Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №451/2054/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 451/2054/25 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/811/1049/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Магарського Михайла Зіновійовича на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 16 березня 2026 року в складі судді Новосада М.Д. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

У грудні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №20.04.2025-100000228 від 20.04.2025 у розмірі 88250,00 грн та суми сплаченого судового збору.

Вимоги обгрунтовані тим, що 20.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладений кредитний договір (оферти) № 20.04.2025-100000228, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 25000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 20.04.2025, строком на 183 дні. У свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 88250,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 25000,00 грн, процентів в розмірі 45750,00 грн, комісії 5000,00 грн, неустойка 12500,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Враховуючи те, що відповідач всупереч умовам надання кредиту не повертає кредитні кошти, просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 16 березня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №20.04.2025-100000228 від 20.04.2026 в розмірі 70750,00 грн, з яких: 25000,00 грн – основний борг, 45750,00 грн – проценти.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1942,04 грн судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Магарський М.З. Вважає рішення незаконним, необгрунтованим, висновки якого не відповідають обставинам справи.

В обгрунтування доводів скарги покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з наданих документів, а саме військово квитка серії №217407 та витягу військово-облікового документа з додатку «Резерв», сформованого 01.01.2026, не вбачається дати призову відповідача під час мобілізації, відтак не доведено дати набуття відповідачем статусу особи, віднесення до катогорії осіб, які мають пільги, встановлені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив надані стороною відповідача докази, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про відсутність дати призову апелянта по мобілізації.

Вказує, що відповідач має права, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», зокрема звільняється від сплати відсотків.

Просить скасувати рішення Шептицького міського суду Львівської області від 16 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 45750,00 грн відсотків, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні суми відсотків.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживций центр» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договром, ціна позову є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з того, що 20.04.2025 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (оферти) №20.04.2025-100000228. На виконання умов договору 20.04.2025 відповідачу перераховано кредитні кошти на платіжну картку клієнта в розмірі 25 000 гривень. Оскільки відповідач користувався кредитними коштами, однак відсотки не сплачував, тіла кредиту не повернув, суд вважав, що заявлена до стягнення сума кредиту (тіло) та нараховані відсотки підлягають стягненню в судовому порядку.

Відмовляючи у стягненні такої складової заборгованості як комісії в сумі 5000, 00 грн, суд визнав нікчемною таку умову договору на підставі статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки комісія не була пов`язана з жодною додатковою послугою.

Відмовляючи у стягненні неустойки в сумі 12000,00 грн суд послався на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який звільняє позичальників від сплати неустойки (штрафу, пені) у період воєнного стану.

Беручи до уваги те, що рішення суду першої інстанції в частині відмовлених ТОВ «Споживчий центр» позовних вимог та задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 25000,00 грн учасниками справи не оскаржується, відтак відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 45750,00 грн.

Так, судом встановлено, що 20.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферта) № 20.04.2025-100000228, шляхом підписання відповідачем заявки, що є невід`ємною частиною договору, електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Е363».

Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі – 25000,00 грн. строком на 183 дні. Датою повернення (виплати) кредиту вказано 19.10.2025 (п. 2-4 Заявки кредитного договору, п. 2-4 Акцепту).

У заявці, Пропозиції та Акцепті сторони узгодили:

- реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів – 5168-74 НОМЕР_1 ;

- фінансовий номер телефону відповідача – 0682611408, на який відправлено СМС для укладення Договору;

- дату надання (видачі) кредиту – 20.04.2025 (п. 1 Заявки, п. 1 Акцепту);

- суму кредиту – 25 000,00 грн.;

- строк кредитування – 183 дні, з дати його надання;

- дату повернення – 19.10.2025;

- процентну ставку - фіксовану незмінну процентну ставку у розмірі 1,0% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,88% (денна процентна ставка) = (40429,96/25000/183*100%).

Згідно із п. 3.1. Договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1. Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача – НОМЕР_2 .

Днем надання кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання кредиту, днем/датою надання кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої кредитодавцем платіжної операції з надання кредиту не з вини кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов`язків сторін за даним договором, включаючи обов`язок кредитодавця з надання кредиту. Неможливість видачі кредиту готівкою у зв`язку з нез`явленням позичальника для її отримання у дату надання/видачі кредиту, зазначену в заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов`язків сторін за даним договором, включаючи обов`язок кредитодавця з надання кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний договір є розірваним та припиненим з дати надання/видачі кредиту, зазначеної в заявці у випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу (п. 4.3. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Пунктами 7.6., 9.1. Договору сторони погодили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником будь-яких грошових зобов`язань за договором кредитодавець має право нарахувати неустойку, розмір якої встановлено у заявці. У разі несплати кредиту та\або процентів та\або комісії у встановлені договором терміни\строки сума зобов`язань по погашенню кредиту, процентів, комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою. У разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та/або несплати нарахованих процентів та/або комісії до позичальника може бути застосована неустойка, згідно п. 7.6. кредитного договору. Також позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому у заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Згідно із п. 10.1. Договору цей договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем у інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця.

Відповідач ОСОБА_1 своїм електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором E363) підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти) та заявку на отримання кредиту, що підтвердило укладення кредитного договору та отримав на свій рахунок кошти у розмірі 25 000,00 грн., тому вважається, що повністю акцептовано умови договору.

Отже, зі змісту Договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, його підписано одноразовим ідентифікатором E363, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Згідно із ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до приписів частини 1статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із положеннями частини 1статті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченомуЦивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Судом вірно встановлено, що кредитний договір укладено між кредитором та позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому відповідач на веб-сайті кредитора через особистий кабінет подавав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе.

Ідентифікація ОСОБА_1 на веб-сайті кредитора здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних. Пропозиція на укладення кредитного договору (оферта) прийнята (акцептована) відповідачем, договір підписаний одноразовим ідентифікатором Е363. .

Надані позивачем докази в сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору між кредитором та відповідачем ОСОБА_1 та отримання останнім кредитних коштів в день укладення договору.

Таким чином, як встановлено матерілами справи, позивач виконав свої зобов`язання за договором укладеним між сторонами, видавши відповідачу кредитні кошти у сумі 25 000,00 грн.

Вказані обставни не заперечуються відповідачем.

Оскільки ОСОБА_1 в порушення умов договору, своєчасно, в порядку та на умовах визначених договором, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого за ним рахується заборгованість.

Згідно із довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №20.04.2025-100000228 від 20.04.2025 заборгованість позичальника ОСОБА_1 за нарахованими відсотками складає 45750,00 грн (25000*1%*183=45750,00) У довідці також вказано, що проценти по кредиту нараховані за період з 20.04.2025 по 19.10.2025.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання умов кредитного договору в частині сплати відсотків.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Заперечуючи про стягнення відсотків, відповідач покликався на пункт 15 частини 3 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який звільняє військовослужбовців від нарахування процентів за користування кредитом.

Суд відмовив у застосуванні цієї пільги, оскільки відповідач не надав доказів дати призову під час мобілізації.

Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, судова колегія виходить з такого.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24).

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач посилався на те, що 16.06.2023 він прийняв присягу та у період з 07.06.2023 по 23.05.2025 проходив службу у в/ч НОМЕР_3 та в/ч НОМЕР_4 , що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_5 .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції подано військовий квиток серії НОМЕР_5 , який відповідно до встановленого порядку містить відмітку про прийняття присяги, а також витяг з військово-облікового документа з додатку «Резерв» від 01.01.2026. У вказаному витягу містяться відомості про те, що ОСОБА_1 має право на відстрочку, передбачену п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказаною нормою передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Дійшовши висновку про те, що з цих документів «не вбачається дати призову», суд першої інстанції не навів мотивів, чому наявні у цих документах відомості є недостатніми або неналежними для підтвердження статусу відповідача як особи, призваної на військову службу під час мобілізації. При цьому суд не намагався з`ясувати дану обставину під час судового розгляду.

Разом з тим, з долучених до апеляційної скарги наступних записів у військовому квитку серії НОМЕР_5 , які суд апеляційної інстанції приймає до уваги, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно в період з 07.06.2023 по 23.05.2025 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .

З наведеного слід дійти висновку, що на момент укладення кредиту (20.04.2025) ОСОБА_1 уже мав статус військовослужбовця, тому проценти за період з 20.04.2025 по 23.05.2025 (34 дні) нараховуватися не могли, а відтак мав передбачені пункт 15 частини 3 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги в частині нарахування процентів за користування кредитом.

Щодо решти періоду строку дії кредитного договору з 24.05.2025 по 19.10.2025, то позичальник ОСОБА_1 не надав доказів, які б давали підстави для застосування пункту 15 частини 3 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Судова колегія зауважує, що після звільнення з військової служби особа втрачає право на цю пільгу, що прямо випливає зі змісту норми. Сама по собі наявність відстрочки від призову (п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону про мобілізацію) не є тотожною перебуванню на службі, тому не породжує пільг за кредитними зобов`язаннями.

Право не платити відсотки регулюється пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і залежить виключно від факту проходження служби, а не від наявності відстрочки. Звільнення від процентів можливе лише за умови документального підтвердження перебування на військовій службі в конкретний період, а не лише наявності військово-облікового статусу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове обгрунтування.

З урахуванням наявності у ОСОБА_1 пільг щодо нарахування відсотків за користування кредитом у період з 20.04.2025 по 23.05.2025, відсотки в сумі 8500,00 грн не могли бути стягнуті судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по відсотках підлягають задоволенню частково, а саме стягненню в сумі 37250,00 грн за період з 24.05.2025 по 19.10.2025, а судове рішення зміні – зменшенню розміру відсотків з 45750,00 грн. до 37250,00 грн, а відтак зменшення стягнутої судом першої інстанції суми заборгованості з 70750,00 грн до 62250,00 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні із позовом до суду ТОВ «Споживчий центр» сплатив судовий збір у сумі 2422,40 грн., за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 2330,45 грн.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача підлягало стягненню 1708 грн 72 коп за розгляд справи судом першої інстанції. Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 279 грн 99 коп судового збору за розгляд справ судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню 1428 грн 73 коп різниці судового збору.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Магарського Михайла Зіновійовича задовольнити частково.

Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 16 березня 2026 року в частині стягнення заборгованості за Кредитним договором №20.04.2025-100000228 від 20.04.2025 змінити, зменшивши розмір стягнутих відсотків з 45750,00 грн до 37250,00 грн, змінивши загальний розмір заборгованості, а саме зменшивши такий з 70750,00 грн до 62250 (шістдесят дві тисячі двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 16 березня 2026 року в частині стягнення ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1942,04 грн судового збору – скасувати.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1428 (одна тисяча чотириста двадцять вісім) гривень 73 копійок судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 21 серпня 2026 року.

Головуючй А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк