Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №487/10916/24 — Миколаївський апеляційний суд

21.08.26

22-ц/812/1788/26

Провадження № 22-ц/812/1788/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 серпня 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/10916/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлену 09 липня 2026 року під головуванням судді Нікітіна Д.Г. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за заявою

ОСОБА_1 про скасування судового наказу,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог судового наказу та заяви про скасування судового наказу

У грудні 2024 року Обласне комунальне підприємство (далі – ОКП) «Миколаївоблтеплоенерго» звернулося з заявою про видачу судового наказу.

Заявник зазначав, що ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та проведення розрахунків із населенням та бюджетними організаціями міста. 01 грудня 2021 року між заявником та боржником був укладений типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Посилаючись на те, що боржник не сплачував вчасно кошти за надані послуги з постачання теплової енергії та абонентську плату, у зв`язку із чим утворилась заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 листопада 2021 року по 30 вересня 2024 року у розмірі 15671,07 грн та 1255,42 грн заборгованість за абонентське обслуговування, заявник просив суд видати судовий наказ про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 суми боргу за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних та абонентського обслуговування у загальному розмірі 16939,09 грн на користь ОКП «Миколаївоблтеплоенерго».

Судовим наказом Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2024 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» боргу за спожиті послуги з постачання теплової енергії в сумі 16939,09 грн.

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу та скасування судового наказу.

Заявник зазначав, що про існування зазначеного судового наказу йому стало відомо лише після відкриття виконавчого провадження №81085480 та накладення арешту на його банківські рахунки. Після того як йому стало відомо про існування судового наказу у справі № 487/10920/24, він розпочав захист своїх прав, звернувшись до суду та до органу державної виконавчої служби.

У процесі з`ясування обставин виконання судових рішень йому стало відомо про існування ще одного судового наказу — у справі № 487/10916/24, копію якого він також фактично не отримував та про існування якого раніше не знав.

Після встановлення цих обставин він невідкладно звернувся до суду із цією заявою. Копію судового наказу, заяву стягувача та додані до неї документи він фактично не отримував та не мав можливості ознайомитися з їх змістом. На момент направлення судом поштової кореспонденції він фактично не проживав за адресою її вручення, у зв`язку з чим не був належним чином обізнаний про видачу судового наказу та не мав можливості реалізувати своє право на його скасування у встановлений законом строк.

Інформацію про існування виконавчого провадження № 81085480 та відповідного судового наказу він встановив лише після детального ознайомлення з реквізитами банківської операції щодо списання коштів з його пенсійного рахунку, в якій було зазначено номер виконавчого провадження та номер судової справи. До цього моменту про існування зазначеного судового наказу йому відомо не було.

Посилається на те, що не погоджується із заявленими вимогами стягувача та має намір реалізувати своє право на їх оспорювання у позовному провадженні.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд поновити строк на подання заяви про скасування судового наказу у справі №487/10916/24; скасувати судовий наказ Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2024 року у справі №487/10916/24; роз`яснити стягувачу право звернутися до суду з відповідними вимогами у порядку позовного провадження.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 липня 2026 року заява боржника ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернена боржнику.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що доводи боржника зводяться до заперечення факту отримання боржником судового наказу, який спростовується повернутим конвертом із рекомендованим повідомлення «Укрпошта». Водночас будь-яких інших підстав для поновлення пропущеного процесуального строку боржником наведено не було, а тому поновлення строку буде мати своїм наслідком порушення принципу юридичної визначеності, що є недопустимим.

Боржником не наведено жодної поважної причини, пов`язаної з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій щодо подачі заяви про скасування судового наказу в межах встановленого законом строку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, просив вказану ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити питання щодо поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу та розгляду цієї заяви на розгляд до суду першої інстанції.

Апелянт зазначав, що як вбачається із матеріалів справи, судова кореспонденція була направлена за адресою реєстрації боржників. Разом із тим рекомендовані поштові відправлення були повернуті до суду неврученими. Отже матеріали справи підтверджують не лише факт направлення кореспонденції, але й факт її фактичного невручення. Жоден із боржників не був належним чином фактично повідомлений про видачу судового наказу та не мав можливості своєчасно дізнатися про існування судового наказу та реалізувати право на його оскарження.

Про існування судового наказу та відкритого виконавчого провадження №81085480 йому стало відомо лише після списання коштів із його пенсійного рахунку та ознайомлення з реквізитами банківської операції.

Одразу після цього ним були вжиті всі можливі заходи для захисту своїх прав.

Вказує, що сам по собі факт повернення рекомендованої кореспонденції до суду свідчить про відсутність фактичного повідомлення боржників. Суду достеменно відомо, що рекомендовані поштові відправлення були повернуті без вручення адресатам. За таких обставин виникає не питання належності направлення кореспонденції, а питання фактичного повідомлення особи про існування судового наказу. За таких обставин презумпція належного повідомлення лише з підстави направлення рекомендованого листа не може застосовуватися автоматично без оцінки конкретних обставин справи.

Судом першої інстанції не було враховано особливості воєнного стану. Воєнний стан, регулярні повітряні тривоги, необхідність перебування населення в укриттях та інші об`єктивні обставини суттєво ускладнювали можливість своєчасного отримання поштової кореспонденції. За таких обставин сама лише відправка рекомендованого листа не може автоматично свідчити про реальне отримання судової кореспонденції.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті 6 статті 353 цього Кодексу (щодо повернення заяви позивачеві, заявникові), розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки судове рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 21 серпня 2026 року, датою ухвалення рішення є 21 серпня 2026 року.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

Повертаючи заяву про скасування судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що боржником не наведено жодної поважної причини, пов`язаної з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій щодо подачі заяви про скасування судового наказу в межах встановленого законом строку. А доводи боржника зводяться до заперечення факту отримання боржником судового наказу, який спростовується повернутим конвертом із рекомендованим повідомлення «Укрпошта».

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України).

Згідно з частиною другою та третьою статті 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 169 ЦПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.

Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.

Днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 272 цього Кодексу.

Згідно з частинами 6,7 статті 272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.

Боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина перша статті 170 ЦПК України).

Заява боржника про скасування судового наказу подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви (частина 2 статті 171 ЦПК України).

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц, позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 12 січня 2023 року у справі №591/3717/21, від 07 червня 2023 року у справі №608/2667/20, вимогами процесуального закону передбачено, що повістка або судове рішення є врученими за наявності відповідної розписки або відмітки Укрпошти про відмову від отримання чи відсутність особи за адресою місця знаходження (місця проживання). Тобто, за наявності будь-яких інших відміток, зокрема таких як "за закінченням терміну зберігання", "інші причини" тощо, ці документи вважаються не врученими.

Тобто повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи та не свідчить про відмову сторони від одержання повістки;

Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

Із матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2024 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» боргу за спожиті послуги з постачання теплової енергії в сумі 16939,09 грн.

Згідно з супровідним листом Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2024 року, копію цього наказу направлено на поштову адресу боржників ( АДРЕСА_1 ), однак конверт повернувся до суду з відміткою працівника поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с.17).

У липні 2026 року боржник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу та скасування судового наказу, в якій, зокрема, просив суд визнати поважними причини пропуску строку та поновити йому строк на звернення до суду з заявою, посилаючись на те, що копію судового наказу він не отримував та про його існування йому не було відомо.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що боржник ОСОБА_1 не був належним чином повідомленим про наявність відносно нього судового наказу, а тому суд першої інстанції, не врахувавши положень чинного законодавства, практику Верховного Суду, повернув заяву про скасування судового наказу боржнику без достатніх на те правових підстав, у зв`язку з чим апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилання суду першої інстанції на врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б), апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки ці висновки не є релевантними до цієї справи.

У вказаних постановах суди дійшли таких висновків з урахуванням того, що учасники справи були обізнані про існування судового провадження у справі, та мали вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомих їм судових проваджень, стан надходження поштової кореспонденції тощо.

У справі, яка переглядається, боржник не був обізнаний про існування щодо нього судового провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка, відповідно, не знала / не могла знати про розгляд справи.

Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15 (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року у справі № 308/2739/16 (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13 (провадження № 61-3546св23) зазначено, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі "Каракуця проти України" (заява № 18986/06) зазначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (параграф 53).

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

(Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, аналогічні за своєю суттю висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2025 року у справі № 362/6188/17).

Отже колегія суддів дійшла висновку, що повертаючи заяву боржнику, суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом.

Отже, оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі належить скасувати на підставі пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 липня 2026 року задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 липня 2026 року скасувати, а справу № 487/10916/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський СуддіТ.М. Базовкіна Н.О. Шаманська Повне судове рішення складене 21 серпня 2026 року.