Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №754/12394/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 754/12394/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12955/2026Головуючий у суді першої інстанції - Сенюта В.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

за участю:

представника скаржниці ОСОБА_5,

представника заінтересованої

особи ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просила:

- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського ВДВС про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 13.03.2026;

- зобов'язати державного виконавця усунути порушення, допущені при винесенні зазначеної постанови, шляхом продоження (відновлення) виконавчого провадження;

- зобов'язати державного виконавця вчинити дії, передбачені ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з виявленням ознак кримінального правопорушення у діях боржника;

- зобов`язати державного виконавця належним чином здійснити виконавчі дії, спрямовані на перевірку фактичного стану об`єкта нерухомого майна, із залученням стягувача та складанням відповідного акту;

- відновити виконавче провадження та вчинити дії, передбачені ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» - надіслати повідомлення до правоохоронних органів про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника;

- зобов`язати державного виконавця провести повторний огляд об`єкта із залучення стягувача та детальної фіксації технічного стану майна.

Скаргу обгрунтовано тим, що у провадженні Деснянського ВДВС перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/12394/20 від 03.10.2025, виданого Деснянським районним судом міста Києва про витребування квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3

09.03.2026 під час проведення примусового виселення боржника ОСОБА_1 в присутності державного виконавця виявлено факти навмисного пошкодження та розкрадання майна, що є складовою частиною квартири (демонтаж батарей, залиття труб піною, пошкодження стін).

Проте, 13.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

При цьому, державний виконавець, всупереч ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження», виявивши ознаки кримінального правопорушення проігнорував та не здійснив надіслання повідомлення до органу досудового розслідування, замість цього поспішно закрив виконавче провадження.

Крім того, державний виконавець не зафіксував відсутність конструктивних елементів квартири, що свідчить про неналежне виконання службових обов`язків.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19.05.2026 у задоволенні скарги відмовлено (т. 1, а.с. 164-171).

В апеляційній скарзі скаржниця, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності, доданих нею на підтвердження вимог скарги (т. 1, а.с. 184-232).

Представник скаржниці у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_1 у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.

Представник державної виконавчої служби у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.

Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також вимоги ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності представника державної виконавчої служби, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 16.08.2025 постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2024 скасовано та ухвалено нове рішення. Витребувано квартиру АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

На виконання вказаної постанови суду, Деснянський районний суд міста Києва 03.10.2025 видав виконавчий лист № 754/12394/20.

23.01.2026 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та направлено сторонам виконавчого провадження.

30.01.2026 боржнику направлено вимогу виконавця.

16.02.2026 сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до змісту якого, державний реєстратор 12.12.2025 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

16.02.2026 державний виконавець Моргун А.В. склав акт державного виконавця про те, що двері квартири АДРЕСА_1 ніхто не відчинив.

06.03.2026 державний виконавець Моргун А.В. склав акт державного виконавця про те, що чоловік боржника в телефонній розмові повідомив, що 09.03.2026 надасть ключи від квартири.

09.03.2026 державний виконавець Моргун А.В. склав акт про те, що за адресою АДРЕСА_3 , ключи від перших дверей з кодовим замком передано. Двері в саму квартиру відсутні. Речі боржника в квартирі відсутні, право власності на вказану квартиру перереєстровано за ОСОБА_3 . Під час складання вказаного акту присутні державний виконавець, поняті, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 Крім того, у вказаному акті вказано про відсутність лічильника води, електроенергії, радіатори опалення, сантехніка, зливна каналізація, подача води заглушена монтажною піною.

13.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням - п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Так, положенням ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

В силу статей 129, 129-1 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Положенням ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Згідно вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Зміст ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що серед заходів примусового виконання рішень передбачено вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

У спорах про витребування й повернення майна, якщо за результатами вирішення спору шляхом задоволення позову відбувається зміна належності спірного майна (зміна власника), то ці вимоги мають вартісний, грошовий вираз і носять характер майнового спору (постанова Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 905/98/20).

У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

При цьому поняття «витребування» відповідає поняттю «вилучення та передача предметів», вказаному у п. 3 ч.1 ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» у переліку заходів примусового виконання рішення.

Згідно правових висновків Верховного Суду у постановах від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 та від 08.06.2022 в справі № 369/13690/20 рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, вказаних у рішенні. Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про витребування майна та зобов`язання передати його власнику, не може свідчити що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки його виконання передбачає вчинення виконавцем дій щодо вилучення майна у боржника і передачі його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Окрім цього, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статей 179, 181, 188 ЦК України предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, є річчю. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). При цьому рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. А до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Подібний за змістом висновок наведений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19.

Верховний Суд зазначив, що обов`язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення.

З метою його виконання державний та приватний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, у разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.05.2018 і від 14.01.2020 у справі №2-690/11.

У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №914/2614/13 також зазначено, що судове рішення про витребування нежитлових приміщень у боржника не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконано із застосуванням іншого порядку з урахуванням положень статей 10, 60 ЗУ «Про виконавче провадження», положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 для відновлення порушених прав стягувача.

При цьому Верховний Суд зауважив, що згідно зі статтею 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою (ч. 2 ст. 399 ЦК України).

Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до положення ч.1 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції зі змісту виконавчого листа № 754/12394/20, виданого 03.10.2025 Деснянським районним судом міста Києва, Верховний Суд у постанові від 13.08.2025 вирішив витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіня ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Згідно з копією матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/12394/20 від 03.10.2025, 09.03.2026 державний виконавець склав акт у присутності понятих та представника заявниці про те, що ключи від перших дверей з кодовим замком передано. Двері в саму квартиру відсутні. Речі боржника в квартирі відсутні, право власності на вказану квартиру перереєстровано за ОСОБА_3 .

Отже, врахувавши зміст вище вказаного виконавчого листа, позицію Верховного Суду викладену у постановах від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 та від 08.06.2022 в справі № 369/13690/20 та зміст акту державного виконавця від 09.03.2026, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння виконано, шляхом вилучення майна у боржникаі передано стягувачу предмети, вказані у рішенні, а саме квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, сторона стягувача згідно ч. 2 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» письмово не відмовлялась від отримання спірного майна.

Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи сторони скаржниці про вчинення боржником пошкоджень майна, оскільки відсутні: лічильники води, електроенергії, радіатори опалення, сантехніка, зливна каналізація та заглушено подачу води, адже письмові матеріали справи не містять доказів в якому стані спірна квартира була передана від забудовника.

Також, відповідно до положення ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» за не виконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, письмові матеріали справи, зокрема і матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1, не містять вимог державного виконавця, які боржник проігнорував або не виконав, а відтак підстави для застосування ч. 2 ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження», на які посилалася скаржниця в обгрунтування вимог скарги, відсутні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги скарги про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця від 13.03.2026 про закінчення виконавчого провадження зобов`язання державного виконавця усунути порушення, допущені при винесення спірної постанови, шляхом продовження (відновлення) виконавчого провадження, а також про зобов`язання державного виконавця вчинити дії, передбачені ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку із виявленням ознак кримінального правопорушення у діях боржника та відновити виконавче провадження та вчинити дії, передбачені ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» - надіслати повідомлення до правоохоронних органів про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника, задоволенню не підлягає через необґрунтованість та недоведеність.

Також, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні вимоги скаржниці про зобов`язання державного виконавця належним чином здійснити дії, спрямовані на перевірку фактичного стану об`єкту нерухомого майна, із залученням стягувача та складанням відповідного акту, оскільки факт вчинення виконавцем вказаних дій підтверджується матеріалами виконавчого провадження, наявними у матеріалах справи (а.с. 74).

У своючергу, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає безпідставними, адже за своїм змістом вони зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин. При цьому, належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Посилання апелянта на постанову начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дубаса А.А. від 23.06.2026 про перевірку виконавчого провадження НОМЕР_1, яка долучена до апеляційної скарги та з якої вбачається, що дії державного виконавця Моргуна А.В. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів відхиляє, адже зі змісту вказаної постанови неможливо дійти висновку, що порушення вимог ст. 26 Закону вплинуло на фактичне виконання рішення Верховного Суду про витребування квартири. Вказана постанова містить лише хронологію дій виконавців при виконанні виконавчого провадження та загальний висновок про порушення виконавцем вимог ст. 26 Закону, без наведення при цьому які самі дії було вчинено з таким порушенням.

При цьому, цією ж постановою дії головного державного виконавця Попик О.В., яким винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з фактичним виконанням, визнано такими, що відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам заявника належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе судове рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування ухвали, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 20 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова