Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №120/5285/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 серпня 2026 р. Справа № 120/5285/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Комара П.А.,

за участі

секретаря судового засідання: Пітінової М.Р.

представника позивача: Саюка Б.О.

представника відповідача: Яремчук І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що в грудні 2025 року в електронний кабінет податника податків надійшло податкове повідомлення - рішення №1238997-2407-0228 від 20.06.2025 про нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в сумі 446 594, 36 грн. Непогоджуючись із таким рішення, позивачка звернулася до відповідача із заявою про скасування його, однак Листом від 27.03.2026 їй було відмовлено у звільненні від оподаткування згідно пп. 6 п. 266.2.2 ПКУ для будівель промисловості. Окрім того, відповідач вказав, що під час звірки виявлено, при початковому нарахуванні податку за 2023 рік було невірно враховано тип об`єкта і через це 26.03.2026 сформовано нове податкове повідомлення - рішення на суму 502 184, 43 грн.

13.04.2026 на адресу позивачки надійшла податкова вимога від 03.04.2026 №0010309-1303-0232, відповідно до якої повідомлено про наявність заборгованості у ОСОБА_1 із податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на суму 688 487, 81 грн.

Також, відповідачем прийнято рішення №4658 від 03.04.2026 про опис майна в податкову заставу.

Непогоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою суду від 30.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 20.05.2026 о 13:00 год.

13.05.2026 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що за інформаційними базами ГУ ДПС у Вінницькій області у власності фізичної особи ОСОБА_1 обліковується майновий комплекс загальною площею 6813,9 кв.м. по АДРЕСА_1 . Дата державної реєстрації припинення права власності 06.01.2026.

Фізичній особі ОСОБА_1 за використанням програмного забезпечення АІС "Податковий блок" системи "Облік платежів" режиму "Плата за нерухомість" були сформовані податкові повідомлення - рішення:

- за 2023 рік №0088665-2407-0228-UA05020010000053508 від 26.03.2026 на суму 502 184,43 грн.

- 2022 рік №1238697-2407-0228-UA05020010000053508 від 20.06.2025 на суму 446 594, 36 грн.

Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг або позичку.

Таким чином, для застосування зазначеної норми та невключення відповідних об`єктів нерухомого майна до об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідна одночасна наявність таких умов: власник будівлі або споруди має статус сільськогосподарського товаровиробника; будівля або споруда віднесена до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) НК 018:2023; будівля або споруда використовується за призначенням у господарській діяльності; така будівля або споруда не передається її власником в оренду, лізинг або позичку.

Отже, лише належність нерухомого майна до класу 1271 не є достатньою підставою для застосування пільги. Право на не включення такого об`єкта до складу об`єктів оподаткування виникає за умови одночасного дотримання всіх зазначених вимог, установлених підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ.

Однак, будь яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником , окрім тверджень позивача , матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного представник відповідача просить суду у задоволенні позову відмовити.

У підготовчому засіданні 23.07.2026 судом усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання постановлено закінчити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача просив адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечив проти позову та просив у його задоволенні відмовити.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

За інформаційними базами ГУ ДПС у Вінницькій області у власності фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковуються:

- нежиле приміщення ( магазин) загальною площею 75,5кв.м., АДРЕСА_2 (дата державної реєстрації права власності 02.11.2018р.);

- майновий комплекс загальною площею 6813,9кв.м., АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації права власності 07.02.2022р., дата державної реєстрації припинення права власності 06.01.2026 року).

Фізичній особі ОСОБА_1 з використанням програмного забезпечення АІС "Податковий блок", системи "Облік платежів" режиму "Плата за нерухомість" були сформовані податкові повідомлення - рішення:

- №0889274-2407-0228 від 25.06.2024 року на суму 68479,70грн. за житлову нерухомість (інше) загальною площею 6813,9 кв.м. за 2023 рік;

- №1238697-2407-0228 від 20.06.2025року на суму 446594,36грн. за комплекс загальною площею 6813,90кв.м. за 2022 рік.

У відповідності до заяв від 24.12.2025року №91618/6, №91613/6, в ході проведення звірки, згідно інформації з Державного реєстру речових прав встановлено невідповідність в нарахуванні податку на нерухоме майно за 2023 рік, а саме при нарахуванні податку на нерухоме майно було невірно враховано тип об?єкта ( інше ) та сформовано 26.03.2026 року нове податкове повідомлення-рішення за 2023 рік: №0088665-2407-0228-UA05020010000053508 на суму 502184,43грн. за комплекс загальною площею 6813,90кв.м..

Попереднє податкове повідомлення - рішення №0889274-2407-0228 від 25.06.2024 року на суму 68479,70грн. за 2023 рік у відповідності до п.л. 266.7.3., п.266.7. ст.266 ПКУ вважаються скасованим (відкликаним).

03.04.2026 ГУ ДПС у Вінницькій області прийнято податкову вимогу №0010309-1303-0232, відповідно до якої повідомлено про наявність заборгованості у ОСОБА_1 із податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на суму 688 487, 81 грн.

Також, відповідачем прийнято рішення №4658 від 03.04.2026 про опис майна в податкову заставу.

Непогоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті правовідносин суд, зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1, підпунктом 266.2.1 пункту 266.2, підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що cтавки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності сукупності умов: така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

У подальшому до ПКУ було внесено зміни, а саме підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ в редакції Закону від № 3603-IX від 23.02.2024 було викладено у наступній редакції: «ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.».

Отже, п.п. «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ статті 266.2.2 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містив посилання на таку обов`язкову ознаку, як факт використання будівель за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання. Такою вимогою редакція статті була доповнена лише 23.02.2024.

Згідно з положеннями підпункту «ж» підпункту 266.2.2 означеної норми не є об`єктом оподаткування «будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку».

Достатньою підставою для надання податкової пільги виступає саме специфіка суб`єкта оподаткування сільськогосподарський товаровиробник та об`єкту оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства.

При цьому, єдиною умовою (застереженням) для незастосування відповідної податкової пільги чинним на момент виникнення спірних правовідносин податковим законодавством передбачено надання будівель їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Належних та допустимих, достатніх та достовірних доказів, у розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАС України, здавання позивачем належних йому будівель сільськогосподарського призначення в оренду, лізинг, позичку, тощо, контролюючим органом не надано, а судом під час розгляду та вирішення справи не добуто.

Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23-а та від 05.02.2025 року у справі № 500/6132/23.

Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17 зазначив, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. ж пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

Отже, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з абз. ж пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі №500/2782/18).

Пільга, встановлена абз. ж пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Так, оцінюючи спірні податкові повідомлення - рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. ж пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000 клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси, тощо віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі Сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Із матеріалів справи слідує, що ФОП ОСОБА_1 на праві приватної власності належав об?єкт нерухомого майна, а саме майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять наступні об?єкти за їх літерним позначенням: літ. «А» - майновий комплекс ковбасний цех; літ. «п/А» - підвал; літ. «A1» - прибудова; літ. «а» - вхід в підвал; літ. «Б», «Бб», «Б8» - свинарник; літ. з «Б1» по «Б5», «Б7», «Б», «Б10» - прибудови; літ. «Г» -свинарник-маточник; літ. «Г1»- свинарник; літ. «Л» - склад; літ. «І» - прохідна; літ. «і» - ганок; літ. «В» - навіс; літ. «Д», «ДІ», «Д2», «ДЗ» - силосна яма; літ. «К» - водокачка; літ. «3» - убиральня; літ. «М» - водомірний вузол; літ. «Ж» - трансформаторна; літ. «з/я», «31/я» - зливна яма. Також до складу об?єкта входять споруди: траншеї №1 та №2, башти БР-15 №3 та №4, огорожі №5 та №7, ворота №б та башта Рожновського №8, загальною площею 6 813,9 кв.м., що відноситься до нежитлових будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Віднесення належних ФОП ОСОБА_1 на праві власності будівель до «Будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства (код 1271)» підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07 лютого 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О, на якій розташований комплекс, площею 8,286 га кадастровий номер 0520682200:05:003:0085, де в кількісній характеристиці земель вказано, що згідно з відомостями, які містяться в Державному земельному кадастрі цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

Як доказ здійснення сільськогосподарської діяльності надано копії звітів про наявність та рух поголів`я свиней за 2022-2023 роки ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом ГУ ДПС у Вінницькій області від 27.03.2026 року підтверджується, що ФОП

ОСОБА_1 згідно з даними податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи - підприємця, у 2022, 2023 та 2024 роках отримувала дохід від таких видів діяльності:

- 01.47 - Розведення свійської птиці;

- 68.20 - Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

- 01.46 - Розведення свиней;

- 47.19 - Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах;

- 47.11- Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами

харчування, напоями та тютюновими виробами.

Крім того, вказаним листом також підтверджується, що у власності фізичної особи ОСОБА_1 окрім, майнового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , також обліковується: Нежиле приміщення (магазин) загальною площею 75,5 кв.м. АДРЕСА_2 , Дата реєстрації права власності:02.11.2018 р).

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що саме зазначене нежиле приміщення здається в оренду позивачкою ФОП ОСОБА_2 відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 03.01.2022 року та Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 02.01.2023 року.

Встановлені судом обставини повністю спростовують твердженні відповідача щодо здачі в оренду позивачкою майнового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, нерухоме майно, що належало позивачу на праві власності, а саме майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не є об`єктом оподаткування, згідно з пп. ж пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником шляхом вирощування свійських тварин (01.46 - Розведення свиней).

Разом з тим, загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі № 820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17.

У цих постановах Верховний Суд зазначив, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу - Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).

Визначення поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Більше того, законодавець з метою визначення осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вжив також поняття виробники сільськогосподарської продукції.

Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України Про сільськогосподарський перепис виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту5.3 статті 5 ПК України.

Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні абзацу ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2021 у справі № 140/2700/19.

Таким чином, у розумінні вищенаведених норм та практики їх застосування Верховним Судом у схожих правовідносинах, слід дійти висновку, що позивач наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника, а тому має право на пільгу, передбачену пунктом ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Стосовно висновку контролюючого органу про відсутність доказів використання приміщень позивачем у власній господарській діяльності через неподання ним повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП суд відзначає наступне.

Згідно п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може прийняти рішення про зміну основного та неосновного місця обліку великого платника податків, у тому числі визначити, що облік такого платника податків здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, та його структурні підрозділи в разі створення.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Абзацом 7 пункту 7.2 розділу VII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 за № 1588 (далі Порядок № 1588) встановлено, що також взяття на облік за неосновним місцем обліку здійснюється на підставі повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП (додаток 10), поданого платником відповідно до розділу VIII цього Порядку, та якщо у такому повідомленні платник податків визначив контролюючий орган, у якому бажає стати на облік за неосновним місцем обліку за місцезнаходженням відповідного об`єкта оподаткування.

Пунктом 8.3. розділу VIII Порядку № 1588 передбачено, якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об`єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об`єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку.

За змістом абзацу першого пункту 8.4 розділу VIII Порядку № 1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

У п. 8.5. розділу VIII Порядку № 1588 передбачено, що у разі зміни відомостей про об`єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження, виду права або стану об`єкта оподаткування, платник податків надає до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою № 20-ОПП з оновленою інформацією про об`єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни, в такому самому порядку та строки, як і при реєстрації, створенні чи відкритті об`єкта оподаткування.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що незалежно від системи оподаткування, цю форму повинні подавати всі ФОП (які перебувають на спрощеній та загальній системах), у яких є об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням. Форма 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після реєстрації ФОП або будь-якої зміни інформації по об`єкту оподаткування.

У разі ж неподання або несвоєчасного подання платником податків інформації, податкової звітності інших документів, п.п. 19-1.1.34 п. 19-1.1 ст. 19 Податкового кодексу України передбачено право контролюючого органу визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Також суд відзначає, що неподання або несвоєчасне подання позивачем повідомлення за формою № 20-ОПП не свідчить про те, що у зазначених об`єктах нерухомості позивач не здійснює сільськогосподарську діяльність або про їх невикористання позивачем в своїй діяльності.

Інших належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАС України доказів не здійснення сількогосподарської діяльності, невикористання об`єктів нерухомості позивачем у своїй діяльності, або їх належності до інших категорій ніж сільськогосподарського призначення відповідачем не надано, а судом під час розгляду справи по суті не здобуто.

Отже, відповідач не довів, що позивач впродовж 2022-2023 років використовував належні йому на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності спосіб.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що покладення обов`язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки суперечить підпункту ж 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкової вимоги №0010309-1303-0232 від 03.04.2026 та рішення про опис майна в податкову заставу №4658 від 03.04.2026 є похідними вимогами, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про не відповідність оскаржуваного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

За змістом пункту 3 частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.

У цій справі представник позивача просив відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати позивача на правничу допомогу у загальному розмірі 15 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат представник позивача подав до суду договір про надання правничої допомоги №10/04 від 10.04.2026 року відповідно до п. 3,2 розділу 3 Договору гонорар обчислюється у фіксованому розмірі та становить 15 000 грн. Гонорар сплачується на підставі виставленого рахунку - фактури та акту виконаних робіт.

У позовній заяві адвокатом Борисом Саюком визначено, що витрати на правничу допомогу становлять 15 000 грн.

Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність стягнення витрат на професійну правничу допомогу в даній справі у розмірі 15 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №1238697-2407-0228-UA05020010000053508 від 20.06.2025 та №0088665-2407-0228-UA05020010000053508 від 26.03.2026, податкову вимогу №0010309-1303-0232 від 03.04.2026 та рішення про опис майна в податкову заставу №4658 від 03.04.2026.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 487, 78 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області судові витрати зі сплати витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028)

Повний текст рішення виготовлено 21.08.2026.

Суддя Комар Павло Анатолійович