Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №711/10853/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1236/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/10853/25 Категорія: 305010000 Позарецької С.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Драченка В.В., звернувся до суду з позовом до держави України в особі Черкаської обласної прокуратури, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що слідчим відділом Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області внесено до ЄРДР за № 12018251010004211 від 10 червня 2018 року відомості за фактом скоєння хуліганських дій на території розважального закладу «Бочка» за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

20 липня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненого групою осіб, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Під час досудового розслідування, позивачем та його представником проведено ряд одночасних допитів за участі свідків та потерпілих, в ході яких встановлено відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. Клопотання відповідного змісту 08 жовтня 2018 року було скеровано старшому групи прокурорів ОСОБА_2 . Всупереч вимогам кримінально-процесуального закону, прокурором здійснено додаткові допити потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, в ході яких останні відмовились від попередніх свідчень та постановою від 11 жовтня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання.

Надалі, 13 жовтня 2018 року прокурором Шерстобітовим І.І. позивачу повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та 30 жовтня 2018 ним затверджено обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 10 червня 2018 року близько 00:45, перебуваючи на території розважального закладу «Бочка», розташованого по вул. Гагаріна, 3/1, у м. Черкаси, грубо порушив громадський порядок, що виразилось в ігноруванні встановлених в суспільстві загально-прийнятих норм моралі та правил поведінки, та, проявляючи особливу зухвалість, вчинив хуліганські дії, а саме із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень схожого на кастет, умисно наніс один удар в обличчя з правої сторони ОСОБА_3 , від якого останній впав на землю, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: переломів передньої та зовнішньої стінок правої гайморової пазухи, перелому кісток носу, забоїв з набряками та крововиливами м`яких тканин обличчя, травматичного запалення коренів 25 та 26 зубів.

Вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 вересня 2025 року у справі № 712/13254/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 296 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з не доведенням, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Сторона обвинувачення не скористалась правом на подання апеляційної скарги та 28 жовтня 2025 року вирок набрав законної сили.

Фактично, під слідством та судом виправданий ОСОБА_1 знаходився 87 місяців та 9 днів.

Позивач вказав, що, окрім зневіри у правоохоронній системі держави та гарантованої компенсації, яка передбачена чинним законодавством України, він вважає, що переніс тяжкий душевний та емоційний стрес у зв`язку із кримінальним переслідуванням, внаслідок якого погіршилось його здоров`я та повсякденні зв`язки. За час перебування під слідством позивач не міг вільно планувати відпустки або інші особисті справи, які вимагали відлучитись за межі міста на тривалий час. Усі свої поїздки мав узгоджувати і планувати, виходячи з дат, призначених у кримінальному провадженні судових засідань. Виправданий жив в постійному страху за своє майбутнє, переживав щодо можливого реального позбавлення волі на значний строк. Від цього страждали члени сім`ї: дружина, батьки, які не були впевнені щодо долі чоловіка та сина.

Не вчинивши нічого протизаконного, позивач увесь цей час був вимушений доводити своїй рідні, друзям, знайомим, сусідам про те, що на нього вказали помилково та він не вчиняв хуліганський дій. Перед подіями 10 червня 2018 року у ОСОБА_1 діагностували доброякісне утворення (кісту) розміром 28 мм в правій нирці. Після закінчення досудового розслідування, позивач пройшов повторне обстеження, яке показало збільшення кісти до 31 мм. Через постійні емоційні стреси, психологічний тиск з боку правоохоронних органів та тривалий судовий розгляд, позивач захворів на онкологічне захворювання.

Доброякісна кіста переросла в злоякісну пухлину та 20 січня 2021 року ОСОБА_1 переніс оперативне хірургічне втручання, внаслідок якого видалено частину ураженої нирки та, наразі, позивач знаходиться на обліку у лікаря онколога й уролога.

Враховуючи викладене, виправданий ОСОБА_1 вважає, що за понад сім років незаконного переслідування справедливим розміром відшкодуванням моральної шкоди є 900 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, оскільки незаконними діями прокуратури, яка є державним органом, спричинено моральних страждань позивачу - з Державного бюджету України, як вважає позивач, підлягає стягненню завдана шкода.

Також позивач повідомив, що він очікує понести 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись такими доводами, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 900 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури; здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 800 000,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 666,80 грн. Судові витрати у вигляді судового збору компенсовано за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд врахував, що позивач тривалий час перебував під слідством та судом, мало місце постановлення судом виправдувального вироку стосовно нього, а також вчинялись інші процесуальні дії, що обмежували та порушували його права, у тому числі на відпочинок, неможливість вільного пересування за межі міста Черкаси, переніс емоційні страждання тощо. За висновками суду, з урахуванням всіх встановлених обставин та доведеності пред`явлених позовних вимог, характеру та тривалості моральних страждань позивача, ступеню вини відповідача, впливу завданої шкоди на подальше життя та соціальні зв`язки позивача, тривалістю та неефективністю кримінального провадження, принципи справедливості, розумності та виваженості, - загальний розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача суд визначив у розмірі 800 000,00 грн.

Крім того, судом першої інстанції вказано на те, що позивачем не доведено причинного зв`язку між хворобою, яка виникла у нього ще до подій 10 червня 2018 року та початку досудового розслідування за кримінальним провадженням, наслідками, які виразилися у здійсненні операційного хірургічного втручання по видаленню пухлини (онкохвороба) та діями відповідача. Також зазначив, що жодними належними та допустимими доказами позивачем не доведені обставини про те, що він доводив своїм рідним, друзям, знайомим, сусідам про те, що на нього вказали помилково, як на особу, що вчинила злочин, а також про те, що від перебування під слідством страждали члени його сім`ї: дружина, батьки. Так, взагалі не підтверджені обставини, що він на час подій перебував у шлюбі та мав батьків.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, у якій, вважаючи рішення в оскаржуваній частині таким, що винесене з порушенням норм процесуального права, при неповно з`ясованих обставинах справи, без врахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, просить рішення змінити, скасувавши його в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 10 666,80 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності підстав для стягнення судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету України або за рахунок бюджетних асигнувань Казначейства. Скаржник вважає, що в силу приписів ст. 137 ЦПК та ст. 141 ЦПК витрати на професійну правову допомогу у цій справі можуть бути стягнуті винятково з відповідача, діями якого завдано шкоду, а саме з Черкаської обласної прокуратури. На переконання скаржника, відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України (оскільки зазначені судові витрати не є збитками), а також за рахунок бюджетних асигнувань Казначейства (оскільки участь Казначейства при вирішенні подібних спорів не є обов`язковою, Казначейство не порушувало права позивача у кримінальному провадженні та Казначейство не є стороною у цій справі).

Черкаська обласна прокуратура також подала апеляційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року.

У скарзі зазначено, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 800 000,00 грн, більшому за мінімально гарантованих Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є помилковим, оскільки у даній справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає зміні щодо її розміру, як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Крім того, у скарзі зазначено, що у разі задоволення апеляційної скарги прокурора підлягає і зменшенню сума витрат на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Державна казначейська служба України подала відзив на апеляційну скаргу прокуратури, у якому вказує на те, що погоджується із її вимогами у повному обсязі та вважає рішення суду першої інстанції винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповно з`ясованих обставинах справи, без врахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах і таким, що підлягає зміні в частині зменшення розміру задоволених позовних вимог. Казначейство не заперечує право суду визначити більший ніж передбачено Законом №266/94-ВР мінімальний розмір моральної шкоди, проте вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які підстави для такого збільшення, отже визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування на 45 116,90 грн перевищує гарантований Законом розмір, що призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок держави Україна і його необхідно зменшити з 800 000,00 грн до 754 883,10 грн. Відповідно і розмір судових витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити з 10 666,80 грн до 10 065,60 грн.

01 травня 2026 року від представника ОСОБА_1 адвоката Драченка В.В. надійшов відзив на апеляційні скарги відповідача та третьої особи у справі.

Позивач вважає, що доводи скарги Державної казначейської служби України про те що Державний бюджет України не передбачає асигнувань для виплати судових витрат та витрат на правову допомогу у цивільній справі, а тому рішення суду не може бути виконане, а також те, що витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті саме з суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов, є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Стягнувши витрати на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України, місцевий суд правильно керувався такими нормами матеріального права. Щодо апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури, сторона позивач вважає, що вона підлягає залишенню без задоволення. Позивач наголошує, що прокурор намагається стверджувати, що участь ОСОБА_1 в слідчих діях та судових засіданнях, притягнення його до кримінальної відповідальності за тяжкий злочин – не нанесли негативного впливу чи досягли негативних емоцій позивача до рівня страждання або приниження, а навпаки йому подобались та останній отримував задоволення від дій органів прокуратури.

Крім того, у відзиві адвокат просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби Черкаська обласна прокуратура вказує на необгрунтованість вимог Казначейства про стягнення бюджетних асигнувань прокуратури. На переконання відповідача, Черкаська обласна прокуратура є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється за чітко визначеними кодами економічної класифікації видатків. Органи прокуратури не мають правових підстав для самостійного перерахування коштів на користь приватних осіб за судовими рішеннями, оскільки списання коштів з рахунків органів прокуратури відповідно до повноважень, згідно з бюджетним законодавством, покладено саме на органи Державної казначейської служби України.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Оскаржуване рішення суду не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що слідчим відділом Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області внесено до ЄРДР за № 12018251010004211 від 10 червня 2018 року відомості за фактом скоєння хуліганських дій на території розважального закладу «Бочка» за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

20 липня 2018 року ОСОБА_1 у вказаному провадженні повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненого групою осіб, із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Під час досудового розслідування, за участі ОСОБА_1 та його представника проведено ряд одночасних допитів зі свідками та потерпілими, про що свідчать відомості реєстру матеріалів кримінального провадження №12018251010004211.

Крім того, захисником ОСОБА_1 адвокатом Драченком В.В. 08 жовтня 2018 року було скеровано старшому групи прокурорів Шерстобітову І.І. клопотання про закриття кримінального провадження, за результатами вирішення якого прокурором Шерстобітовим І.І. 11 жовтня 2018 року винесено постанову про відмову у його задоволенні.

13 жовтня 2018 року прокурором Черкаської місцевої прокуратури Шерстобітовим І.І. позивачу було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та 30 жовтня 2018 року ним затверджено обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 10 червня 2018 року близько 00:45, перебуваючи на території розважального закладу «Бочка», розташованого по вул. Гагаріна, 3/1, у м. Черкаси, грубо порушив громадський порядок, що виразилось в ігноруванні встановлених в суспільстві загально-прийнятих норм моралі та правил поведінки, та, проявляючи особливу зухвалість, вчинив хуліганські дії, а саме із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень схожого на кастет, умисно наніс один удар в обличчя з правої сторони ОСОБА_3 , від якого останній впав на землю, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: переломів передньої та зовнішньої стінок правої гайморової пазухи, перелому кісток носу, забоїв з набряками та крововиливами м`яких тканин обличчя, травматичного запалення коренів 25 та 26 зубів.

Вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 25 вересня 2025 року у справі № 712/13254/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 296 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з не доведенням, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Сторона обвинувачення не скористалась правом на подання апеляційної скарги та 28 жовтня 2025 року вирок набрав законної сили.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Ухвалюючи рішення, суд врахував, що мали місце повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення від 20 липня 2018 року і зміна раніше повідомленої підозри від 13 жовтня 2018 року, яка у подальшому не знайшла свого підтвердження і щодо позивача було постановлено виправдувальний вирок, який набрав законної сили 28 жовтня 2025 року, проводились обшуки та неодноразові його допити, зокрема і одночасно з іншими учасниками кримінального провадження. Також під час здійснення досудового розслідування неодноразово проводились слідчі дії, зокрема допити ОСОБА_1 , у тому числі й одночасні допити з іншими учасниками кримінального провадження, внаслідок чого позивачу заподіяно моральну шкоду.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 87 місяців 09 днів, чим йому заподіяно моральної шкоди та вказав про те, що за здійсненими розрахунками мінімально гарантований розмір на час розгляду справи становить 754 883 грн 10 коп (з врахуванням: 8 647 грн 00 коп – розмір мінімальної зарплати у 2026 році; 87 місяців 09 днів перебування під слідством і судом). Між тим, на переконання суду, такий розмір моральної шкоди, підлягає збільшенню до 800 000,00 грн, що є справедливим, розумним та виваженим. При цьому, суд вважав, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди 900 000,00 грн є явно завищеним.

Проте, апеляційний суд не погоджується з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди позивачу у розмірі, що перевищує мінімально гарантований розмір з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20, від 19 лютого 2025 року у справі № 199/3248/23.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Апеляційний суд враховує характер і обсяг порушення прав та свобод ОСОБА_1 внаслідок його перебування під слідством та судом, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, витрачені для відновлення своїх прав. Проте вважає, що необхідність відшкодування на користь позивача моральної шкоди в більшому розмірі, ніж мінімально встановлений державою, не доведений позивачем належними та допустимими доказами для доведення підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, тому визначений судом розмір моральної шкоди 800 000,00 грн слід зменшити до 754 883, 10 грн, а апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури - задовольнити.

При цьому колегія суддів ураховує доводи позивача щодо тривалості його перебування під слідством і судом, заподіяння істотних моральних страждань, тяжкий душевний та емоційний стрес, а також суттєві зміни звичного ритму життя. Разом із тим зазначені обставини з огляду на їх характер та інтенсивність не є такими, що об`єктивно свідчать про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до розміру, яким перевищує гарантований державою розмір такого відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів також керується тим, що така компенсація має бути не більшою, ніж це необхідно для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не повинна призводити до її безпідставного збагачення.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби щодо відсутності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України (оскільки зазначені судові витрати не є збитками), а також за рахунок бюджетних асигнувань Казначейства (оскільки участь Казначейства при вирішенні подібних спорів не є обов`язковою, Казначейство не порушувало права позивача у кримінальному провадженні та Казначейство не є стороною у цій справі) є безпідставними, оскільки зводяться до помилкового тлумачення норм закону та суб`єктивного сприйняття характеру спірних правовідносин скаржником. Подібні за своїм змістом доводи апеляційної скарги вже оцінювалися Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 грудня 2025 року у справі № 127/24431/23 викладено, зокрема, таке: «У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. З урахуванням наведеного Державна казначейська служба України як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона».

Наведене спростовує відповідні доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України у цій справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Позивач звільнений від сплати судових витрат, тому вони компенсуються йому за рахунок держави.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 10 065,60 грн.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, спір в якій стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, суд першої інстанції, врахувавши, що позов задоволено частково, а позивачем надані належні докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення саме за рахунок коштів державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічного висновку щодо необхідності стягнення судових витрат з Державного бюджету дійшов Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 278/829/24.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 376 ЦПК України, у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин справи, рішення суду підлягає зміні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга Черкаської обласної прокуратури підлягає задоволенню у повному обсязі, то витрати відповідача по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції слід компенсувати за рахунок держави.

Заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, у зв`язку із задоволенням скарги прокуратури та відмови в задоволенні скарги казначейства, обсягу проведеної роботи, підлягають задоволенню частково в розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року змінити, зменшивши розмір коштів, що мають бути стягнуті з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди з 800 000,00 грн. до 754 883,10 грн. та витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги з 10 666,80 грн. до 10 065,60 грн.

В іншій частині рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції Черкаській обласній прокуратурі в сумі 3 993,60 грн компенсувати за рахунок держави в порядку, визначеному законом.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 серпня 2026 року.

Судді: