Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №951/674/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 951/674/25Головуючий у 1-й інстанції Гриновець О.Б.

Провадження № 22-ц/817/914/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участі секретаря - Ліщак І.С.

та представника ОСОБА_1 - адвоката Дячук С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 951/674/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Дячук Сніжанна Ігорівна, на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року, повний текст якого складено 13 травня 2026 року, ухваленого суддею Гриновець О.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що позивач й відповідач, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 2018 року донька сторін проживає з батьком, знаходиться на його одноособовому вихованні й утриманні. Згідно з рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 15.02.2023 місцем проживання дитини ОСОБА_5 визначено разом з батьком. Мати будь-якої участі у житті дитини не бере. Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 25.09.2023 позивачу відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав, так як позбавлення батьківських прав останньої стосовно малолітньої дочки не забезпечуватиме якнайкращих інтересів дитини.

Однак після ухвалення вказаного судового рішення поведінка відповідача зовсім не змінилася, ОСОБА_2 не вживала жодних дієвих заходів для налагодження та підтримки близьких стосунків з донькою. ЇЇ батьківські обов`язки, як і раніше, ігноруються нею, що негативно впливає на психологічний стан дитини.

Представник позивача стверджує, що мати дитини продовжує ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, розвитку, навчання та забезпечення дитини. Вона не цікавиться її життям, станом здоров`я, успіхами в навчанні, потребами, інтересами, фізичним та духовним розвитком. Дитина відчуває себе покинутою, зневаженою та неважливою для матері.

Крім того, матір не виявляє ініціативи у проведенні спільного часу, зокрема, з моменту ухвалення рішення судом так і протягом усіх років відповідач не робила жодних реальних спроб організувати зустрічі, спільний відпочинок, розваги чи будь-яку іншу форму проведення часу з дитиною, яка б сприяла зміцненню їхніх стосунків та розвитку особистості дівчинки. Відповідач ніколи не займалася розширенням кругозору дитини, розвитком здібностей. Їй не відомі уподобання дитини, здібності, досягнення.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно доньки не спричинить втрати для дитини, а, навпаки, принесе їй значне полегшення та сприятиме її повноцінному психологічному та соціальному розвитку. Наявність батьківських прав у відповідача, яка систематично ухиляється від виконання своїх обов`язків, несе для дитини виключно негативні наслідки.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покладено на Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні до доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дячук С.І. просить рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції зосередив увагу переважно на питанні наявності або відсутності доказів винної поведінки відповідачки, однак не надав належної оцінки фактичній поведінці матері щодо дитини протягом тривалого часу. Так, матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про намагання відповідачки зберегти або відновити сімейний зв`язок із донькою.

Зокрема, під час розгляду справи не встановлено, що відповідачка телефонувала дитині, цікавилася її життям, навчанням чи станом здоров`я, вітала доньку зі святами або днем народження, намагалася організувати зустрічі чи спільне проведення часу, брала участь у вирішенні питань її виховання та розвитку, підтримувала зв`язок із навчальним закладом, у якому навчається дитина, або здійснювала будь-які інші дії, спрямовані на збереження відносин.

Натомість наявні у справі докази свідчать про протилежне. Відповідачка не бере участі у навчальному процесі дитини, не цікавиться станом її здоров`я, не підтримує з нею регулярного спілкування та фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

На переконання позивача, оцінюючи питання про наявність чи відсутність свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, суд повинен був врахувати не лише відсутність окремих негативних характеристик відповідачки, але й відсутність будь-яких позитивних дій з її боку, які б свідчили про збереження материнського зв`язку з дитиною.

Тривала відсутність будь-якого інтересу до життя дитини, повна бездіяльність щодо її виховання та розвитку, а також відсутність будь-яких реальних кроків для відновлення стосунків із донькою у своїй сукупності свідчать не про тимчасові труднощі чи випадкову пасивність, а про свідоме самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Також, суд першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення не врахував думки дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав. Суд мотивував це тим, що це є виправданим з огляду на вік дитини, та те, що дитина не висловила власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав її матері, а лише підтвердили факт проживання з батьком та образу на мати через стосунок до неї.

Позивач категорично не погоджується з вищевказаним. Найперше, ОСОБА_6 уже повних 14 років, у червні цього року їй виповниться 15 років. ОСОБА_7 досягла того віку коли розуміє ставлення обох її батьків до неї та наслідки такої поведінки. Дитина упродовж судового процесу неодноразово стверджувала, що мама зовсім не бере участі у її житті, а тому має бути позбавлена щодо неї батьківських прав.

Думка дитини також була з`ясована органом служби у справах дітей, і дитина ствердно висловила свою думку щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дячук С.І. до суду апеляційної інстанції не поступав.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Дячук С.І. апеляційну скаргу підтримала із мотивів викладених у ній.

В апеляційну інстанцію ОСОБА_2 не з`явилась і не повідомила причин неявки, будучи належним чином повідомленою про день, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом R068128358327.

Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради повідомлялось про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 25.04.2019 Козівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (а.с. 9).

Як видно з копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 721903 мати дитини ОСОБА_2 є особою із третьою групою інвалідності. Інвалідність встановлена на строк до 01.02.2027, протипоказана важка фізична праця, психо-емоційні перенавантаження (а.с. 111).

Відповідно до копії витягу із медичної картки стаціонарного хворого № 16906 від 20.12.2023 ОСОБА_2 має діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення): хронічний енцефаліт, змішаної (ВІЛ та, ймовірно, токсоплазмозної) етіології з наявністю легкої екстрапірамідної недостатності, легкої кірково-сенситивної атаксії, помірних когнітивних порушень, судомного синдрому до 2022 року, змін на МРТ г/м (вогнища, неправильні лінійні та зливні ділянки (в основному суб-, та юкстакортикальні), в області базальних гангліїв/внутрішньої капсули обабіч, в мозолистому тілі, в гемісферах мозочка) (а.с. 109-110).

Згідно з копії довідки ТНВК ШЕЛ № 9 ім. І. Блажкевич № 02-08/303 від 17.09.2025, виданої класним керівником й директором навчального закладу учениця 8-Б класу ОСОБА_4 регулярно відвідує заняття в школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько дитини спілкується з педагогами, які навчають доньку, цікавиться її шкільним життям. Мати учениці ОСОБА_2 контакту зі школою, де навчається її донька, не підтримує, з педагогами не спілкується, не цікавиться успіхами у навчанні доньки, жодного разу не брала участі у шкільних батьківських зборах (а.с. 10).

Відповідно до копії характеристики ОСОБА_4 учениці ТНВК ШЕЛ № 9 ім. І. Блажкевич, виданої класним керівником й директором навчального закладу батько дитини ОСОБА_1 цікавиться навчанням дитини і відповідально ставиться до її виховання, відвідує батьківські збори. Мама ніколи не цікавилася шкільним життям ОСОБА_7 (зворот а.с. 10).

Як видно з копії відповіді на запит КНП «ЦПМСД» Тернопільської міської ради № 01.1-04/1052 від 01.10.2025 на обліку в лікаря-педіатра перебуває дитина ОСОБА_4 . Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, складена та підписана з батьком дитини ОСОБА_1 . Зі слів лікаря-педіатра на прийом до лікаря дитину завжди супроводжував батько. Мати дитини жодного разу на прийом до лікаря з дитиною не зверталася та станом здоров`я дитини не цікавилася (а.с. 11).

Відповідно до копії акту обстеження умов проживання від 24.05.2024, який складений з метою подачі в ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживають без реєстрації ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_4 (а.с. 12).

Згідно з копією талон-повідомлення єдиного обліку № 15451 від 30.03.2026 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію 28.03.2026 о 21:52 год із заявою звернулася неповнолітня ОСОБА_4 , яка скаржиться на неправомірні дії працівників ТЦК та СП, які 28.03.2026 близько 11:00 год на АДРЕСА_2 незаконно затримали її батька ОСОБА_1 й неправомірно утримують його в приміщенні військкомату, що на АДРЕСА_3 . На даний час тривають судові засідання про надання повної опіки батьку над заявницею, проте працівники РТЦК та СП на це не зважають та його не відпускають (а. с. 97).

Згідно з рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 15.02.2023 визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 13-15).

До позовної заяви також долучено копію рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 25.09.2023, згідно з яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав (а. с. 16-18).

Виконавчий комітет Тернопільської міської ради як орган опіки і піклування своїм рішенням від 06.05.2026 № 640 «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав» затвердив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 123).

В судовому засіданні в суді першої інстанції 07.04.2026, допитана як свідок ОСОБА_4 , вказала, що останній раз бачила маму ОСОБА_2 приблизно два роки тому; остання не опікується нею, не телефонує, не цікавиться її життям, навчанням й матеріально не забезпечує. З батьком проживає з 2018 року, відчуває любов, підтримку й опіку від нього.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена.

На думку суду, відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину. Також неможливість участі матері в житті дитини зумовлена в першу чергу її хворобливим станом (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією), оскільки доказів умисного ухилення від спілкування з дочкою ОСОБА_7 не подано. Під час дослідження доказів суд не встановив достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1, частина третя статті 5 Сімейного Кодексу України. Ратифікувавши у 1991 році Конвенцію про права дитини, Україна визнала, що дитині для повного і гармонійного розвитку особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ст. 150 СК України батьки мають обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, в тому числі батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. ч. 2, 3 ст. 157 СК України).

Частиною 1 статті 164 СК України визначено підстави позбавлення судом батьківських прав матері чи батька дитини, а саме: якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У відповідності до ст. 165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16, 18 своєї постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Також, ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджено, зокрема, зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 25.04.2019 Козівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області видно, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 .

Згідно з рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 15.02.2023 визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач указував, що ОСОБА_2 , ухиляється від виконання батьківських обов`язків, нехтує ними, що і стало причиною його звернення у суд з позовом про позбавлення батьківських прав.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 721903 мати дитини - ОСОБА_2 є особою із третьою групою інвалідності. Інвалідність встановлена на строк до 01.02.2027, протипоказана важка фізична праця, психо-емоційні перенавантаження.

Крім цього, рішенням Козівського районного суду від 26 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 06.02.2024, встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 , за рівнем обмеження життєдіяльності має високий ступінь втрати здоров`я внаслідок тривалої хвороби, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та залежність від інших осіб і перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії КНП "Козівська центральна районна лікарня Козівської районної ради" № 107 від 21.07.2020.

Тому недостатня участь матері у вихованні доньки, в зв`язку зі станом здоров`я, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.

Позивач не обґрунтував належними доказами, у чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, зокрема, не надав доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно оцінив докази, подані учасниками справи та встановив, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідачки ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері та дійшов обґрунтованого висновку про невстановлення правових підстав для позбавлення відповідачку батьківських прав.

При цьому, слід зазначити, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Крім цього, слід зважувати те, що позбавлення батьківських прав матері, на дитину та усвідомлення цього самою дитиною, вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, що суперечить якнайкращим інтересам дитини.

Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, та з відсутністю підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено та не надано суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Разом з тим, суд першої інстанції підставно вважав, що відповідач ОСОБА_2 повинна брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дочки, попередивши ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання неповнолітньої доньки, вказавши, що залишення нею поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків у подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Дячук С.І., слід залишити без задоволення, а рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Дячук Сніжанна Ігорівна, залишити без задоволення.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 серпня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома