Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №133/3441/23 — Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

справа №133/3441/23

22.07.26 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Пєтухової Н.О.,

за участі секретаря судових засідань Даневської О.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Козятин в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя. У вказаній позовній заяві позивач просить суд :

- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 02.02.2015 по 10.05.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб марки «Peugeot», модель 3008, 2010 року випуску,

- в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки спільного майна, а саме на: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки спільного майна, а саме на: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- в порядку поділу спільного майна стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості належної ОСОБА_1 1/2 частки вартості транспортного засобу марки «Peugeot», модель 3008, 2010 року випуску виходячи із встановленої судом середньої (ринкової) вартості зазначеного транспортного засобу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що сторониперебували у шлюбі з 02.11.1996 року. Від шлюбу мають дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02.02.2015 у справі № 133/4040/14-ц шлюб між нами було розірвано. Попри розірвання шлюбу, тобто після 02.02.2015 вони продовжили проживати однією сім`єю та вести спільне господарство. При цьому, сторони після розірвання шлюбу не перебували в будь-якому іншому шлюбі.

Фактично сторони припинили спільне проживання 10.05.2023. У шлюбі, а саме орієнтовно у 2002 році, ними було придбано житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок при купівлі був оформлений на чоловіка, ОСОБА_2 . Наразі правовстановлюючі документи щодо власності на вказаний будинок у позивача відсутні. При цьому вжитті заходи щодо отримання таких документів не дали результату. Зокрема у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про запитуване майно відсутні.

На адвокатський запит до Козятинського відокремленого підрозділу комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», останнє повідомило про наявність інвентаризаційної справи № 3418 на житловий будинок під АДРЕСА_2 . Проте копії документів, зокрема правовстановлюючі, не було надано з огляду на приписи п. 1 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних».

Окрім того, вже після розлучення ними був придбаний транспортний засіб марки «Peugeot», модель 3008, 2010 року випуску, який також був оформлений на відповідача. Після припинення спільного проживання стосунки між сторонами погіршилися. Всупереч того, що позивач є співвласником спірного будинку та зареєстрована за відповідною адресою. Відповідач протиправно не допускає її до користування спільним майном, зокрема самовільно змінив замкові механізми до вхідних дверей спільного будинку.

Вказані обставини зумовили мене звернутися до суду з метою захисту порушеного права власності.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання; відповідачеві надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14.05.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник у судовому засіданні 21.07.2026 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю.

Відповідач та його представник у судовому засіданні 21.07.2026 позовні вимоги визнали частково, а саме визнав вимоги у частині будинку, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якій заперечив щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, та визнав їх частково. Визнав вимоги у частині будинку, оскільки такий будинок був придбаний за період офіційно зареєстрованого шлюбу. Водночас, вимоги у частині встановлення факту проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу та придбання за такий час автомобіля - заперечив.

Вказав, що дійсно після розірвання шлюбу сторони залишились проживати у спільному будинку, так як іншого нерухомого майна у них немає. Однак вони не вели спільного господарства, бюджети були окремі, майно в інтересах сім`ї не придбавали, ніяких взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю між ними не існувало. Фактично вони проживали як сусіди. Крім того, починаючи з кінця жовтня 2021 року і по сьогоднішній день у нього склались близькі стосунки з іншою жінкою, з якою він має намір укласти шлюб.

Щодо автомобіля зазначає, що ним 29.04.2023 особисто придбано авто. Автомобіль придбано за 8000 доларів США, з яких 2000 доларів США йому позичила жінка, з якою він підтримує близькі стосунки, а решта його особисті кошти. Вказане майно не є спільною сумісною власністю між сторонами у справі.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомила що знайома із сторонами, наразі є співмешканкою відповідача ОСОБА_2 . З відповідачем знайома з 2021 року, працюють на одній роботі, згодом у жовтні 2021 року між сторонами виникли почуття взаємної симпатії. З 2024 року проживає спільно з відповідачем. Щодо придбання автомобіля повідомила, що на початку квітня 2023 року до неї звернувся ОСОБА_2 з проханням позичити кошти на придбання автомобіля, у зв`язку з чим вона надаля 2000 доларів США, та наприкінці квітня останній придбав автомобіль.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні повідомила що є сусідкою сторін. Вказала, що сторони проживали разом у одному будинку. Чоловік вів господарство, а дружина займалась будинком та приготуванням їжі. Щодо розлучення сторін у 2015 році їй не відомо. Чоловік робив ремонт будинку, за які кошти їй невідомо, щодо наявності та розподілу спільного бюджету їй невідомо.

Вивчивши позов, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що з 02.11.1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 02.02.2015 року рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у справі №133/4040/14-ц розірвано.

Від шлюбу сторони мають дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно копії Договору купівлі-продажу житлового будинку від 13.08.2002 року, ОСОБА_2 придбавжитловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Михальчук Т.В. та зареєстровано у реєстрі за №963.

29.08.2023 на ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб марки «Peugeot», модель 3008, синього кольору, 2010 року випуску.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 60-61 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частина 1 ст. 70 СК України визначає, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, житловий будинок придбаний у 2002 році та зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , є спільним сумісним майном придбаним у офіційно зареєстрованому шлюбі.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, позицій сторін, а також враховуючи те, що відповідач позов визнав і таке визнання не суперечить вимогам закону, не порушує прав та інтересів інших осіб, суд, на підставі ч. 4 ст. 206 ЦПК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд звертає увагу сторін на положення ч.1-2 ст. 4 ЦПК України, якою встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Враховуючи те, що сторонами під час шлюбу набуто спірний житловий будинок з господарськими будівлями, в силу ст. 60 СК України, дане майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а отже позивачу належить 1/2 його частка.

Щодо вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Постановою Верховного суду від 14.02.2018 в справі 129/2115/15-ц визначено, що при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь - якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

В постанові ВС зазначив, що для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Чинним законодавством України встановлено, що "сім`єю" на відміну від "шлюбу" є проживання осіб, пов`язаних спільним побутом, та у яких є взаємні права та обов`язки один до одного. При цьому, необхідно звернути увагу, що для існування сім`ї не існує спеціального порядку реєстрації.

Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також ст. 12 Конвенції встановлено і право на шлюб.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2022 в справі № 149/2697/21 (провадження № 61-10505св22) зроблено висновок, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14- 130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 4 СК України, кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя.

Разом з тим, при застосуванні наведених приписів чинного законодавства слід враховувати, що у повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік не перебувають у шлюбі, однак, проживають разом, ведуть спільне господарство, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, ззовні такі відносини подібні до шлюбних.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Згідно із постановою Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 588/350/15-ц, факти спільного відпочинку сторін, спільної присутності на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки - самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 712/7830/16-ш зазначено, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

Проживання чоловіка і жінки за однією адресою, що пов`язане з поділом майна після розірвання шлюбу та відсутністю іншого місця проживання, не свідчить про сімейні відносини між ними (правовий висновок Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 369/16486/18.

Досліджуючи надані сторонами докази, наведені доводи, заслухавши свідків, суд дійшов висновку щодо відсутності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків що вказували б на наявність між сторонами відносин притаманних подружжю.

Щодо наданих позивачем спільних фото, слід зазначити, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16-ц, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідженні судом докази фрагментарні та не підтверджують тривалих сімейних відносин.

Тобто, всі наданні позивачем докази, в своїй сукупності не доводять факту ведення позивачкою та відповідачем спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Аналізуючи наведене, показання свідків, надані суду письмові докази у їх сукупності, враховуючи фактичні дані, які в них містяться, обставини, встановлені в судовому засіданні, суд приходить до висновку, про відсутність достатніх доказів для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 02.02.2015 по 10.05.2023, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки встановлення факту проживання сторін однією сім`єю не встановлено, то не підлягає задоволенню вимога про визнання автомобіля спільним сумісним майном тавимога про стягнення з відповідача 1/2 частки вартості транспортного засобу придбаного за час проживання однією сім`єю, оскільки останні дві можуть вирішуватися при доведеності спільного проживання однією сім`єю, чого зроблено не було.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, тобто лише у частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спільного житлового будинку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю та стягнення компенсації вартості транспортного засобу, всі судові витрати понесені у цій частині позову слід залишити за позивачем, в тому числі витрати понесені на проведення експертизи.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, слід врахувати, що відповідач у цій частині позовні вимоги визнав. Таке визнання позову приймається судом, оскільки матеріалами справи підтверджено придбання будинку з прибудовою та господарськими спорудами у період зареєстрованого шлюбу, тобто таке майно є спільною сумісною власністю та підлягає рівному поділу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 536,80 грн.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 113 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Позивач у своєму позові вимог щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу не заявляв, відповідних доказів суду не надавав.

Відповідач у своєму відзиві просить стягнути з позивача судові витрати по справі, одночасно з чим у своєму відзиві заявляє що ним понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн, та очікує понести витрати у розмірі 5000 грн. На підтвердження чого жодних доказів суду не надано.

В частині 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У даній справі представник відповідача та відповідач не заявив до закінчення розгляду справи по суті та ухвалення рішення, про наміри подати докази наявності витрат протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення у зв`язку з неможливістю з поважних причин подати докази до ухвалення рішення.

А тому, судом, вирішено відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 60-61, 69-71 СК України, ст.368, ЦК України, ст.ст. 141-142, 200, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И Л А:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спільного майна, а саме на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволені решти позовних вимог, - відмовити.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп., сплачений 02.11.2023 за квитанцією №9322-7423-2510-6004 на рахунок UA978999980313191206000002914, МФО 899998, одержувач коштів: ГУК у Він.обл./м.Козятин/22030101.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.

У стягненні витрат на правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Суддя Наталя ПЄТУХОВА