Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №344/1857/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1857/26

Провадження № 2/344/3184/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

04 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Устинської Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дзундза Ольга Петрівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності особи на частку у спільному майні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дзундза Ольга Петрівна звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності особи на частку у спільному майні.

Позов мотивує тим, що ОСОБА_1 є співвласницею майна разом з Відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У відповідності до свідоцтва про право власності на житло від 16.06.1993 р. Договору дарування від 07.10.2017 р. та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 належить 3/5, ОСОБА_2 належить 1/5 та ОСОБА_3 1/5 у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною прощею 37.9 кв.м., а житловою площею 32.5 кв.м.

З моменту набуття права власності на 3/5 частки у майні ОСОБА_1 не бачила Відповідачів, не спілкувалась з ними і їй не відоме їхнє місце перебування. Всі ці роки вона сама утримувала майно, доглядала за ним та сплачувала комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про оплату.

Якщо майно перебуває у власності декількох власників, то вирішувати долю такого майна вони можуть лише спільно і за згодою всіх власників. Інколи співвласники не можуть домовитись про долю спільної квартири, будинку. Тому в законі передбачені випадки, коли дозволяється примусово викупити частку в майні, якщо спільне використання такого майна є неможливим.

Частка Відповідачів є незначна по 1/5 в кожної. Виділення їхньої частки в натурі є неможливим. Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа квартири 37.9 кв.м., а житлова площа 32.5 кв.м. Квартира складається з двох кімнат, кухні та коридору загального користування з сусідами. Розмір кімнат 14,1 кв.м. та 18,4 кв.м. Частка кожного з Відповідачів становить 6,5 кв.м. Тобто відсутня технічна можливість виділення частки в натурі.

Спільне володіння є неможливим так, як сторони між собою не спілкуються і не зможуть проживати разом у тих умовах.

Припинення права власності Відповідачів не завдасть істотної шкоди їх інтересам так, як понад 20 років вони не користувались даним житловим приміщенням, а отже мають інше житло для проживання.

Крім того відповідно до Звіту про незалежну оцінку даної квартири загальний стан квартири незадовільний, частково аварійний. Тобто квартира потребує капітального ремонту. Так, як Відповідачі більше 20 років не цікавляться даною квартирою всі витрати по капітальному ремонту буде змушена нести тільки Позивач.

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 оціночна вартість такої становить 428 100 грн. Отже частка кожного Відповідача становить 85 620 грн. У відповідності до чинного законодавства позивачем внесено на депозитний рахунок суду 171 240 грн., що підтверджується квитанцією банку.

Законодавство та судова практика вказує на те, що особа, яка володіє більшою (значною) часткою у спільній власності має право звернутись до суду з позовом про припинення права особи на частку у спільній власності за захистом свого права вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

У даному випадку місце проживання / перебування Відповідачів є невідомим. Водночас Відповідачам належить майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, подання позову за місцем знаходження цього майна відповідає вимогам чинного процесуального законодавства (а.с.1-4).

Представник позивача подала заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, позов підтримує, просить задоволити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися з невідомих суду причин, хоча належним чином були повідомлені про день та час слухання справи.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 16.06.1993 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у рівних долях. Свідоцтво видано згідно рішення МВК від 09.06.1993 року №243(а.с.10,52).

Договором дарування від 07.10.2017 року ОСОБА_6 передає у власність – дарує дочці ОСОБА_7 належні йому 3/5 частки квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_7 приймає в дарунок вищевказану квартиру.

Ця частка належить ОСОБА_6 на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 05.04.2017 року, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.08.2017 року (а.с.11,50).

Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №99641021 від 07.10.2017 року підтверджено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 , 3/5 часток (а.с.12,51).

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.08.2024 року ОСОБА_7 27.08.2024 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 ».

Звіт про незалежну оцінку виконаний ТОВ «АВІКУМ» на замовлення ОСОБА_1 визначив вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 428 100 грн. (а.с.23-49).

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Принцип непорушності права власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений у ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно вцілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Що стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені ст. 364, 365, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов`язковою.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14 Верховний Суд України роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У висновках щодо застосування норм права, викладених у п. 43 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) роз`яснено, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Водночас Верховний Суд у своїх постановах кваліфікує частку співвласника як незначну, якщо вона становить такий розмір: 1/6, 5/24, 1/4. При цьому для оцінки того, чи є частка значною, її слід порівнювати з часткою іншого співвласника.

На підставі аналізу доказів у справі, суд враховує, що частка відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірній квартирі є незначними (по 1/5 частки), спільне володіння та користування сторін майном є неможливим, можливість реального поділу квартири відсутня.

Також судом відзначається, що сторони не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, а встановлені обставини свідчать про неможливість спільного володіння та користування майном.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, так як припинення частки відповідачів на квартиру, яка складає по 1/5 частки із виплатою їх вартості, не призведе до порушення прав та інтересів відповідачів.

Враховуючи викладене, суд вирішив про достатність правових підстав для задоволення позову, шляхом

- припинення права власності ОСОБА_2 на 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши право власності на дану частку за ОСОБА_1 . Здійснити виплату ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 85 620 грн. внесену ОСОБА_1 05.12.2025 року на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в якості компенсації вартості 1/5 частки нерухомого майна.

- припинення права власності ОСОБА_3 на 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши право власності на дану частку за ОСОБА_1 . Здійснити виплату ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 85 620 грн. внесену ОСОБА_1 05.12.2025 року на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в якості компенсації вартості 1/5 частки нерухомого майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 280-289 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Дзундза Ольга Петрівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності особи на частку у спільному майні - задоволити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/5 частки у двокімнатній квартирі загальною прощею 37.9 кв.м., житловою площею 32.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/5 частки у двокімнатній квартирі загальною прощею 37.9 кв.м., житловою площею 32.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 2/5 частки у двокімнатній квартирі загальною прощею 37.9 кв.м., житловою площею 32.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 85620 гривень 00 копійок, внесену ОСОБА_1 05.12.2025 року на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, в якості компенсації вартості 1/5 частки нерухомого майна.

Виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 85620 гривень 00 копійок, внесену ОСОБА_1 05.12.2025 року на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, в якості компенсації вартості 1/5 частки нерухомого майна.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 17.08.2026 року.

Суддя Пастернак І.А.