Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №607/27509/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/27509/24Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/963/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участі секретаря: Панькевич Т.І.

та сторін: представника ОСОБА_1 - адвоката Молень Р.Б., представника ОСОБА_2 - адвоката Баюк І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/27509/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Молень Ростислав Богданович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року, повний текст якого складено 15 травня 2026 року, ухваленого суддею Ромазаном В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог вказує, на те що 03 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 350000 грн. На підтвердження укладання договору позики та отримання у борг грошових коштів відповідачем видано позивачу розписку, датовану 03 жовтня 2024 року, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачу грошові кошти в сумі 350000 грн до 30 жовтня 2024 року. Оскільки, ОСОБА_2 не повернув борг у встановлений договором строк, внаслідок чого не виконав взяті на себе зобов`язання за вказаним правочином, відтак ОСОБА_1 просить стягнути із ОСОБА_2 борг за договором позики від 03.10.2024 у розмірі 350000 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що розписка від 03.10.2024 року, підписана відповідачем власноруч, що ним не заперечується, та містить відомості про отримання ОСОБА_2 коштів у позику. Тобто, розписка від 03.10.2024 року містить підтвердження боржником факту отримання коштів і наявність, або відсутність ще одного окремого підтвердження факту отримання коштів цього факту не спростовує.

Втім, суд першої інстанції не врахував ці обставини, внаслідок чого зробив хибний висновок про те, що “із тексту розписки не вбачається факту передачі коштів ОСОБА_1 у розмірі 350000 грн ОСОБА_2 ”

Висновок суду першої інстанції щодо виконання відповідачем трудових обов`язків експедитора та написання ним розписок з метою покладення відповідальності за ввірені йому товаро-матеріальні цінності не доведені належними та допустимими доказами.

Допитані судом першої інстанції свідки не повідомили жодних відомостей про укладення сторонами спірного договору позики та написання відповідачем спірної розписки від 03.10.2025 року. Свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були присутніми під час написання позивачем розписки від 03.10.2025 року та під час отримання ним коштів у борг від позивача, а тому не можуть достовірно повідомити обставини укладення цього правочину.

Суд першої інстанції не дійшов висновку про те, що спірна розписка від 03.10.2025 року написана під впливом помилки, обману, насильства, або написана не з метою підтвердження правовідносин договору позики — є фіктивною.

Водночас, відповідачем суду таких доказів не надано, а тому укладений між сторонами договір позики, на підтвердження якого відповідачем власноруч написано розписку від 03.10.2024 року, повинен тлумачитися судом на користь його дійсності та чинності.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Баюк І.І. подала відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р.Б., у якому зазначила, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, обґрунтовано встановив, що з тексту розписки не вбачається факт передачі коштів, судом виявлено наявність суперечностей у тексті розписки, а також суд виходив не лише із тексту з формального найменування спірного документа - «розписка», а зі встановлення дійсної правової природи правовідносин, які фактично виникли між сторонами, а саме внаслідок трудової діяльності відповідача.

Дотримуючись цієї усталеної судової практики, суд першої інстанції обґрунтовано дослідив не лише текст розписки, а й сукупність інших наявних у справі доказів, встановивши, що фактичні правовідносини що склались не вказують на існування між сторонами позикового зобов`язання.

Заявник в апеляційній скарзі наполягає на тому, що розписка від 03.10.2024 року нібито містить пряме та однозначне підтвердження факту отримання відповідачем коштів у позику, цитуючи лише окрему фразу з першого абзацу цього документа.

Однак заявник свідомо оминає увагою те, що текст розписки, розміщений на абзац нижче цитованого ним речення, прямо передбачає: підтвердженням факту отримання коштів є відповідне окреме письмове підтвердження ОСОБА_2 . Таке формулювання, яке міститься безпосередньо в тексті самої розписки, вказує на те, що станом на момент її написання відповідач, написавши текст попереднього абзацу у наступному абзаці заперечив факт отримання коштів саме на цей момент та обумовив підтвердження такого факту складенням окремого документа в майбутньому. Зазначивши це ОСОБА_2 фактично убезпечував себе від того, щоб даний документ вважався підтвердженням передачі грошей. Позивач не надав жодного документа (квитанції, акта, виписки, іншої розписки), який би підтверджував фактичну передачу 350 тисяч гривень.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р.Б., апеляційну скаргу підтримав із мотивів викладених у ній.

Представник ОСОБА_2 — адвокат Баюк І.І. апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р.Б. не визнала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що із розписки, датованої 03 жовтня 2024 року, оригінал якої долучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи, зазначено, що ОСОБА_2 отримав позику у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 350000 грн, які зобов`язується повернути ОСОБА_1 у строк до 30 жовтня 2024 року. Крім цього, ОСОБА_2 у даній розписці вказав, що «…підтвердженням факту отримання коштів є відповідне письмове підтвердження ОСОБА_2 , а наявність оригіналу даної розписки у нього є підтвердженням повного погашення боргу…» (т. 1 а.с. 6).

Із наданих суду фотокопій, які міститься логотип «tdk» (т. 1 ст. 56-74) та скриншотах листування здійснених у телефонних месенджерах (т. 1 ст. 75-99), вбачається, що ОСОБА_2 у період часу із січня по вересень 2024 року здійснював доставку по Тернопільській області у магазини продовольчих товарів (продуктів харчування).

Крім цього, зазначені обставини підтверджено копією повідомлення про підтвердження факту отримання товару від ОСОБА_2 , як експедитора упродовж січня-жовтня 2024 року.

Будучи допитаними у судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повідомили суду, що вони разом із ОСОБА_2 упродовж 2024 року працювали експедиторами у ТзОВ «Т.Д.К.» без укладення трудового договору, заступником керівника якого був ОСОБА_1 та здійснювали доставку товарів у якості експедиторів по Тернопільській області до суб`єктів господарювання. Повідомили, що вони з метою покладення відповідальності за доставку товару, як матеріально-відповідальних осіб, без укладення договору про повну матеріальну відповідальність здійснювали написання розписок про позику коштів за вимогою ОСОБА_1 , оскільки вони ще не досягнули повноліття.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона знає ОСОБА_2 , який працював упродовж 2024 року експедитором у ТзОВ «Т.Д.К.» та здійснював доставку товару у магазин у смт. Гусятин Тернопільської області ,у якому вона працювала продавцем на підставі накладних.

Як вбачається із наданою стороною відповідача звукозапису розмови, яка мала місце 04.10.2024 року між ним та позивачем, первинне джерело якого є мобільний телефон ОСОБА_2 , який оглянутий судом першої інстанції у судовому засіданні, ОСОБА_2 під диктовку ОСОБА_1 у його кабінеті здійснював написання документу, як договору про повну матеріальну відповідальність працівника.

Відповідно до акту № П3/ТР/7159/024411 від 02 липня 2025 року, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці ТОВ «Т.Д.К.», вул. Об`їзна, 27Б с. Великі Гаї Тернопільський район Тернопільська область, вбачається, що згідно наданих письмових пояснень, директора ТзОВ «Т.Д.К.» Федорука Я.Г. Соколовський А.О. та ОСОБА_3 не перебували в трудових відносинах з ТОВ «Т.Д.К.».

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 у період часу з 01.01.2024 по жовтень 2024 року, тобто у період написання відповідачем спірної розписки виконував обов`язки експедитора та здійснював доставку товарів по Тернопільській області суб`єктам господарювання. Крім цього, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтвердили, що вони у вказаний період часу працювали разом із ОСОБА_2 у ТзОВ «Т.Д.К.» без оформлення трудових правовідносин, заступником керівника якого був ОСОБА_1 , здійснювали доставку продуктів харчування до суб`єктів господарювання Тернопільської області. При цьому, підтвердили, що з метою покладення на них відповідальності за ввірені їм товаро-матеріальні цінності, вчиняли написання розписок на суми отриманих ними товарів за вимогою керівництва зазначеного товариства. Зазначений факт підтверджений також електронним доказом, а саме звукозаписом розмови, яка мала місце між ОСОБА_2 та позивачем щодо написання документу щодо матеріальної відповідальності відповідача, який суд вважає належним та допустимим доказом.

Суд також погоджується із твердженням сторони відповідача про те, що позивачем не доведено стандарту переконливості суду у тому, що такий факт передачі значних грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 350000 грн ОСОБА_2 за спірним договором позики мав місце 03.10.2024, оскільки звертає увагу на ту обставину, що сторони між собою не були раніше знайомі, не перебували у товариських чи родинних стосунках, у ОСОБА_2 , який лише досягнув повноліття, на той час, було відсутнє будь-яке майно та доходи, які б давали можливість останньому здійснити погашення позики, у випадку неналежного виконання ним своїх зобов`язань.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Подаючи позов ОСОБА_1 зазначив, що 03.10.2024 року ОСОБА_2 отримав у нього в позику грошові кошти у сумі 350000 грн, які зобов`язався повернути у строк до 30 жовтня 2024 року. На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 написав розписку.

Відповідач заперечив, що дана розписка була написана із метою отримання коштів у позику і вказав, що дана розписка була написана під час виконання трудових відносин із метою замінити договір про повну матеріальну відповідальність.

В ході розгляду справи були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 які повідомили суду, що вони разом із ОСОБА_2 упродовж 2024 року працювали експедиторами у ТзОВ «Т.Д.К.» без укладення трудового договору, заступником керівника якого був ОСОБА_1 та здійснювали доставку товарів у якості експедиторів по Тернопільській області до суб`єктів господарювання. З метою покладення на них відповідальності за доставку товару, як матеріально-відповідальних осіб, без укладення договору про повну матеріальну відповідальність, здійснювали написання розписок про позику коштів за вимогою ОСОБА_1 , оскільки вони ще не досягнули повноліття.

Даний факт також підтверджується електронним доказом, а саме звукозаписом розмови, дослідженим судом першої інстанції, яка мала місце між ОСОБА_2 та позивачем щодо написання документу відносно матеріальної відповідальності відповідача, який суд вважає належним та допустимим доказом.

Крім цього, наявність трудових відносин між ОСОБА_2 підтверджується свідченнями продавця магазину ОСОБА_6 , куди ОСОБА_2 привозив товар, як експедитор, при цьому свідок пояснила, що «Сателіт», від якого він привозив товар - працює в складі «ТДК».

До матеріалів справи відповідачем ОСОБА_2 було додано накладні, які видавалися йому для розвезення товару. Як зазначив відповідач, що на багатьох із цих накладних міститься напис латинськими літерами «TDK». Це фірмове найменування, під яким позивач фактично здійснював господарську діяльність разом з іншими підприємцями, що є способом оптимізації оподаткування через роздріблення обсягу загального обороту окремими суб`єктними господарювання, із залученням неоформлених працівників — підлітків.

Тому колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу посилання заявника на те, що висновки суду першої інстанції щодо виконання відповідачем трудових обов`язків експедитора та написання ним розписок з метою покладення відповідальності за ввірені йому товаро-матеріальні цінності не доведені належними та допустимими доказами.

Разом з цим, слід зазначити, що договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Отже, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

Так, до матеріалів справи було долучено висновок судової семантико-текстуальної експертизи № 425/25-22 від 25.06.2025 року, згідно якого у тексті розписки від 03.10.2024 року вказано про те, що підтвердженням факту отримання коштів є окремий документ, а саме — письмове відповідне підтвердження ОСОБА_2 про отримання коштів.

Таким чином, розписка містить внутрішню суперечність: перший її абзац констатує нібито факт отримання коштів, тоді як наступний абзац цього ж документа фактично заперечує це, ставлячи підтвердження отримання коштів у залежність від складення окремого документа.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що в дійсності існували між сторонами трудові відносини і позивачем не доведено стандарту переконливості суду у тому, що був факт передачі коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 у розмірі 350000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки вказані обставини були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Молень Ростислав Богданович слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року — залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 червня 2026 року було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року слід поновити.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Молень Ростислав Богданович, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 серпня 2026 року.

Головуюча: Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома