Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №212/6153/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8697/26 Справа № 212/6153/26 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/6153/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Часовоярська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 21 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Козловим Д.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 21 травня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, третя особа: Градизька державна нотаріальна контора Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2014 року ОСОБА_2 , 1942 року народження, заповів, на випадок своєї смерті, належний йому житловий будинок з усіма надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою, ОСОБА_1 , що було посвідчено нотаріально, реєстр № 469.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

12 березня 2026 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1 , що належали померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , однак державний нотаріус прийняв постанову від 12 березня 2026 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки протягом шестимісячного строку позивач не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Позивач зазначав, що для отримання спадщини він не мав можливості вчасно звернутися із заявою до нотаріуса, бо це вимагало здійснення майнових витрат, а позивач є непрацюючою людиною похилого віку, отримує невелику пенсію, є особою з інвалідністю III групи з 01 травня 2014 року безстроково, що зумовлювало додаткові витрати, внаслідок чого позивачу бракувало коштів для своєчасного оформлення спадщини.

Крім того, через військову агресію рф проти України, територія Часовоярської міської територіальної громади належить до переліку територій активних бойових дій з 24 лютого 2022 року, тому позивач також не мав змоги звернутися до нотаріуса через вимушене переселення.

Враховуючи наведен вище позивач просив суд визначити йому додатковий строк для подання ним заяви нотаріусу про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 строком на два місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 21 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не приділив уваги зібраним у справі доказам, та не надав їм належної оцінки, а саме тому факту, що позивач, як спадкоємець, звертаючись з цим позовом до суду, посилався на те, що він не був близьким родичем спадкодавця та не проживав з ним однією сім`єю, не вів з ним спільного домогосподарства, та не здійснював догляд за останнім, а навпаки, жив зовсім у іншому населеному пункті (село Миколаївка Костянтинівського району), тривалий час не спілкувався зі спадкодавцем та не мав з ним стосунків і спільних родичів, а відтак не знав та не міг вчасно дізнатися про його смерть, щоб оформити необхідні документи (свідоцтво на право на спадщину). І вже коли дізнався про це в березні 2026 року, отримав свідоцтво про смерть та звернувся з відповідною заявою до нотаріуса. Отже, є помилковим висновок суду, що позивач, як спадкоємець, не навів причини, які б були пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчасного подання ним заяви про прийняття спадщини за заповітом протягом майже 12 років після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , адже суд не надав належної оцінки зібраним у справі доказам.

Крім того апелянт звертає увагу на пасивну поведінку відповідача - Часовоярської міської військової адміністрації, оскільки матеріали справи не містять заперечень відповідача у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від позивача по справі надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті, згідно із заповітом від 15 липня 2014 року, посвідченим нотаріально, реєстр № 469, заповідав належні йому на момент смерті на праві власності житловий будинок з усіма надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою, позивачу, ОСОБА_1 , що підтверджується витягом зі спадкового реєстру від 15 липня 2014 року.

Належність на праві власності ОСОБА_2 житлового будинку з усіма надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , підтверджується відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 липня 1996 року, реєстр нотаріусу № 1586, а також на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від серпня 1996 року, реєстр № 806, що підтверджується також технічним паспортом на таку нерухомість.

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 25 квітня 2026 року відділом ДРАЦС у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області, актовий запис № 215 від 23 вересня 2014 року, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у віці 72 років у м. Часів Яр Донецької області.

Постановою виконуючого обов`язки державного нотаріуса Градизької державної нотаріальної контори Сумського межрегіонального управління Міністерства юстиції України Ющенко В.М. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 12 березня 2026 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 не проживав постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та заяву про прийняття спадщини не подавала у визначений законом шестимісячний строк.

Також встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером з 31 серпня 2011 року, що підтверджується пенсійним посвідченням (серія НОМЕР_1 ).

Суд також встановив, що за довідкою МСЕК від 12 травня 2014 року № 480537 вбачається, що ОСОБА_1 був визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково за загальним захворюванням.

Звертаючись до суду з позовом про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилався на незадовільний стан здоров`я, відсутність грошових коштів для необхідності звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та на військову агресію рф проти України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному статтею 1270 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно статті 1258 ЦПК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 25 квітня 2026 року відділом ДРАЦС у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області, актовий запис № 215 від 23 вересня 2014 року, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у віці 72 років у м. Часів Яр Донецької області.

Позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини 12 березня 2026 року, тобто з пропуском строку, визначеного у статті 1270 ЦК України.

У частині 3 статті 1272 ЦК України зазначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, з указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18), також аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2023 року у справі № 179/822/20 (провадження № 61-7106св23).

Як підставу для поновлення такого строку, позивач ОСОБА_1 зазначав на незадовільний стан здоров`я, відсутність грошових коштів для необхідності звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та на військову агресію рф проти України.

Установивши, що підстави, на які посилається позивач, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовують.

При цьому посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивач не був близьким родичем спадкодавця та не проживав з ним однією сім`єю, не вів з ним спільного домогосподарства, та не здійснював догляд за останнім, а навпаки, жив зовсім у іншому населеному пункті (село Миколаївка Костянтинівського району), тривалий час не спілкувався зі спадкодавцем та не мав з ним стосунків і спільних родичів, а відтак не знав та не міг вчасно дізнатися про його смерть, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду судом першої інстанції. В поданій позивачем позовній заяві відповідач на вказані обставини не посилався.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: