Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №601/3208/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/3208/25Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М.

Провадження № 22-ц/817/709/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Гичко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 на заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 березня 2026 року у справі №601/3208/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.05.2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір № 475343-КС-005 про надання кредиту. Договір укладено шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором у порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 58 000 грн, перерахувавши кошти на вказану ним банківську картку. Умовами договору та Правилами надання коштів у позику передбачено щоденне нарахування процентів на фактичний залишок заборгованості, а також сплату комісії за надання кредиту відповідно до погодженого сторонами графіка платежів.

24.06.2024 року між сторонами в електронній формі укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою змінено умови щодо строку його дії та визначено, що договір діє до 18.08.2025 року.

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів та комісії, позивач зазначав, що станом на 09.10.2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 259 970,08 грн, яка складається з: 58 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 193270,08 грн заборгованості за процентами та 8700 грн заборгованості за комісією.

У зв`язку з наведеним ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просило стягнути з ОСОБА_1 зазначену суму боргу.

Заочним рішенням Кременецького районного суду від 09.03.2026 року позов - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором № 475343-КС-005 про надання кредиту від 03.05.2024 у розмірі 220 138,03 грн та судовий збір у розмірі 2641,65 грн. В іншій частині позовнимх вимог відмовлено.

Ухвалою Кременецького районного суду від 28.04.2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду по цивільній справі № 601/3208/25 за позовом ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просить просить рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 09.03.2026 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, збільшивши загальну суму стягнення з 220 138,03 грн до 259 970,08 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» та безпідставно зменшив розмір заборгованості за процентами. Скаржник зазначає, що суд помилково ототожнив поняття «денної процентної ставки», яка розраховується за формулою, визначеною частиною четвертою статті 8 цього Закону, із встановленою договором процентною ставкою в день. На переконання позивача, денна процентна ставка за кредитним договором та додатковою угодою, розрахована з урахуванням загальних витрат за кредитом і строку кредитування, не перевищує встановленого законом максимального розміру 1 %, а тому заявлені до стягнення проценти у сумі 193 270,08 грн нараховані правомірно.

Крім того, скаржник не погоджується з відмовою у стягненні 8 700 грн комісії за надання кредиту, посилаючись на те, що така комісія прямо передбачена кредитним договором, Правилами надання споживчих кредитів, Паспортом споживчого кредиту та включена до графіка платежів. На думку позивача, суд першої інстанції помилково застосував правові висновки щодо комісії за обслуговування кредиту, тоді як у спірних правовідносинах встановлено разову комісію саме за надання кредиту, можливість включення якої до загальних витрат за споживчим кредитом передбачена частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

У зв`язку з цим ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно відмовив у стягненні 31132,05 грн процентів і 8 700 грн комісії.

Відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кременецького районного суду від 09.03.2026 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з нього 58000 грн заборгованості за тілом кредиту, 162138,03 грн процентів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував пояснення та заперечення проти позову і не надав їм належної правової оцінки, чим порушив принципи змагальності та рівності сторін. Скаржник зазначає, що за отриманого кредиту в розмірі 58 000 грн ним уже сплачено позивачу 125 669,92 грн, які останній у повному обсязі зарахував у рахунок процентів. На його думку, стягнення додатково 58000 грн тіла кредиту та 162138,03 грн процентів є несправедливим і непропорційним, призводить до надмірного збагачення кредитора та суперечить засадам добросовісності, розумності й справедливості.

Крім того, ОСОБА_1 вважає умови кредитного договору щодо нарахування процентів несправедливими для споживача, оскільки вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на його шкоду. Посилаючись на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», скаржник стверджує, що суд першої інстанції мав перевірити відповідні умови договору на предмет їх справедливості та пропорційності. Також скаржник вважає, що сплатою 125669,92 грн він фактично виконав свої зобов`язання у достатньому обсязі, оскільки ця сума більш ніж удвічі перевищує отримані ним 58000 грн кредитних коштів, а подальше стягнення заборгованості, на його переконання, є зловживанням правом з боку кредитора.

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони були належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

Судом встановлено, що 03.05.2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 475343-КС-005 про надання кредиту в електронній формі через Особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитодавець надає позичальникові грошові кошти у розмірі 58000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за надання кредиту на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА». Передбачено, що строк кредиту - 24 тижні; стандартна процентна ставка в день 1,50000000 %, фіксована; знижена процентна ставка в день - 1,15061207 %, фіксована; комісія за надання кредиту 8700,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту; строк дії договору до 18 жовтня 2024 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 171 931,70 грн; загальні витрати за кредитом 113 931,70 грн, орієнтовна річна процентна ставка 19 680,8 процентів, денна процентна ставка 1,16%.

Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується за ставкою, вказаною у пункті 2.4. договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів (пункт 3.2.).

У договорі відображено графік платежів (пункт 3.2.3.).

Перший платіж за графіком мало бути здійснено 17 травня 2024 року.

Згідно з пунктом 3.2.1. договору у разі, якщо погашення кредиту здійснюється згідно з погодженим сторонами графіком платежів, що наведений в пункті 3.2.3. та додатку №1 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в пункті 2.4. договору.

Відповідно до умов пункту 3.2.2. договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно з погодженим графіком платежів, що наведений в пункті 3.2.3. та додатку №1 до договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), внаслідок чого виникає прострочка за кредитом, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в пункті 2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в пункті 3.2.3. та додатку №1 до договору, та до закінчення строку дії договору.

Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом одноразовим ідентифікатором Лісіциним С.О. UA-5317. Договір містить РНОКПП ОСОБА_1 , паспортні дані, адресу, електронну адресу, номер мобільного телефону та номер електронного платіжного засобу НОМЕР_1 .

Також ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором UA-2906 підписано 03 травня 2024 року паспорт споживчого кредиту, інформація в якому актуальна до 04 травня 2024 року.

Як вбачається з анкети клієнта ОСОБА_1 (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.tpozyka.com) від 07.10.2025, сума бажаного кредиту 58 000,00 грн, дата отримання кредиту 03.05.2024 року, зазначено адресу реєстрації та проживання, РНОКПП, дату народження, документ, що посвідчує особу, електронну адресу, фінансовий номер телефону та номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів НОМЕР_1 .

Перерахування ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1 03.05.2024 року коштів у розмірі 58000,00 грн на підставі кредитного договору № 475343-КС-005 від 03.05.2024 року підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід».

З довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 13.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 03.05.2024 отримав основну суму кредиту (тіла кредиту) у розмірі 58000,00 грн.

Крім того, 24.06.2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 475343-КС-005, підписану відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-6594.

Згідно з умовами Додаткової угоди ОСОБА_1 підтвердив наявність станом на 24.06.2024 року заборгованості у розмірі 107151,92 грн, яка складалася з 58 000 грн тіла кредиту, 40451,92 грн процентів та 8700 грн комісії. Сторони домовилися збільшити строк кредитування до 68 тижнів, визначивши кінцеву дату повернення кредиту — 18 серпня 2025 року.

Також сторони погодили нові умови нарахування процентів: з 24 червня до 19 серпня 2024 року — пільгову ставку 0,8629591 % на день за умови своєчасного виконання графіка платежів, а у разі прострочення понад три дні — 1,15061207 % на день; з 20 серпня 2024 року — фіксовану ставку 1,15061207 % на день. Проценти підлягали нарахуванню на залишок заборгованості за кредитом протягом фактичного строку користування ним відповідно до погодженого сторонами графіка платежів.

При цьому в Додатковій угоді сторони прямо підтвердили, що всі інші умови кредитного договору залишаються чинними, а сама угода відповідає їхнім намірам та досягнутим домовленостям.

Отже, ОСОБА_1 своїм електронним підписом добровільно погодив продовження строку кредитування та змінені умови сплати процентів за користування кредитними коштами.

З довідки про розмір заборгованості розрахунку станом на 09.10.2025 року видно, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за договором № 475343-КС-005 про надання кредиту від 03.05.2024 року в розмірі 259970, 08 грн, що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 58000,00 грн; за відсотками 193270,08 грн, за комісією 8 700 грн/

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувались з 03.05.2024 року по 17.10.2025 року за зниженою процентною ставкою 1,15061207% від тіла кредиту 58 000,00 грн, тобто 253,31 грн за день а з 25.05.2024 року по 18.10.2024 року за стандартною ставкою 1,5%, тобто по 330,00 грн на день. Відповідачем на погашення боргу сплачено 125 669,92 грн процентів.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

22.11.2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відтак, згідно вказаного Закону максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати: протягом перших 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 22 квітня 2024 року - 2,5 %; протягом наступних 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 20 серпня 2024 року - 1,5 %; починаючи з 241 дня з дня набрання ним чинності, тобто, з 21 серпня 2024 року, - 1%.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 належним чином укладено в електронній формі кредитний договір № 475343-КС-005 від 03.05.2024 року, який відповідач підписав одноразовим ідентифікатором, а факт отримання ним кредитних коштів у розмірі 58 000 грн підтверджується належними доказами. Оскільки відповідач своїх зобов`язань за договором належним чином не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення неповернутого тіла кредиту в повному розмірі.

Щодо процентів суд установив, що вони нараховувалися в межах погодженого сторонами строку кредитування за передбаченими договором зниженою та стандартною процентними ставками. Водночас, застосувавши обмеження максимальної денної процентної ставки, встановлені частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням перехідних положень Закону № 3498-ІХ, та врахувавши сплачені відповідачем 125669,92 грн процентів, суд визначив належний до стягнення розмір заборгованості за процентами у сумі 162 138,03 грн, а загальний розмір заборгованості — 220 138,03 грн.

Разом із тим суд відмовив у стягненні 8700 грн комісії за надання кредиту, виходячи з того, що саме надання кредитних коштів є обов`язком кредитодавця, а не окремою послугою позичальнику, тому встановлення плати за такі дії є несправедливим та створює істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживачу.

З таким висновком суду першої інстанції слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Щодо апеляційної скарги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА».

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «денної процентної ставки» із встановленою договором процентною ставкою в день, а розрахована відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка не перевищує 1 %, є безпідставними.

Дійсно, відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка визначається за формулою: ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 %, де ЗВСК — загальні витрати за споживчим кредитом, ЗРК — загальний розмір кредиту, t — строк кредитування у днях.

Разом з тим наведений самим скаржником розрахунок спростовує його доводи. Так, за Додатковою угодою № 1 загальна сума процентів за графіком становить 275 659,62 грн, комісія — 8 700 грн, а отже загальні витрати за споживчим кредитом, які товариство використовує у своєму розрахунку, становлять 284 359,62 грн. При цьому розмір кредиту становить 58 000 грн, а строк кредитування після його продовження — 421 день. У самій апеляційній скарзі за такими показниками товариство визначає денну процентну ставку у розмірі 0,11 %. (а. с. 9 скарги)

Однак такий розрахунок є арифметично неправильним, оскільки: 284 359,62 грн / 58 000 грн / 421 день ? 100 % = 1,164 %, а не 0,11 %.

Отже, навіть за вихідними даними та методикою розрахунку, наведеними самим ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», денна процентна ставка становить 1,164 %, тобто перевищує встановлений частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір 1 %. Тому, твердження скаржника про відповідність нарахованих процентів установленому законом обмеженню ґрунтується на арифметичній помилці та не спростовує правильності висновку суду першої інстанції щодо необхідності обмеження розміру процентів, нарахованих після 20 серпня 2024 року, денною процентною ставкою у розмірі 1 %.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні 8700 грн комісії за надання кредиту, оскільки така комісія передбачена умовами кредитного договору, Паспортом споживчого кредиту та включена до графіка платежів, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Водночас наведені норми не надають кредитодавцю права встановлювати окрему плату безпосередньо за виконання свого основного обов`язку — надання кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України надання грошових коштів позичальнику є обов`язком кредитодавця за кредитним договором, а тому виконання такого обов`язку не є самостійною додатковою чи супутньою послугою, за яку з позичальника може стягуватися окрема плата.

Як встановлено у цій справі, умовами кредитного договору № 475343-КС-005 від 03 травня 2024 року передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 8 700 грн. При цьому умовами договору не визначено будь-якої окремої додаткової чи супутньої послуги, за надання якої встановлено зазначену комісію.

Тому саме по собі передбачення такої комісії договором, Паспортом споживчого кредиту та графіком платежів не змінює її правової природи та не є достатньою підставою для стягнення. Фактично зазначена комісія є платою за виконання кредитодавцем власного обов`язку з надання кредитних коштів.

Подібні правові висновки щодо неможливості стягнення плати за дії кредитодавця, які здійснюються ним на виконання власних обов`язків та не є самостійною послугою для позичальника, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати КЦС від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15-ц, 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15-ц та 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15-ц.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 8700 грн комісії за надання кредиту, а відповідні доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Інші доводи апеляційної скарги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про несправедливість та непропорційність нарахованих процентів, а також про те, що сплатою 125 669,92 грн він фактично повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором, є безпідставними.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що 03.05.2024 року між сторонами укладено кредитний договір № 475343-КС-005, за яким ОСОБА_1 отримав 58 000 грн кредитних коштів та погодив умови їх повернення і сплати процентів. При цьому 24.06.2024 року, у період дії кредитного договору, ОСОБА_1 добровільно підписав Додаткову угоду № 1, якою сторони змінили умови кредитування, зокрема збільшили строк кредитування до 68 тижнів та продовжили строк дії договору до 18.08.2025 року.

Таким чином, відповідач власним волевиявленням погодив продовження строку користування кредитними коштами та відповідні умови нарахування процентів.

При цьому суд першої інстанції не стягнув заявлені позивачем проценти у повному розмірі 193 270,08 грн, а перевірив їх нарахування на відповідність вимогам статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, суд застосував установлене законом обмеження денної процентної ставки та, врахувавши вже сплачені відповідачем 125 669,92 грн, визначив заборгованість за процентами у розмірі 162 138,03 грн, фактично відмовивши у стягненні 31 132,05 грн процентів.

Тому доводи ОСОБА_1 про те, що суд не врахував несправедливість та непропорційність нарахованих процентів, спростовуються змістом оскаржуваного рішення, оскільки суд перевірив їх розмір та зменшив його відповідно до встановленого законом обмеження денної процентної ставки.

Сам по собі факт сплати ОСОБА_1 125 669,92 грн, що перевищує суму отриманого кредиту, не свідчить про повне виконання кредитного зобов`язання, оскільки відповідач зобов`язався не лише повернути отримані 58 000 грн, а й сплачувати проценти за користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку. Здійснені відповідачем платежі були враховані судом при визначенні остаточного розміру заборгованості.

Крім того, положення кредитного договору та Додаткової угоди № 1 щодо сплати процентів недійсними не визнавалися, а відповідач із відповідними вимогами про визнання їх недійсними не звертався. Саме по собі посилання в апеляційній скарзі на несправедливість погоджених умов договору не є підставою для звільнення позичальника від виконання взятих на себе зобов`язань.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував здійснені відповідачем платежі, перевірив нараховані проценти на відповідність вимогам Закону України «Про споживче кредитування», зменшив їх до законодавчо допустимого розміру та обґрунтовано визначив заборгованість за процентами у сумі 162 138,03 грн.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак, у задоволенні апеляційних скарг ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.