Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №158/1940/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/1940/26 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В. В.

Провадження № 22-ц/802/1118/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє її представник Галаджовський Ярослав Петрович на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Споживчий центр» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.10.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферта) №27.10.2025-100000252.

Згідно умов договору сума кредиту - 3500,00 грн; строк, на який надається кредит - 140 днів; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, комісія за надання кредиту - 20% від суми кредиту, що становить 700,00 грн.

Зазначає, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором. Однак, ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 18382,98 грн 00 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5500,00 грн., заборгованості по процентах у розмірі 6880,00 грн, комісії (пов`язаної з надання кредиту) в розмірі 497,48 грн, та відсотків нарахованих згідно ст. 625 ЦК України в сумі 5505,50 грн.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №27.10.2025-100000252 від 27.10.2025 в розмірі 12877 грн 48 коп , 3000 витрат на професійну правничу допомогу та 1865,04 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог та стягнення витрат на правничу допомогу, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

З апеляційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує рішення, в частині задоволених позовних вимог та витрат на правничу допомогу, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 21 серпня 2026 року, тобто, дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що 27.10.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферта) №27.10.2025-100000252. Згідно умов договору сума кредиту - 3500,00 грн; строк, на який надається кредит - 140 днів; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, комісія за надання кредиту - 20% від суми кредиту, що становить 700,00 грн. Згідно з п. 4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_2. Відповідно до п. 6.1 Договору позичальник зобов`язується використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісій - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій. Вказаний кредитний договір підписаний відповідачкою по справі ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора Е612, який було надіслано на мобільний номер телефону відповідачки - НОМЕР_1 . Іншим контактний засобом зв`язку є електронна адреса останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.17-20/.

Відповідно до Договору від 27.10.2025 та квитанцій про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 5500 грн., ОСОБА_1 27.10.2025 отримала кредитні кошти у розмірі 5500 грн. /а.с. 21-25/.

В свою чергу відповідач по справі ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 18382.98 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5500,00 грн., заборгованості по процентах у розмірі 6880,00 грн, комісії (пов`язаної з надання кредиту) в розмірі 497,48 грн, та відсотків нарахованих згідно ст. 625 ЦК України в сумі 5505,50 грн. Даний факт стверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №27.10.2025-100000252 /а.с. 16/.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором №27.10.2025-100000252 вбачається, що відповідачем по справі здійснювалась часткова сплата грошових коштів за користування кредитом, а саме: 09.11.2025, що вказує на визнання останньою обов`язку по виконанню кредитних зобов`язань та безпосередньо факту укладення кредитного договору. Підписуючи кредитний договір, відповідач по справі погодилась на отримання кредитних коштів, відсотки за користування ними, а також на обов`язок сплати комісії за отримання такого кредиту.

Відповідач розмір кредитної заборгованості не спростувала, своїх контррозрахунків заборгованості чи доказів, які б підтверджували її відсутність, суду не надала.

Беручи до уваги те, що позивачем доведено факт отримання позичальником кредитних коштів, правові підстави для нарахування відсотків та комісії, що жодним чином не спростовано відповідачем по справі та його представником, суд обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за кредитним договором №27.10.2025-100000252 від 27.10.2025 в розмірі 12877 грн 48 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5500,00 грн., заборгованості по процентах у розмірі 6880,00 грн, комісії (пов`язаної з надання кредиту) в розмірі 497,48 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Зазначений договір укладено в електронній формі, а тому є чинним.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України , статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії).

Враховуючи зазначене, суд обґрунтовано прийшов до висновку про укладеність між позивачем по відповідачем кредитного договору №27.10.2025-100000252 за допомогою одноразового ідентифікатору Е612, який було надіслано на мобільний номер телефону відповідачки - НОМЕР_1 та який є і на даний час є контактним номером її мобільного телефону, як і електронна пошта останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 , які зазначені у відзиві на позовну заяву, що повністю спростовує твердження відповідача про неукладеність кредитного договору між сторонами по даній цивільній справі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Таким чином, було укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової.

Позивачем документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом.

Відповідачкою документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний ОСОБА_1 , як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. ОСОБА_1 не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Посилання ОСОБА_1 на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати її, як особу, що фактично вчинила дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема: щодо особистих персональних даних відповідача - дані паспорту та ідентифікаційний код, зареєстроване місце проживання та електронна адреса. В розумінні ЗУ «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань.

Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, відповідачем не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Враховуючи викладене, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася з умовами договору та правилами надання споживчих кредитів від ТОВ «Споживчий центр».

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

Також, підписуючи Оферту відповідачка підтвердила той факт, що розуміє умови на яких укладається договір. Відповідач підтвердила факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодилася на відповідні умови кредитування.

Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID.

Відповідно до пунктів 22-25 Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.03.2020 № 32 (далі- Положення) користувач для отримання послуги на порталі послуг із використанням Системи BankID Національного банку має обрати Систему BankID Національного банку як спосіб електронної дистанційної ідентифікації та/або верифікації.

При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.

Успішне проходження процедури багатофакторної автентифікації користувачем є обов`язковою умовою для передавання його даних абоненту надавачу послуг/абоненту - надавачу послуг зі спеціальним статусом.

Процедура заміни раніше збереженого фінансового номера телефону користувача, який використовується під час багатофакторної автентифікації користувача, має здійснюватися абонентом-ідентифікатором за фізичної присутності користувача або з використанням одного з не обмежених лімітами способів верифікації, визначених Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65 (зі змінами).

Позивачем при зверненні до суду додано відомості щодо ідентифікації ОСОБА_1 через систему Bank ID, вказаних доказів відповідач не спростувала.

Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 закону України "Про платіжні послуги" еквайрингова установа (далі - еквайр) - надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги;

Частиною 4 статті 31 закону України «Про платіжні послуги» визначено, що після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію: відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості); суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції; суму всі комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення).

Згідно договору про надання послуг еквайрингу, порядок здійснення платіжної оперіації відбувався за допомогою інформаційного обміну електронними повідомленнями між програмно-технічними комплексами Позивача та надавачем послуг еквайрингу, в свою чергу, відповідні повідомлення не є платіжними інструкціями в розумінні закону України «Про платіжні послуги».

Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні ЗУ «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

ОСОБА_1 свою чергу не спростувала факту належності карти на яку перераховувались кошти саме їй.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що «факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо».

Зі змісту кредитного договору вбачається, що відповідачка самостійно зазначила номер платіжного засобу, на який були перераховані кредитні кошти, а також підтвердила власним підписом достовірність наданих відомостей. Зазначені обставини свідчать не лише про формальне укладення договору, а й про визначення сторонами конкретного способу виконання зобов`язання кредитодавця щодо надання кредиту.

Відповідно до пункту 4.1. Правил надання споживчих кредитів - для перевірки відповідності Заявника умовам, які містяться у цих правилах, та отримання оферти (пропозиції) укласти Договір (взяти на себе права та обов`язки, передбачені Кредитним Договором та Правилами) Заявник заповнює Заявку на Сайті Кредитодавця, вказуючи всі дані, визначені в Заявці як обов`язкові.

Заявник зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які відмічені у Заявці, що необхідні для прийняття Кредитодавцем рішення про можливість надання Кредиту (направлення Оферти).

У разі використання електронної автентифікації Заявника за допомогою його даних в банку, де він обслуговується (BANK ID), заявник зобов`язаний перевірити актуальність, повноту та точність таких даних та несе відповідальність за їх дійсність/достовірність.

Позивачем було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору, підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача.

Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.

Відповідно до позиції Верховного Суду, котра міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі №367/4970/13-ц, провадження №61-19992св18, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. Крім цього, також варто звернути увагу на вимоги процесуального закону, який покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах № 910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року , №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.

Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема: надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі .

З матеріалів справи вбачається, що у кредитному договорі сторони, діючи відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом.

Сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування за користування кредитними коштами.

Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором. Водночас здійснені нею часткові платежі враховані позивачем при визначенні остаточного розміру заборгованості, що відображено у розрахунку..

З врахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд підставно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково , стягнувши отримане тіло, нараховані відсотки та комісію за надання вказаного кредиту.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1 і 2 статті 133 ЦПК України).

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві позивач повідомив про очікуваний розмір витрат на професійну правничу допомогу на суму 6000 грн, докази будуть подані суду в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України компенсації підлягають саме витрати на професійну правничу допомогу адвокати. За відсутності доказів участі адвокати у справі, договору про надання правничої допомоги, ордера та доказів виникнення у позивача обов`язку оплатити такі послуги правові підстави для їх компенсації за рахунок відповідача відсутні .

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що процесуальні документи від імені позивача подавали особи, які діяли на підставі довіреностей, сформованих у підсистемі «Електронний суд». Відомості про наявність у зазначених осіб статусу адвоката, а також ордери чи договори про надання правничої допомоги до матеріалів справи не долучались.

Суд першої інстанції помилково вирішив питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за відсутності доказів існування таких витрат, без встановлення особи адвоката, який надавав такі послуги, без підтвердження обсягу виконаних робіт .

З врахуванням викладеного рішення суду, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з відмовою у стягненні таких витрат, як таких, що недоведені, в решті рішення суду, в оскарженій частині, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє її представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення суду, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

В решті рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року , в оскарженій частині, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: