Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №940/2042/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 940/2042/25

провадження № 61-7073св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа- Міністерство оборони України,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Завальнюк Валентин Вікторович, на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року у складі судді Самсоненка Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Борисової О. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт перебування заявниці на утриманні її рідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі на момент його загибелі (смерті), яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не був одружений і не мав інших родичів, окрім сестри ОСОБА_1 . До його мобілізації вони проживали разом та вели спільне господарство. Їх батьки померли.

Після смерті брата заявниця залишилась без основного джерела існування, оскільки вона з 2016 року не працює, а її чоловік ОСОБА_3 родину не забезпечує, оскільки є особою з інвалідністю 2 групи. Дітей вона не має.

ОСОБА_2 за життя, зокрема під час служби у Збройних Силах України, систематично надавав їй матеріальну допомогу. За ці кошти нею оплачувалися комунальні послуги, придбавалися продукти харчування, одяг, ліки та інші необхідні товари.

Брат вказав її єдиною контактною особою у відповідних документах під час прийняття на військову службу, оскільки вважав єдиним членом його сім`ї. При цьому сповіщення № 2/15з від 26 серпня 2024 року про смерть ОСОБА_2 прийшло саме на ім`я заявниці. Поховання загиблого брата здійснювалось за її участі за кошти Тетіївської міської ради Київської області в с. Хмелівка Білоцерківського району Київської області.

Пояснила, що встановлення зазначеного факту, що має юридичне значення, необхідне їй для отримання одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та інших видів допомоги.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що заявницею не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт надання її рідним братом ОСОБА_2 матеріальної допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, сформованою її представником - адвокатом Завальнюком В. В. в системі «Електронний суд», у якій просить скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту перебування на утриманні задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

15 червня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним братом заявниці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а їх батьки померли.

ОСОБА_1 з 20 березня 2012 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 з 24 лютого 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 25 лютого 2022 року був призваний до Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_4 , був військовослужбовцем, мав статус учасника бойових дій.

В особовій справі військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема зазначено: сімейний стан - неодружений; сестра - ОСОБА_1 , 1979 року народження; домашня адреса - АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 03 вересня 2024 року.

Повідомленням про смерть № 2/15з від 26 серпня 2024 року ОСОБА_1 була сповіщена про те, що її брат, молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навідник 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті здійснення противником мінометного обстрілу та обстрілу з артилерії по позиціях підрозділу поблизу н.п. Вугледар Волноваського району Донецької області. Загинув в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини.

Згідно із довідкою старости Денихівського старостинського округу № 367 від 04 вересня 2024 року ОСОБА_2 фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю сестрою ОСОБА_1 та спільно вели особисте селянське господарство.

Відповідно до довідки старости Денихівського старостинського округу № 250 від 07 жовтня 2025 року поховання ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснювалось на сільському кладовищі с. Хмелівка Білоцерківського району Київської області за участю його рідної сестри ОСОБА_1 . Поховання проведено за кошти Тетіївської міської ради Київської області.

ОСОБА_1 з 2016 року не працює, що підтверджується копією її трудової книжки НОМЕР_3 , довідками Пенсійного фонду України за формами ОК-5, ОК-7, відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб станом на 09 січня 2025 року.

З копії виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 періодично перераховував грошові кошти на рахунок заявниці.

Із інформації на запит, наданої Тетіївським ВДРАЦС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 972/30.5-25 від 28 листопада 2025 року, вбачається, що в архіві відділу та за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян актових записів про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, визнання батьківства, народження дітей відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено.

Заявниця ОСОБА_1 з 24 листопада 2011 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є особою з інвалідністю 2 групи за загальним захворюванням та з 2008 року не працює.

Із довідки про доходи № 2808 4550 1888 4820 від 12 грудня 2025 року, виданої пенсіонеру ОСОБА_3 , встановлено, що він перебуває на обліку в Сквирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області і отримує пенсію по інвалідності. Сума пенсії за період з 01 травня 2025 року по 31 грудня 2025 року складає 23 716,00 грн.

ОСОБА_1 прийняла спадщину після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та отримала свідоцтва про право на спадщину за законом. Спадщиною, на яке видані вказані свідоцтва, складається з земельної ділянки, площею 2,0000 га, розташованої на території Уманського району (в адміністративних межах колишньої Лукашівської сільської ради Монастирищенського району) Черкаської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, склад угідь: рілля - 2,0000 га, кадастровий номер - 7123484500:03:001:0861; земельної ділянки, площею 2,9035 га, розташованої на території Уманського району (в адміністративних межах колишньої Лукашівської сільської ради Монастирищенського району) Черкаської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, склад угідь: рілля - 2,9035 га, кадастровий номер - 7123484500:03:001:0001; житлового будинку АДРЕСА_2 ; грошових вкладів з належними відсотками, нарахуваннями, компенсаціями та індексаціями, що знаходяться в АТ «Ощадбанк», АТ КБ «ПриватБанк»; автомобіля марки Daewoo, комерційний опис Lanos, рік випуску 2006,чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено

із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими ж критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_1 просить суд встановити факттого, що вона перебувала на утриманні свого рідного брата ОСОБА_2 , який загинув при виконанні обов`язків з військової служби.

Обґрунтовуючи свої вимоги, заявниця вказала, що встановлення цього факту необхідне їй для отримання одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та інших видів допомоги.

За змістом частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

У цій же нормі права зазначено, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Непрацездатними членами сім`ї вважаютьсядружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює (пункт «д» частини четвертої статті 30 ЗаконуУкраїни «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 вказано, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Положення статті 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги, утриманці визначаються, як члени сім`ї, що мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Системний аналіз наведеного вище законодавства дає підстави для висновку, що станом на дату смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 законодавець передбачив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, якщо вона була утриманцем загиблого, тобто мала право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повнолітня сестра мала у випадку, якщо, в розумінні цього закону, була непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебувала на його утриманні.

Установивши, що ОСОБА_1 на момент загибелі брата була повнолітньою, а доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», нею не надано,суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про встановлення факту перебування на утриманні.

При цьому суди правильно прийняли до уваги, що допомога, яку ОСОБА_1 отримувала від брата, була для неї додатковою підтримкою, а не єдиним або основним джерелом засобів існування, а тому вказані обставини також не підтверджуютьнаявність правових підстав для визнання ОСОБА_1 утриманкою загиблого військовослужбовця у розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31 березня 2026 року у справі № 754/15529/24-ц (провадження № 61-13097св25), від 08 квітня 2026 року у справі № 274/5542/24-ц (провадження № 61-15551св25) та від 25 травня 2026 року у справі № 522/10798/25-Е (провадження № 61-3705св26), 31 липня 2026 року у справі № 759/6248/25 (провадження № 61-6809св26).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Завальнюк Валентин Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев