Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №240/1254/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/1254/24

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.12.2023 №064250006722 про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати їй до страхового стажу період навчання з 01.09.1979 по 17.07.1982, періоди роботи з 19.07.1982 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та періоди догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати їй пенсію за віком з 05.12.2023.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, за результатами розгляду поданої нею заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення від 06.12.2023 №064250006722, яким відмовило їй в призначення пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розмірі не менше 29 років. За підрахунками управління її страховий стаж становить лише 07 років 03 місяці 23 дні. Позивач вважає здійснений їй розрахунок страхового є невірним, оскільки пенсійний орган безпідставно не зарахував їй до такого стажу період навчання з 01.09.1979 по 17.07.1982, періоди її роботи, що вказані в трудовій книжці НОМЕР_1 , а також періоди здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними 3-річного віку. Вказує, що неточності в написанні її імені, які допущені в дипломі про освіту, в трудовій книжці, а також у свідоцтвах про народження її дітей обумовлені виключно здійсненням перекладу її імені з російської на українську мову, а тому вони не можуть бути підставою для не зарахування вищезазначених періодів до страхового стажу. У зв`язку з цим позивач вважає, що прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення про відмову в призначенні їй пенсії є протиправним, а тому з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення позивач звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/1254/24 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління зазначило, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у 2022 році право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи при наявності страхового стажу не менше 29 років. При цьому, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. Разом з тим, оскільки на титульному аркуші трудової книжки НОМЕР_2 від 19.07.1982 вказано ім`я працівника " ОСОБА_2 " (російською мовою), що не відповідає даним паспорту заявниці, в якому її ім`я на російській мові зазначено як " ОСОБА_2 ", то вказані в цій трудовій книжці періоди роботи не були зараховані до страхового стажу позивачки. Аналогічно, у зв`язку із невідповідністю імені в дипломі про здобуття освіти серії НОМЕР_3 від 14.07.1982 та у свідоцтвах про народження дітей серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 із даними паспорту ОСОБА_1 , до її страхового стажу не були зараховані період навчання з 01.09.1978 по 17.07.1982 та періоди здійснення догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку. При цьому, жодних підтверджуючих документів по виявлених розбіжностях ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії надано не було. У зв`язку із цим Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області вважає, що прийняте ним рішення від 06.12.2023 №064250006722 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії є правомірним, а тому просить відмовити їй в задоволенні позову.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.12.2023 №064250006722 є правомірним. Крім того управління вказало, що відповідно до пункту 26 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у випадку, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 05.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), за принципом екстериторіальності вищезазначену заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення від 06.12.2023 №064250006722, яким відмовило позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 29 років.

За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 07 років 03 місяці 23 дні. Вказаний страховий стаж був розрахований на підставі даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Водночас, всі періоди трудової діяльності ОСОБА_1 , вказані в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.07.1982, управління не зарахувало до її страхового стажу, у зв`язку із тим, що вказана трудова книжка заповнена з порушенням п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, а саме зазначене на титульній сторінці ім`я працівника " ОСОБА_2 " (російською мовою) не відповідає даним паспортним даним заявниці, в якому її ім`я на російській мові зазначено " ОСОБА_2 ".

Крім того, до страхового стажу ОСОБА_1 не був зарахований період її навчання з 01.09.1987 по 17.07.1982 згідно диплому серії НОМЕР_3 від 14.07.1982, оскільки в дипломі вказане ім`я особи, якій він виданий, " ОСОБА_2 " (російською мовою), а в паспорті заявниці її ім`я на російській мові зазначено " ОСОБА_2 ".

Також управління не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку, тому що в наданих заявницею свідоцтвах про народження серії НОМЕР_4 від 17.12.1983 та серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 вказане ім`я матері " ОСОБА_2 " (російською мовою), що не відповідає паспортним даним заявниці, де зазначено " ОСОБА_2 " (російською мовою), а період здійснення догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_6 від 25.11.2020) не був зарахований до страхового стажу через відсутність даних про отримання дитиною паспорта.

Позивач вважає, що вищезазначені період безпідставно не були зараховані до її страхового стажу, а відтак, прийняте рішення від 06.12.2023 №064250006722 про відмову у призначенні їй пенсії за віком, обґрунтоване відсутністю необхідного стажу, вона вважає протиправним. У зв`язку з цим, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.

Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування».

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

«Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку».

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Оскільки спірні у даній справі період навчання, періоди здійснення догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку, а також періоди роботи ОСОБА_1 , що зазначені в трудовій книжці, але не зараховані до її страхового стажу, були набуті до 01.07.2000, то до правовідносини щодо їх зарахування застосуванню підлягає Закон України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

При цьому, як вже зазначалось вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення").

Вказані правові норми також узгоджуються з положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України, якою також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В свою чергу, правовими нормами, зазначеними в пунктах 2, 3 Порядку №637, передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж особи є її трудова книжка. Належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування набутих до 01.07.2000 періодів роботи особи до її страхового стажу особи.

Натомість, необхідність підтверджувати додатковими документами періодів роботи для їх зарахування до страхового стажу виникає лише у таких випадках:

- у разі відсутності самої трудової книжки;

- у разі відсутності в трудовій книжці відповідних записів про роботу в певний період;

- у випадку коли запис про період роботи в трудовій книжці наявний, однак він містить неправильні чи неточні відомості.

Під час розгляду справи встановлено, що оскаржуваним в даній справі рішенням від 06.12.2023 №064250006722 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю в неї необхідного страхового стажу.

При цьому, зі змісту вказаного рішення вбачається, що управління не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи, вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, за виключенням тих, що були зараховані на підставі даних Реєстру застрахованих осіб. Підставою такого не зарахування було те, що титульній сторінці трудовій книжці ім`я працівника вказано " ОСОБА_2 " (російською мовою), в той час, як згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_7 від 28.04.2010 ім`я позивачки на російській мові зазначено " ОСОБА_2 ".

Надаючи оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, суд враховує наступне.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Правовими нормами пункту 2.11. Інструкції №58 визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.12 Інструкції №58).

Аналогічні вимоги містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).

Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, суд встановив, що на її титульній сторінці у відповідних графах, які передбачають зазначення інформації про прізвище, ім`я та по батькові особи, якій належить трудова книжка, вказано " ОСОБА_1 " (російською мовою).

Натомість, у паспорті громадянина України серії НОМЕР_7 від 28.04.2010 прізвище, ім`я та по батькові позивачки на російській мові зазначені як " ОСОБА_1 ".

Таким чином, матеріалами справи дійсно підтверджується наявність розбіжності в імені, вказаному на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1982 (" ОСОБА_2 "), та імені позивачки, вказаному в її паспорті (" ОСОБА_2 ").

Водночас експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз від 10.03.2023 №056/272-а підтверджується, що записи особового імені українською мовою " ОСОБА_2 " (в паспорті) та російський запис " ОСОБА_2 " (в трудовій книжці) і " ОСОБА_2 " (в паспорті) попри розбіжності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, а також інших документах ОСОБА_1 є ідентичними. Вказані розбіжності між записами виникли внаслідок документальної фіксації офіційних варіантів особового імені " ОСОБА_2 " і " ОСОБА_2 " та російських офіційних варіантів " ОСОБА_2 " і " ОСОБА_2 ".

З огляду на вказане суд вважає, що не зважаючи на різний переклад імені позивачки " ОСОБА_2 " на російську мову (" ОСОБА_2 " - в паспорті та " ОСОБА_2 " - в трудовій книжці) всі документи, як паспорт, так і трудова книжка стосуються однієї особи - ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що вищезазначена розбіжність в особовому імені позивачки не може бути підставою неврахування відповідних періодів її роботи для обрахунку страхового стажу при призначенні пенсії.

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області безпідставно врахувало неточності перекладу особового імені позивачки з російської на українську мову, та не зарахувало їй до страхового стажу періоди роботи, вказані в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.07.1982.

Крім того, у цьому контексті суд враховує, що за наявності сумнівів, відповідач мав об`єктивну можливість перевірити дійсність документів за іншими ідентифікуючими ознаками (наприклад за прізвищем, ім`я по батькові, датою народження, РНОКПП), які б дозволили переконатися в факті звичайної помилки та уникнути застосовування надмірного формалізму при розрахунку страхового стажу позивачки.

Також суд зауважує, що згідно правових норм Інструкції №58 записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто особою, якій ця трудова книжка належить.

За приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні положення були передбачені в пункті 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 "Про трудові книжки робітників та службовців", згідно яких відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

У зв`язку із цим суд приходить до висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за належне ведення трудової книжки його роботодавцем. Недотримання порядку ведення та заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а, від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Крім того, правові норми Порядку №637 пов`язують необхідність підтверджувати набутий стаж роботи додатковими документами саме із наявністю в трудовій книжці неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

При цьому суд зауважує, що поняття "неправильні чи неточні записи про періоди роботи" не є тотожним поняттю "запис про ім`я працівника".

Із дослідженої під час розгляду справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1982 вбачається, що в частині записів про періоди роботи ОСОБА_1 вказана трудова книжка заповнена відповідно до норм Інструкції №162 та Інструкції №58, записи містить назву підприємств, посади, чіткі дати прийняття та звільнення, номери наказів та дати їх прийняття, а також відбитки печаток підприємств, на яких працювала позивачка, та підписи уповноважених осіб.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області безпідставно не зарахувало вказані в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.07.1982 періоди роботи ОСОБА_1 до її страхового стажу.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її навчання з 01.09.1978 по 17.07.1982 у Середньому професійно-технічному училищі №1 ім. Жданова Донецької області, а також періодів здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку, суд зазначає наступне.

Підставою для не зарахування вказаних періодів до страхового стажу, аналогічно, як і підставою для не зарахування до страхового стажу періодів, вказаних в трудовій книжці позивачки, була невідповідність в імені позивачки, вказаному в дипломі про здобуття освіти серії НОМЕР_3 від 14.07.1982 та в свідоцтвах про народження дітей серії НОМЕР_4 від 17.12.1983, серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 та серії НОМЕР_6 від 25.11.2020, та в імені, вказаному в паспорті позивачки. Так, в дипломі про здобуття освіти серії НОМЕР_3 від 14.07.1982 та в свідоцтвах про народження дітей серії НОМЕР_4 від 17.12.1983, серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 та серії НОМЕР_6 від 25.11.2020 зазначено ім`я " ОСОБА_2 " (російською мовою), що не відповідає паспортним даним позивачки, де її ім`я на російській мові зазначено " ОСОБА_2 ".

Надаючи оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування вказаних періодів до страхового стажу, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Правовими нормами частини 1 статті 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" передбачено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Відповідно до пункту "ж" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Для підтвердження періоду навчання та часу здійснення догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку, ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії надала пенсійному органу диплом про здобуття освіти серії НОМЕР_3 від 14.07.1982 та свідоцтво про народження дітей серії НОМЕР_4 від 17.12.1983, серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 та серії НОМЕР_6 від 25.11.2020.

Дослідивши копії вказаних документів суд встановив, що в них дійсно вказано ім`я позивачки на російській мові " ОСОБА_2 ". В той час, як в паспорті громадянина України серії НОМЕР_7 ім`я позивачки російською мовою вказане як " ОСОБА_2 ".

Однак суд зауважує, що зазначення у дипломі, в свідоцтвах про народження дітей та в паспорті громадянина України імені позивачки на російській мові по-різному, внаслідок здійснення його перекладу з однієї мови на іншу, аналогічно, як і в раніше проаналізованій судом ситуації з трудовою книжкою та паспортом, не може бути підставою для неврахування до страхового стажу позивачки періоду її навчання та часу здійснення нею догляду за дітьми до досягнення нею 3-річного віку.

Вказані обставини підтверджуються також експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз від 10.03.2023 №056/272-а, в якому зазначено, що український запис особового імені " ОСОБА_2 " (в паспорті громадянина України) та російські записи " ОСОБА_2 " (в свідоцтвах про свідоцтво про народження дітей серії НОМЕР_4 від 17.12.1983, серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 та серії НОМЕР_6 від 25.11.2020 та в дипломі серії НОМЕР_3 від 14.07.1982) та " ОСОБА_2 " (в паспорті громадянина України) є ідентичними.

У зв`язку із цим суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області безпідставно не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її навчання з 01.09.1978 по 17.07.1982 у Середньому професійно-технічному училищі №1 ім. Жданова Донецької області та періоди здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо протиправного не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, а також періоду її навчання з 01.09.1978 по 17.07.1982 у Середньому професійно-технічному училищі №1 ім. Жданова Донецької області та періодів здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.12.2023 №0644250006722 про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яке було обґрунтоване відсутністю необхідного страхового стажу, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов`язання призначити позивачу пенсію, суд виходить з того, що може зобов`язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Таким чином, наявність страхового стажу в розмірі не менше 29 років є необхідною умовою для виникнення у позивача права на призначення пенсії за віком.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області встановило, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 07 років 03 місяці 23 дні. Таким чином, вказаний страховий стаж відповідач визнав.

Крім того, під час розгляду даної справи суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, а також період її навчання з 01.09.1978 по 17.07.1982 у Середньому професійно-технічному училищі №1 ім. Жданова Донецької області та періоди здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку, також підлягають зарахуванню до її страхового стажу.

Суд зауважує, що в даному випадку, питання підрахунку загальної кількості років набутого позивачем страхового стажу, а також питання визначення його достатності для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" належить до дискреційних повноважень пенсійного органу.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В даному випадку, суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію фактично порушить закріплені законом виключні повноваження пенсійного органу.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсії слід відмовити.

Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.12.2023 №064250006722, суд застосовуючи механізм ефективного захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, а також період її навчання з 01.09.1978 по 17.07.1982 у Середньому професійно-технічному училищі №1 ім.Жданова Донецької області згідно диплому серії НОМЕР_3 від 14.07.1982 та періоди здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку згідно свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_4 від 17.12.1983, серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 та серії НОМЕР_6 від 25.11.2020, та повторно розглянути її заяву від 05.12.2023 про призначення пенсії за віком.

При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії та здійснював підрахунок його страхового стажу, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а тому заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог і сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належить стягнути судовий збір в розмірі 1073,60 гривень.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018; код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.12.2023 №064250006722 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.07.1982, а також період її навчання у Середньому професійно-технічному училищі №1 ім.Жданова Донецької області з 01.09.1978 по 17.07.1982 згідно диплому серії НОМЕР_3 від 14.07.1982 та періоди здійснення нею догляду за дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до досягнення ними трирічного віку згідно свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_4 від 17.12.1983, серії НОМЕР_5 від 05.05.2005 та серії НОМЕР_6 від 25.11.2020, та повторно розглянути її заяву від 05.12.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович