Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №127/23062/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/23062/26

Провадження № 22-ц/801/2060/2026

Категорія: 106

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокуСправа № 127/23062/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Козюми Д.О.,

учасники справи:

заявник: КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної Ради»,

прокурор: Паук В.В.,

особа, стосовно якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку: ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної Ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Тарнавської Вікторії Валеріївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2026 року, яке ухвалив суддя Воробйов В.В., присяжні Паламар Л.Ф., Гиренко Т.А., повний текст складено 03 липня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У червні 2026 року КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» звернулося до суду з заявою про госпіталізацію ОСОБА_2 в примусовому порядку без його згоди.

На обґрунтування заяви покликається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , був госпіталізований 29 червня 2026 року в КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР». Доставлений на приймальне відділення лікарні в супроводі матері ОСОБА_3 , майора поліції ОСОБА_4 та фельдшера ЕМД, внаслідок погіршення психічного стану, а саме вчиняє реальні дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе і оточуючих; завдасть значної шкоди внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога.

ОСОБА_1 за своїм психічним станом не може дати усвідомленої згоди на госпіталізацію, але був госпіталізований в примусовому порядку на підставі ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» як особа, яка вчиняє реальні дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього і оточуючих.

30 червня 2026 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів лікарні, яка підтвердила доцільність його госпіталізації для надання психіатричної допомоги, оскільки він страждає на психічні і поведінкові розлади, викликані одночасним вживанням декількох речовин – психотичний розлад, шизотипові розлади, внаслідок чого вчиняє реальні дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе і оточуючих; завдасть значної шкоди внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога. ОСОБА_1 виявляє небезпеку здоров`ю та життю для себе та оточуючих.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2026 року заяву задоволено.

Госпіталізовано до КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної Ради» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в примусовому порядку без його згоди.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 потрібна психіатрична допомога, з огляду на те, що він вчиняє, виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, а неможливість усвідомлення ним необхідності лікування є підставою його госпіталізації для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 – адвокат Тарнавська В.В. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у заяві про примусову госпіталізацію заявником не наведено обставин, якими би обґрунтовувалися підстави для надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку. ОСОБА_1 ніколи раніше не перебував на психіатричному обліку, повністю здатний самостійно задовольняти свої життєві потреби. Примусова госпіталізація за таких умов є безпідставним позбавленням свободи, що грубо порушує вимоги статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , був госпіталізований 29 червня 2026 року в КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР».

Згідно з висновком огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку № 69/3638 від 30 червня 2026 року, після огляду ОСОБА_1 комісією було встановлено, що він страждає на психічні і поведінкові розлади, викликані одночасним вживанням декількох речовин – психотичний розлад, шизотипові розлади, внаслідок чого вчиняє реальні дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе і оточуючих; завдасть значної шкоди внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога. ОСОБА_1 виявляє небезпеку здоров`ю та життю для себе та оточуючих.

Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» (далі – Закон) та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Згідно з статтею 3 Закону кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Зазначене положення закону узгоджується з пунктом 5 Принципу 4 – «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.

Статтею 4 Закону установлено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону).

Відповідно до частини першої, другої статті 16 Закону особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (пункт 96 рішення у справі «Заїченко проти України (№ 2) від 26 лютого 2015 року (заява № 45797/09)).

Частиною першою статті 339 ЦПК України установлено, що за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження – висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди, суд першої інстанції надав належну оцінку поданим доказам, зокрема висновку огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку № 69/3638 від 30 червня 2026 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 страждає на психічні і поведінкові розлади, викликані одночасним вживанням декількох речовин – психотичний розлад, шизотипові розлади, внаслідок чого вчиняє реальні дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе і оточуючих; завдасть значної шкоди внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога. ОСОБА_1 виявляє небезпеку здоров`ю та життю для себе та оточуючих, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для госпіталізації та порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то апеляційний суд їх відхиляє, оскільки вони повністю спростовуються належним чином завіреним висновком комісії лікарів-психіатрів № 69/3638 від 30 червня 2026 року, який містить чітко встановлений діагноз, детальний опис агресивної поведінки пацієнта та обґрунтований висновок про необхідність його примусової госпіталізації.

Крім того, його агресивна поведінка підтверджується листом Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області від 30 червня 2026 року №159336-2026 та зверненням старости Губницького старостинського округу Чернеги Л. від 30 червня 2026 року №45 (а.с.19, 20).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 раніше не перебував на відповідному психіатричному лікуванні, не спростовує правомірності застосування статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» за наявності у особи гострого психічного стану, що становить реальну небезпеку для оточуючих та для нього самого.

З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Тарнавської Вікторії Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. С. Панасюк

Т. Б. Сало