Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №697/474/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/1590/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 697/474/26 Категорія: 304090000 Сивухін Г. С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Новікова О.М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

особа, яка подає апеляційну скаргу – Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс»,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2026 року (у складі судді Сивухіна Г.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ТОВ «Цикл Фінанс» звернулось до суду із даним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2010 по справі № 2-569/2010 розірвано кредитний договір № 354411/5791/0501-7 від 21.05.2007; в рахунок погашення за кредитним договором в сумі 28336,94 доларів США (еквіваленту гривні 288393,13 грн) звернуто стягнення на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом.

У подальшому ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24.05.2011 було виправлено в мотивувальній та резолютивній частині рішення допущену описку в загальній сумі розміру заборгованості, а саме зазначено розмір заборгованості в сумі 32561,90 доларів США (еквівалент у гривні 265379,49 грн).

18.01.2018 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області було видано дублікат виконавчого листа та поновлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа по справі № 2-569/2010.

Право вимоги за вказаним кредитним договором, на підставі договорів відступлення, отримав позивач.

Оскільки, станом на дату подачі позову рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2010 по справі № 2-569/2010 боржником не виконане, позивач звернувся з позовом про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

09.04.2026 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 2386,84 доларів США.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28.04.2026 у задоволені позову відмовлено.

Таке рішення суду мотивоване тим, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа за рішенням суду від 17.11.2010 сплив 18.01.2021, доказів перебування вказаного виконавчого листа на виконанні позивачем не надано, що унеможливлює нарахування 3 % річних на суму заборгованості.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що втрата можливості реалізації зобов`язання в примусовому порядку обумовлює і втрату права нараховувати на таке невиконане зобов`язання 3 % річних.

Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2010 припинено грошові зобов`язання за кредитним договором (кредитний договір розірвано, та звернуто стягнення на предмет іпотеки), що унеможливлює застосування до даних правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачем засобами поштового зв`язку подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28.04.2026 скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позов в повному обсязі.

Скаржник вважає рішення суду незаконним та таким, що винесене з порушенням норм матеріального права.

Звертає увагу на те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України грошових сум.

Також у скарзі зазначено, що пропуск строку пред`явлення виконавчого листа є лише процесуальною перешкодою для примусового виконання рішення суду, але не припиняє матеріального права кредитора та не звільняє боржника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

23.06.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача – адвоката Константінової Т.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суд – без змін.

Сторона відповідача посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23, в якому зазначено, що надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги про стягнення додаткових сум за основною вимогою, яка вже не підлягає примусовому захисту, суперечить принципу правової визначеності.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Згідно з п. 1 ч. 6 цієї статті для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 червня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлено, що рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2010 по справі № 2-596/2010 розірвано кредитний договір № 354411/5791/0501-7 від 21.05.2007; в рахунок погашення за кредитним договором в сумі 28336,94 доларів США (еквіваленту гривні 288393,13 грн) звернуто стягнення на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом.

У подальшому ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24.05.2011 було виправлено в мотивувальній та резолютивній частині рішення допущену описку в загальній сумі розміру заборгованості, а саме зазначено розмір заборгованості в сумі 32561,90 доларів США (еквівалент у гривні 265379,49 грн).

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.01.2018 було видано дублікат виконавчого листа та поновлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа по справі № 2-569-2010.

28.04.2023 між Акціонерним товариством «Райфайзен Банк» та Акціонерним товариством «Оксі Банк» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-60, на підставі якого АТ «Оксі Банк» набуло право вимоги за Кредитним договором № 354411/5791/0501-7 від 21.05.2007, який укладено між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

28.04.2023 між Акціонерним товариством «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-60-1, на підставі якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги за Кредитним договором № 354411/5791/0501-7 від 21.05.2007, який укладено між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

В подальшому, АТ «Оксі Банк» набуло право вимоги на підставі Договору про відступлення прав за договорами іпотеки/застави від 10.05.2023, укладеного між АТ «Оксі Банк» та АТ «Райфайзен Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 142, на підставі якого було відступлено право Іпотекодержателя за Договором іпотеки, посвідченого 21.05.2007 Лагутінською Є.П., приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

10.05.2023 між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір про відступлення прав за договорами іпотеки/застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 143, на підставі якого було відступлено право Іпотекодержателя за Договором іпотеки, посвідченого 21.05.2007 Лагутінською Є.П., приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Таким чином, на момент подання позовної заяви про стягнення трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України, у ТОВ «Цикл Фінанс» наявні всі підтвердження переходу прав вимоги від Кредитора за Кредитним договором № 354411/5791/0501-7 від 21.05.2007 та договором Іпотеки № 354411/5791/0501-71 від 21.05.2007.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою ст. 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 у справі № 916/190/18.

Слід зазначити, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 у справі № 554/9126/20 зазначила, що натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 7, п. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (ст. 24 Закону України «Про іпотеку»).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 припинено грошове зобов`язання рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.11.2010 по справі № 2-596/2010, оскільки ухвалення судового рішення про розірвання кредитного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки є лише способом примусового стягнення заборгованості, а тому саме по собі не припиняє грошового зобов`язання боржника, яке залишається дійсним до моменту його фактичного повного виконання за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна.

Разом з тим, в матеріалах даної цивільної справи містяться копії дублікатів виконавчих листів по справі № 2-596/2010, де зазначено, що рішення набрало законної сили 27.11.2010, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання 28.11.2013.

Також встановлено, що ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.01.2018 було видано дублікат виконавчого листа та поновлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» строк пред`явлення виконавчого листа по справі № 2?569-2010.

Тобто, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 18.01.2021.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів виконання зазначеного вище судового рішення, зокрема відсутні відомості про пред`явлення виконавчих листів до примусового виконання, відсутні відомості про відкриття виконавчого провадження, його рух (повернення виконавчого документу стягувачу, закриття або закінчення виконавчого провадження), тобто неможливо встановити яка сума боргу за судовим рішенням погашена, або зовсім не погашена боржниками.

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»).

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано скаржником у суді апеляційної інстанції, що обсяг наданих позивачем доказів належним чином не підтверджує вимоги позову, а саме, наявність у позивача права вимоги за наведеним вище судовим рішенням, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання за яким минув 18.01.2021, тому правильними є висновки суду про відсутність правових підстав про стягнення з ОСОБА_1 3 % річних

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, проте частково помилився у мотивах такої відмови.

Висновок суду першої інстанції про припинення основного грошового зобов`язання є неправильним та таким, що суперечить нормам матеріального права.

Водночас, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові з підстав спливу строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних.

За таких обставин, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині обґрунтування відмови у позові.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2026 року у даній справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Судді Ю.В. Сіренко

Т.Л. Фетісова

О.М. Новіков