Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №607/24889/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/24889/24Головуючий у 1-й інстанції Якімець Т.І.

Провадження № 22-ц/817/767/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу №607/24889/24 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року (ухвалене суддею Якімець Т.І., повний текст якого складено 17 лютого 2026 року) та на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року (ухвалене суддею Якімець Т.І., повний текст якого складено 19 березня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_3 (далі — позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі — відповідачка 1, апелянтка), товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа-Гарант», відповідач 2), про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що внаслідок ДТП, яка мала місце 28 травня 2024 року за адресою: вул.15 Квітня, м.Тернопіль, між автомобілями «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», д.н.з. НОМЕР_1 та «Ford Fusion», д.н.з. НОМЕР_2 , позивачу завдано матеріальної шкоди у розмірі 103450.00 грн, у зв`язку з пошкодженням належного йому автомобіля, що підтверджується висновком експерта №109/24 від 25 липня 2024 року, проведеного судовим експертом Мазуром М.С. Крім того, внаслідок ДТП позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що наразі йому не відшкодовано повний розмір завданої матеріальної шкоди, що позбавляє можливості придбати аналогічний транспортний засіб. Для відновлення порушеного права позивач змушений був залучати судового експерта для визначення вартості матеріального збитку, адвоката для звернення до суду, витрачати свій час для відшкодування завданої шкоди. Крім того, внаслідок переживань через ушкодження автомобіля він тривалий час перебував у негативному емоційно-психічному стані, викликаному внутрішньою напруженістю, втратою сну, що переросли в моральні страждання. При цьому, стан морального дискомфорту гнітить тривалий період, що вплинуло на відносини і нормальні життєві зв`язки з членами родини, сусідами, знайомими.

30 січня 2025 року від ОСОБА_3 надійшла до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач висловив прохання стягнути з ТДВ СК «Альфа-Гарант» 39000 грн матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в межах ліміту відповідальності страховика, та з ОСОБА_4 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (суму понад ліміт відповідальності страховика), 20000 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП та 7900 грн витрат за проведення експертного автотоварознавчого дослідження.

У зв`язку з наведеним та заяви про уточнення позовних вимог позивач просив:

1) стягнути 39000.00 грн матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з ТОВ СК «Альфа-Гарант», в межах ліміту відповідальності страховика, та з ОСОБА_4 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (суму понад ліміт відповідальності страховика);

2) стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 20000.00 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) стягнути з ОСОБА_4 та ТОВ «СК «Альфа-Гарант» 7900.00 грн витрат за проведення експертного автотоварознавчого дослідження;

4) стягнути з ОСОБА_4 та ТОВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та неохоплену лімітом відповідальності страховика у розмірі 16000.00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 10000.00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, а саме: 7900.00 грн – витрат за проведення експертного автотоварознавчого дослідження; 533.75 грн – судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Зобов`язано ОСОБА_3 передати залишки транспортного засобу – легкового універсалу-В, «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , об`єм двигуна – 1753 см?, 1995 року виробництва, реєстраційний номер НОМЕР_1 , Горайській Х.Т.

23 лютого 2026 року представник відповідачки ОСОБА_4 – адвокат Молень Р.Б. – подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 91266 грн.

В обґрунтування заяви позивачка вказала, що представник відповідачки вказав, що під час розгляду судом справи № 607/24889/24 правничу допомогу ОСОБА_4 надавало АО «Молень, Багранюк та партнери» на підставі договору про надання правничої допомоги № 07/01 від 07 січня 2025 року. Актом про надання правничої допомоги за договором, розмір витрат ОСОБА_4 на правничу допомогу адвоката, пов`язаних із розглядом цієї справи складає 91266 грн. Адвокат зазначив, що оскільки цей акт було підписано 20 лютого 2026 року, це є перешкодою і поважною причиною не подання його суду до закінчення судових дебатів у справі.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_4 – адвоката Моленя Р.Б. про ухвалення додаткового рішення, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року та з додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року відповідачка ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Молень Р.Б., подала на них апеляційні скарги, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга на рішення від 12 лютого 2026 року мотивована тим, що позивач підписав «Європротокол», діючи на власний розсуд, погодив виплату страхового відшкодування згідно з лімітом в сумі 80000 грн, а тому положення статей 1172, 1194 ЦК України в цих правовідносинах застосуванню не підлягають, тобто відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 39000 грн.

Крім того, представник відповідачки Горайської Х.Т. вказав, що ОСОБА_3 підписав «Європротокол» та Угоду про розмір страхового відшкодування у розмірі 57000 грн, підтвердив те, що сума страхового відшкодування за ДТП є остаточною і він не матиме жодних фінансових або будь-яких інших претензій щодо розміру цієї суми, а прийняття рішення страховиком про здійснення страхового відшкодування є підставою для скасування (анулювання, відкликання, тощо) скарг та будь-якого роду заяв позивача (його представників) щодо розміру відшкодування.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам, що ДТП у цій справі відбулося не з виключної і цілковитої вини відповідачки ОСОБА_4 , оскільки позивач ОСОБА_3 також допустив порушення ПДР України.

Також вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає до задоволення, оскільки матеріали справи не містять доказів понесених моральних страждань та негативних змін в житті позивача.

У зв`язку з наведеним відповідачка ОСОБА_4 просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на додаткове рішення від 19 березня 2026 року мотивована тим, що під час розгляду судом справи № 607/24889/24 правничу допомогу ОСОБА_4 надавало АО «Молень, Багранюк та партнери» на підставі договору про надання правничої допомоги № 07/01 від 07 січня 2025 року. Актом про надання правничої допомоги за договором підтверджено, що розмір витрат ОСОБА_4 на правничу допомогу адвоката, пов`язаних із розглядом цієї справи складає 91266 грн. Адвокат зазначив, що оскільки цей акт було підписано 20 лютого 2026 року, це є перешкодою і поважною причиною не подання його суду до закінчення судових дебатів у справі. Більше того, позовну заяву ОСОБА_3 задоволено частково, тому судові витрати підлягають пропорційному розподілу між сторонами.

У зв`язку з наведеним відповідачка ОСОБА_4 просить додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким стягнути з позивача витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі не надходив.

За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Апеляційні скарги подано в частині задоволених позовних вимог, тобто щодо вирішення прав та обов`язків відповідачки ОСОБА_4 , тому в іншій частині рішення суду колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року до задоволення не підлягає, апеляційна скарга на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року підлягає до задоволення частково виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_3 належить транспортний засіб «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_4 (а.с.12).

Вказаний транспортний засіб «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», д.н.з. НОМЕР_1 , був застрахований у ПАТ «СК «Еталон», про що свідчить договір комплексного добровільного страхування автовласників, серія ЕР-216601580 від 02 вересня 2023 року. Страхова сума за смерть в ДТП, знищення або пошкодження багажу в ДТП складає 50000 грн (а.с.16).

Як вбачається з відеозапису, 28 травня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода за адресою: вул.15 Квітня, м.Тернопіль, за участю автомобіля «Ford Mondeo 1.8 TD CLX» д.н.з. НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_3 та автомобіл «Ford Fusion», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , в результаті якої пошкоджено належний позивачу автомобіль, що не заперечується, за участі сторонами (а.с.128, 203).

Транспортний засіб «Ford Fusion», д.н.з. НОМЕР_2 , був застрахований ОСОБА_5 у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», що підтверджується полісом № 218382099 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Строк дії договору з 16 грудня 2023 року по 15 грудня 2024 року. Сума за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, становить 320000 грн, за шкоду заподіяну майну – 160000 грн (а.с. 19, 150).

У матеріалах справи міститься повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол), яка сталася 28 травня 2024 року за адресою: вул. 15 Квітня, м.Тернопіль, з участю автомобілів «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», д.н.з. НОМЕР_1 , та «Ford Fusion», д.н.з. НОМЕР_2 , та визнано вину у вчиненні цієї ДТП ОСОБА_4 (а.с.13, 145).

28 травня 2024 року ОСОБА_3 , як потерпілий, звернувся із повідомленням про ДТП до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» (а.с.14, 148, 149).

Також, 28 травня 2024 року ОСОБА_5 звернулася із повідомленням як особа, відповідальність якої застрахована, про ДТП до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» (а.с.15, 146, 147).

29 травня 2024 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про страхове відшкодування до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за пошкодження автомобіля «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 20).

Відповідно до ремонтної калькуляції від 18 червня 2024 року №06-D/15/67 автомобіля «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», д.н.з. НОМЕР_1 , вартість ремонту становить 425967.48 грн. Вартість ремонту (з врахуванням фізичного зносу 0.7) складає 196132.45 грн (а.с.152-154).

У матеріалах справи міститься консультація 06-D/15/67 про вартість матеріального збитку, завданого ТЗ «Ford Mondeo», д.н.з. НОМЕР_1 від 01 липня 2024 року, відповідно до якої ринкова вартість ТЗ до моменту пошкодження відповідно до Звіту/консультації 06-D/15/67 становить 112664.64 грн. Вартість відновлювального ремонту КТЗ перевищує його ринкову вартість (Свр>С), тому вартість матеріального збитку буде рівною його ринковій вартості на момент ДТП (а.с.151).

22 липня 2024 року між ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_3 підписано угоду про розмір страхового відшкодування, якою сторони досягли згоди, що сума матеріального збитку за страховим випадком, що стався 28 травня 2024 року складає 57000 грн. Сторони підтверджують, що вказана сума відшкодування за дорожньо-транспортну пригоду є остаточною; сторони не матимуть жодних фінансових або будь-яких інших претензій щодо розміру цієї суми (а.с.21, 88, 155).

ТДВ «СК «Альфа-Гарант» 25 липня 2024 року перерахувало ОСОБА_3 кошти у розмірі 57000 грн; призначення платежу: «22*Strakh.vidshk. Banakh V.R. (IPN НОМЕР_5 ) zh.strakh.aktu № TsV/24/3278 za doh.strakh. № 218382099 vid 12.12.2023. Bez PDV.», що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» №ONIH9VDM1MQU8FT7 від 27 вересня 2024 року (а.с.17, 18).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 109/24 від 12 вересня 2024 року ОСОБА_3 заплатив за проведення експертизи за №109/24 7900 грн (а.с.22).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи згідно заяви-звернення ОСОБА_3 №109/24 від 12 жовтня 2024 року вартість КТЗ «Ford Mondeo 1.8 CLX TD Turnier (BNP)», д.н.з. НОМЕР_1 , без урахування отриманих пошкоджень у ДТП, яке мало місце 28 травня 2024 року, станом на момент ДТП, приймається: «С» = 103450 грн. Вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «Ford Mondeo 1.8 CLX TD Turnier (BNP)», д.н.з. НОМЕР_1 , після ДТП, яке мало місце 28 травня 2024 року, станом на момент ДТП, приймається рівною вартості автомобіля, тобто: «У» = «С» = 103450 грн. Вартість придатних для вторинного використання запчастин/складових КТЗ «Ford Mondeo 1.8 CLX TD Turnier (BNP)», д.н.з. НОМЕР_1 , після ДТП, яке мало місце 28 травня 2024 року, станом на момент ДТП (при зовнішньому візуальному огляді, без проведення необхідних технологічних-інструментальних, діагностичних дефектовок деталей/механізмів/вузлів/агрегатів і вимірів/замірів), ймовірно будуть становити: «Су» = 7450 грн (а.с.23-37).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до частини першої статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статей 1166, 1187 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В силу вимог статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п.п.35.1 та 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», доказів проведення оплати ремонту автомобіля або доказів того, що на момент виплати відшкодування потерпілим вже виконано відновлювальний ремонт його автомобіля від потерпілого не вимагається для отримання страхового відшкодування.

У пункті 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик i потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування i не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

В силу вимог статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин), страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

В силу вимог п.33.2 ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Вимогами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних прав у своїй постанові від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (п.14), при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що 28 травня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода, про що свідчить повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду за адресою: вул.15 Квітня, м.Тернопіль, між автомобілями «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», д.н.з. НОМЕР_1 , та «Ford Fusion», д.н.з. НОМЕР_2 , та визнано вину у вчиненні цього ДТП ОСОБА_4 (Європротокол). Як було зазначено, ТЗ під керуванням ОСОБА_4 відповідно до приписів законодавства був застрахований полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Ford Mondeo», д.н.з. НОМЕР_1 , згідно Консультаційного висновку 06-D/15/67 від 01 липня 2024 року, складеного ТДВ «СК «Альфа-Гарант» встановлено, що ринкова вартість ТЗ до моменту пошкодження відповідно до Звіту/консультації 06-D/15/67 становила 112664.64 грн. Вартість відновлювального ремонту КТЗ перевищує його ринкову вартість (Свр>С), тож вартість матеріального збитку буде рівною його ринковій вартості на момент ДТП (т.1 а.с.151).

Як було зазначено, позивач та Відповідачка 1 здійснили оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції України, відтак розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не міг перевищувати максимальних розмірів, затверджених Національним банком України, зокрема 80000.00 грн.

Таким чином відповідачка ОСОБА_4 , як страхувальник, підписуючи Європротокол, погодилася на зменшення ліміту відповідальності страховика ТДВ «СК «Альфа-Гарант» з 160000.00 грн до 80000.00 грн.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_3 22 липня 2024 року укладено угоду, підписану позивачем власноручно, якою сторони досягли згоди, що сума матеріального збитку за страховим випадком, що стався 28 травня 2024 року, становить 57000 грн. Крім того, за цією угодою сторони підтвердили, що вказана сума відшкодування є остаточною й вони не матимуть жодних фінансових або будь-яких інших претензій щодо розміру цієї суми.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_3 замість отримання 80000.00 грн страхової виплати (страхового відшкодування) погодився на 57000 грн.

ТДВ «СК «Альфа-Гарант» позивачу сплачено 57000 грн погодженої суми у межах ліміту 80000 грн, утім після укладення угоди, яка, як було зазначено вище, не була визнана недійсною та не оспорюється у межах цього провадження, ОСОБА_3 визначив розмір заподіяної шкоди, який не лише перевищує узгоджений (57000 грн), але й не охоплюється лімітом відповідальності страховика.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що у ОСОБА_4 обґрунтовано виникли правомірні (легітимні) очікування, що лише за умови, якщо сума шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, перевищуватиме страховий ліміт, у позивача могло б виникнути право звернутися до неї щодо відшкодування шкоди у вигляді різниці між сумою у 80000 грн та витратами, що її перевищують.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає обґрунтований висновок, що розмір спричиненої матеріальної шкоди, який у порядку статей 22, 1192, 1194, 1166 ЦК України не відшкодовується страховиком та покладається безпосередньо на винну у ДТП особу, якою є ОСОБА_4 , в даному випадку становить 16000.00 грн (96000 грн фактичний розмір шкоди – 80000 грн сума ліміту страхового відшкодування).

Доводи відповідачки ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_3 підписав «Європротокол» та Угоду про розмір страхового відшкодування у розмірі 57000 грн погодився, що сума матеріального збитку за ДТП є остаточною і він не матиме жодних фінансових або будь-яких інших претензій щодо розміру цієї суми, колегія суддів відхиляє, оскільки сторона позивача помилково ототожнює поняття фактичний розмір шкоди і страхова виплата.

У судовому засіданні в суді першої інстанції позивач не зазначав, що він відчужив пошкоджений ТЗ чи автомобіль не знаходиться у нього, тому місцевий суд обґрунтовано вважав за можливе зобов`язати позивача передати залишки транспортного засобу – легкового універсалу-В, «Ford Mondeo 1.8 TD CLX», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , об`єм двигуна – 1753 см.куб., 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідачці ОСОБА_4 .

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Згідно з ч.1, п.3 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20:

«Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а)позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цьогоне слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19)».

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Як вказано в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 944/1122/21: «під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральнихчи фізичнихстражданьабо втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чив якій матеріальній формі позивач оцінюєзавдану йому шкоду таз чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану».

У справі, яка переглядається апеляційним судом позивач посилається на те, що через пошкодження автомобіля з вини Відповідачки 1, він у подальшому не мав змоги використовувати автомобіль за призначенням, змушений був змінити свій спосіб життя і пересуватись по питаннях власного побуту, що створювало постійний дискомфорт та пригніченість, нервозність, постійного нервового напруження та до вимушених змін в організації життя.

В даному конкретному випадку апеляційний суд вважає, що позивачем повністю доведено, що пережиті ним негативні емоції досягли рівня «страждань», що може бути підставою для стягнення моральної шкоди.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди, апеляційний суд погоджується з висновком, що з характеру делікту, ступеня механічних пошкоджень автомобіля позивача, який фактично повністю знищено, що очевидно спричинило суттєві переживання ОСОБА_3 та оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, виходячи із імперативів справедливості, розумності й добросовісності, слід стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача 10000 грн як відшкодування моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позовну заяву, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Щодо оскарження додаткового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною третьою статті 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Частинами першою, другою, третьою статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст.182 ЦПК України).

Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі №520/8309/18, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з моменту винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в ухвалах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №750/14822/21, від 24 травня 2023 року у справі №446/2455/21.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Аналізуючи вищевикладене, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що у відзиві на позовну заяву стороною відповідача заявлялося про те, що докази про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, як визначено ч.8 ст.141 ЦПК України (т.1 а.с.56-59).

12 лютого 2026 року справа розглянута Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

Отже, сторона відповідача, знаючи про розгляд даної справи, не подала до місцевого суду до 12 лютого 2026 року докази понесення витрат на правничу допомогу, однак могла подати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, тобто до 17 лютого 2026 року.

Разом з тим, в заяві про ухвалення додаткового рішення від 23 лютого 2026 року зазначено обґрунтування поважності причин неподання доказів, що підтверджують розмір понесених відповідачем судових витрат у суді першої інстанції до закінчення судових дебатів у справі, зокрема через підписання акту від 20 лютого 2026 року.

Колегія суддів вважає, що наведені обставини не є поважними причинами пропуску строку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторона відповідача не зазначила, які об`єктивні причини перешкоджали скласти вказаний акт надання послуг в межах п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд апеляційної інстанції враховує те, що заява про розподіл витрат на правничу допомогу та докази понесених витрат подані представником відповідача — адвокатом Моленем Р.Б. лише 23 лютого 2026 року через систему «Електронний суд», тобто, зі спливом строків, передбачених положеннями ч.8 ст.141 ЦПК України.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та передчасно надав оцінку щодо обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заява представника відповідачки ОСОБА_4 — адвоката Моленя Р.Б. про ухвалення додаткового рішення підлягає залишенню без розгляду.

У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для частково задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного додаткового рішення суду.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2026 року — залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року – задовольнити частково.

Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року — скасувати, та постановити нове судове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 – адвоката МОЛЕНЯ Ростислава Богдановича про ухвалення додаткового рішення — залишити без розгляду.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції — залишити в межах, ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови — 18 серпня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: М.В. Хома

Н.М. Храпак