Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №752/29764/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/12980/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 752/29764/21

21 серпня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Міхо Кирила Вадимовича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року, постановлене під головуванням судді Хромова О.О., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в:

У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 752/29764/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року задоволено частково заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Саленко Я.Ю., про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 897 943 долари США 84 центи та 11 350 гривень 00 копійок судового збору.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2024 року задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Лук`янчука А.В., заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовлено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 17 025,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, прийнято відмову ОСОБА_2 від позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 частини боргу у розмірі 50 000 доларів США та частини 3 % річних у розмірі 7 044,77 доларів США, визнано нечинним заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі

50 000 доларів США і 7 044,77 доларів США - 3 % річних та закрито провадження у справі у цій частині. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року в іншій частині змінено, зменшено розмір стягнутої заборгованості за договором позики з 897 943,84 доларів США до 840 899,57 доларів США, а розмір стягнутого судового збору з 11 350,00 гривень до 10 669,00 гривень.

04 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Міхо К.В. звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про скасування заходів забезпечення позову, в якій просив скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року у цивільній справі № 752/29764/21, та скасувати арешт квартири АДРЕСА_2 .

Заява обґрунтована тим, що у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 752/29764/21, виданого 28 жовтня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, вказану квартиру було реалізовано з прилюдних торгів, переможцем яких став ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 зазначав, що арешт квартири було накладено в інтересах ОСОБА_2 з метою забезпечення можливості звернення стягнення на неї для виконання рішення у справі № 752/29764/21, а оскільки майно було придбане ним з прилюдних торгів, він мав законні підстави розраховувати на набуття майна без обтяжень.

Також заявник посилався на те, оскільки він не був учасником цієї справи № 752/29764/21, раніше ним було пред`явлено окремий позов про зняття арешту з майна у справі № 755/11966/23, проте в задоволенні такого позову відмовлено.

З огляду на вище викладене, просив суд скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року у цивільній справі № 752/29764/21, скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, - повернуто суб`єкту звернення.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 01 червня 2026 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Міхо К.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову від 04.03.2026.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що під час розгляду цивільної справи № 752/29764/21 ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2022 року в порядку забезпечення позову було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку на той час було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 .

У подальшому в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 752/29764/21, виданого 28 жовтня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, вказану квартиру було реалізовано з прилюдних торгів (на електронному аукціоні), переможцем яких та покупцем квартири став ОСОБА_1 .

Зазначає, що арешт на вказану квартиру, власником якої за результатами електронного аукціону став ОСОБА_1 , було накладено судом у порядку забезпечення позову в інтересах стягувача (кредитора) ОСОБА_2 саме з метою можливості звернення на неї стягнення у виконавчому провадженні та забезпечення виконання рішення суду у справі № 752/29764/21 боржником ОСОБА_3 .

Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, апелянт вказує, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб.

Оскільки вказана квартира була придбана ОСОБА_1 на прилюдних торгах, процедура яких передбачає продаж майна без обтяжень, ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що придбав квартиру без будь-яких обтяжень.

Зазначає, що оскільки ОСОБА_1 не був учасником цивільної справи № 752/29764/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, з метою зняття арешту з придбаної квартири, який було накладено судом у порядку забезпечення позову, він звернувся до суду із самостійним позовом про зняття арешту з майна у справі № 755/11966/23.

Проте рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, залишеними без змін постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/11966/23, у задоволенні позову ОСОБА_1 про зняття арешту з майна було відмовлено. При цьому Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 755/11966/23 зазначив, що забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали; наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову; питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням, вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні. Верховний Суд також зазначив, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Таким чином, вважає, що з урахуванням постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/11966/23, в якій покупець квартири ОСОБА_1 просив скасувати арешт, питання зняття арешту з квартири має вирішуватися саме в порядку скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на вказані судові рішення у справі № 755/11966/23 ОСОБА_1 у березні 2026 року звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Проте ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову було повернуто суб`єкту звернення.

Зазначає, що повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не є учасником справи № 752/29764/21, а тому не наділений правом заявляти відповідне клопотання про скасування заходів забезпечення позову в межах такої справи; матеріали справи не містять відомостей про залучення ОСОБА_1 до складу учасників справи як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту.

ОСОБА_1 не погоджується із вказаною ухвалою суду першої інстанції, вважає її незаконною та такою, що перешкоджає доступу до правосуддя.

Зазначає, що суд першої інстанції порушив положення статті 18 ЦПК України, якою передбачено обов`язковість судових рішень. ОСОБА_1 вже звертався до суду із самостійним позовом про зняття арешту, проте відповідно до судових рішень у справі № 755/11966/23, включаючи постанову Верховного Суду від 15 січня 2025 року, йому було відмовлено у задоволенні такого позову з тих підстав, що забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали, а питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням, вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.

Вважає, що суд першої інстанції, відмовивши у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, створив йому перешкоди у доступі до правосуддя, що є порушенням приписів статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, а саме права на звернення до суду за захистом.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції, повертаючи ОСОБА_1 його заяву про скасування заходів забезпечення позову, не надав належної оцінки факту існування судових рішень у справі № 755/11966/23, які набрали законної сили, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України унеможливлює пред`явлення ОСОБА_1 нового (повторного) позову, який буде тотожним позову, вже розглянутому судом у справі № 755/11966/23.

Отже, з огляду на існування судового рішення у справі № 755/11966/23, у ОСОБА_1 немає іншого механізму для скасування арешту, крім механізму скасування заходів забезпечення позову, про що, як зазначає апелянт, безпосередньо вказано в судових рішеннях у справі № 755/11966/23.

Суд першої інстанції, на думку апелянта, помилково не врахував наведені обставини, конкретну ситуацію, в якій опинився ОСОБА_1 , та передчасно дійшов висновку, що питання зняття арешту з квартири в конкретному випадку має вирішуватися шляхом пред`явлення окремого позову.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 не є учасником справи № 752/29764/21, а тому відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України не наділений правом заявляти клопотання про скасування заходів забезпечення позову в межах цієї справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною першою статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Отже, процесуальний закон безпосередньо визначає суб`єкта, наділеного правом звернення до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, - учасника відповідної справи.

Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 не був стороною у цивільній справі № 752/29764/21 та не був залучений до участі у ній як третя особа.

Таким чином, ОСОБА_1 не набув статусу учасника справи № 752/29764/21.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 727/3071/23 (провадження № 61-5032св24), вирішуючи питання щодо можливості звернення особи, яка не є учасником справи, з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, виходив із того, що відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України із таким клопотанням може звернутися виключно учасник справи.

У вказаній постанові Верховний Суд також дійшов висновку, що оскільки особа, яка не є учасником справи, не має права на подання до суду заяви про скасування заходів забезпечення позову, така заява не може бути предметом судового розгляду та підлягає поверненню заявнику без розгляду.

З огляду на наведене висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 процесуального права на подання у справі № 752/29764/21 клопотання про скасування заходів забезпечення позову та необхідність повернення такого клопотання відповідає положенням частини першої статті 158 ЦПК України та наведеній практиці Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що право ОСОБА_1 на звернення з відповідною заявою випливає з постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/11966/23.

Так, у справі № 755/11966/23 Верховний Суд дійсно зазначив, що забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали, наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, установлених забезпеченням позову, а питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням, вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.

Разом із тим вказаний висновок Верховного Суду не містить положення про наділення особи, яка не є учасником справи, правом звернення з клопотанням, передбаченим частиною першою статті 158 ЦПК України.

Навпаки, у постанові від 15 січня 2025 року Верховний Суд, аналізуючи правове регулювання скасування заходів забезпечення позову, прямо навів положення частини першої статті 158 ЦПК України, згідно з яким суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Крім того, Верховний Суд у цій же постанові звернув увагу на те, що у суді апеляційної інстанції суддя-доповідач у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України.

Водночас матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 був залучений до участі у справі № 752/29764/21 та набув у ній процесуального статусу учасника справи.

Тому зміст постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/11966/23 не дає підстав для висновку про виникнення у ОСОБА_1 права на звернення з клопотанням відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України.

Не змінює цього висновку і та обставина, що після прийняття зазначеної постанови Верховного Суду розгляд справи № 752/29764/21 було завершено постановою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року.

Дійсно, у постанові від 15 січня 2025 року Верховний Суд врахував, що на момент касаційного перегляду у справі № 752/29764/21 остаточного судового рішення не було ухвалено, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність на той час підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Проте ухвалення у подальшому остаточного судового рішення у справі № 752/29764/21 є обставиною, яка може мати значення при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для подальшого збереження заходів забезпечення позову, однак сама по собі не змінює процесуального статусу ОСОБА_1 та не наділяє його правами учасника справи.

Колегія суддів наголошує, що предметом апеляційного перегляду у цій справі є законність повернення поданої ОСОБА_1 заяви, а не наявність по суті підстав для подальшого збереження чи скасування арешту квартири.

Тому доводи апеляційної скарги щодо придбання ОСОБА_1 квартири з прилюдних торгів, мети проведення таких торгів, переходу до нього права власності на квартиру та подальшого збереження обтяження не спростовують висновку суду першої інстанції щодо відсутності у нього процесуального права на подання клопотання в порядку частини першої статті 158 ЦПК України.

З цих же підстав посилання апелянта на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 щодо реалізації майна на прилюдних торгах, не спростовує висновків оскаржуваної ухвали, оскільки наведені апелянтом обставини не змінюють установленого ЦПК України суб`єктного складу осіб, які вправі звертатися з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції статті 18 ЦПК України та неврахування судових рішень у справі № 755/11966/23.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Разом із тим постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/11966/23 судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 залишено без змін.

При цьому Верховний Суд не вирішував питання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі № 752/29764/21, не визнавав його учасником цієї справи та не покладав на Дніпровський районний суд міста Києва обов`язку після завершення розгляду справи № 752/29764/21 прийняти до розгляду подане ним як неучасником справи клопотання відповідно до статті 158 ЦПК України.

Отже, повернення заяви ОСОБА_1 не свідчить про невиконання чи ігнорування судового рішення у справі № 755/11966/23.

Колегія суддів також не приймає доводи апеляційної скарги про те, що положення пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, з огляду на наявність остаточного судового рішення у справі № 755/11966/23, позбавляють заявника можливості повторно пред`явити тотожний позов, у зв`язку з чим єдиним можливим способом захисту для нього є звернення з клопотанням у порядку статті 158 ЦПК України.

Наявність судового рішення, яке набрало законної сили, та визначені процесуальним законом наслідки його ухвалення самі по собі не можуть змінювати встановлений законом процесуальний статус особи в іншій справі або розширювати коло суб`єктів, яким частиною першою статті 158 ЦПК України надано право на подання клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Посилання апелянта на гарантовані статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України, статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на судовий захист, доступ до правосуддя та ефективний засіб юридичного захисту також не спростовують законності оскаржуваної ухвали.

Частина перша статті 4 ЦПК України, гарантуючи кожній особі право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, одночасно передбачає здійснення такого права в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, реалізація права на судовий захист здійснюється з дотриманням установлених процесуальним законом правил, зокрема щодо суб`єктів, які мають право на вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильного по суті висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , не будучи учасником справи № 752/29764/21, не наділений правом звернення в межах цієї справи з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 727/3071/23 за подібних процесуальних обставин прямо дійшов висновку про те, що заява особи, яка не є учасником справи та не має права на подання клопотання про скасування заходів забезпечення позову, не може бути предметом судового розгляду і підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстави, передбачені статтею 379 ЦПК України, для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Міхо К.В., задоволенню не підлягає, а ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Міхо Кирила Вадимовича залишити без задоволення

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: