Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №216/2608/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7846/26 Справа № 216/2608/26 Суддя у 1-й інстанції - Маланюк О. Я. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання - Лідовська А.А.,

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Маланюком О.Я. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 29 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі ТОВ «Таліон Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.06.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №265029897 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого відповідачка отримала від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) на суму 40 000,00 грн. з кінцевою датою повернення кредиту визначеною у п. 7 – 11.07.2030 року. Договір діє до кінця визначеного строку або його дострокового виконання чи розірвання, а позичальник користується кредитними коштами на умовах визначних п. 8.3, 8.7.2 Договору.

Позикодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит. Натомість, відповідачем не виконано умов укладеного з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору №265029897, зокрема, не повернуто суму кредиту та не повністю сплачено відсотки.

На підставі укладеного договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» 09.09.2025 року набуло права вимоги до відповідача, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зазначає, що відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом; загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за Кредитним договором становить 122 508,00 грн., яка складається з: 40 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 80 108,00 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; 2 400,00 грн. – заборгованість по комісії, яку позивач просить стягнути з відповідачки.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки судовий збір в сумі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2025 року позов ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором №265029897 від 11.06.2025 року в сумі 63 700,00 грн, яка складається з тіла кредиту 40 000,00 грн.; відсотків за користування кредитом 23 700,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1384,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Таліон Плюс», не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів та комісії за надання кредиту, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно ототожнив дату відступлення права вимоги за договором факторингу з моментом припинення основного кредитного зобов`язання, хоча заміна кредитора не припиняє дії кредитного договору та не змінює його змісту, а до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора в повному обсязі, включаючи право вимагати сплати майбутніх платежів у межах строку кредитування.

Також посилається, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні комісії за надання кредиту, яка прямо передбачена умовами кредитного договору, погоджена сторонами, включена до загальної вартості кредиту та відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» і усталеній судовій практиці.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджено доказами наявними в матеріалах справи, що 11.06.2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №265029897 у формі електронного документу з використанням одноразового ідентифікатора 7768.

Згідно умов Договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові Кредит у формі Кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до 2.2. загальний розмір Кредиту за цим Договором становить – 40000,00 та додаткові суми грошових коштів, що можуть бути надані шляхом переказу додаткових Траншів Позичальнику в межах встановленого Кредитного ліміту – 40000,00 грн.

Згідно листа АТ «Універсал Банк» від 15.04.2026 року № БТ/Е-13964 надано інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 Банком емітовано банківську картку № НОМЕР_1 , та надано інформацію про рух коштів по вказаній картці. Вбачається, що 11.06.2026 року на картку було зарахування коштів в сумі 40 000,00 грн. Вказана інформація узгоджується з поводами та доказами позивача, а також відповідає змісту Заявки відповідачки ОСОБА_1 на тримання коштів в кредит від 11.06.2025 року, щодо суми кредиту 40000,00 грн. та зарахування таких на банківську картку № НОМЕР_1 . Доказів протилежного відповідачем не надано.

В загальному сума наданих кредитних коштів становить 40 000,00 грн.

09.09.2025 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу МВ-ТП/52, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступає ТОВ «Таліон Плюс», зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату та на умовах визначених у договорі.

Відповідно витягу з реєстру боржників до Договору факторингу ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання Договору факторингу відступила на користь ТОВ «Таліон Плюс», право вимоги заборгованостей до боржників, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором №265029897 від 11.06.2025 року на суму заборгованості по основному боргу: 40 000,00 грн., на суму заборгованості по процентам 23 700,00 грн., по сумі комісії 2400,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» Договору кредитної лінії №265029897 в електронній формі та факт отримання ОСОБА_1 коштів в сумі 40 000,00 грн. Разом з тим, відповідачка свої зобов`язання не виконувала, у зв`язку чим у неї утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором. Також суд виходив з того, що позивачем доведено факт відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права грошової вимоги до відповідачки та набуття позивачем прав вимоги за договором кредитної лінії №265029897 від 11.06.2025 року на стягнення конкретно визначених цим договором факторингу сум грошових коштів. Тому сума тіла кредиту у розмірі 40 000,00 грн. доведена та підлягає стягненню.

Щодо нарахованої позивачем суми заборгованості по процентам, суд першої інстанції, посилаючись на наявність доказів продовження строку договору (дисконтного періоду) шляхом здійснення ОСОБА_1 протягом дисконтного періоду оплати процентів, встановивши, що відповідно до розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №265029897 від 11.06.2025 року нараховано проценти з 11.06.2025 року по 09.09.2025 року в сумі 24720,00 грн. Однак реєстром прав вимог від 09.09.2025 року, до Договору факторигну № МВ-ТП/52 від 09.09.2025р. первісний кредитор передав право вимоги на стягнення конкретно визначених саме ним сум грошових коштів, дійшов висновку, що сума заборгованості по процентах становить 23 700,00 грн., яка нарахована в межах строку кредитування та підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача ТОВ «Таліон Плюс». При цьому суд зауважив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування, строків розрахунків здійснених первісним кредитором, суми погодженої та переданої за Договором факторингу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо суми платежів за комісією в розмірі 2 400,00 грн., суд дійшов висновку, що даний вид стягнення є необґрунтованим, оскільки в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутних банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредитом.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідачем укладення кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та отримання кредитних коштів у розмірі 40 200,00 грн не заперечувалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що позивачем надані належні та допустимі докази, які у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «Таліон Плюс», до якого згідно з умовами договору факторингу № МВ-ТП/52 від 09 вересня 2025 року, який є чинним та не визнавався судом недійсним, перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні процентів, нарахованих ТОВ «Таліон Плюс» після 09 вересня 2025 року, зробив помилковий висновок про те, що фактор (ТОВ «Таліон Плюс») не мав права продовжувати нарахування процентів, оскільки набув лише «наявне» право вимоги, яке виникло на дату факторингу. Такий висновок суду суперечить: 1) умовам договору факторингу, який передбачає перехід і майбутніх вимог, якими проценти і є в розумінні законодавства; 2) нормам ЦК України (ст. 514), які гарантують перехід прав кредитора у повному обсязі та на існуючих умовах договору; 3) умовам самого кредитного договору, який продовжував діяти, а відповідач продовжував користуватися кредитними коштами.

Суд першої інстанції безпідставно ототожнив дату відступлення права вимоги (09 вересня 2025 року) з датою припинення основного зобов`язання та строку дії кредитного договору, чого ні умови договору, ні Закон не передбачають.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, заміна кредитора в зобов`язанні не припиняє саме зобов`язання і не змінює його зміст. Змінюється лише суб`єкт, якому належить право вимоги: «У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора».

Натомість зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається до закінчення строку кредитування, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин, в тому числі нового кредитора щодо отримання процентів за правомірне користування позичальником грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України.

Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, установлені судом правовідносини продовжували існувати з попереднім змістом, а відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

Таким чином, ТОВ «Таліон Плюс» правомірно нараховувало проценти за базовою ставкою (0,98% вдень) не до дати факторингу (09 вересня 2025 року), а до дати дострокового розірвання договору (31 січня 2026 року), що повністю відповідає узгодженому сторонами 5-річному терміну дії договору.

Згідно з п. 9.1.1.7. кредитного договору, у разі затримки сплати процентів щонайменше на один місяць, кредитодавець має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту.

Через систематичну несплату відповідачем процентів, ТОВ «Таліон Плюс» 01.02.2026 року скористалося цим правом та повідомило відповідача про дострокове розірвання договору та припинило нарахування процентів за договором з цієї дати.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах та численних правових висновках зазначала, що право кредитодавця на нарахування процентів за кредитним договором здійснюється у межах строку кредитування, встановленого договором, і після спливу цього строку або пред`явлення вимоги про повернення кредиту це право припиняється. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року, а також у правових позиціях Верховного Суду щодо застосування статей 1048 і 1054 ЦК України.

Враховуючи зазначене, відповідно до правової позиції Верховного Суду, право кредитодавця на одержання процентів (згідно зі статтями 1048, 1054 ЦК України) реалізується лише в межах строку кредитування, визначеного договором. А тому якщо новий кредитор отримує вимоги за договором він має ті самі права на нарахування процентів, які були встановлені договором в межах його строку дії (адже правовідносини тривають у тому ж обсязі), і після закінчення строку згідно з договором нарахування процентів припиняється. Це застосовується і до кредиторів правонаступників.

Отже, нарахування позивачем процентів за базовою ставкою, після відступлення йому права вимоги за кредитним договором до відповідачки, з огляду на те, що остання кредит не повернула та фактично продовжувала користуватися кредитними коштами, здійснювалося позивачем згідно з положеннями кредитного договору, договору факторингу та ЦК України, в межах строку кредитування, включно до дати дострокового розірвання договору.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині правомірності нарахування позивачем заборгованості за комісією, колегія зазначає наступне.

У пункті 8.5 договору кредитної лінії №265029897 від 11.06.2025 року сторонами погоджено, що комісія за надання першого траншу за цим Договором становить 2 400,00 грн. Відповідно п. 8.4 Договору комісія за надання Кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги Кредитодавця.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, дії первісного кредитора щодо нарахування заборгованості за комісією є правомірними, оскільки укладеним кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Доказів оспорення відповідачкою договору кредитної лінії №265029897 від 11.06.2025 року, або певних його умов, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за користування кредитом або нарахування комісії, суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено, що підтверджується матеріалами справи.

За встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованості за процентами у заявленому позивачем розмірі 180 108,00 грн. та комісії у розмірі 2 400,00 грн.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаних вимог.

Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції скасовує або змінює рішення суду першої інстанції, відповідно змінює і розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції рішення суду скасовано в оскаржуваній позивачем частині позовних вимог, тобто позовні вимоги позивача задоволені повністю, відповідно збільшенню підлягає і стягнутий з відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позову до суду з 1 384,00 грн. до 2 662,40 грн., а також стягненню підлягає і сплачений позивачем судовий збір у сумі 3 993,60 грн за подачу апеляційної скарги.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дослідив надані стороною позивача докази, враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, з чим повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.

Керуючись ст.367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» задовольнити.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року в частині часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом та про відмову у задоволення вимог про стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість по процентам за користування кредитом за Договором кредитної лінії №265029897 від 11.06.2025 року у розмірі 80 108,00 гривень, заборгованість по комісії за надання кредиту 2 400,00 гривень.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року в частині загального розміру заборгованості за Договором кредитної лінії №265029897 від 11.06.2025 року, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», змінити, збільшивши цей розмір з 63 700,00 гривень до 122 508,00 гривень.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2026 року в частині розміру судових витрат по сплаті судового збору, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», змінити, збільшивши цей розмірі з 1 384,00 гривень до 2 662,40 гривень.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» судовий збір за розгляд справі в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 993,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий :

Судді: