Вирок від 19 серпня 2026 р. у справі №456/6876/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/6876/25

Провадження № 1-кп/456/253/2026

ВИРОК

Іменем України

20 серпня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у залі судових засідань Стрийського міськрайонного суду Львівської області у відкритому засіданні справу на підставі обвинувального акту в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141130001033 від 24.10.2025, щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янка-Дніпровська Кам`янко-Дніпровського району Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, неодруженого, із середньою спеціальною освітою, безробітного, судимого 30.09.2025 вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області за ч. 1 ст. 382 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_4 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14.02.2024 у справі №456/6076/23, яка набрала законної сили 26.02.2024, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Окрім цього, постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.06.2024 у справі №456/2923/24, яка набрала законної сили 08.07.2024, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Також, ОСОБА_4 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11.07.2024 у справі №456/2669/24, яка набрала законної сили 22.07.2024, визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 КУпАП, ч. 5 ст. 126 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Окрім цього, ОСОБА_4 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28.02.2025 у справі №456/214/25, яка набрала законної сили 11.03.2025, визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років, без конфіскації транспортного засобу.

Також, ОСОБА_4 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29.04.2025 у справі №456/2098/25, яка набрала законної сили 12.05.2025, визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років.

Окрім цього, ОСОБА_4 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.09.2025 у справі №456/3464/25, яка набрала законної сили 29.09.2025, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 (десять) років, з оплатним вилученням транспортного засобу – мопеда Honda Dio AF34.

Однак, ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, які набрали законної сили, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати, в порушення вимог ч. 5 ст. 124 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання, підриваючи авторитет органів правосуддя України, проігнорував вимоги рішення суду, всупереч постанови суду вчинив дії на перешкоджання судочинству, що виразилось в наступному.

Так, 13.10.2025 близько 19:00 години, ОСОБА_4 керував транспортним засобом марки «Mazda 626», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись ним по вулиці Львівська в місті Стрий Львівської області, змінив напрямок руху на вулицю Січових Стрільців в місті Стрий Львівської області, де був зупинений інспектором ВРПП Стрийського РУП ГУНП у Львівській області лейтенантом поліції ОСОБА_5 та поліцейським ВРПП Стрийського РУП ГУНП у Львівській області сержантом поліції ОСОБА_6 , за порушення Правил дорожнього руху, а саме ОСОБА_4 керуючи транспортним засобом не надав переваги в русі пішоходу, який завершував перехід проїзної частини дороги.

Для перевірки правомірності експлуатації транспортного засобу, на законну вимогу працівників поліції, ОСОБА_4 не пред`явив посвідчення водія, оскільки був позбавлений права керування транспортними засобами згідно з рішенням суду.

Надалі, на водія ОСОБА_4 складено адміністративну постанову серії ЕНА №5929455 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП – водій керуючи транспортним засобом не надав переваги в русі пішоходу, який завершував перехід проїзної частини дороги, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень.

Окрім цього, під час розмови із водієм ОСОБА_4 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, не чітка мова, не стійка хода, та йому запропоновано на місці пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою Alcotest Drager, на що водій відмовився, також ОСОБА_4 відмовився їхати в найближчий медичний заклад, щоб пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Надалі, на водія ОСОБА_4 складено адміністративний протокол серії ЕПР 1 №482394 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, адміністративні матеріали скеровані для розгляду в Стрийський міськрайонний суд Львівської області.

Разом з тим, ОСОБА_4 маючи реальну можливість виконати постанови Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14.02.2024 у справі №456/6076/23, яка набрала законної сили 26.02.2024, від 25.06.2024 у справі №456/2923/24, яка набрала законної сили 08.07.2024, від 11.07.2024 у справі №456/2669/24, яка набрала законної сили 22.07.2024, від 28.02.2025 у справі №456/214/25, яка набрала законної сили 11.03.2025, від 29.04.2025 у справі №456/2098/25, яка набрала законної сили 12.05.2025, від 16.09.2025 у справі №456/3464/25, яка набрала законної сили 29.09.2025, умисно їх не виконав.

Таким чином, ОСОБА_4 умисно не виконав постанови суду, що набрали законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.382 КК України.

Правова позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальних актах, що були складені: в кримінальному провадженні за №12025141130001033 від 24.10.2025 слідчим СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_7 та затверджений прокурором Стрийської окружної прокуратури ОСОБА_8 .

З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що обвинувачений ОСОБА_4 умисно не виконував постанови суду, що набрали законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини, прокурор в судовому засіданні клопотав, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, дослідити та долучити до матеріалів справи лише ті докази, які характеризують особу обвинуваченого, а також з долученням до матеріалів справи без дослідження доказів вини обвинуваченого. В судових дебатах прокурор просить суд призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на один рік зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на один рік на підставі ст. 75 КПК України.

Правова позиція сторони захисту.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та вказав, що йому було відомо про позбавлення його права керування транспортними засобами, проте обставини складались так, що йому потрібно було знову керувати транспортним засобом. Повідомив, що розкаюється у вчиненому, просить суворо не карати, обіцяє більше не керувати транспортними засобами протягом строку позбавлення його судом даного права. Також зазначив, що добровільно став військовослужбовцем, вступивши до лав 103 бригади військової частини НОМЕР_2 . В останньому слові просить пробачення.

Застереження щодо обсягу досліджених доказів.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого, дослідженням документів, що стосуються речових доказів та особи обвинуваченого.

Встановлені судом обставини та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

У силу ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Положеннями ч. 1 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування, та проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.

Відповідно до доктрини кримінального права суб`єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб`єктом цього кримінального правопорушення необхідно було судам вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.

Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа, не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов`язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення, згідно зі ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.

Положеннями ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Верховний Суд у постанові в справі №464/4690/20 від 08.02.2023, прийшов до висновку, що суд, призначаючи адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, обмежує його таке право на певний строк, що призводить як до формального, так і до реального унеможливлення керування транспортними засобами.

Згідно доктрини адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності). І в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами є особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Як вже було зазначено вище, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердивши, що знав про постанови суду, та свідомо допускав їх невиконання.

За клопотанням сторін кримінального провадження, враховуючи, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорювали фактичні обставини справи, встановивши, що вони правильно розуміють зміст обставин пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення та відсутність будь-яких сумнівів у добровільності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам про позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до частини 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним проводити дослідження всіх без винятку доказів, що були зібрані під час досудового розслідування.

Крім повного визнання своєї винуватості обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується доказами зібраними під час досудового розслідування, які надійшли на підтвердження події кримінального правопорушення, з якими обвинувачений ознайомився після закінчення досудового розслідування і повністю визнав їх у судовому засіданні, погодився із кваліфікацією вчиненого ним діяння та вважає їх об`єктивними та достовірними, відмовившись від їх дослідження під час судового провадження.

Водночас, судом взято до уваги документи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:

?довідку № 25-24102025/46031 про наявність судимостей;

?довідку про склад сімї видану виконавчим комітетом Стрийської міської ради від 28.10.2026 вих. № 376 в якій зазначено що проживає з матір`ю та братом;

?характеристикою Лисятицького старостинського округу № 104 від 27.10.2025 про те що за місцем реєстрації характеризується нормально, заяв чи скарг не надходило;

?лист від 31.10.2025 вих. № 1204 КНП Стрийської міської ради «ТМО СМОЛ» про не перебування ОСОБА_4 на наркологічному та психіатричному обліках.

Таким чином, об`єктивно з`ясувавши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, суд вважає доведеним факт умисного невиконання ОСОБА_4 постанов суду, що набрали законної сили, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому, слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування, тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

За змістом п.1 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Обставин, що обтяжують вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обставинами, що пом`якшують вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття ОСОБА_4 , сприяння в розкритті злочину, а також те, що ОСОБА_4 , будучи 2005 року народження, перебуваючи у віці призовника, добровільно вступив до лав військової частини НОМЕР_2 .

Обираючи покарання обвинуваченому суд враховує характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних наслідків, а також те, що обвинувачений хоч повністю і визнав вину у вчиненні злочину, проте раніше судимий вироком Стрйиського міськрайонного суду і на час розгляду справи покарання у виді штрафу не відбув, а тому вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.382 КК України.

Обираючи міру покарання у виді позбавлення волі, суд виходить з того, що попередні стягнення у виді штрафів в розмірі, що значно перевищує розмір штрафу визначений ст. 382 КК України не зупинили протиправну поведінку обвинуваченого, а призначена судом заборона на керування транспортними засобом неодноразово порушувалась. Зазначена обставина беззаперечно доводить, що захід примусу майнового характеру (у вигляді штрафу) не матиме для обвинуваченого належного виховного впливу та не досягне мети покарання.

Згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в звязку з відстрочкою.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Аналізуючи сукупність обставин справи, суд дійшов висновку про наявність достатніх матеріально-правових підстав для застосування вказаної норми закону з огляду на співмірність та характер правопорушення: вчинений обвинуваченим злочин за ч. 1 ст. 382 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, не пов`язаний із заподіянням фізичної шкоди чи безпосереднім посяганням на життя та здоров`я громадян. Суд вважає, що суспільна небезпека вказаного діяння в даному конкретному випадку врівноважується добровільним рішенням обвинуваченого, будучи призовного віку, вступити на військову службу за контрактом для виконання військового обов`язку.

Також суд бере до уваги, що пріоритетом покарання є перш за все виправлення особи. Обвинувачений перебуває у віці 21 року, з не сформованим світоглядом та ціннісними орієнтирами. Застосування до такої особи реального покарання у виді позбавлення волі, незважаючи на наявність попередньої судимості, призведе до руйнівних наслідків для його соціалізації та інтеграції в суспільство.

Таким чином, суд приходить до переконання, що лише загроза реального позбавлення волі через встановлення випробувального строку здатна стати дієвим стримувальним фактором та забезпечити виконання судового рішення.

Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.

Водночас, суд враховує, що ОСОБА_4 вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.09.2025, який набрав законної сили 31.10.2025 в справі № 456/2371/25 визнаний винним у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 382 КК України, з призначенням покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень. На момент ухвалення вироку, покарання не відбуто, штраф не сплачено.

Вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення в розглядуваній справі відбулось 13.10.2025, тобто після постановлення вироку в справі № 456/2371/25, проте до набрання ним законної сили. За таких обставин підлягають застосуванню приписи статтей 71-72 КПК України, які застосовуються під час складання вироків.

При цьому, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 листопада 2018 року міститься висновок про те, що, якщо особа після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинила новий злочин, то під час призначення покарання необхідно застосовувати ст. 71 КК України.

Згідно ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

У спільній окремій думці суддів до постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 243/7758/20 зазначається, що особлива ситуація виникає у разі коли невідбута частина покарання за попереднім вироком є основним покаранням у виді штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. В такому випадку відповідно до ч. 3 ст. 72 КК таке основне покарання складанню за сукупністю вироків з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно. У зв`язку з чим, суд спочатку повинен застосувати положення ст. 71 КК, визначивши остаточне покарання за сукупністю вироків, а потім на підставі ч. 3 ст. 72 КК ухвалити рішення про самостійне виконання такого покарання.

Таким чином, враховуючи вчинення нового умисного кримінального правопорушення під час невідбутого покарання за попереднім вироком, суд вважає необхідним на підставі ч. 1 ст. 71 КК України повністю приєднати до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуте покарання за попереднім вироком у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Оскільки покарання у виді штрафу не підлягає складанню з позбавленням волі, відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України ці покарання підлягають самостійному виконанню.

Водночас, виходячи з імперативних приписів ч. 1 ст. 75 КК України, інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням має чітко обмежену сферу застосування і не може поширювати свою дію на такий вид основного покарання, як штраф. Окрім цього, системний аналіз кримінально-правових норм у їх взаємозв`язку із положеннями ч. 3 ст. 72 КК України щодо самостійного виконання штрафу при складанні вироків, свідчить про автономний характер реалізації даного заходу майнового примусу. Відтак, у контексті досліджуваних обставин, застосування диспозиції ст. 75 КК України є юридично обґрунтованим та можливим виключно щодо призначеного обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Запобіжний захід обвинуваченому не обрано.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.368-371,373- 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.09.2025 в справі № 456/2371/25 та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік та штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) грн.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок в частині штрафу виконувати самостійно.

Речовий доказ, а саме, DVD-R диск марки Alerus залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_9