Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №335/10592/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 19.08.2026 Справа № 335/10592/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/10592/25 Головуючий у 1-й інстанції: Гашук К.В.

Провадження № 22-ц/807/1771/26 Суддя-доповідач: Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Подліянової Г.С.,

при секретарі: Товстопятко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника Державної казначейської служби України Кріль Юлії Анатоліївни та представника ГУ Національної поліції в Запорізькій області Трішиної Анни Миколаївни на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Гребнєва Ігоря Ігоровича, до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Гребнєва І.І. звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури в якій просив стягнути з Державного бюджету України грошові кошти в сумі 30 792,00 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди та в сумі 272 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що 28.07.2022 приблизно о 13:00 год., за участю позивача сталась дорожньо-транспортна пригода, у зв`язку із чим слідчим Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12022082050001236 та розпочате досудове розслідування.

Цього ж дня, органом досудового розслідування був проведений невідкладний обшук транспортного засобу марки «ВМW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував позивач. В ході обшуку було виявлено та вилучено у тому числі: п`ять магазинів та 112 набоїв; предмет схожий на автомат з маркуванням № КУ000339, ЕМ-555, к-р 9*21 мм., магазин до нього та 30 набоїв; предмет схожий на пістолет з маркуванням «Форд 12 Р», магазин до нього та 12 набоїв.

Постановою про визнання речовими доказами від 28.07.2022, виявлені під час обшуку речі були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12022082050001236 від 28.07.2022.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 04.08.2022 у справі № 334/2868/22, за клопотанням слідчого було накладено арешт на все вилучене майно, у тому числі на: п`ять магазинів та 112 набоїв; предмет схожий на автомат з маркуванням № КУ000339, ЕМ-555, к-р 9*21 мм., магазин до нього та 30 набоїв; предмет схожий на пістолет з маркуванням «Форд 12 Р», магазин до нього та 12 набоїв.

03.08.2022 слідчим ВП № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022082040001096, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Зброя, яка була виявлена, вилучена та арештована в межах кримінального провадження № 12022082050001236 від 28.07.2022, була передана до ВП № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області та визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 12022082040001096 від 03.08.2022.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21.11.2022 у справі № 334/2868/22, було скасовано ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2022 та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у накладенні арешту на: п`ять магазинів та 112 набоїв; предмет схожий на автомат з маркуванням № КУ000339, ЕМ-555, к-р 9*21 мм., магазин до нього та 30 набоїв; предмет схожий на пістолет з маркуванням «Форд 12 Р», магазин до нього та 12 набоїв, у зв`язку з тим, що позивач мав відповідні дозволи на зберігання та використання вилученої та арештованої зброї, складових частин та патронів до неї.

Однак, з моменту скасування арешту на вказане вище майно слідча у кримінальному провадженні № 12022082040001096 від 03.08.2022, тривалий час не повертала тимчасово вилучене майно, посилаючись на відсутністю часу.

У зв`язку із очевидною бездіяльністю слідчої, представник позивача звернувся до слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя із скаргою, в порядку ст. 303 КПК України, в якій просив зобов`язати уповноважену службову особу повернути зброю. Розглядаючи скаргу, слідчий суддя встановив, що 31.08.2022 слідчий СВ ВП №4 Запорізького районного управління ГУНП в Запорізькій області закрила кримінальне провадження № 12022082040001096 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, однак майно власнику не повернуто.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.08.2023 у справі № 333/3269/23 (провадження № 1-кс/333/2418/23) зобов`язано слідчого СВ ВП № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області або іншу уповноважену особу СВ ВП № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області виконати вимоги ч. 3 ст. 169 КПК України щодо майна, вилученого 28.07.2022 під час обшуку транспортного засобу «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме: п`яти магазинів та 112 набоїв; предмету, схожого на автомат з маркуванням № НОМЕР_2 , ЕМ-555, к-р 9*21 мм., магазину до нього та 30 набоїв; предмет, схожий на пістолет з маркуванням «Форд 12Р», магазину до нього та 12 набоїв.

Проте, вказана ухвала так і не була виконана слідчою.

У березні 2025 року представнику позивача стало відомо, що пристрій для відстрілу гумових куль з маркуванням «Форд 12 Р» був привласнений невстановленою особою, що і було підставою для його неповернення.

Представником позивача неодноразово подавались клопотання про повернення майна його власнику, тобто позивачу, які залишалися слідчою без розгляду.

У зв`язку із протиправними діями службових осіб ВП № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області щодо неповернення майна власнику, представник позивача звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Державного бюро розслідувань, а також повідомив дану інформацію керівництву ГУНП в Запорізькій області та Запорізької обласної прокуратури.

За наслідками таких повідомлень, слідчим ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі внесені відомості до ЄРДР за № 62025080100006156 від 04.09.2025, з попередньою правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 367 КК України. Крім того, службовими особами Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області розпочато службове розслідування відносно слідчої, на зберіганні у якої знаходиться майно. Факт втрати пристрою для відстрілу гумових куль, магазину та патронів до нього встановлений.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач у період з 28.07.2022 і по даний час (34 місяці на дату подання позову) протиправно позбавлений права власності на майно, а саме на пістолет для відстрілу гумових куль з маркуванням «Форд 12 Р», магазину та патронів до нього, у зв`язку з чим позивачу спричинена матеріальна шкода на суму 30 792 грн. (приблизна вартість не повернутого пістолет), та моральна шкода в сумі 272 000 грн., яку позивач обраховує, в тому числі, виходячи з вимог Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (за 34 місяці обмеження його права власності, 34х8 000 грн.=272 000 грн).

Крім того, як зазначає позивач, внаслідок порушення його прав він зазнав глибоких душевних страждань, оскільки впродовж тривалого часу перебував у стані емоційної напруги, невизначеності та безсилля. Невідомість щодо місцезнаходження належного йому майна, пістолета для відстрілу гумових куль «Форд 12 Р», викликала постійне занепокоєння і страх за можливе незаконне використання зброї третіми особами, зокрема, як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, що могло б спричинити правові наслідки для позивача

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2026 року позов ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Гребнєва І.І., до Державної казначейської служби України, ГУ Національної поліції в Запорізькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 29 636 гривень 59 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 30 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього стягнуто 59 636 гривень 59 копійок.

В задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі – відмовлено.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертного товарознавчого дослідження № 1040-25 від 05.11.2025 в сумі 20 355 гривень 84 копійки.

Не погоджуючись із рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2026 року в частині вирішення питання про стягнення судових витрат, представник Державної казначейської служби України Кріль Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення в частині розподілу судових витрат змінити, зменшити судові витрати у вигляді витрат на проведення експертного товарознавчого дослідження пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто до 19,7 % та стягнути вказані витрати з ГУ Національної поліції Запорізької області.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що розподіл судових витрат має здійснюватись у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме: за рахунок сторін у справі та пропорційно до задоволених позовних вимог. У цій справі позовні вимоги задоволено у розмірі 19,7% від заявлених. А особа з якої вони мають стягуватись є відповідач - ГУНП у Запорізькій області, оскільки Державна казначейська служба України не вчиняло дій які призвели до завдання відповідачу матеріальної та моральної шкоди, а є лише органом у якому відкрито рахунок, з якого здійснюється безспірне списання коштів за судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Зауважує, що положеннями Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» органи національної поліції не звільнено від сплати судового збору, що виключає правове застосування при розподілі судових витрат, понесених у цивільній справі, положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з чим судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо присудження стягнення з Державного бюджету України судових витрат, понесених стороною у цивільному процесі.

В іншій частині рішення суду Державною казначейською службою України не оскаржувалось.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ГУ Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що беззаперечно доводить наявність перерахованих у позові психоемоційних станів, що містили б будь-які медичні висновки та свідчили б про причинно-наслідковий зв`язок між його емоційним сприйняттям реальності та перебуванням позивача під кримінальним переслідуванням. Позивачем не зазначено, які саме страждання (душевні або фізичні) мали місце, та отриманні вони внаслідок або як результат діяльності яких саме органів державної влади. В свою чергу суд повинен враховувати, що всі справи про відшкодування моральної шкоди є індивідуальними та повинні розглядатись виходячи із суб`єктивних обставин кожної конкретної справи і об`єктивності дослідження доказів, чого у даній справі судом зроблено не було. Крім цього, щодо відшкодування матеріальної шкоди вказують на те, що вилучену зброю, а саме - пістолет з маркуванням «Форт 12 Р», магазин до нього та 12 набоїв повернуто бути не може оскільки у позивача є судимість за злочин яка не погашена або не знята в установленому порядку (наказ МВС України від 21.08.1998 №622). Тобто ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду від 21.08.2023 про скасування арешту слідчою було не виконано саме через наявність у позивача судимості згідно баз даних ІПНП всупереч твердженням позивача щодо відсутності у слідчої часу. Крім цього, судом не враховано те, що на час розгляду справи позивачем не надано жодного документу (висновку за результатами проведення службового розслідування ТУ Державного бюро розслідувань розташованого у місті Мелітополі згідно якого встановлено та підтверджено факт втрати речового доказу, а також встановлено посадову особу правоохоронного органу винну у втраті речового доказу та в подальшому притягнуто до відповідальності.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційні скарги Державної казначейської служби України та ГУНП в Запорізької області в якому заперечує проти задоволення апеляційних скарг, оскільки доводи викладені в них є необґрунтованими та безпідставними, які зводяться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника Державної казначейської служби України Кріль Ю.А., та представника ГУНП в Запорізької області Трішиної А.М., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, а у задоволення апеляційної скарги ГУ Національної поліції в Запорізькій області слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Щодо апеляційної скарги ГУ Національної поліції в Запорізькій області апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У частині другій статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Пунктом 1-1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно з пунктами 2 та 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі – Порядок).

Відповідно до пункту 19 Порядку вилучені (отримані) під час кримінального провадження вогнепальна і холодна зброя та боєприпаси зберігаються в уповноважених підрозділах Національної поліції, СБУ, головних управлінь та управлінь СБУ після їх перевірки за інформаційними ресурсами єдиної інформаційної системи МВС і дослідження державною спеціалізованою установою, що здійснює судово-експертну діяльність. У разі необхідності поміщення зразків боєприпасів, вогнепальної або холодної зброї до натурно-довідкових колекцій такі зразки за узгодженням з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, можуть зберігатися у державній спеціалізованій установі, що здійснює судово-експертну діяльність.

Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.

Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі – Інструкція).

Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Відповідно до пункту 16 Інструкції Зберігання вилученої в ході досудового слідства, дізнання або судового розгляду кримінальної справи вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів проводиться тільки в господарчих підрозділах Міністерства внутрішніх справ (далі МВС), Головних управлінь Міністерства внутрішніх справ (далі ГУ МВС), управлінь Міністерства внутрішніх справ (далі УМВС), Служби безпеки України (далі СБУ), Головних управлінь та управлінь СБУ після перевірки та дослідження в державних судово-експертних установах. У разі необхідності поміщення зразків боєприпасів, вогнепальної або холодної зброї до натурно-довідкових колекцій вони за узгодженням зі слідчим, який розслідує кримінальну справу, можуть зберігатись у державних судово-експертних установах до отримання відповідного рішення суду.

Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131).

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі – Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів. Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 100 КПК України у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа, вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Таким чином, суд першої інстанції посилаючись на вищевказані норми, дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на відшкодування майнової шкоди за вилучене під час обшуку майно, оскільки вилучений пристрій для відстрілу набоїв з гумовими кулями «Форд 12Р» не був повернутий внаслідок порушення правил зберігання такого майна та його подальшого зникнення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем того, що позивач не мав права на повернення пристрою для відстрілу набоїв з гумовими кулями «Форд 12Р», через відсутність доказів належності вказаного засобу позивачу, оскільки слідчим СВ ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області Дубченко О.О. у постанові про закриття кримінального провадження від 31.08.2022 встановлено, що вилучені з автомобіля предмети схожі на зброю являються зареєстрованою зброєю, предмет схожий на пістолет з маркуванням «Форт 12 Р» № НОМЕР_3 разом з магазином та патронами числиться за ОСОБА_1 , що підтверджує дозвіл на зброю.

З цих же підстав не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що пристрій для відстрілу набоїв з гумовими кулями «Форд 12Р» не можу бути повернуто позивачу, оскільки він має не зняту та не погашену судимість.

Аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з рішенням суду.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди слід зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, врахувавши наведені норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що втрата належного позивачу майна призвела до того, що він був змушений більше трьох років поспіль витрачати час та зусилля для захисту своїх прав, користуватися допомогою адвоката, внаслідок чого перебував у стані емоційного напруження, дискомфорту та невизначеності. Такі обставини дійсно можуть бути підставою для відчуття несправедливості, розчарування у правдивості державних органів, втрати віри в можливість отримати захист з боку держави, а тому обґрунтовано стягнули на його користь моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Щодо апеляційної скарги Державної казначейської служби України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в частині вирішення питання про відшкодування судових витрат зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, дослідивши надані докази на підтвердження судових витрат, врахувавши обставини спірних правовідносин у сукупності встановив, що стороною позивача понесені витрати на оплату судової експертизи, а саме на проведення експертного товарознавчого дослідження в сумі 20 355 грн. 84 коп., та врахував те, що судом задоволено позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, прийшов до висновку про те, що вказані витрати підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів державного бюджету України.

Проте, з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підтвердження понесених витрат на оплату судової експертизи, а саме на проведення експертного товарознавчого дослідження в сумі 20 355 грн. 84 коп. позивачем надано акт № 1040-25 здачі-приймання висновку експерта № 1040-25 та платіжну інструкцію № Е0А2-1ВАА-НВ81-Е373 від 02.10.2025.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України посилається на те, що суд безпідставно стягнув 100% витрат пов`язаних з проведення експертного товарознавчого дослідження, в той час як самі позовні вимоги задовольнив у розмірі 19,7% від заявлених позовних вимог.

Надаючи оцінку вказаним доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Одним із принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру судових витрат. Так, за змістом частин першої та третьої статті 133 і частини другої статті 141 ЦПК України витрати пов`язані з проведення експертизи є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносять зокрема, витрати на проведення експертизи покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 4, 6-9 статті 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Обґрунтовуючи рішення про відшкодування витрат на проведення експертного товарознавчого дослідження в сумі 20 355 грн. 84 коп. суд першої інстанції послався на те, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди задоволено, тож і відповідні витрати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Однак з матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд стягнути на його користь 30792 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, при цьому саме з метою визначення розміру спричинених збитків позивачем було ініційовано проведення відповідного товарознавчого дослідження, відповідно до якого вартість «пристрою для відстрілу набоїв з гумовими кулями «Форт12Р» станом на 18.09.2025 становила 29636,59 грн., і відповідно саме цю суму було відшкодовано позивачу оскаржуваним судоми рішенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи , у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди задоволені частково, в розмірі 29636,59 грн., що складає 96,25% від заявлених позовних вимог (30792 грн.), слід дійти висновку про те. що витрати на проведення експертного товарознавчого дослідження також підлягають відшкодуванню у відповідному відсотковому співвідношенню з задоволеними позовними вимогами, а саме у розмірі 19592,50 грн. (96,25%).

Разом із тим, суд першої інстанції невірно стягнув витрати на проведення експертного товарознавчого дослідження з Державного бюджету України, а не з особи, діями якої позивачу завдано шкоду та через яку державна діє у даних відносинах.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, на підставі статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР, якими керувався суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення.

Відповідачем у справі позивач визначив орган, діяннями якого завдано шкоду (Головного управління Національної поліції в Запорізькій області), зазначивши співвідповідачем Державну Казначейську службу України, через яку, на його думку, держава бере участь у справі як відповідач.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), ДКСУ (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та по суті є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19, зазначено, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної Казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20.

З огляду на наведене, помилковим є висновок суду першої інстанції, з посиланням на положення статті 141 ЦПК України про те, що судові витрати на проведення експертного товарознавчого дослідження компенсуються за рахунок держави, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави у разі якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат.

Разом з цим, ч. 6 ст. 141 ЦПК України передбачає порядок відшкодування судових витрат, у разі якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, в цьому випадку саме з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У справі, що переглядається відповідачем є ГУ Національної поліції в Запорізькій області яке не є особою, яка звільнена від сплати а ні судового збору, відповідно до положень ЗУ «Про судовий збір», а ні від сплати судових витрат.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду підлягає зміні у спосіб викладення його резолютивної частини в новій редакції, з урахуванням висновків щодо суб`єкту, з якого такі витрати підлягають стягненню – з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, та розмірі судових витрат - 19592,19 грн. В решті рішення належить залишити без змін.

Відтак, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України слід задовольнити частково.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ГУ Національної поліції в Запорізькій області Трішиної Анни Миколаївни залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України Кріль Юлії Анатоліївни задовольнити частково.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2026 року у цій справі змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з ГУ Національної поліції в Запорізькій області (ЄДРПОУ 40108688, 69005, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, будинок 29) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на проведення експертного товарознавчого дослідження № 1040-25 від 05.11.2025 в сумі 19592 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) гривні 50 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови суду складено 20.08.2026.

Головуючий Р.В. Мінгазов

Судді: Д.С. Бредун

Г.С. Подліянова