Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №676/2594/26 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа №676/2594/26

Номер провадження 2/676/3105/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді Пилипенко І.О.,

за участю секретаря судового засідання Райтаровського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Він Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог, зазначив, що 31.08.2018 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №291875, за умовами якого остання отримала позику у сумі 3500 грн. Кредитний договір був укладений в електронному вигляді та підписаний відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію». 12.04.2018 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Він Фінанс» було укладено Договір факторингу №1 на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором. 27.12.2018 року укладено додаткову угоду № 10 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 11 від 27.12.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 291875 від 31.08.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Таким чином, всупереч умовам договору позики, відповідач не виконала повністю своїх зобов`язань. Заборгованість за кредитним договором становить у розмірі 19101,16 грн., з яких: 14595 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 3191,41 грн.-інфляційні витрати, 1314,75 грн. - 3% річних, яку позивач просить стягнути з відповідачки, а також стягнути понесені позивачем судові витрати.

09 квітня 2026 року через систему електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки. Згідно матеріалів позовної заяви кредитний договір №291875 укладено 31.08.2018 року, а строк виконання зобов`язання сплив орієнтовно 23.02.2019 року, після чого виникло право звернення до суду. Отже, строк позовної давності сплив у 2022 році, тоді як позов подано лише у 2026 році, тобто після закінчення встановленого законом строку. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, якщо сторона заявила про її застосування. Посилання позивача на продовження строків позовної давності у зв`язку з карантином та воєнним станом є необґрунтованими. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається: дата укладення договору факторингу - 12.04.2018 року дата укладення кредитного договору - 31.08.2018 року. Таким чином передача права вимоги відбулася раніше ніж виник сам кредитний договір. Відповідно до ст. 512 ЦК України відступлення права вимоги можливе лише щодо існуючого зобов`язання. Передача права вимоги щодо неіснуючого зобов`язання є юридично неможливою. Отже надані позивачем документи не підтверджують належного переходу права вимоги. Позивач не довів правонаступництво та належність себе як кредитора. Окрім того, відсутні докази первинного кредитора та отримання кредитних коштів. Позивач посилається на кредитний договір із ТОВ «Авентус Україна», однак матеріали справи не містять: підтвердження фактичного перерахування коштів; банківської виписки; платіжного доручення; підтвердження належності рахунку відповідачу; належних доказів підписання договору відповідачем. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (меморіального ордеру, виписки по рахунку, заяви на видачу готівки, платіжного доручення тощо) на підтвердження факту перерахування мені коштів за кредитним договором. При цьому, слід додатково звернути увагу на те, що до договору про відкриття кредитної лінії позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення в силу положень ст. 625 ЦК України, неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором, які виникли у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за цим Договором під час дії у період дії в Україні воєнного стану. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача Романенко М.Е. в судове засідання не з`явилася, в позовній заяві зазначила про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, у поданому через електронний суд відзиві просила суд розглянути справу у її відсутність.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 31.08.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №291875, за умовами якого товариство надає клієнту грошові кошти у розмірі 3500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1.2.1 -1,35 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (492,75 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту.

Відповідно до п.п. 1.3-1.4 договору, сукупна вартість кредиту складає 140,50 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 4917,50 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: 1.3.1. проценти (відсотки) за користування кредитом 40,50 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 1417,50 грн. (у грошовому виразі). 1.4. Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. Кредит надається строком на 30 днів.

Згідно п.1.5 договору Кредит надається шляхом: перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта; здійснення грошового переказу на ім`я Клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно Графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору. 3.2. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за фактичну кількість календарних днів користування кредитом.

Згідно договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна», клієнт ТОВ «Авентус Україна» зобов`язується відступити фактору ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимог, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Авентус Україна» за плату на умовах визначених договором.

27.12.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактором) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнтом) укладено додаткову угоду №10 до договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року.

Згідно Реєстру прав вимог №11 від 27.12.2018 року ТОВ «Авентус Україна» відступило фактору «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» право грошової вимоги за кредитним договором №291875 від 31.08.2018 року до боржника ОСОБА_1 в сумі 5270 грн., яка складається з наступного: 3500 грн. - основна сума заборгованості, 1770 грн. - заборгованість за відсотками.

Відповідно до довідки ТОВ «Авентус Україна» ОСОБА_1 були переказані кредитні кошти 31.08.2018 року у сумі 3500 грн., стандартна процентна ставка 1,80%, договір підписаний одноразовим ідентифікатором А987046, який направлений на номер телефону НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус Україна» від 12.04.2018 року (станом на дату відступлення прав вимог) загальна сума заборгованості відповідача складає 14595 грн., а саме: сума основного боргу 3500 грн., сума процентів 1770 грн., сума боргу за штрафами та пенею 9325 грн.

Згідно розрахунку суми заборгованості за кредитом №291875 від 31.08.2018 року вказаного у позовній заяві ТОВ «Він Фінанс» сума збитків з урахуванням 3% річних - 1314,75 грн., сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань становить 3191,41 грн., заборгованість відповідача становить 14595 грн., разом заборгованість становить 19101,16 грн.

Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст.638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, за змістом ст. 1054 ЦК України кредитний договір є оплатним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

У судовому засіданні встановлено, що 31.08.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №291875, за умовами якого ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 3500 грн., фіксована процентна ставка за користування кредитом: 1,35 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту. Строк дії договору 30 днів.

Відповідно до довідки про ідентифікацію ТОВ «Авентус Україна», відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 3500 грн., стандартна процентна ставка 1,80%, договір підписаний одноразовим ідентифікатором А987046, який направлений на номер телефону НОМЕР_1 .

З огляду на викладене, між сторонами існували договірні зобов`язання.

Разом з тим, суд вважає, що позивачем не було доведено у встановленому законом порядку, що ним були виконані умови договору.

Так, у позовній заяві позивач вказує, що первісний кредитор ТОВ «Авентус Україна» на виконання вимог договору про надання фінансового кредиту №291875 від 31.08.2018 року перерахував на рахунок відповідача ОСОБА_1 безготівковим шляхом грошові кошти у розмірі 3500 грн.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.16.2021 року у справі №686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно з п. 17.1. ст. 17 Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до ч. 19.1, 19.2. ст. 19 Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.

Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.2012 №578/5до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Банківська виписка має статус первинного документу. Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем долучено розрахунок заборгованості ТОВ «Авентус Україна» від 12.04.2018 року (станом на дату відступлення прав вимог), відповідно до якого загальна сума заборгованості відповідача складає 14595 грн., а саме: сума основного боргу 3500 грн., сума процентів 1770 грн., сума боргу за штрафами та пенею 9325 грн.

Однак, вказаний документ не є випискою по рахунку відповідача у справі у розумінні первинного бухгалтерського документа для цілей бухгалтерського обліку, адже відповідачу не відкривався банківський рахунок у системі первісного кредитора і даний документ не є випискою по банківському рахунку первісного кредитора, з якого можливо було б встановити факт здійснення переказу на картковий рахунок відповідача. При цьому вказаний документ є розрахунком заборгованості, сформованим первісним кредитором, а тому, вказаний доказ не свідчить про виконання кредитором умов договору з перерахування коштів на картковий рахунок відповідача. Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належними доказами розміру кредитної заборгованості, який позивач просить стягнути, оскільки останнім не доведено отримання кредитних коштів.

Також позивачем до позовної заяви долучено довідку ТОВ «Авентус Україна», згідно якої дата переказу кредитних коштів у сумі 3500 грн. - 31.08.2018 року, стандартна процентна ставка 1,80%, договір підписаний одноразовим ідентифікатором А987046, який направлений на номер телефону НОМЕР_1 , проте вказана довідка також не є первинним документом, який підтверджує дійсність фінансової операції щодо перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів, а відображає лише загальні дані щодо відповідача та дату укладання договору, однак не підтверджує здійснення таких переказів первісним кредитором.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували, що первісний кредитор ТОВ «Авентус Україна» виконав зобов`язання щодо видачі грошових коштів на картковий рахунок відповідача, тобто в матеріалах справи відсутні жодні належні документи, зокрема платіжне доручення (квитанція) про перерахування ТОВ «Авентус Україна» на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 кредитних коштів на суму 3500 грн., відповідно додоговору про надання фінансового кредиту №291875 від 31.08.2018 року, в якому було б зазначено отримувача та номер картки.

З огляду на викладене, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази карткового рахунку, який би належав саме ОСОБА_1 і що на її рахунок надходили кошти від ТОВ «Авентус Україна» на підставі договору про надання фінансового кредиту №291875 від 31.08.2018 року.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» питання про витребування таких доказів перед судом не порушувало.

Враховуючи викладене,суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 3500 грн. про надання фінансового кредиту №291875 від 31.08.2018 року, а тому в задоволенні позову слід відмовити з підстав не доведеності позовних вимог.

Щодо посилання у відзиві на позовну заяву про пропущення строку позовної давності, то суд вбачає за необхідне вказати наступне.

Так, згідно із ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністр ів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються настрок дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що строки позовної давності були зупинені з 02.04.2020 року, а позивач звернувся з позовом до суду у квітні 2026 року.Таким чином суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності на звернення до суду.

Враховуючи викладене відповідно до ст.144 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-281, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 626, 628, 638-640, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд

вирішив:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8;

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .

Суддя І.О. Пилипенко