Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №332/1495/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.08.2026 Справа № 332/1495/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/1495/23

Провадження №22-ц/807/1330/26

Головуючий в 1-й інстанції – Сапунцов В.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Бредуна Д.С., Мінгазова Р.В.,

секретарКамалова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізького обласного центру зайнятості на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 27 березня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Запорізького обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтувала наступним.

28.02.2023 наказом Запорізького обласного центру зайнятості від 17.02.2023 № 110-к позивачку було звільнено з посади провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Вважає своє звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства. Так, жодної інформації щодо наявних вакантних посад в Запорізькому обласному центрі зайнятості у цей період позивачка не отримувала. Пізніше Позивачка дізналась про наявність постійної вакантної посади провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально - технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості і про те, що після звільнення позивачки на цю посаду було прийнято іншого працівника.

Вважає, що згідно ст.ст. 42, 42-1 КЗпП України як працівник відділу бухгалтерського обліку, позивачка мала переважне право на зарахування на вищезазначену вакантну посаду, оскільки вона відповідає її кваліфікації та спеціальності бухгалтера, є аналогічною за обсягом посадових обов`язків і функціонального навантаження тій посаді, з якої звільнено позивачку. Окрім того, позивачка вже займала зазначену посаду у період з 22.10.2018 по 13.01.2019. За час трудової діяльності позивачка проходила підвищення кваліфікації, що підтверджується відповідним свідоцтвом, а також неодноразово отримувала заохочення за свою роботу, про що є записи у трудовій книжці. За весь період своєї роботи позивачка не мала жодного дисциплінарного стягнення. З метою захисту своїх порушених прав 15.03.2023 позивачка прийшла на особистий прийом до директора Запорізького обласного центру зайнятості Дуднік І. О., під час якого їй повідомили, що роботи для неї немає. Вважає, що такими діями Відповідач завдав Позивачці моральної шкоди, адже він не враховуючи її професійні якості, проігнорував її, як небажаного працівника. Незважаючи на багаторічну працю в інтересах організації, Відповідач залишив позивачку без роботи.

Позивачка вважає такі дії роботодавця протиправними, так як роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Всупереч вищенаведених норм законодавства жодної вакантної посади на підприємстві Позивачці не пропонувалось. Позивачка зазначає, що наказ про її звільнення було нею отримано 28.02.2023, отже, строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, не є пропущеним.

Просила в позові поновити її на роботі в Запорізькому обласному центрі зайнятості з дати звільнення на посаді провідного бухгалтера, стягнути з Запорізького обласного центру зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі та спричинену моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. (т.1 а.с 1-5). В подальшому, Позивачка збільшила позовні та просила стягнути з Відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн. (т.1 а.с 28-29).

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 17.07.2024, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06.11.2024, у задоволенні позову Позивачці було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.06.2025 рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 17.07.2024 та постанова Запорізького апеляційного суду від 06.11.2024 були скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Запорізького обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Запорізького обласного центру зайнятості від 17.02.2023 № 110-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості з 28 лютого 2023 року на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості.

Стягнуто з Запорізького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 27 березня 2026 року в розмірі 760 320,55 (сімсот шістдесят тисяч триста двадцять) гривень 55 копійок, який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Запорізького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнуто з Запорізького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 322 (триста двадцять дві) гривні 07 копійок.

Стягнуто з Запорізького обласного центру зайнятості на користь держави судовий збір в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізький обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що процес скорочення штату мав масштабний характер та стосувався багатьох працівників одночасно. Вакантні посади, які виникали в цей період пропонувалися працівникам, які мали переважене право на залишення на роботі або пропонували аналогічну за складністю та профілем роботу. На момент звільнення позивачки всі вакансії, що виникали раніше, вже були зайняті іншими працівниками в порядку переведення. На момент засідання комісії по позивачці посада провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально-технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості була зайнята ОСОБА_2 .

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Державного центру зайнятості від 08.12.2022 року № 128 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби зайнятості», наказу Державного центру зайнятості від 08.12.2022 року № 129 «Про примірну організаційну структуру» затверджено граничну чисельність структурних підрозділів Запорізької обласної служби зайнятості у кількості 322 одиниці, в тому числі Запорізького обласного центру зайнятості у кількості 83 одиниці. Взагалі по Запорізькій обласній службі зайнятості чисельність зменшена на 189 одиниць (було 511 одиниць), а по Запорізькому обласному центру зайнятості - на 21 одиницю (було 104 одиниці) (т.1 а.с 54, 55-56, 58-60).

Позивачка ОСОБА_1 працювала в Запорізькій обласній службі зайнятості 18 років 03 місяці на посадах: з 01.12.2004 по 06.02.2011 - начальник відділу бухгалтерського обліку - головний бухгалтер Заводського районного центру зайнятості; з 07.02.2011 по 21.10.2018 - начальник відділу бухгалтерського обліку - головний бухгалтер Запорізького районного центру зайнятості Запорізької області; з 22.10.2018 по 13.01.2019 - провідний бухгалтер сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально - технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості; з 14.01.2019 по 28.02.2023 - провідний бухгалтер сектору обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості, що підтверджено копією трудової книжки позивачки (т.1 а.с 8-16).

Директором Державного центру зайнятості затверджено штатний розпис апарату Запорізького обласного центру зайнятості на 2022 рік, а наказом директора Запорізького обласного центру зайнятості від 15.12.2022 року № 546-о «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису апарату Запорізького обласного центру зайнятості на 2022 рік» штатний розпис введено в дію з 15.12.2022 року (т.1 а.с.61-64).

Наказом Запорізького обласного центру зайнятості від 09.12.2022 року № 536-к «Про створення комісії з реорганізації Запорізької обласної служби зайнятості та затвердження Положення про комісію з реорганізації Запорізької обласної служби зайнятості» було створено комісію з реорганізації (далі - Комісія) (т.1 а.с 68-71).

Комісією 21.12.2022 був проведений порівняльний аналіз продуктивності і кваліфікації працівників, у межах вирішення питання щодо скорочення 1 штатної одиниці з 5 одиниць провідних бухгалтерів секторі обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку, а саме щодо переважного права: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (т.1., а. с. 72 - 74). На засіданні Комісії вирішено рекомендувати на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з низьким рівнем працездатності, повільним виконанням завдань, безініціативностю, виконання обмеженого обсягу роботи, в основному допоміжних функцій; ОСОБА_1 мала нижчу продуктивність праці, ніж інші працівники відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості (т.1 а.с. 72-94).

28.12.2022 начальником відділу по роботі з персоналом ОСОБА_7 на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України було письмово, під підпис, попереджено ОСОБА_1 про можливе наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням посади провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості відповідно до наказу Запорізького обласного центру зайнятості від 15.12.2022 року № 546-о «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису апарату Запорізького обласного центру зайнятості на 2022 рік» (т.1 а. с 61).

Станом на момент попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 працювала на посаді провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості (т. 1, а. с. 16).

28.02.2023 наказом Запорізького обласного центру зайнятості від 17.02.2023 № 110-к Позивачку звільнено з посади провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з підзвітними особами та заробітної плати відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату працівників. (т.1. а.с. 19).

Разом з тим, згідно із наданими Відповідачем письмовими доказами, а саме наказами з кадрових питань від 02.01.2023 (т. 1 а .с. 177- 250, т. 2 а.с. 1-26,) та від 27.02.2023 (т. 2 а.с. 123 -151) вбачається що у відповідний період Відповідачем проводились переведення працівників на вакантні посади згідно до нового штатного розпису відповідно до наказу Запорізького обласного центру зайнятості від 15.12.2022 року № 545-о «Про введення в дію організаційної структури та штатних розписів базових центрів зайнятості та філій Запорізького обласного центру зайнятості».

При цьому як вбачається з матеріалів справи, та виходячи з пояснень представників Відповідача, такі вакантні посади Позивачці не пропонувались та питання щодо можливості переведення Позивачки на вказані посади з урахуванням її кваліфікації Відповідачем взагалі не розглядалось.

Так, у своїй позовній заяві Позивачка вказує, що дізналась про наявність постійної вакантної посади провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально - технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості і про те, що після звільнення позивачки на цю посаду було прийнято іншого працівника, а саме ОСОБА_2 .

При цьому суд звертає увагу, що виходячи з наданих Відповідачем у відзиві пояснень, на засіданні Комісії Відповідача 20.12.2022 року з визначення кандидатур на вивільнення та залишення на роботі з числа працівників Гуляйпільської районної філії Запорізького обласного центру зайнятості, Комісія рекомендувала директору Запорізького обласного центру зайнятості запропонувати посаду провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально-технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості - Кошовій О. В.

27.12.2022 ОСОБА_2 була попереджена про скорочення з одночасною пропозицією зазначеної посади. (т. 1. а с. 89). З пропозицією ОСОБА_2 погодилась, про що свідчить заява її від 27.12.2022 на переведення з 01.03.2023 року. (т. 1. а с. 90). На підставі попередження про вивільнення (згода з пропозицією посади від 27.12.2022 року) та заяви від 27.12.2022 року, наказом директора Запорізького обласного центру зайнятості «Про переведення працівників Гуляйпільської районної філії Запорізького обласного центру зайнятості» від 27.02.2023 року № 194-к ОСОБА_2 переведено на посаду провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально - технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості з 01.03.2023 (т. 1 а.с. 91-92).

Отже, до моменту фактичного переведення ОСОБА_2 на посаду провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально - технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 вказана посада була вакантною, на цю посаду могла би також нарівні з ОСОБА_2 претендувати Позивачка та Відповідач у цьому б випадку повинен був розглянути обидві кандидатури та ухвалити рішення щодо переведення конкретного працівника згідно до вимог діючого законодавства.

Зазначене також спростовує доводи Відповідача про відсутність в період попередження про наступне вивільнення Позивачки (з 28.12.2022 по 28.02.2023) вакантних посад.

Суд критично поставився до пояснень представників Відповідача про неможливість працевлаштування Позивачки на вакантні посади згідно до нового штатного розпису у зв`язку із наявністю раніше узгодженням переведення на ці посади інших працівників відповідно до поданих заяв.

Встановлено, що в період з 28.12.2022 по 28.02.2023 Відповідач відповідними наказами здійснював переведення працівників на вакантні посади згідно до нового штатного розпису, введеного в дію наказом від 15.12.2022 на підставі поданих працівниками заяв (т. 1 а .с. 177- 250, т. 2 а.с. 1-26, а.с. 123 -151). Також саме в цей період відбулось переведення на вакантну посаду провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально-технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку Запорізького обласного центру зайнятості ОСОБА_8 на яку також, відповідно до кваліфікаційних вимог могла претендувати Позивачка (т. 1 а.с. 91-92). Але ні ця посада, ні жодна з інших новостворених посад Позивачці не пропонувалась та її кандидатура на ці новостворені посади Відповідачем взагалі не розглядалась.

Відповідачем до суду не надано доказів, що Позивачці були запропоновані вакантні посади, розписка про ознайомлення позивача з цими посадами відсутня. Доказів неможливості (за освітою, фахом або досвідом роботи) запропонувати новостворені посади Позивачці або відмови останньої від запропонованих посад, Відповідач до суду не надав.

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, як роботодавець, не виконав свої зобов`язання, передбачені ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, у тому числі не запропонував всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам (професії чи спеціальності позивача, іншу роботу), які існували у Відповідача, незалежно від того, в якому структурному підрозділі Позивачка, яка вивільнювалася, працювала.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 1 та ч. 6 ст. 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника в разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за цією підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Під час вирішення спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21 (провадження № 61-10117св23)).

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 534/625/22 зазначив, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які існують на цьому підприємстві.

У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я.

З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 759/13994/23.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40,частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

На виконання вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець повинен запропонувати працівнику роботу: 1) яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, а за відсутності такої будь-яку іншу; 2) яка існує на підприємстві у період з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 28 грудня 2022 року до 28 лютого 2023 року відповідач здійснював переведення працівників на посади, передбачені новим штатним розписом, однак позивачці жодної із таких посад не запропонував, а питання щодо можливості її переведення з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду роботи взагалі не розглядав.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що посада провідного бухгалтера сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально-технічного забезпечення залишалася вакантною до 01 березня 2023 року, коли на неї було переведено іншу працівницю. Сам факт попереднього погодження переведення іншої особи не свідчив про відсутність вакансії та не звільняв роботодавця від обов`язку запропонувати її позивачці та розглянути можливість її переведення відповідно до вимог статей 40, 49-2 КЗпП України.

Таким чином, доказів того, що відповідач запропонував позивачці всі наявні вакансії, які існували у період попередження про вивільнення та на день звільнення, або що позивачка відмовилася від запропонованої роботи, матеріали справи не містять. Так само не надано належних і допустимих доказів того, що за освітою, кваліфікацією чи досвідом роботи вона не могла бути переведена на відповідні посади.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не виконав покладений на нього частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України обов`язок щодо працевлаштування працівника, у зв`язку з чим звільнення позивачки проведено з порушенням вимог трудового законодавства. Посилання апелянта на технічний характер помилки у звітності, особливості проведення масштабної реорганізації, поетапність переведення працівників, а також на попереднє погодження переведення інших працівників не звільняли роботодавця від обов`язку дотриматися гарантій, передбачених КЗпП України, а тому не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 21 серпня 2026 року.

Судді: С. В. Кухар

Д. С. Бредун

Р. В. Мінгазов