Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №461/8346/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/8346/25 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 22-ц/811/284/26 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

У жовтні 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ у Львівській області) звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 надміру виплачені кошти у розмірі 22167 грн. 06 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно довідки з акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №617259, ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи, загального захворювання, на строк до 31.08.2025 року.

ОСОБА_1 одержував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19.05.2025 року до ГУ ПФУ у Львівській області надійшов витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 24.02.2025 року №ЦО-11729.

Відповідно до даного витягу, ОСОБА_1 не було встановлено групу інвалідності з 29.08.2024 року.

Переплата пенсії за період з 01.08.2024 року по 31.03.2025 року становила 22167 грн. 06 коп.

Відділом перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ОСОБА_1 надсилалися листи про необхідність повернення переплаченої пенсії в сумі 22167 грн. 06 коп., однак, така повернута не була.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ у Львівській області 22167 гривень 06 копійок надміру виплачених коштів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ у Львівській області 3028 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що інвалідність йому встановлено з 29.08.2024 року, а 24.02.2025 року йому не встановлено групу інвалідності.

Зазначає, що витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надається до територіальних органів Пенсійного фонду України, від 24.02.2025 року встановлено відсутність у нього групи інвалідності на цю дату.

Позивач безпідставно прийняв рішення про припинення виплати йому пенсії і припинив таку заднім числом з 29.08.2024 року, тоді як виплата пенсії з моменту встановлення йому інвалідності була законною.

Позивачем не доведено, що надміру виплачена призначена йому пенсія здійснювалася внаслідок зловживання або подання ним недостовірних даних.

Додає, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується ані недобросовісність з його боку при отриманні пенсії, ані рахункові помилки позивача.

11.07.2026 року від позивача ГУ ПФУ у Львівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечуються доводи та вимоги апелянта.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 04.08.2026 року, є дата складення повного судового рішення – 14.08.2026 року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою з інвалідністю ІІІ групи, перебував на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №617259 від 29.08.2024 року (а.с.8-9), ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи, загального захворювання, на строк до 01.09.2025 року.

До ГУ ПФУ у Львівській області 19.05.2025 року за вх. №8958/9, надійшов витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 24.02.2025 №ЦО-11729 (а.с.10-11).

У даному витягу вказано, що ОСОБА_1 , якому з 29.08.2024 року було встановлено інвалідність, згідно з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.02.2025 року №ЦО-11729, групу інвалідності не встановлено.

Згідно листів ГУ ПФУ у Львівській області, адресованих ОСОБА_1 , повідомлено, що переплата пенсії за період з 01.08.2024 року по 31.03.2025 року становить 22167 грн. 06 коп., яку необхідно повернути на рахунок ПФУ, відкритий в АТ «Ощадбанк» (а.с.12-13).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із тих підстав, що ОСОБА_1 групу інвалідності з 29.08.2024 року не встановлювалося, в зв`язку з чим, вимога ГУ ПФУ у Львівській області щодо повернення переплаченої ОСОБА_1 пенсії в розмірі 22167 грн. 06 коп., яку він не виконав, є законною.

З такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі – закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров`я, внаслідок: а) трудового каліцтва або професійного захворювання; б)загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ст.23 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Наведеними вище письмовими доказами підтверджено, що ОСОБА_1 отримував пенсію по інвалідності після встановлення йому 29.08.2024 року ІІІ групи інвалідності загального захворювання, на підставі виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №617259, згідно з якою інвалідність встановлено до 01.09.2025 року.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Правовий аналіз цієї норми свідчить, що законодавцем передбачено два винятки із вказаного правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17 (провадження №61-33727сво18).

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21 березня 2003 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року №374/7695 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пенсійного фонду України №25-3 від 25 листопада 2014 року).

Зі змісту п.3 цієї постанови вбачається, що відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», територіальні органи Пенсійного фонду України наділені правом своїми рішеннями припинити виплату пенсії у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

З наданого позивачем витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, від 24.02.2025 року не встановлено, що пенсія, яка виплачувалася ОСОБА_1 на підставі встановлення йому з 29.08.2024 року ІІІ групи інвалідності загального захворювання, за період з 01.08.2024 року по 31.03.2025 року, була встановлена безпідставно з його вини, через зловживання чи надання недостовірної інформації або ненадання відповідної інформації.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №617259 від 29.08.2024 року і позивачем не надано доказів на підтвердження факту його недобросовісності (зловживання, подання недостовірних відомостей тощо).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття рішення про призначення пенсії та виплату пенсії здійснено внаслідок недобросовісної поведінки саме відповідача, а відтак, виплачені відповідачу пенсійні виплати не підлягають поверненню.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ГУ ПФУ у Львівській області у зв`язку з безпідставністю заявлених вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України та враховуючи наслідки розгляду справи апеляційним судом, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3994 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.2-4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3994 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 серпня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич