Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №523/1947/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/1947/26

Провадження №2/523/3306/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2026 р. м. Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої – судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання Павлова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 523/1947/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2026 та ухвали Господарського суду Одеської області від 24.06.2008 у справі № 32-2/125-05-4989 за ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно дискотеку – бар «Гольфстрім», розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м. Вказане право власності позивачка набула як суб`єкт підприємницької діяльності у період перебування у шлюбі із гр. ОСОБА_2 . У провадження Пересипського районного суду м. Одеси перебувала на розгляді цивільна справа № 1527/3743/12 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак, рішення суду від 16.02.2017 у справі № 1527/3743/12 спір щодо вказаного вище об`єкту нерухомого майна не вирішувався. На даний час відсутність встановленого факту належності нерухомого майна, дискотеки – бару «Гольфстрим», особистою власністю ОСОБА_1 , набутого під час шлюбу не визнається іншими особами та перешкоджає позивачці у розпорядженні нею вказаним майном на власний розсуд.

У зв`язку з цим, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нерухоме майно дискотеку – бар «Гольфстрим»,розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м.

Суд констатує, що в рамках розгляду даної справи відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, у яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні даного позову. Так, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач вказує на те, що предметом спору є нерухоме майно — дискотека-бар «Гольфстрім» загальною площею 232,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 11443359. Шлюб між сторонами було зареєстровано 26.02.1999 та розірвано 18.06.2009. Саме за час цього шлюбу відбулися ключові події щодо спірного об`єкта, а саме: 25.01.2000 приміщення площею 60,5 кв. м передано в оренду; у подальшому об`єкт було реконструйовано; технічний паспорт від 04.02.2003 фіксує площу 232,1 кв. м; 08.07.2008 здійснено державну реєстрацію права власності на ім`я позивачки. Отже, спірний об`єкт у тому вигляді, в якому позивачка просить визнати його своєю особистою приватною власністю, був сформований, реконструйований, збільшений та зареєстрований саме за час шлюбу сторін.Тому у цій справі діє презумпція спільності майна подружжя, а обов`язок довести протилежне покладається саме на позивачку. Це узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17: діє презумпція спільності набутого у шлюбі майна, а тягар доказування особистого характеру майна несе той з подружжя, хто заперечує проти такої спільності.

Позивачка посилалася на те, що була фізичною особою-підприємцем з 1995 року, мала певне майно та джерела коштів і здійснювала господарську діяльність ще до повторної реєстрації шлюбу 26.02.1999. Такі пояснення самі по собі не доводять особистого приватного характеру спірного об`єкта, оскільки, сам по собі статус фізичної особи — підприємця автоматично не виводить майно або доходи одного з подружжя з режиму спільної сумісної власності, якщо вони були отримані чи сформовані у період шлюбу, що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України у Рішенні від 19.09.2012 № 17-рп/2012. Отже, посилання на підприємницьку діяльність позивачки не спростовує презумпцію спільності майна, сформованого та зареєстрованого у період шлюбу.

За час шлюбу площа об`єкта збільшилася з 60,5 кв. м до 232,1 кв. м, тобто майже у чотири рази. Це не є незначною зміною технічного характеру: йдеться про фактичне формування об`єкта в іншому масштабі, з іншим функціональним призначенням та господарським значенням.Відповідач при цьому звертає увагу на сукупність обставин: формування об`єкта у період шлюбу, реконструкцію зі збільшенням площі майже у чотири рази, зміну господарського значення об`єкта та відсутність доказів того, що всі ці дії були здійснені виключно за особисті приватні кошти позивачки. Отже, навіть у разі доведення позивачкою особистого характеру первісного джерела, істотне збільшення площі, функціонального призначення та господарського значення об`єкта у період шлюбу підлягає окремій оцінці за ст. 62 СК України. Позивачка не довела, що реконструкція та фактичне формування «Гольфстриму» у нинішньому вигляді були здійснені виключно за її особисті приватні кошти.

Позивачка стверджує, що відповідач нібито «жодним чином не вкладався» у приміщення «Гольфстрім», проте, внесок одного з подружжя у формування сімейного майна не завжди підтверджується окремим договором інвестування, банківським переказом або збереженою квитанцією. Відповідач заперечує твердження позивачки про повну відсутність його участі та зазначає, що такий внесок може полягати не лише у прямих грошових витратах, а й у трудовій, організаційній, господарській та технічній участі, пов`язаній зі створенням, забезпеченням та функціонуванням об`єкта, а також у створенні умов для господарської діяльності сім`ї. Режим спільної сумісної власності за ст. 60 Сімейного кодексу України не залежить від наявності в одного з подружжя окремого особистого капіталу станом на дату реєстрації шлюбу. Вирішальним є не те, чи мав відповідач окремий особистий капітал станом на 26.02.1999, а те, що спірний об`єкт у нинішньому вигляді формувався, реконструювався, збільшувався та був зареєстрований за час шлюбу. Відсутність у відповідача окремого особистого капіталу, відмінного від сімейних ресурсів, не доводить особистої приватної власності позивачки, оскільки у сімейних відносинах ресурси, праця та майновий результат господарської діяльності подружжя оцінюються в сукупності.

Крім того, недоведеність позивачкою особистого приватного режиму спірного майна не може бути замінена вимогою до відповідача через понад двадцять років відновлювати кожний платіж, квитанцію або господарську дію щодо об`єкта. Саме позивачка, яка просить визнати майно її особистою приватною власністю, повинна довести підстави для такого визнання.У своїх усних поясненнях позивачка фактично подає хронологію так, ніби сімейна та господарська історія сторін почалася лише з повторної реєстрації шлюбу 26.02.1999. Однак, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі ще з 1985 року та мають спільного сина — ОСОБА_3 , 1987 року народження. Шлюб, за час якого було сформовано та зареєстровано спірний об`єкт, було повторно зареєстровано 26.02.1999.

Позивачка посилається на попередні судові провадження та окремі процесуальні документи як на підтвердження нібито особистої приватної власності на «Гольфстрим». Однак попереднє провадження щодо поділу майна подружжя не було справою про визнання «Гольфстриму» особистою приватною власністю позивачки. Господарський спір не вирішував сімейно-правового режиму майна подружжя; у попередній цивільній справі вимоги щодо об`єкта «Гольфстрим» не були розглянуті по суті. Процесуальні позиції сторін, варіанти розподілу, зміна вимог або залишення частини вимог без розгляду не є судовим рішенням по суті питання про особисту приватну власність позивачки. Тому попередні провадження та окремі процесуальні документи не можуть замінити належного доказування у цій справі. Окремі формулювання у процесуальних документах попередніх років, взяті поза контекстом, не встановлюють правового режиму спірного майна та не звільняють позивачку від обов`язку доказування у цій справі.

Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 06.02.2026 було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 28.04.2026 було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_1 в останнє судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, в якій просила суд провести розгляд справи за її відсутності.

Однак, у попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримала з під став викладених у позовній заяві, просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право особистої приватної власності на нерухоме майно дискотеку – бар «Гольфстрім», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м.

Окрім того, ОСОБА_1 подала до суду письмовий виступ у судових дебатах, у яких зазначила про те, що спірне майно будувалося за кошти особисті кошти ОСОБА_1 отриманої від підприємницької діяльності. Так, ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність з 1995 року задовго до укладення шлюбу у 26.02.1999 з ОСОБА_2 та отримувала дохід від цієї діяльності. Позивачка здійснювала підприємницьку діяльність у павільйоні- бару «ДЕШ», розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , який вона побудувала в якості СПД та ввела в експлуатацію у 1997 році, отримані гроші від цієї діяльності вкладала у будівництво спірного майна. Окрім того, ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який був введений в експлуатацію у 1998 році, який позивачка продала у 1999 році та отримані кошти вклала у будівництво спірного майна. Під час слухання справи № 1527/3743/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, ОСОБА_4 відмовився від спору за дискотеку – бар «Гольфстрим», що підтверджується його заявою від 03.02.2026 у справі.

ОСОБА_2 в останнє судове засідання не з`явився. 14.07.2026 до суду надійшла заяву від відповідача, в якій не заперечує проти розгляду даної справи у його відсутність на підставі наявних у справі письмових матеріалів.

Однак, у попередніх судових засіданнях відповідач заперечував з підстав поданих у справі письмових пояснень, просив суд ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні даного позову.

Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

По справі встановлено, 26.02.1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18.06.2009 року шлюб розірвано.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2006 за результатами розгляду справи № 32-2/125-05-4989 за суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 визнано право власності на дискотеку – бар «Гольфстрім» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м.

Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями вказаного вище рішення від 09.10.2006, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19462484 від 09.07.2008 та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 460200203.

Із вказаного вище рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2006 вбачається, що 15.05.2000 розпорядженням Суворовської районної адміністрації КП «Гідропарк «Лузанівка» було передано об`єкти комунальної власності, що знаходяться в підпорядкуванні райадміністрації, серед яких кафе «Гольфстрім».

25.05.2000 КП «Гідропарк «Лузанівка» та СПД ОСОБА_1 укладено договір № 243 оренди нежитлового приміщення, розташованого на пляжі «Лузанівка», загальною площею 60,5 кв.м. під кафе «Гольфстрім». П. 14 цього договору СПД ОСОБА_1 надано право проводити реконструкцію або капітальний ремонт будинку та поліпшення з наступним оформленням права власності.

Внаслідок проведеної реконструкції СПД ОСОБА_1 відбудовано дискотеку – бар «Гольфстрім», яка є капітальною будівлею, має фундамент, складається з одного поверху, загальною площею 232,1 кв.м.

09.08.2006 Одеською міською радою СПД ОСОБА_1 видано дозвіл на експлуатацію об`єктів торгівлі громадського харчування та сфери послуг на вказаному об`єкті.

За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд зазначає, що право власності ОСОБА_1 на дискотеку – бар «Гольфстрім» було набуто шляхом здійснення будівництва вказаного вище об`єкту за час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 .

Однак, суд зазначає, що сам по собі факт того, що майно набуте подружжям у шлюбі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, не спростовує поширення на таке майно правового режиму спільного майна подружжя, оскільки за змістом 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох з подружжя одночасно.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Вказані висновки зроблені у постановах КЦС/ВС № 279/6459/14-ц від 19.02.2020 та КЦС/ВС 306/3460/14-ц від 01.08.2018.

Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № № 12-71гс20), вирішуючи питання нібито суперечності правових позицій щодо правового режиму спільного майна подружжя, за рахунок якого утворилося майно приватного підприємства, викладених у постановах Верховного Суду України (Верховного Суду), та з іншого боку позиції, наведеної у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України (далі - Рішення Конституційного Суду України), що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зазначила, що "проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки:

перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю;

другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

За такого розуміння Велика Палата Верховного Суду не вбачає суперечностей між позиціями Верховного Суду (Верховного Суду України) та Конституційного Суду України щодо правового режиму спільного майна подружжя, за рахунок якого утворилося майно приватного підприємства" (пункти 8.45.-8.47. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № № 12-71гс20)).

Окрім того, у постанові КЦС/ВС № 161/7804/19 від 01.12.2021 зроблено наступний висновок: «оскільки спірні нежитлові приміщення, використовувалися ФОП у підприємницькій діяльності без створення юридичної особи, тобто не передавалися у власність юридичної особи, таке майно належить на праві спільної сумісної власності подружжю».

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що сам по собі факт набуття майна під час шлюбу не є безумовною підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя, оскільки визначальне значення має джерело походження коштів, за які таке майно придбано.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 сформульовано правовий висновок про те, що при вирішенні спорів щодо поділу майна подружжя суд повинен встановлювати не лише час набуття майна, а й джерело його придбання та мету набуття такого майна.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний висновок зроблений у постанові КЦС/ВС № 279/6459/14-ц від 19.02.2020.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.05.2017 у справі №6-843цс17.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Разом із тим зазначена презумпція не є абсолютною та може бути спростована одним із подружжя шляхом надання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують особистий характер спірного майна.

В межах розгляд даної справи позивачка ОСОБА_1 заперечує проти поширення правового режиму спільного сумісного майна на дискотеку – бар «Гольфстрім» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м. з огляду на те, що спірне майно будувалося за її особисті кошти, отримані від підприємницької діяльності.

Таким чином, саме на ОСОБА_1 покладається обов`язок доведення обставин, необхідних для спростування презумпції правового режиму спільного сумісного майна подружжя та підтвердження факту набуття спірного майна у власність шляхом його капітального будівництва за рахунок її особистих коштів, отриманих від підприємницької діяльності.

За приписами ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Так, ОСОБА_1 вказувала на те, що вона здійснювала підприємницьку діяльність з 1995 року задовго до укладення шлюбу у 26.02.1999 з ОСОБА_2 та отримувала дохід від цієї діяльності. Позивачка здійснювала підприємницьку діяльність у павільйоні – бару «ДЕШ», розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , який вона побудувала в якості СПД та ввела в експлуатацію у 1997 році, отримані гроші від цієї діяльності вкладала у будівництво спірного майна. Окрім того, ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який був введений в експлуатацію у 1998 році, який позивачка продала у 1999 році та отримані кошти вклала у будівництво спірного майна.

Суд зазначає, що у даній справі значення має не сам факт здійснення підприємницької діяльності позивачкою, а конкретне доказування того, що саме спірний об`єкт дискотека – бар «Гольфстрім» був створений, реконструйований та істотно збільшений виключно за особисті приватні кошти позивачки.

А тому, предметом доказування є саме конкретне джерело коштів, особистий приватний характер цих коштів; фактичне спрямування саме цих коштів на спірний об`єкт; відсутність використання сімейних доходів, спільної праці, спільного майна або доходів, отриманих у період шлюбу; правові підстави для виключення спірного об`єкту з режиму спільного майна подружжя.

Однак, суд констатує, що матеріали справи не містять обставин щодо вартості будівництва дискотеки – бару «Гольфстрім», не містять жодного доказу в підтвердження вказаних вище позивачкою обставин, зокрема, розміру доходу від підприємницької діяльності та факту спрямування такого на будівництво спірного об`єкту; факт продажу кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та спрямування коштів від відчуження даного майна саме на будівництво дискотеки – бару «Гольфстрім».

Суд зазначає, що тільки посилання на здійснення підприємницької діяльності без належного доказування зазначених судом вище обставин не бути підставою для визнання спірного об`єкта особистою приватною власністю позивачки.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

По справі встановлено, що в проваджені Суворовського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 1527/3743/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У первісних позовних вимог ОСОБА_2 предметом поділу майна подружжя був також об`єкт нежитлової будівлі дискотеки – бару «Гольфстрім».

Однак, в ході розгляду справи ОСОБА_2 було подано заяву про залишення позову без розгляду в частині дискотеки – бару «Гольфстрім».

Суд констатує, що сам факт подачі стороною по справі заяви про залишення позову у певній частині позовних вимог без розгляду не підтверджує факт відмови від даного майна чи відсутності у особи права на таке майно, а є виключно процесуальним правом особи у справі.

Окрім того, обставина подачі ОСОБА_2 у справі № 1527/3743/12 заяви про залишення позову без розгляду в частині нерухомого майна дискотеки – бару «Гольфстрім» не породжує жодних преюдиційних фактів для розгляду даної справи та не звільняє позивачу від обов`язку доказування обставин, на які вона посилається.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище викладене, беручи до уваги те, що на ОСОБА_1 не було спростовано презумпцію правового режиму спільного сумісного майна подружжя на нежитлової будівлі дискотеки – бару «Гольфстрім», суд доходить висновку, що у задоволенні даного позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у позові, суд, відповідно до положення ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати по справі вважає за необхідне залишити за позивачкою.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 258 259, 264, 265, 278, 279, 354 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 65 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно – відмовити.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканка: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21 серпня 2026 року.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси І.О. Кремер