Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №753/3565/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3565/26

провадження № 2/753/6951/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Парубець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання 1/2 частини квартири особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 18.02.2026 року сформувала в системі „Електронний суд" позовну заяву ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_5 про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на квартиру в порядку поділу майна подружжя, стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини квартири в порядку поділу майна подружжя, припинення права власності на квартиру, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва 19.02.2026 року (а.с.1).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 8.09.2007 року позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1294. В період шлюбу у сторін народилось двоє дітей: донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31.10.2024 року шлюб між сторонами було розірвано. За час перебування в шлюбі сторони за свої спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 від 7.02.2012 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Право власності на вказане нерухоме майно було оформлено на відповідача ОСОБА_5 . На даний час відповідач фактично одноосібно проживає в спірній квартирі з іншою жінкою, користується всією житловою площею, отримує повний житловий комфорт. Натомість позивачка з дітьми вимушена проживати в квартирі своїх знайомих, що негативно впливає на безпеку та нормальні умови життя дітей. Спільне проживання сторін та дітей неможливе, оскільки діти знаходяться в постійному тривожному стані через агресивну поведінку свого батька. Формальний поділ квартири по 1/2 частині кожному з подружжя не вирішує проблему забезпечення житлом. Проживання відповідача в спірній квартирі з іншою жінкою створює постійні конфлікти щодо порядку користування житлом, доступу до квартири, сплати комунальних платежів та побутових питань. За таких обставин, враховуючи неподільність об`єкта нерухомого майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, неможливість спільного користування ним сторонами по справі, представник позивачки ОСОБА_4 просить визнати вказаний об`єкт нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнати за позивачкою ОСОБА_3 право власності на всю квартиру АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 2 450 000 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частини спірної квартири в порядку поділу майна подружжя, припинення права власності відповідача ОСОБА_5 на спірну квартиру. При цьому ОСОБА_5 не буде позбавлений житла як єдиного місця проживання, оскільки він є співвласником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , де також має право на проживання (а.с.1-5).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 року матеріали позовної заяви ОСОБА_3 були розподілені судді Заставенко М.О. того ж дня 20.02.2026 року о 10:23:01 годин (а.с.75-76).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 року матеріали позовної заяви ОСОБА_3 були повторно розподілені судді Колеснику О.М. того ж дня 23.02.2026 року о 15:17:51 годин (а.с.77-78).

Згідно відповіді №2388651 від 26.02.2026 року, 09:09:14 годин з Єдиного державного демографічного реєстру у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутня реєстрація місця проживання (а.с.79).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 27.02.2026 року було залишено позов без руху і надано представнику позивача 5-тиденний термін для усунення недоліків позовної заяви (а.с.80-81).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 05.03.2026 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання на 30.03.2026 року об 11-20 годин (а.с.86-87).

25.03.2026 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_8 сформував в системі „Електронний суд" зустрічну позовну заяву позивача ОСОБА_5 до відповідачки ОСОБА_3 про визнання 1/2 частини квартири особистою приватною власності ОСОБА_5 , яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва 26.03.2026 року (а.с.92).

Зустрічна позовна заява була обґрунтована тим, що 03.02.2011 року між відповідачем ОСОБА_5 та АТ ХК „КИЇВМІСЬКБУД"було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №16-175/К93, за яким ОСОБА_5 придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_3 (на сьогоднішній день - житловий будинок по АДРЕСА_4 ) за ціною 773308,80 грн. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5 , про що йому видано свідоцтво про право власності від 07.02.2012 року. Більш ніж половина вартості даної квартири була оплачена за рахунок особистих коштів відповідача, а саме: до придбання спірної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали у однокімнатній квартирі АДРЕСА_5 , яка належала матері відповідача ОСОБА_9 . Безпосередньо перед придбанням спірної квартири, а саме 18 січня 2011 року мати відповідача ОСОБА_9 продала належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_5 , за ціною 390000 грн. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрованого у реєстрі за №230 та всі отримані від продажу грошові кошти передала на безповоротній основі відповідачу для придбання спірної квартири. Таким чином, при придбанні спірної квартири частина її вартості, а саме 390 000 грн. з 773 308,80 грн. (50,43% вартості), була оплачена ОСОБА_5 за рахунок особистих коштів відповідача, отриманих на безповоротній основі від його матері ОСОБА_9 , а інша частина вартості спірної квартири - 383308,80 грн. (49,57%) була оплачена коштами, які слід вважати спільними коштами подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . З урахуванням вище викладеного, вважає, що 1/2 частку спірної квартири АДРЕСА_1 слід визнати особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_5 , а іншу 1/2 частку цієї квартири - спільною сумісною власністю позивача та відповідача, яка підлягає поділу між сторонами у рівних частках - тобто по 1/4 частині спірної квартири кожному. Відповідач ОСОБА_5 не заперечує, щодо виплати ним позивачу ОСОБА_3 грошової компенсації за 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у сумі 1 125 000 грн. За таких обставин просить визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.92-98).

Також 25.03.2026 року представником відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_8 сформувано в системі „Електронний суд" відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому він просив первісний позов задовольнити частково, припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на всю спірну квартиру, а також стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 125 000 грн. грошової компенсації вартості 1/4 частини від спірної квартири та відмовити ОСОБА_3 у стягнення з ОСОБА_5 понесених нею витрат на правову допомогу. А обґрунтував свої вимоги тими ж доводами, що і містяться у зустрічній позовній заяві, зміст якої описаний вище (а.с.117-124).

Представник позивачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 29.03.2026 року сформувала в системі „Електронний суд" заяву про зміну предмету позову позивачки ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва 30.03.2026 року (а.с.148). Вказана заява була обґрунтована тим, що після подання позовної заяви ОСОБА_3 між позивачкою і відповідачем відбулось спілкування з приводу можливого мирного врегулювання спору. Однак після реєстрації в суді зустрічного позову представником ОСОБА_5 стало зрозумілим, що досягнення домовленостей між сторонами по даному спору не відбудеться. Тому позивачка ОСОБА_3 , користуючись своїм процесуальним правом, вважає необхідним змінити предмет даного позову, визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя (а.с.148-149).

Також 29.03.2026 року представник позивачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 сформувала в системі „Електронний суд" відповідь на відзив, в якій заперечувала доводам представника ОСОБА_5 ОСОБА_8 (а.с.152-156).

30.03.2026 року у підготовчого судовому засіданні ухвалою Дарницького районного суду м. Києва було прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на 1/2 частину квартири і об`єднано в одне провадження з первісним позовом (а.с.177-178).

10.04.2026 року представник позивачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 сформувала в системі „Електронний суд" заяву про зміну предмету позову позивачки ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку поділу майна подружжя, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва того ж дня 10.04.2026 року (а.с.183). Зміст вказаної заяви є аналогічним змісту заяви про зміну предмету позову, поданою тим же учасником справи 29.03.2026 року (а.с.183-184).

13.04.2026 року представник позивачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 сформувала в системі „Електронний суд" відзив на зустрічну позовну заяву, в якій заперечувала задоволенню зустрічного позову, обґрунтувавши відзив аналогічно змісту відповіді на відзив первісного позову і просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 (а.с.187-193).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2026 року підготовче провадження було закрито і призначено справу до судового розгляду по суті на 3.08.2026 року на 14-00 годин (а.с.229-230).

В судовому засіданні представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 позовні вимоги заяви про зміну предмету позову підтримала, просила їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту заяви про зміну предмету позову, зустрічний позов не визнала, пояснивши аналогічно змісту відзиву на зустрічну позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні вимоги заяви про зміну предмету позову не визнали, вимоги зустрічної позовної заяви підтримали, просили їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту зустрічного позову та відзиву на первісний позов.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги первісного позову підлягають задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно ст.41 Конституції України, ч.1, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ч.1, ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За правилами ч.2, ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Як регламентує ч.1, ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Як встановлено судом, 8.09.2007 року позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1294 (а.с.12). В період зареєстрованого шлюбу у сторін народилось двоє дітей: донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31.10.2024 року шлюб між сторонами по даній справі було розірвано (а.с.13-15). Вказані обставини не заперечувались учасниками справи, які погодились з ними, тому вони не підлягають доказуванню при розгляді даної цивільної справи в порядку ч.1, ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ч.1, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що „…у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3, ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 3 лютого 2011 року, тобто в період зареєстрованого шлюбу між сторонами по справі, між відповідачем ОСОБА_5 та АТ ХК „КИЇВМІСЬКБУД"було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №16-175/К93, за яким ОСОБА_5 придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_3 (на сьогоднішній день - житловий будинок по АДРЕСА_4 ) за ціною 773308,80 грн. (а.с.18-21).

Відповідно до акту від 30.11.2011 року прийому-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав №16-175/К93 від 3.02.2011 року Акціонерне товариство холдингова компанія „КИЇВМІСЬКБУД" передало, а ОСОБА_5 прийняв майнові права на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 97,90 м2, житловою площею 53,10 м2, яка розташована на 3 поверсі багатоквартирного будинку. В пункті 2 даного акту зазначено, що сплачена покупцем вартість майнових прав на квартиру 773 308 грн. 80 коп., в тому числі ПДВ, відповідає загальній площі квартири - 97,90 м2 (а.с.22).

Відомості, зазначені в акті від 30.11.2011 року прийому-передачі майнових прав на квартиру, також підтверджені і довідкою до договору купівлі-продажу майнових прав №16-175/К93 від 3.02.2011 року, де аналогічно вказано, що покупець ОСОБА_5 вніс суму грошових коштів в розмірі 773 308,80 грн., в тому числі ПДВ, за трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 97,90 м2, житловою площею 53,10 м2, яка розташована на 3 поверсі багатоквартирного будинку, дата надходження грошових коштів - 7.02.2011 року (а.с.23).

7.02.2012 року на ім`я ОСОБА_5 видано Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації свідоцтво про право власності серія НОМЕР_1 на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 97,90 м2, житловою площею 53,10 м2 (а.с.16). Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване на відповідача ОСОБА_5 5.03.2012 року, реєстраційний номер 36152914, що зазначено у витязі про державну реєстрацію прав Комунального підприємства „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" (а.с.17).

Відповідно до ч.4, ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 8.04.2026 року справа №607/10858/22, провадження № 14-138цс24:

96. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

97. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

98. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

99. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).

100. У цьому контексті необхідно нагадати основоположні приписи сімейного права, які регулюють виникнення правового режиму спільної сумісної власності.

101. Зокрема, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

102. Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

103. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України).

104. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

105. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

106. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Відповідач ОСОБА_5 , не погоджуючись з предметом та підставами первісного позову, звернувся до суду з зустрічним позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання 1/2 частини квартири особистою приватною власності ОСОБА_5 (а.с.92). Свій зустрічний позов він обґрунтував тим, що більше половини вартості спірної квартири була оплачена за рахунок особистих коштів відповідача ОСОБА_5 , а саме: до придбання спірної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали у однокімнатній квартирі АДРЕСА_5 , яка належала матері відповідача ОСОБА_9 . Безпосередньо перед придбанням спірної квартири, а саме 18 січня 2011 року мати відповідача ОСОБА_9 продала належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_5 , за ціною 390 000 грн. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрованого у реєстрі за №230 та всі отримані від продажу грошові кошти передала на безповоротній основі своєму синові, відповідачу по даній справі, для придбання спірної квартири. Таким чином, при придбанні спірної квартири частина її вартості, а саме 390 000 грн. з 773 308,80 грн. (50,43% вартості), була оплачена ОСОБА_5 за рахунок особистих коштів відповідача, отриманих на безповоротній основі від його матері ОСОБА_9 , а інша частина вартості спірної квартири - 383 308,80 грн. (49,57%) була оплачена коштами, які слід вважати спільними коштами подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , тому просить у зустрічному позові визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.92-98).

Відповідно до п.3, ч.1, ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20 „тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17".

Як відображено у п.64 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20 Аргумент колишньої дружини про те, що квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 придбані за її власні кошти, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки не має підстав для повторної оцінки відомостей, зокрема: про позику нею 55 000 дол. США на підставі розписки від 5 березня 2013 року, оскільки вона не довела використання їх на придбання цих квартир.

Як зазначає п.п.2, п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Доказуючи предмет зустрічного позову про те, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_8 надали судові копію договору купівлі-продажу квартири від 18.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрованого у реєстрі за №230, за змістом якого ОСОБА_9 18.01.2011 року продала, а ОСОБА_10 купила (прийняла у власність) квартиру АДРЕСА_6 . За п.3 даного договору продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 390 000 грн. , які продавець отримала повністю від покупця до підписання цього договору (а.с.104-107; 129-132). Також вказані учасники справи надали дві нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_9 від 12.05.2026 року та ОСОБА_5 від 14.05.2026 року (а.с.201-202). У зазначеній заяві ОСОБА_9 вказала, що від продажу своєї квартири 18.01.2011 року всі отримані від покупця кошти в розмірі 390 000 грн. вона передала своєму синові ОСОБА_5 на безповоротній основі для придбання квартири АДРЕСА_1 . В свою чергу у своїй заяві ОСОБА_5 наголошує, що він отримав від своєї матері ОСОБА_9 в дар 390 000 грн. від проданої нею своєї квартири для придбання ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 . Вказані заяви датовані датами, які наступили не тільки після дати подачі позову до суду ОСОБА_3 , а і після дати звернення до суду з зустрічним позовом ОСОБА_5 29.03.2026 року. Тому суд вважає їх штучно створеними доказами після подачі вказаних позовів до суду.

Аналізуючи описані докази за зустрічним позовом, суд приходить до висновку, що вони не підтверджують обставин і не свідчать про те, що саме отримані грошові кошти в розмірі 390 000 грн. ОСОБА_5 від своєї матері ОСОБА_9 були внесені позивачем за зустрічним позовом до АТ ХК „КИЇВМІСЬКБУД" в рахунок виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав №16-175/К93 від 3.02.2011 року для придбання квартири АДРЕСА_1 . При цьому, ні договір купівлі-продажу майнових прав №16-175/К93 від 3.02.2011 року, стороною якого був ОСОБА_5 (а.с.18-21), ні акт прийому-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав №16-175/К93 від 3.02.2011 року (а.с.22), ні довідка АТ ХК „КИЇВМІСЬКБУД"№16-175/1 від 7.02.2011 року про внесення 773 308 грн. 80 коп. ОСОБА_5 як повної вартості майнових прав на квартиру квартири АДРЕСА_1 не містять відомостей про бажання ОСОБА_5 та/або безпосереднє внесення ним до АТ ХК „КИЇВМІСЬКБУД"в рахунок купівлі майнових прав на спірну квартиру саме 390 000 грн., які він отримав від своєї матері ОСОБА_9 . Також не надано суду і інших документів, які б містили таку інформацію, при цьому ОСОБА_5 мав право та можливість внести такі відомості як у певні пункти договору чи акту прийому-передачі або в графу „призначення платежу" в банківських чи інших документах.

За таких обставин, оскільки позивач за зустрічним позовом та його представник не надали судові доказів в розумінні ст.76-80 ЦПК України про придбання ОСОБА_5 1/2 частини спірної квартири за грошові кошти, які належали йому на підставі п.3, ч.1, ст.57 СК України, тому в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Таким чином, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами по справі, перебуваючи в шлюбі, за їх спільні грошові кошти, тому є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

За приписами ч.1, ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналізуючи докази в цілому, зібрані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що оскільки сторони за свої спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , тому вказане майно належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу у встановленому законом порядку на вимогу одного з подружжя. Оскільки у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому суд вважає необхідним визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя, таким чином задовольнивши первісний позов ОСОБА_3 в повному обсязі.

Згідно ст.133; 141; 142 ЦПК України оскільки відповідач за первісним позовом, який задоволено судом в повному обсязі, є учасником бойових дій (а.с.99), тому він звільняється від сплати судового збору при розгляді справи в усіх інстанціях на підставі п.13, ч.1, ст.5 Закону України „Про судовий збір", і за таких обставин суд відмовляє позивачці ОСОБА_3 у вимозі про стягнення з ОСОБА_5 на її користь судового збору, сплаченого нею при зверненні до суду. Судовий збір за зустрічним позовом, в задоволенні якого відмовлено, необхідно віднести за рахунок держави на підставі п.13, ч.1, ст.5 Закону України „Про судовий збір".

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 141; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції", ст.41; 51 Конституції України, ст.321; 368, ч.3 ЦК України, ст.3; 21; 57; 60; 63; 69; 70; 71 СК України, ст.12; 81 ЦПК України, ч.4, ст.263 ЦПК України; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Постанови Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі №359/3859/17, (провадження № 61-437св20), п.96-106 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 8.04.2026 року справа №607/10858/22, провадження № 14-138цс24; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20; п.64 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою м. Києва, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 97,90 м2, житловою площею 53,10 м2 в порядку поділу майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем м. Дальнереченська, Приморського краю, рф, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 97,90 м2, житловою площею 53,10 м2 в порядку поділу майна подружжя.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення судового збору відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_5 , стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, відмовити.

Судовий збір за зустрічним позовом віднести за рахунок держави.

Повний текст рішення виготовлено 21.08.2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :