Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №457/1381/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 457/1381/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С.

Провадження № 22-ц/811/1188/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Кравинської Юлії Вікторівни на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2025 року в складі судді Павлів З.С. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

У вересні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (далі - ТОВ «ФК «Гелексі») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №208405 від 15.01.2021 в сумі 34433,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.01.2021 між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладений договір позики №208405 в електронній формі (надалі договір позики).

На підставі зазначеного вище договору Позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 7000 грн на умовах строковості, поворотності та платності.

Відповідно до умов договору позики стандартна процентна ставка становить 1,5% в день, підвищена процентна ставка у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%.

Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 34433,00 грн, з яких: 7000 грн. заборгованість за позикою; 27433,00 грн заборгованість по процентам за користування позикою.

Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «ФК «Гелексі» просив позов задовольнити, стягнути судові витрати.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду львівської області від 07 листопада 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за кредитним договором №208405 від 15.01.2021 року у розмірі 34433,0 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» 2423,00 грн сплаченого судового збору та 5000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подала адвокат Кравинська Ю.В. Вважає рішення незаконним, таким що грунтується на припущенні укладання між ТОВ «ФК «Гелексі та ОСОБА_1 за допомогою ІТС договору позики №208405 від 15.01.2021 в електронній формі; на припущенні про надання позивачем відповідачу кредитних коштів в сумі 7000,00 грн.

Стверджує, що навіть якщо вважати укладений 15.01.2021 Договір позики №208405 на визначених умовах, то строк повернення кредиту за Траншем №1 (термін плате) є 13.02.2021 (п. 1.5.3). Графіком платежів обумовлений термі платежу – 13.02.2021, плата за користування позикою – 2233,00 грн, заборгованість за Договором позики – усього 9233,00 грн. Аналогічна інформація передбачена Паспортом позики.

Зазначаємо, поняття «користування кредитом» - це певний період часу погоджений сторонами кредитного договору відповідно до якого позичальник отримує право за плату правомірно не сплачувати кредитору в повному обсязі борг протягом певного часу і такі проценти врегульовуються положеннями статті 1048 ЦК України. Після закінчення строку кредитування чи ініціювання процедури дострокового повернення всієї суми заборгованості право кредитора на проценти передбачені статтею 1048 ЦК України припиняється.

Вважає, що строк кредитування сплив 13.02.2021 і одночасно припинилось право кредитора нараховувати проценти (відсотки) за користування кредитом. Відтак усі нараховані відсоки за межами цього строку, які перевищують суму процентів 2233,00 грн та перевищують загальну заборгованість за Договором позики 9233,00 грн, є неправомірними.

Натомість за прострочення можуть застосовуватись лише наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних), однак позивач їх не заявляв. При цьому апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду (справи № 444/9519/12, № 202/4494/16-ц, № 127/15672/16-ц).

Апелянт стверджує, що матеріали справи не містять: оферти та акцепту, доказів ідентифікації позичальника, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, log-файлів інформаційно-телекомунікаційної системи, банківських виписок, які підтверджували б перерахування 7000,00 грн. саме відповідачу. Відсутність цих доказів, на думку скаржника, свідчить про те, що рішення ґрунтується на припущеннях, що не допускається у цивільному процесі (ст. 81 ЦПК України). Посилається на практику Верховного Суду (справи № 524/5556/19, № 545/1750/21, № 342/180/17).

Вказує, що договір є публічним договором приєднання, а тому позивач, як фінансова установа, мав довести, що відповідач був ознайомлений з умовами та добровільно їх прийняв. Відповідач вважає, що такі докази відсутні.

Також вважає, що розрахунок заборгованості не є належним доказом без підтвердження первинними документами (банківськими виписками, платіжними дорученнями), що унеможливлює перевірку правильності нарахованих сум.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду львівської області від 07 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ «ФК «Гелексі» відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гелексі» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

За правилом ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 34433,00 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з огляду на таке.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що 15.01.2021 між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 в електронній формі (через інформаційно-телекомунікаційну систему) укладено договір позики №208405 на умовах невідновлювальної кредитної лінії. Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 02s06597. За умовами договору позивач надав відповідачу перший транш у розмірі 7000,00 грн. через ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (на підставі договору про переказ коштів) , зарахувавши кошти на банківську картку відповідача.

Відповідач свої зобов`язання не виконав, тому станом на момент розгляду справи утворилась заборгованість у розмірі 34433,00 грн., з яких: 7000,00 грн. — основний борг, 27433,00 грн. — проценти за користування позикою.

Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд вважав, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом стягнення суми заборгованості за даним договором.

Перевіряючи законність та обгрунтовансть оскаржуваного рішення, судова колегія виходить із встановлених судом обставин справи.

Судом встановлено, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 назву було змінено на ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №208405 від 15.01.2021 в електронній формі.

Відповідно до п.1.1. Договору, Позикодавець надає Позичальнику позику, а Позичальник зобов?язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений Договором.

Згідно із п.1.2. Договору, грошові кошти у позику за Договором надаються на умовах невідновлювальної кредитної лінії.

У п.1.3. Договору вказано, що грошові кошти у позику за Договором надаються окремими траншами. Загальний розмір всіх наданих за Договором траншів не може перевищувати розмір невідновлювальної кредитної лінії зазначений в п.1.9. цього Договору.

При погашенні Позичальником повністю або частково кожного окремого траншу розмір грошових коштів, які Позичальник може отримати за Договором в межах загального розміру невідновлювальної кредитної лінії зазначений в п. 1.9. договору не поновлюється на розмір здійсненого Позичальником повного або часткового погашення заборгованості за кожним окремим траншем ( п.1.4. Договору).

Відповідно до п.1.5. Договору, сторони домовились, що за цим Договором Позикодавець надає, а Позичальник отримує перший транш на наступних умовах: сума позики - 7000 гривень; плата за користування позикою за Траншем №1 встановлюється у вигляді фіксованих процентів та складає 1,1% (одна ціла одна десята), в день від початкового розміру позики за Траншем №1 відповідно п.1.5.1. Договору; строк повернення позики за Траншем №1 (термін платежу): 13 лютого 2021 року; орієнтовна реальна річна процентна ставка позики за Траншем №1 для споживача на дату укладання Договору становить: 401,50%; орієнтовна загальна вартість позики за Траншем №1 для споживача на дату укладання Договору становить: 2233,0 гривень; позика за Траншем №1 надається Позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.5.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану Позичальником під час надання особистих даних Позичальника в Особистому кабінеті). Якщо Позичальник повертає позику за Траншем №1 в той самий день, що і день отримання позики - Позичальник сплачує на користь Позикодавця компенсацію в розмірі 100 грн. В цьому випадку вимоги пп.1.5.2. не застосовуються.

Згідно із п.1.6. Договору, нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

У п.1.7. Договору вказано, що плата за користування позикою за Договором встановлюється у вигляді процентів та складає 3% в день від загального розміру невідновлювальної кредитної лінії відповідно п.1.9. Договору.

Відповідно до п.1.9. Договору, загальний розмір невідновлювальної кредитної лінії за Договором складає 7000 гривень.

Згідно із 1.10. та 1.11. Договору, строк дії Договору становить три роки з дати підписання Сторонами. Датою підписання Договору Сторонами є дата зазначена у преамбулі Договору.

Сторони домовились, що умови надання інших траншів за Договором узгоджуються Сторонами шляхом підписання Додаткових угод до Договору, які є невід?ємною частиною Договору ( п.1.12. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору, позичальник зобов`язаний повністю повернути Позикодавцю суму отриманих позик за траншами та виконати всі інші зобов`язання, встановлені Договором, не пізніше строків, встановлених Договором.

Згідно із 10 розділом Договору, ОСОБА_1 підписав даний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором /02s06597/.

04.08.2017 між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» укладено Договір №04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів, відповідно до якого, Фінансова Компанія бере на себе зобов?язання надавати Організації Послугу «Переказ на картку», що включає в себе приймання від Організації на поточний рахунок Фінансової Компанії грошових коштів, обробку Розпоряджень Організації відповідно до правил грошових переказів міжнародних платіжних систем «VISA» та «MASTERCARD» «MASTERCARD», Переказ грошових коштів, прийнятих Фінансовою установою від Організації, на користь Банка-Еквайра для подальшого зарахування на Карткові рахунки Клієнтів відповідно до правил МПС.

На виконання вимог Договору №04/08-17ПК від 04.08.2017, ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» здійснило переказ коштів у сумі 7000 гривень ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики №208405 від 15.01.2021, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» становить 34433 гривень, з яких: 7000 грн. - заборгованість за позикою; 27433 грн., - заборгованість по процентам за користування позикою.

Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам судова колегія виходить з такого.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині 1 статті 11 Закону України Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Матеріали справи свідчать, що договір позики №208405 від 15.01.2021 укладено у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»,електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Для укладення цього договору відповідач зазначив свої персональні дані, зокрема, паспортні дані, номер картки платника податків, місце проживання, а також номер банківського рахунку, на який перераховуватимуться грошові кошти.

Доказів, що кошти отримано сторонньою особою внаслідок шахрайський дій та персональні дані у особистому кабінеті були введені не ним особисто матеріали справи не містять. Зазначений у договорі РНОКПП НОМЕР_1 та адреса реєстрації відповідає даним, що були отримані на запит суду до Єдиного демографічного рееєстру (а.с. 62).

Отже, ОСОБА_1 підписанням договору підтвердив, що перед укладенням договору йому була надана вся необхідна інформація, він ознайомлений з умовами правил надання коштів у позику, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Таким чином, установивши, що спірний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про укладеність договору між сторонами на узгоджених умовах.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75.

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідачки за наданою позикою, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20.

ОСОБА_1 заперечуючи надходження кредитних коштів на його банківську картку, зазначену ним під час надання особистих даних в Особистому кабінету, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, належних письмових доказів на підтвердження відсутності у нього банківської картки або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитним договором не надав, хоча не був позбавлена можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх заперечень, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Таким чином, сторона відповідача, заперечуючи факт отримання кредитних коштів, застосовує концепцію «негативного доказу» (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів щодо цих тверджень позичальником не надано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Оцінюючи наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ «ФК «Гелексі» зобов`язання виконав, надав відповідачу позику у сумі 7000 грн шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника. Доводи скарги в цій частині правильності висновків суду не спростовують.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до умов договору строк повернення позики за Траншем №1 (термін платежу: 13.02.2021.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на час звернення позивача до суду за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі 34433,00 грн, з яких: 7000,00 грн – сума простроченої позики, 27433,00 грн – сума прострочених процентів.

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів повернення суми позики (7000,00 грн) за Траншем №1 до 13.02.2021, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її стягнення.

Відповідно до пункту 1.5.2 договору плата за користування позикою встановлюється у вигляді фіксованих процентів та складає 1,1%. Нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (пункт 1.9. Договору).

Плата за користування позикою за цим Договором встановлюється у вигляді процентів (надалі за текстом іменується «процентна ставка за Договором в усіх відмінках») та складає 3.0% в день від загального розміру невідновлюваної кредитної лінії відповідно до пункту 1.9 Договору ( пункт 1. 7 Договору).

Відповідно до пункту 1.9 Договору загальний розмір невідновлюваної кредитної лінії за цим Договором складає 7 000 грн.

Строк дії Договору становить три роки з дати підписання Сторонами (пункт 1.10 Договору).

Пунктом 3.3. Договору сторонами передбачено, що обчислення строку користування позикою та нарахування плати за користування позикою за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому плата за користування позикою нараховується з дня надання позики позичальнику до строку повернення позики/траншу, зазначеному в цьому Договорі та/або додаткових угод до нього включно.

Отже, договором позики встановлено два види процентів за користування позиченими коштами.

Як встановлено з розрахунку заборгованості відповідача, виходячи з наведених умов договору позики, за період кредитування Траншу №1, тобто з 15.01.2021 по 12.02.2021 нарахування відсотків здійснювалось за ставкою передбаченою п. 1.5.2 Договору (1,1% в день), в подальшому з 13.02.2021 по 12.06.2021 нарахування відсотків здійснювалось за ставкою, передбаченою п. 1.7 Договору (3,0% в день) в межах строку кредитування, який визначено сторонами у три роки (пункт 1.10 Договору). Вказаний розмір відсотків узгоджується з умовами Договору позики №208405 від 15.01.2021.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ( постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року у справі справа № 202/4494/16-ц).

Тому у кредитора за договором позики від 10 червня 2021 року були підстави для нарахування процентів за користування позиченими коштами відповідно до умов договору. Позивач просить стягнути проценти, які нараховано станом на 12.06.2021.

Доказів повернення відповідачкою суми позики та сплати процентів за користування кредитними грошима матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, а саме процентів за користування не повернутими кредитними коштами у розмірі, визначеному позикодавцем.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Оскільки відповідач не здійснював платежі на зменшення суми кредиту, тому проценти за користування кредитом були розраховані в основний період за ставкою 1,1%, а в спеціальний період (тіло кредиту не сплачено) за ставкою 3.0% в межах строку дії договору.

Таким чином, розрахунок заборгованості проведений з дотриманням узгоджених сторонами істотних умов договору та чинного законодавства, заборгованість по процентам за користування кредитом розрахована в межах строку дії кредитного договору.

При цьому судова колегія зауважує, що розмір процентів за користування кредитними коштами та строки кредиту сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 ЦК України.

Таким чином, до підписання договору позичальнику була надана вся інформація про умови кредитування, які відповідають її інтересам, є розумними та справедливими.

Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для скасування судового рішення в оскаржуваній частині.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями Керуючись ст.ст.367, 368, п. 1 ч.1 ст.374, ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кравинської Юлії Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 21 серпня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк