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.10.2025 року № 285/нст ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Представник позивача направив до Військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит від 30.10.2025 про отримання інформації про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. за період знаходження на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення.

Листом від 20 листопада 2025 року № 1248/А7029 Військова частина НОМЕР_2 повідомила представника позивача, що повідомило, що для оцінки можливості виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди із розрахунку 100 000 місячно відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року під час лікування і відповідно до можливості включення при умові наявності підстав, до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень необхідно надати підтверджуючі документи, що дають право на таку виплату.

28.11.2025 року позивач подав до Військової частини НОМЕР_2 заяву з підтверджуючими документами.

23.12.2025 року за №1464/10911 Військова частина НОМЕР_2 повідомила заявника, що у поданих документах відсутня інформація про ступінь важкості поранення, а отже періоди, що підтверджуються не включалися у наказ командира на виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень на місяць так як до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1 ПКМУ №168 від 28.02.2022 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100000 гривень пропорційно із розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з отриманою тяжкою травмою (пораненням) під час захисту Батьківщини у період з 11.06.2025 по 23.09.2025 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон України № 2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по даний час безперервно.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II, Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" Кабінет Міністрів України постановою від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" постановив:

1-1. Установити, що на період воєнного стану:

військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;

1-2. Виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Таким чином, додаткова винагорода в розмірі 100000 грн. виплачується військовослужбовцям у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану немає обов`язкової умови щодо безперервного перебування на стаціонарному лікуванні. Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 100000 гривень.

Спірним питанням в межах розгляду даної справи є право позивача на нарахування та виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 за час перебування на стаціонарному лікуванні у період з 11.06.2025 року по 29.09.2025 року.

З метою врегулювання та встановлення єдиних підходів щодо порядку виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України прийнято рішення - окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, яким серед іншого у пункті 7 визначено, що у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень також включати військовослужбовців, які [...] у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії (ця норма застосовується з 24.02.2022).

Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 24.08.2008 № 402, видана командиром військової частини, де проходять службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм в контексті спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що збільшена до 100 тисяч гривень додаткова винагорода виплачується військовослужбовцю за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з дня отримання поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого) й підставою для видання наказу щодо виплати такої винагороди є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 24.08.2008 № 402, видана командиром військової частини, де проходять службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Позивач перебував на стаціонарному лікуванні перебував, зокрема, в періоди:

- з 11.06.2025 по 09.07.2025 КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР;

- з 08.08.2025 по 09.09.2025 КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ЗОР

Відповідно до Довідки про тимчасову непрацездатність №03/25 КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» від 23.09.2025 року старший солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 10.09.2025 по 23.09.2025 року (шифр МКХ 10 G55.1).

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №122/25/850/В від 13.10.2025 року ОСОБА_1 з 13.09.2025 року встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 від 13.10.2025 року.

Водночас, згідно позовних вимог спір стосується періодів перебування ОСОБА_2 на лікуванні з 11.06.2025 по 29.09.2025 року, за які позивачу не нараховано та невиплачено додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100000 гривень пропорційно із розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманою травмою (пораненням) під час захисту Батьківщини в закладах охорони здоров`я.

Підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень є факт перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, а умовою для такої виплати є поранення (контузія, травма, каліцтво), пов`язане із захистом Батьківщини. При цьому, такий факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення (травми) є окремою підставою для такого нарахування та виплати. Іншою підставою є перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Враховуючи вищевикладене, зазначені умови, а саме пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини та факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення у даних спірних правовідносинах дотримані та підтверджуються медичними документами, час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із таким пораненням підтверджується належними доказами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач набув право на отримання додаткової винагороди в розмірі збільшеному до 100000 гривень за час проходження такого лікування і її ненарахування та невиплата у такому розмірі є протиправною бездіяльністю відповідача.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця (основних та додаткових виплат) за період з 07.03.2022 по 31.12.2022 та з 18.06.2025 по 06.10.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення відповідно, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Так, у позовній заяві позивач зазначив, що в спірний період з 07.03.2022 по 06.10.2025 року відповідачем виплачувалося позивачу грошове забезпечення без урахування показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

За доводами позивача відповідач мав нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення за період з 07.03.2022 по 06.10.2025 року з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому, порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.

Отже, з 29.01.2020 - дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Отже, розміри грошового забезпечення визначаються виконавчим органом влади (КМУ України), а не законами.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2023 року по справі №380/18850/21, розглядаючи аналогічні спірні правовідносини, зазначив про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою № 103.

З огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки Верховного Суду.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2020 року - 2102 грн.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2021 року - 2270 грн.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2022 року - 2481 грн.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року - 2684 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом з тим, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності з 20.05.2023, змінено п. 4 Постанови №704, в зв`язку з чим з цієї дати норма права має наступну редакцію: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, Постановою № 481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Установлення Законами України про Державний бюджет України прожиткового мінімуму для працездатних осіб не має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховуються розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, а отже і самого грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на вищевикладені норми законодавства, враховуючи межі позовних вимог, суд зазначає, що, позивач має право на нарахування та виплату йому грошового забезпечення з використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року в період з 07.03.2022 по 19.05.2023, а саме з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та на 01.01.2023 згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно.

Водночас, судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України та теорії права вбачається відмінність у правових наслідках визнання протиправним та скасування і визнання протиправним та нечинним відповідного адміністративного акта.

Так, відповідно до вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, частина 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Суд зазначає, що скасування акта суб`єкта владних повноважень, як способу захисту порушеного права позивача, застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.

Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов`язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.

У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Отже, зважаючи на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 набрало законної сили 18.06.2025, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність 18.06.2025.

Отже, пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481, в частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, втратив чинність 18.06.2025, а відтак пункт 2 постанови КМУ № 481 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин саме з 18.06.2025.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не застосування з 20 травня 2023 року по 17 червня 2025 року, при обчисленні грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року не підлягають задоволенню.

Поряд із тим, починаючи з 18.06.2025 по день звільнення 06.10.2025 року, обчислення грошового забезпечення розміру повинно було здійснюватись із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року не підлягають задоволенню.

Таким чином, з 18.06.2025 по 06.10.2025 року визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2025 року.

Суд також зазначає, що звернення позивача до суду з проханням зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 гривні.

Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2025 році є відмінним (більшим) ніж сума 1762 гривні, передбачена п. 4 Постанови № 704, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.

Таким чином, враховуючи, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік), а сума 1762 гривень, визначена відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, посилання відповідача на відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача є протиправними та такими, що порушують його соціальні права.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 18.06.2025 по 06.10.2025 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2025 та зобов`язання відповідача здійснити з 18.06.2025 по 06.10.2025 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2025 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 23 дні за 2022 рік, за 10 днів за 2023 рік, за 15 днів за 2024 рік, за 30 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання чи підлягає включенню додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні основної відпустки, суд враховує, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 (в редакції на момент спірних правовідносин), який регулює порядок визначення розміру грошової компенсації за невикористану відпустку, не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.

Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні основної відпустки.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 07 листопада 2024 року у справі № 240/23909/23, від 20 грудня 2024 року у справі №240/21650/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 420/35446/23, від 10 вересня 2025 року у справі 240/2400/24 та від 30 жовтня 2025 року у справі №240/33499/23.

З огляду на зазначене, при обчисленні позивачу розміру грошової компенсації за невикористану основну відпустку, відповідач був зобов`язаний врахувати до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір такої компенсації, суму додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, яку позивач отримувала перед звільненням.

Оскільки військова частина НОМЕР_2 не врахувала додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, суд приходить до висновку про протиправність таких дій, а тому заявлені в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки в кількості 42 календарних дні відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, суд зазначає наступне.

За змістом пункту 12 статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197), у разі звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Виплата грошової компенсації здійснюється на підставі наказу.

Так, статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовцю виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної, а також додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки, що передбачена статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII.

Разом з тим, у даному випадку спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку зі звільненням позивача, який є учасником бойових дій, виникли в особливий період.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Судом враховано, що Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 1126-VII, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" було оголошено загальну мобілізацію, а відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався і діяв станом на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Натомість, норми Закону № 2011-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Такий правовий висновок викладено в рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Крім того, суд звертає увагу на тому, що з 03.08.2025 питання одержання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій було врегульовано Законом України "Про внесення змін до статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"" від 04.06.2025 № 4470-ІХ, яким у статтю 10-1 Закону № 2011-ХІІ внесли зміни шляхом доповнення пункту 21 абзацом третім такого змісту:

"Невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", що не були надані військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації, підлягають грошовій компенсації, яка виплачується у рік звільнення військовослужбовців зі служби".

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій з 2023 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 06.10.2023 року.

Натомість, довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 19.12.2024 № 5115, підтверджено участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Костянтинівка, Краматорський район, Донецька обласьт, н.п. Грем`ячка, Шостинський район, Сумська область, н.п. Привілля, Бахмутський район, Донецька область, н.п. Часів Яр, Бахмутський район, Донецька область. Підставами для видачі довідок стали журнали бойових дій військової частини НОМЕР_4 (№63т від 20.02.2023 року).

В цій же довідці мітиться вказівка, згідно з якою довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

Відтак, починаючи з 2023 року позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.10.2025 № 285/нст грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки не нараховувалась та не виплачувалась.

Натомість, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що в особливий період надання інших видів відпусток припинено в силу пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII, оскільки, як зазначено вище, припинення надання додаткових відпусток під час особливого періоду безпосередньо не припиняє права особи на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні.

Крім того, суд також відхиляє покликання відповідача про те, що позивач не звертався з рапортом про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що на адресу відповідача направлявся адвокатський запит від 30.10.2025 року та заява від 12.12.2025 року.

На переконання суду, право учасника бойових дій на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у рік звільнення виникає в силу закону, а не залежить від подання військовослужбовцем окремого рапорту.

Суд наголошує, що обов`язок щодо проведення з військовослужбовцем повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, у тому числі з виплати грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, покладається на командування військової частини.

При цьому, суд вважає, що відсутність в наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.10.2025 року №285/нст, яким позивача звільнено з військової служби, інформації про виплату компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити позивачці таку грошову компенсацію.

Таким чином, на день звільнення позивача з військової служби відповідачем протиправно не проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023-2025 роки.

Відтак, враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини про те, що відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків при звільненні позивача, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Таким чином, позовні вимоги як про визнання протиправною бездіяльності відповідача, так і про зобов`язання здійснити нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 150% відповідно до положень статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога.

Згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення , до якого включаються:

- які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад), - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.10.2025 № 285/нст відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, п.5 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 168% місячного грошового забезпечення.

Отже, в частині позовних вимог щодо зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 150% відповідно до положень статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування за висновком військово-лікарської комісії за період з 11.06.2025 по 23.09.2025 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування за висновком військово-лікарської комісії за період з 11.06.2025 по 23.09.2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.03.2022 по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та з 18.06.2025 по 06.10.2025 із показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2025 Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення 3 07.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та з 18.06.2025 по 06.10.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2025 Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

6. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 23 дні за 2022 рік, за 10 днів за 2023 рік, за 15 днів за 2024 рік, за 30 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум.

7. Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 23 дні за 2022 рік, за 10 днів за 2023 рік, за 15 днів за 2024 рік, за 30 днів за 2025 рік з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум.

8. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки в кількості 42 календарних дні відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум.

9. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки в кількості 42 календарних дні відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, яку військовослужбовець отримував під час служби, та з урахуванням раніше сплачених сум.

10. В задоволенні решти частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець