Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №132/793/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 132/793/26

Провадження № 22-ц/801/2115/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокуСправа № 132/793/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року, постановлену у складі судді Сєліна Є. В. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, у якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, з 10 березня 2026 року до закінчення навчання або до досягнення дитиною двадцяти трьох років за умови, що вона буде продовжувати навчання.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року провадження у справі було зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України у військовій частині або до отримання інформації про безвісти зниклого відповідача, у тому числі його місцеперебування.

Таке рішення суд мотивував тим, що матеріали справи містять повідомлення сім`ї (близьких родичів) № 152, видане 02 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого, солдат ОСОБА_2 відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу, незалежність, зник безвісти 29 січня 2026 року поблизу населеного пункту Родинське Донецької області, під час захисту Батьківщини. Дана обставина підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та на Інтернет-ресурсі МВС України.

Особа, яка визнана зниклою безвісти позбавлена будь-якої реальної можливості брати участь у судовому процесі, підтримувати зв`язок із судом чи представником, отримувати інформацію про рух справи, знайомитися з матеріалами провадження та здійснювати свої процесуальні права.

При цьому, якщо одна із сторін через незалежні від неї обставини позбавлена можливості брати участь у процесі, продовження судового розгляду суперечить самому змісту принципу процесуальної рівності.

Також звернув увагу на поведінку позивача, зазначивши, що матеріалами справи підтверджується, що ще до моменту звернення до суду позивачу було достеменно відомо про те, що відповідач має статус особи, яка зникла безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби.

Отже, позивач не могла не усвідомлювати, що відповідач об`єктивно позбавлений можливості реалізувати процесуальні права та виконувати обов`язки сторони у цивільному процесі.

Крім того, позивач повинна була передбачати, що зазначені обставини відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є безумовною підставою для обов`язкового зупинення провадження.

Суд не ставить під сумнів право позивача на звернення до суду та не вбачає у самому факті подання позову ознак зловживання процесуальними правами.

Разом із тим звернення до суду за наявності достовірної інформації про безвісне зникнення відповідача свідчить про усвідомлення позивачем неминучості застосування судом процесуальних наслідків, прямо встановлених законом.

За таких обставин можливе відтермінування судового захисту обумовлено не діяльністю суду, не процесуальною поведінкою відповідача та не недоліками судового провадження, а виключно існуванням надзвичайних, незалежних від волі учасників справи обставин, пов`язаних із виконанням відповідачем конституційного обов`язку щодо захисту держави.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Панасюк О. С., Береговий О. С.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі позивачка зазначає, що 29 січня 2026 року відповідач зник безвісти, але йому нараховується заробітна плата і частина зарплати виплачується його матері.

Суд не повинен був зупиняти провадження, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, й перешкоджає подальшому провадженню у справі, а саме категорія справ, у яких вирішуються інтереси дитини.

Відповідач рахується як особа, яка має статус зниклої безвісти за особливих обставин та в складі Збройних Сил України або інших, утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції не перебуває, а отже, відсутні передумови, визначені п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України для зупинення провадження у справі.

Безпідставне зупинення провадження призведе до порушення розумних строків розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини другої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, що перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Як зазначалося, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, та за відсутності його беззастережної волі щодо продовження розгляду справи є підставою для зупинення провадження у справі. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року).

У практиці Суду визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).

Суд часто наголошував на питаннях «юридичної визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Суд постановляв, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [Велика Палата], № 8917/05, пункт 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, пункт 24 (в кінці), від 27 липня 2006 року, та «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey), № 59601/09, пункт 21, від 17 вересня 2013 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 98, від 05 квітня 2018 року).

Взявши до уваги наведені вище правові позиції ЄСПЛ та національне законодавство, Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке.

Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога – військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов, розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі, зокрема, безвісної відсутності – до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим. Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим – з дня набрання законної сили рішенням суду.

Отже, враховуючи факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, що за висновками ВП ВС, є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, враховуючи те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України зупинення провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України є обов`язком суду, а не правом.

Із матеріалів справи достеменно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зник безвісти 29 січня 2026 року поблизу населеного пункту Родинське Донецької області, під час захисту Батьківщини, а тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

Наявний між сторонами спір, а саме стягнення аліментів на повнолітню дитину, передбачає можливість надання відповідачем заперечень щодо предмету позову, тобто не є безумовними. А той факт, що відповідач є особою зі статусом «зниклий безвісти за особливих обставин» фактично унеможливлює подальший розгляд справи до припинення відносно відповідача обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, оскільки може призвести до порушення його прав на справедливий судовий розгляд.

Твердження позивачки про порушення прав дитини на належне утримання в даній конкретній справі є необ`єктивними, оскільки за положеннями статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, тоді як донька сторін є повнолітньою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з дотриманням вимог закону і підстави для її скасування відсутні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін як законну та обґрунтовану.

Щодо судових витрат

Оскільки справа по суті судом не розглядалася, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк