Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №215/1548/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7675/26 Справа № 215/1548/26 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Лідовська А.А.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Приватне акціонерне товариство «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в режимі відеоконференції апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року, яке ухвалене суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 квітня 2026 року,-

ВСТАНОВИВ

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного Товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (надалі ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

Позовна заява обґрунтована тим, що в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ позивачем отримано три хронічні професійні захворювання.

Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.12.2025 виникли з вини роботодавця.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.02.2026, позивачу з 29.12.2025 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 50% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 400000,00 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» 4000,00 грн. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідача, представник ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати оскаржене рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судом першої інстанції залишено поза увагою та не надано жодної оцінки тим фактам, що позивач: усвідомлював характер умов праці; не звертався до відповідача із заявами про переведення в інші умови праці; не повідомляв про небажання працювати у відповідних умовах; регулярно проходив обов`язкові медичні огляди та допускався до роботи за їх результатами. Таким чином, відповідач не був обізнаний про будь-які протипоказання до виконання позивачем трудових обов`язків, а тому об`єктивно не мав підстав для зміни умов праці чи відсторонення позивача від роботи.

Позивач у своїх поясненнях не диференціює професійні та непрофесійні стани, що призводить до необґрунтованого розширення обсягу моральної шкоди. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що заявлені позивачем моральні страждання не підтверджено наданими доказами по справі. Матеріалами справи не доведено, що саме професійне захворювання є єдиною або визначальною причиною заявлених фізичних та моральних страждань. Таким чином, позивачем не доведено: наявності прямого та виключного причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці у відповідача та всіма заявленими стражданнями; тривалості та інтенсивності моральної шкоди. Відповідач вважає, позивачем не доведено наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та немає складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається, що апелянт помилково та безпідставно зазначає про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору були неповно з`ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Так, з 19.07.1989 до 13.05.2025 (35 років 9 місяців) позивач працював у відповідача у «Ганнівському кар`єрі» за професіями «помічник машиніста екскаватора», «помічник машиніста бурової установки», «машиніст бурової установки» в шкідливих умовах праці з повним робочим днем у підземних умовах. 13 травня 2025 року його було звільнено з підприємства відповідача за станом здоров`я, що перешкоджає роботі, на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. Відповідач під час його роботи в нього не забезпечив здорові та безпечні умови праці. Позивач виконував роботи з керування буровою установкою під час буріння і розширення свердловин у кар`єрі, проводив кріплення свердловин обсадними трубами, виконував інші роботи, які через недосконалість технологічного процесу буріння свердловин характеризувалися важкою фізичною працею та впливом підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, порушень режимів експлуатації бурових установок, підпадав під дію підвищених параметрів виробничого шуму.

Внаслідок порушень відповідачем ч.ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України, ст. ст. 6, 13 Закону України «Про охорону праці» у позивача виникли три професійні захворювання.

Внаслідок отриманих професійних захворювань його постійно турбує: біль та обмеження рухів в шийному та попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією в ноги, біль і обмеження руху в плечових, ліктьових і колінних суглобах, судоми в нижніх кінцівках, утруднена хода, за якої я можу пройти без зупинки лише до 250 м, біль та оніміння рук; мерзлякуватість кистей, побіління пальців рук на холоді, загальна слабкість, помірна задишка при незначному фізичному навантаженні, кашель з відділенням слизового мокротиння, який посилюється вранці, головний біль, запаморочення, втома, зниження пам`яті та слуху.

У зв`язку з поганим самопочуттям позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування, в підтвердження чого до позовної заяви додано копії відповідних медичних документів.

Також внаслідок отриманих професійних захворювань було порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, я позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Позивач також зазначив, що раніше вів активний спосіб життя: грав у футбол, влітку працював на дачі, їздив з друзями на риболовлю та полювання, а тепер такі види відпочинку та діяльності доставляють йому біль та дискомфорт.

Йому також приходиться докладати додаткові зусилля для того, щоб виконувати чоловічу роботу вдома та на дачній ділянці, внаслідок чого в мене виникають конфлікти з дружиною.

У віці 57 років він залишився без роботи, не може працювати за професією, відчуває себе тягарем для своєї родини, що постійно мене пригнічує. Він не може на належному матеріальному рівні утримувати свою родину.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПРАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» адвоката Рабко Т.О., яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працював протягом 36 років 1 місяць на ПрАТ (а.с.9-13, 24).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 29.12.2025, позивачу встановлено три хронічні професійні захворювання:

1.Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна C6-C7 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі остеохондрозу 3 ст., спондилоартрозу 2 ст., пролабування дисків на рівні C3-C4, C5-C7, L3-L4, протрузії диску L4-S1, ускладненої субстенозом хребетного каналу, часто рецидивуючий перебіг, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня) і колінних суглобів (ПФ другого ступеня).

2.Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Прикореневий пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня.

3.Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_3 і Н.І. Пономарьової (а.с.23-25).

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.02.2026, позивачу з 29.12.2025 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 50% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності з 29.01.2026 (а.с.26-27).

Суд, частково задовольняючи позов виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, зокрема, на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 29 грудня 2025 року, причиною виникнення професійного захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу: по важкості праці, хімічним та фізичним факторам, що перевищили гранично допустимі.

Отже, роботодавець ПРАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» під час роботи позивача на його виробництві допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому душевних страждань, потребують лікування, виникли з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні.

Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди оскільки матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, адже у зв`язку з професійним захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений лікуватися, залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Колегія суддів вважає неприйнятними посилання представника відповідача в апеляційній скарзі щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який, на думку колегії суддів, відповідає засадам розумності та справедливості.

Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманих позивачем професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, тривалий стаж роботи в шкідливих умовах, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 50 % безстроково, стан здоров`я потерпілого, наявність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50% внаслідок професійних захворювань, та визнано людиною з інвалідністю 3 групи, що свідчить негативні зміни в його житті, викликає необхідність лікуватись, що завдає позивачу душевного болю та страждань, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 400000 грн., відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у даній ситуації.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, а тому вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачці внаслідок смерті її чоловіка на виробництві.

Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490 св 21).

Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суму моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: