Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №359/13305/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/13130/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 359/13305/25

21 серпня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука Степана Миколайовича на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Яковлєвої Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та заборгованості за минулий час,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на свою користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подачі даної позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття, а також заборгованість по аліментах за минулий час, а саме: з 08 листопада 2022 року (дати народження дитині) по час подання вказаного позову до суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьком дитини є відповідач ОСОБА_2 . Після народження дитини та ухвалення рішення суду про встановлення батьківства відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав, участі у вихованні не брав. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати матеріальну допомогу на дитину, але відповідач відмовляється. Дитина проживає та знаходиться на повному утриманні позивача, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позовної заяви до суду, а саме з 11 листопада 2025 року і до досягнення повноліття дитиною.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави Україна судовий збір у розмірі 1331,20 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції виходив із того, що обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків, проте дитина проживає з матір`ю та знаходиться повністю на її утриманні, відповідач не піклується про неї, матеріальної допомоги не надає, обставин, які мали б істотне значення для визначення розміру аліментів на утримання дитини сторонами не повідомлено та судом не встановлено. Аліменти підлягають стягненню з дати подачі позовної заяви до суду, а саме з 11 листопада 2025 року і до досягнення повноліття дитиною.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті аліментів за минулий час, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду доказів того, що нею вживалися заходи щодо отримання аліментів, а відповідач ухилявся від їх сплати, відмовлявся надавати грошові кошти.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 08 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2026 року в справі 359/13305/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині, а саме стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.11.2022 по 10 листопада 2025 року.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки відповідач всіляко ухилявся від визнання своїх батьківських обов`язків і юридично батьківство ОСОБА_2 було остаточно підтверджено лише постановою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року, позивачка об`єктивно була позбавлена можливості надати суду формальні докази про звернення до відповідача як до батька з конкретною вимогою про надання допомоги у період з 2022 по 2025 роки, адже сам статус батька ним заперечувався.

Відповідач достеменно знав про факт народження дитини, однак свідомо та умисно усунувся від виконання свого конституційного та сімейного обов`язку щодо її утримання з першого дня її життя.

З моменту народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивач перебувала у найбільш вразливому становищі, здійснюючи безперервний догляд за новонародженою донькою. Це об`єктивно позбавляло її можливості повноцінно працювати та самостійно забезпечувати всі фінансові потреби немовляти, що вимагало негайної матеріальної підтримки з боку батька дитини. Водночас вона неодноразово в усній формі (під час телефонних розмов) та за допомогою засобів електронного зв`язку зверталася до відповідача з вимогою надати кошти на купівлю дитячого харчування, медикаментів та одягу для немовляти. Відповідач на ці звернення реагував відмовами або повним ігноруванням, що є прямою ознакою ухилення у розумінні ч. 2 ст. 191 СК України.

Проте суд першої інстанції до розгляду справи підійшов формально, проігнорувавши непрямі, але очевидні й беззаперечні обставини тривалого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Крім цього, суд першої інстанції також не врахував, що позивачка звернулася до суду 07.11.2025 шляхом відправлення позову поштою, а тому присуджуючи стягнення з 11.11.2025, тобто з моменту реєстрації справи в суді, суд припустився грубої помилки, що також свідчить про формальний підхід до розгляду справи і не з`ясування всіх істотних обставин по справі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 30 червня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук С. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2026 року у справі № 359/13305/25 змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частки його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позовної заяви до суду, а саме з 11 листопада 2025 року і до досягнення повноліття дитиною.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року у справі № 359/1809/19, зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягувати від дня пред`явлення заяви до суду, тобто з 28 лютого 2019 року та до досягнення повноліття

Однак, звертаючись із позовом до суду про стягнення аліментів, позивач приховала відомості про наявність у відповідача іншої дитини, ОСОБА_5 , яка перебуває на його утриманні, про що їй було достовірно відомо.

У свою чергу, про наявність обставин щодо наявності у відповідача ще однієї дитини, яка перебуває на його утриманні, та доказів на їх підтвердження, він не міг надати суду з об`єктивних, не залежних від нього причин, оскільки не був повідомлений судом про час та місце розгляду справи 8 травня 2026 року коли судом було ухвалено судове рішення у справі.

Отже, такі фактичні дані не були з`ясовані судом під час розгляду справи, а тому ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визначив частку аліментів без врахування наявності такої істотної обставини, яка впливає на визначення розміру аліментів як наявність у платника аліментів іншої дитини, і з незалежних від відповідача причин, останній не мав можливості надати суду докази, що підтверджують наявність у нього іншої дитини, яка перебуває на утриманні, що за вимог ст. 182 СК України є підставою для зменшення частки від доходу відповідача, яка була визначена позивачем та судом у своєму рішенні.

Крім того, слід врахувати, що на утриманні відповідача перебуває непрацездатний батько, ОСОБА_6 , який є інвалідом II групи у зв`язку із встановленим клінічним діагнозом: пухлина правої очниці з інвазійним поширенням в очне яблуко, що сукупно підтверджується медичною документацією долученої до скарги. Постійне лікування та реабілітація потребує суттєвих грошових витрат, які в переважній більшості несе відповідач, оскільки пенсійне забезпечення батька позивача не дозволяє покрити такі витрати. При цьому, мати позивача, ОСОБА_7 , також є непрацездатною особою пенсійного віку, яка не працює та не отримує доходи, окрім пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з вимогами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука С. М. задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданим 29 жовтня 2025 року Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіональ-ного управління Міністерства юстиції України 29 жовтня 2025 року (а.с. 8).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року вказане рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року залишено без змін.

Судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року у справі № 359/1809/19 зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягувати від дня пред`явлення заяви до суду, тобто з 28 лютого 2019 року та до досягнення повноліття

Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Cтаттею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною другою, третьою статті 150 СК України на батьків покладено обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини, 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, 4) інші обставини, що мають істотне значення, і розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Статтею 182 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не визначає, у якому розмірі мають стягуватись аліменти, закріплюючи виключно мінімальний розмір останніх.

Зміст вищевказаних норм дає підстави для висновку, що суди, визначаючи розмір аліментів, мають враховувати вищевказані обставини у їх сукупності, перелік яких, своєю чергою, не є вичерпним.

Відтак, заперечуючи проти стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, відповідач посилався на на те, що він сплачує аліменти на утримання іншої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 28 лютого 2019 року та до досягнення повноліття, а також на його утриманні перебуває непрацездатний батько, ОСОБА_6 , який є інвалідом II групи.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, установивши, що відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність визначення аліментів на утримання молодшої доньки у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням щодо утримання старшої доньки, а також урахувавши рівність дітей у праві на утримання з боку батька, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Доводи апеляційної скарги сторони відповідача не заслуговують на увагу, оскільки наявність іншого судового рішення про стягнення з відповідача 1/4 доходів на іншу дитину не зумовлює обов`язку суду автоматично зменшити розмір аліментів, які підлягають до стягнення на іншу дитину. У свою чергу, визначення аліментів на утримання молодшої доньки у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням щодо утримання старшої доньки, не буде спрямовано на належне забезпечення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та суперечитиме її інтересам.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 07 травня 2026 року в справі № 404/969/24.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідач, за наявності визначених законом підстав, не позбавлений можливості у майбутньому звернутися до суду із позовом про зменшення розміру стягуваних як на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , так і на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліментів.

Щодо визначення судом першої інстанції початку стягнення аліментів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Висновки щодо застосування вищевказаної норми вже неодноразово викладалися Верховним Судом.

Зокрема, як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 13 липня 2022 року у справі № 766/22653/17 (провадження № 61-10св22): «Тлумачення статті 191 СК України дає підстави для висновку, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Виключення із цього правила стосуються стягнення аліментів за минулий час (до пред`явлення позову)».

Як вбачається з наявного в матеріалах справи конверта, датою звернення позивачки з відповідним позовом до суду є 07.11.2025 року (а. с. 23).

З урахуванням вищевказаного, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення аліментів з моменту реєстрації позову в суді 11.11.2025 року, а не з моменту його подання засобами поштового зв`язку, що є підставою для зміни судового рішення в частині визначення початку стягнення аліментів.

Доводи апеляційної скарги у вказаній частині знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Інші доводи апеляційної скарги позивача не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до незгоди з висновками суду щодо оцінки доказів у справі та неправильного тлумачення чинного законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука Степана Миколайовича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2026 року змінити в частині визначення періоду стягнення аліментів.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дати пред`явлення позову - з 07.11.2025 року і до досягнення повноліття дитиною.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: