Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №314/2560/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 19.08.2026 Справа № 314/2560/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/2560/25 Головуючий у 1-й інстанції: Швець О.В.

Провадження № 22-ц/807/1696/26 Суддя-доповідач: Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Подліянової Г.С.,

при секретарі: Товстопятко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цветкова Віталія Вікторовича на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 червня 2026 року у справі за позовом Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні майном,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року до Вільнянського районного суду Запорізької області звернулась Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

15.01.2026 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні майном.

18.02.2026 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні майном прийнято до розгляду з первісним позовом.

29.05.2026 до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Цвєткова Віталія Вікторовича про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо земельної ділянки.

Заяву обґрунтував тим, що у провадженні Вільнянського районного суду Запорізької області перебуває кримінальна справа №314/1679/22 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ч.2 ст.197-1, ч.5 ст. 27, ч.1 ст.358, ч.4 ст. 358 КК України. Дане кримінальне провадження перебуває на стадії розгляду по суті. Зі змісту пред`явленого обвинувачення вбачається, що обставини кримінального провадження пов`язані, зокрема, з незаконним заволодінням земельною ділянкою та підробленням документів щодо такої земельної ділянки. Отже, обставини які досліджуються в межах кримінального провадження, мають істотне значення для правильного вирішення даної цивільної справи щодо спірної земельної ділянки, зокрема в частині встановлення правового статусу земельної ділянки, підстав набуття права на неї та законності оформлення відповідних документів. За таких обставин, з метою недопущення зміни фактичного або правового стану спірної земельної ділянки до завершення розгляду цивільної справи по суті, існує необхідність у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо зазначеної земельної ділянки.

На підставі вищевикладеного представник ОСОБА_1 - адвокат Цветков В.В. просив заборонити вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 0,2000 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , право на яку зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 314/2560/25.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 червня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Цвєткова Віталія Вікторовича про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Цвєткова В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду заяви та не врахував те, що заявлений захід забезпечення позову був спрямований на збереження фактичного та правового стану спірної земельної ділянки до вирішення справи по суті.

Апелянт вважає, що спірна земельна ділянка пов`язана з предметом розгляду справи №314/2560/25, а також з обставинами кримінального провадження №314/1679/22, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.2 ст.197-1, ч.5 ст.27, ч.1 ст.258, ч.4 ст.358 КК України, яке перебуває на стадії судового розгляду по суті. До завершення розгляду цивільної справи є ризик, пов`язаний із відчуженням земельної ділянки, її переоформленням, передачею та іншими діями, які в свою чергу можуть призвести до зміни правового статусу земельної ділянки. Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що заявником не визначено та не конкретизовано перелік дії, які саме необхідно заборонити вчиняти відносно вказаної земельної ділянки, не врахував наявність кримінального провадження, обставини якого можуть мати істотне значення для правильного вирішення цивільної справи. Крім цього зазначає, що спірні правовідносини між сторонами не є однозначними, між учасниками справи існує спір. З боку Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області вже були намагання вчинити дії, спрямовані на зміну правового стану спірної земельної ділянки. А саме спроби передати земельну ділянку іншим власникам (приїжджали з зацікавленими особами до земельної ділянки). Крім того, існує ризик вчинення дій, пов`язаних із оформленням, внесенням змін до реєстраційних/кадастрових відомостей та вчинення інших дій, які можуть вплинути на правовий статус спірної земельної ділянки, до завершення розгляду цивільної справи по суті.

Висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для забезпечення позову зроблений без застосування критерію співмірності та зв`язку заходу з предметом спору, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 150 ЦПК України та правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце слухання справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта адвоката Цветкова В.В., перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не визначено та не конкретизовано перелік дій, які саме необхідно заборонити вчиняти відносно вказаної земельної ділянки. За таких обставин суд позбавлений можливості надати належну правову оцінку необхідності застосування такого заходу забезпечення позову.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується серед іншого, забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 2 від 12.06.2009), судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 43 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Виходячи з предмета позову та вимог заяви про забезпечення позову, суд першої інстанцій з урахуванням норм ч. 3, ч. 4-16 ст. 150 ЦПК України, мав перевірити які конкретно дії, що пов`язані з предметом спору в даній справі, допустимо заборонити вчиняти і яким саме особам.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обраний заявником спосіб забезпечення позову в даному випадку не відповідає вимогам Закону, є неконкретизованим та не дозволяє суду належним чином оцінити необхідність такого забезпечення, а тому в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням вимог закону, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Апеляційний суд не приймає до уваги посилання апеляційної скарги на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі 753/22860/17 (провадження №14-88цс20), оскільки у справі яка переглядалась касаційним судом вирішувалось питання про обґрунтованість забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, тобто оцінювалось правомірність застосування конкретного виду забезпечення позову, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, а у цій справі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 просив застосувати не конкретизований захід забезпечення позову, у зв`язку з чим суд першої інстанції не мав можливості перевірити та надати оцінку його співмірності із заявленими позовними вимогами.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Цветкова Віталія Вікторовича залишити без задоволення.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 червня 2026 року про відмову у забезпеченні позову у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови суду складено 20.08.2026.

Головуючий Р.В. Мінгазов

Судді: Д.С. Бредун

Г.С. Подліянова