Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №757/37161/24-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 757/37161/24-ц

провадження № 61-6559св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року (повний текст постанови складено 06 травня 2026 року) в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Рейнарт І. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), третя особа - Національний банк України, про визнання односторонніх правочинів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2018 року ОСОБА_1 є клієнтом банку, але у червні 2024 року нею від банку було отримано повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору і закриття рахунку від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7-240604/146 про те, що банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 03 червня 2024 року прийнято рішення про відмову від підтримання ділових / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та / або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації / подання інформації з метою введення в оману Банк.

Позивачка вказувала, що внаслідок прийнятого рішення про відмову достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/ депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриваються поточні/ депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій. Запропоновано протягом 30 днів від дня відправлення цього повідомлення звернутись у відділення банку із заявою про перерахування залишків коштів на рахунках на рахунок в інший банк.

З приводу зазначених дій вона звернулася з відповідною скаргою до Національного банку України, проте, у відповідь на свою скаргу, отримала лише формальну відписку, оформлену листом № 14-0004/53625 від 15 липня 2024 року.

Окрім цього, позивачка також отримала повідомлення від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322 про розірвання Генерального договору про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу № RF54173577 від 28 лютого 2023 року в односторонньому порядку, в якому її також було проінформовано про односторонню відмову банку від надання послуг за зазначеним договором у повному обсязі на підставі пунктів 12.2, 12.3 Індивідуальної частини Генерального договору та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Банком фактично закрито всі її рахунки, як фізичної особи, а також рахунки у цінних паперах.

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), що вчинений АТ КБ «ПриватБанк» на підставі рішення від 03 червня 2024 року, відповідно до повідомлення від 04 червня 2024 року № 20.1.0.0.0./7-240604/146;

визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), що вчинений АТ КБ «Приватбанк» відповідно до повідомлення від 12 липня 2024 року за № Е.08.0.0.0/4-240712/7322.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року в складі судді Литвинової І. В., позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

усправах № 910/18504/20, № 910/10855/21, № 922/1253/23, предметом розгляду у яких були вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів, вчинених банками щодо розірвання договорів з клієнтами у зв`язку із встановленням їм неприйнятно високого рівня ризику, Верховний Суд, аналізуючи положення частини шостої статті 7, статей 11, 12, частини першої статті 15 Закону № 361-IX та статті 1075 ЦК України, дійшов висновків, зміст яких полягає у такому. Норма статті 15 Закону № 361-ІХ є спеціальною та має пріоритет у застосуванні щодо норми статті 1075 ЦК України, враховуючи пункт 3 частини другої цієї статті Кодексу. З огляду на приписи частини сьомої статті 11 Закону № 361-ІХ, вимоги Положення № 65 та наведені висновки Верховного Суду банк: наділений правом, однак не обов`язком, витребувати у клієнта інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки; уповноважений самостійно у внутрішніх документах визначати критерії ризиків, види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки, а також порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин, вимоги до рішення про розірвання ділових відносин; має право відмовитися від ділових відносин з клієнтом шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику;

як свідчать обставини справи, напрямком «Фінансовий моніторинг» відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності / відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнтів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) АТ КБ «ПриватБанк», за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом (групою, у складі групи) операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин. Відповідачем було встановлено наявність критерію, визначеного частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією; наявність критерію, визначеного пунктом 61 розділу IV Положення № 65; клієнт (особа), щодо якого у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним (ними) операцій ВК/ФТ, інших злочинів. З огляду на вищевикладене, банк вважав діяльність свого клієнта підозрілою;

у зв`язку з наявністю підстав вважати обслуговування зазначеного клієнта, характер або наслідки їх фінансових операцій такими, що можуть нести реальну або потенційну небезпеку, використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, за клієнтом прийнято рішення про встановлення НВР, відмову від підтримки ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків. Тому прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин відповідно до вимог статті 15 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та відповідно до Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції. Таким чином, дії відповідача, як суб`єкта фінансового моніторингу, щодо розірвання ділових відносин із позивачем відповідають приписам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, ЦК України та умов Договору банківського обслуговування;

суд погодився з доводами сторони відповідача, що позивач оспорює правочин, який не був підставою для припинення ділових відносин. Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов необґрунтований і відмовляє у задоволенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено;

рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено;

визнано недійсним односторонній правочин - повідомлення АТ КБ «Приватбанк» про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 04 червня 2024 року № 20.1.0.0.0./7 - 240604/146;

визнано недійсним односторонній правочин - повідомлення АТ КБ «Приватбанк» про розірвання ділових відносин з клієнтом ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) - про розірвання Генерального договору про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу № RF73577 від 28 лютого 2023 року в односторонньому порядку від 12 липня 2024 року за № Е.08.0.0.0/4-240712/7322;

стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» а користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 6 056,90 грн, витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 20 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що банком закрито всі її рахунки, як фізичної особи, а також рахунки у цінних паперах, чим були порушені її права. Вказувала на те, що банком не було їй роз`яснено причини таких дій. Відповідач, заперечуючи проти позову вказував на те, що під час аналізу діяльності позивача на підставі наявних документів та відомостей банк встановив позивачу неприйнятно високий ризик, у зв`язку із чим прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин із позивачем;

приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, зокрема шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини другої статті 1075 ЦК України. А тому саме банк має обов`язок підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику;

заперечення відповідача по суті ґрунтуються на твердженні про реалізацію ним свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення». При цьому відповідач не надав жодних доказів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику позивачу. Так, відповідачем не було надано доказів на підтвердження обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняла платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу, зокрема, з причин незаконності джерел походження коштів ОСОБА_1 ;

колегія суддів звернула увагу на те, що відповідачем не ставилось питання правомірності набуття у власність позивачем (на підставі мирової угоди) земельних ділянок з кадастровим номер 3223155400:03:024:0015 та кадастровим номером 3223155400:03:024:0783, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Представник відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції вказував на те, що банк вважає, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 02 лютого 2023 року був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою дроблення коштів та не був направлений на настання наслідків визначених у договорі. Разом з тим, договори купівлі-продажу від 02 лютого 2023 року є чинними, а відтак продаж нерухомого майна на умовах розстрочення платежу не суперечить вимогам ЦК України;

відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав вважати незаконними джерела походження коштів ОСОБА_1 , а також не довів наявності у періодичних платежах, які здійснював колишній чоловік на користь позивача ознак відмивання доходів. При цьому, позивачем були надані докази на підтвердження того, на якій підставі на її рахунок надходили кошти та джерела їх походження;

оскільки повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку ОСОБА_1 від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7-240604/146 та повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання ділових відносин з клієнтом ОСОБА_1 від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322 правових підстав для одностороннього розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку ОСОБА_1 у зв`язку з встановлення клієнту неприйнятно високого ризику не містять, а відтак дані правочини не відповідають положенням статті 203 ЦК України, що в силу приписів статті 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними;

на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем було надано: договір про надання правової допомоги №25/07-24 від 25 липня 2024 року; додаток №1 до договору; платіжну інструкцію від 30 липня 2024 року на суму 20 000 грн. Беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції;

відповідно до статті 141 ЦПК України також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 6056,90 грн.

Аргументи учасників справи

14 травня 2026 року АТ КБ «Приватбанк» через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року (повний текст постанови складено 06 травня 2026 року), в якій просило:

постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року скасувати;

рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року залишити в силі.

вирішити питання щодо судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивачка 06 вересня 2024 року сама подала заяву про закриття рахунків в АТ КБ «ПриватБанк», що і було підставою для закриття, а не односторонній правочин, як вказує позивач. Банк закрив всі рахунки позивача як фізичної особи, а також рахунки у цінних паперах, на підставі поданої заяви про закриття рахунків;

у судовому засіданні 28 квітня 2026 року представник позивача вказала апеляційному суду про те, що позивач не оскаржує повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7 - 240604/146 та від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322. Це зафіксовано на записі судового засідання від 28 квітня 2026 року. Згідно з позовними вимогами позивач також не оскаржує повідомлення банку про розірвання ділових відносин від 04 червня 2024 року та від 12 липня 2024 року. Тобто позивач не оскаржує ні рішення банку від 03 червня 2024 року (яке не є одностороннім правочином) ні повідомлення банку від 04 червня 2024 року та від 12 липня 2024 року, які є односторонніми правочинами. Позивач в даному випадку оскаржує неіснуючий правочин про розірвання ділових відносин без номеру та дати, вчинений на підставі рішень та повідомлень банку. При цьому повідомлення банку позивач одностороннім правочином не вважає та не оскаржує їх;

апеляційний суд ухвалив нове рішення, яке виходить за межі позовних вимог і про яке позивач не просив, оскільки позивач не оскаржував повідомлення банку;

позивач обрав неналежний спосіб захисту, який не призведе до поновлення прав;

закриття поточних рахунків позивача та перерахування залишків коштів позивачу було здійснено банком на підставі особистої заяви позивача від 06 вересня 2024 року;

відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову;

позовні вимоги не містять дати, номеру та назви документу, який є одностороннім правочином. Позовні вимоги є неконкретизованими та незрозумілими, оскільки чітко не вказано який саме правочин позивач оскаржує;

судом апеляційної інстанції не враховано підстави для прийняття банком рішення про встановлення АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 неприйнятно високого ризику та припинення правовідносин шляхом вчинення одностороннього правочину. АТ КБ «ПриватБанк» під час аналізу діяльності позивача на підставі наявних документів та відомостей встановив позивачу неприйнятно високий ризик, у зв`язку із чим прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин із позивачем. Приписи Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» наділяють банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком та розірвати договір. Вказане підтверджується і судовою практикою (постанова Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 910/1555/18);

суд першої інстанції проаналізував фінансові операції та діяльність позивача, зокрема інформацію про клієнта ОСОБА_1 про те , що діяльність клієнта є підозрілою та направленою на залучення продуктів Банку до схемних операцій. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу (банк) має справо: встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною; відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;

напрямком «Фінансовий моніторинг» відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності/ відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнтів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк», за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом (групою, у складі групи) операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин, про що зазначено вище. Діяльність клієнтів є підозрілою. У зв`язку з чим відповідачем прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»;

суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач, здійснивши належну перевірку та, виявивши підозрілу діяльність, керуючись наведеними приписами чинного законодавства про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив позивачеві неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення;

підставою для розірвання договірних відносин з позивачем є заява позивача від 06 вересня 2024 року на підставі якої були закриті рахунки позивача та перераховані залишки коштів за реквізитами, які вказав позивач, а не рішення/повідомлення банку. Повідомлення банку мали місце до подачі заяви позивача від 06 вересня 2024 року, однак закриття рахунків було здійснено на підставі заяви, поданої позивачем. Таким чином, позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки позивач оскаржує неіснуючий правочин без номера та дати, який фактично не був підставою для припинення ділових відносин;

підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні, оскільки позивач не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

16 червня 2026 року ОСОБА_1 через Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Демидюк О. Б., в якому просила:

касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення;

постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

спірні правовідносини (зарахування коштів на рахунок позивача) пов`язані з обставинами поділу спільного сумісного майна, набутого за період шлюбу з її колишнім чоловіком ОСОБА_2 ;

право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику;

відповідачем не було надано доказів на підтвердження обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняла платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу, зокрема, з причин незаконності джерел походження коштів ОСОБА_1 ;

апеляційний суд встановив, що відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав вважати незаконними джерела походження коштів ОСОБА_1 , а також не довів наявності у періодичних платежах, які здійснював колишній чоловік на користь позивача ознак відмивання доходів. При цьому позивачем були надані докази на підтвердження того, на якій підставі на її рахунок надходили кошти та джерела їх походження;

грошові кошти за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки повністю було сплачено ОСОБА_2 на рахунок позивача ще 05 грудня 2023 року, зараховані банком, а повідомлення про розірвання ділових відносин надіслано позивачу лише 04 червня 2024 року, тобто через 7 (сім) місяців після повного виконання сторонами укладеного між ними договору. Договір купівлі-продажу сторонами було надано банку одразу ж після його укладення, тобто 02 лютого 2023 року як підставу для проведення відповідних платежів. Тобто, зазначений договір знаходився у розпорядженні банку 1 рік і 4 місяці і протягом всього цього часу відповідачем проводилися всі платежі від ОСОБА_2 та відповідні грошові кошти зараховувалися на рахунок позивача. Отже, між сторонами склалися цивільно-правові відносини, які майже півтора роки визнавалися відповідачем, а тому заперечення банку в цій частині є безпідставними;

між позивачем та банком, починаючи з 2018 року, існували тривалі довгострокові ділові відносини, зокрема, позивачем неодноразово використовувалися отримані нею в процесі поділу спільного сумісного майна подружжя грошові кошти для розміщення на строкових депозитів. 29 серпня 2023 року позивачкою було укладено договір № ДД-230829-0001 купівлі-продажу фінансових інструментів, за який позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 20 982 500 грн. 12 грудня 2023 року позивачем було укладено договір № ДД-231212-0002 купівлі-продажу фінансових інструментів, за який позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 3 745 590 грн. Жодних запитань щодо укладення зазначених договорів та джерел походження грошових коштів у відповідача не виникало. Під час розгляду справи відповідач не надавав жодних пояснень щодо різного підходу до використання позивачем фінансових інструментів у 2023 році та у 2024 році;

03 червня 2024 року банком в односторонньому порядку здійснено односторонню відмову від зобов`язання, що свідчить про їх припинення в односторонньому порядку, тому заява позивачки від 06 вересня 2024 року не могла повторно припинити те, що вже було припинено. Заява позивачки від 06 вересня 2024 року - це заява про перерахування коштів, а не заява про розірвання договору з ініціативи позивачки. Таку заяву не можна вважати вільним волевиявленням позивачки на припинення договірних відносин, оскільки ця заява вимушена дія останньої після припинення відносин з ініціативи банку. Рішення відповідача від 03 червня 2024 року свідчить про те, що саме відповідачем було першим висловлено бажання припинити ділові відносини з позивачкою та закрити її банківські рахунки. Додатком до направленого позивачеві повідомлення був зразок заяви про закриття поточного(-их) рахунку(-ів) та платіжної інструкції на перерахування залишків коштів. Тому доводи відповідача про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання одностороннього розірвання правочину недійсним, у зв`язку з направленням позивачкою заяви від 06 вересня 2024 року, не заслуговують на увагу, оскільки вже 03 червня 2024 року банк в односторонньому порядку здійснив односторонню відмову від зобов`язання, що відповідно свідчить про їх припинення в односторонньому порядку, тому заява позивачки не могла повторно припинити те, що вже було припинено;

на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем було надано: договір про надання правової допомоги № 25/07-24 від 25 липня 2024 року; додаток № 1 до договору; платіжну інструкцію від 30 липня 2024 року на суму 20 000 грн;

наведені відповідачем висновки суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних обставинах справи з конкретною доказовою базою та відповідними процесуальними діями сторін у кожній справі, правовідносини в яких не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року:

відкрито касаційне провадження у справі;

у задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року відмовлено.

18 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2026 року:

копії документів (копію виписки про рух коштів ОСОБА_1 , копію витягу з висновку по ОСОБА_1 , копію заяви про закриття поточних рахунків та платіжної інструкції на перерахування залишків коштів, копію Порядку відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів банку) повернуто АТ КБ «ПриватБанк»;

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2026 року зазначено, що наведені у наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 квітня 2019 року у справі № 910/1555/18; у справах № 910/18504/20; № 910/10855/21; № 922/1253/23; від 18 березня 2021 року у справі № 910/9525/19; від 01 вересня 2020 року у справі № 910/14065/18; від 26 травня 2020 року у справі № 922/2805/19; від 02 квітня 2020 року у справі № 910/7160/19; від 21 липня 2020 року у справі № 905/1609/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16; від 02 липня 2019 року у справі № 48/340; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц; від 27 листопада 2018 року у справі № 910/15453/17; від 19 червня 2018 року у справі № 908/4550/15; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17; від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18; від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18; від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15; від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18; від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18; від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19; від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18; від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 30 листопада 2020 року у справі № 922/2869/19; від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20.

Фактичні обставини

ОСОБА_1 з жовтня 2018 року по 06 вересня 2024 року була клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».

У червні 2024 року ОСОБА_1 було отримано від банку повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7 - 240604/146. У вказаному повідомленні зазначено, що на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року №65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій 03 червня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» було прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей / неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації з метою введення в оману банк.

З приводу вказаного повідомлення позивач 25 червня 2024 року звернулася зі скаргою до Національного банку України.

Листом від 15 липня 2024 року НБ України повідомив позивача про те, що питання, пов`язані з обслуговуванням у банку, мають вирішуватися клієнтом безпосередньо з обслуговуючим банком відповідно до вимог чинного законодавства України та на умовах договору, укладеного між клієнтом та банком.

У липні 2024 року позивач отримала від АТ КБ «ПриватБанк» повідомлення від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322 про розірвання Генерального договору про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу №RF54173577 від 28 лютого 2023 року в односторонньому порядку, яким ОСОБА_1 було проінформовано про односторонню відмову банку від надання послуг за Генеральним договором про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу № RF54173577 від 28 лютого 2023 року у повному обсязі на підставі підпунктів 12.2, 12.3 Індивідуальної частини Генерального договору та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

06 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала до банку заяву про закриття рахунків та перерахування залишків коштів за реквізитами, на підставі котрої останній закрив рахунки клієнта.

Згідно з висновком НФМ, напрямком «Фінансовий моніторинг» відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності / відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнтів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) АТ КБ «ПриватБанк», за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом (групою, у складі групи) операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин.

Підставою для фіксування підозри стало отримання сигналу №131887638 по гілці Підозріла діяльність, де зазначено наступне: ризикові операції по розрахунку за договором купівлі-продажу нерухомого майна на 39 млн. грн., в проведені якої банком було відмовлено, але клієнти змогли обійти контролі НФМ в подальшому з рахунку АТ КБ «ПриватБанк» купили ОВДП в стороннього брокера з погашенням ОВДП на АТ КБ «ПриватБанк», що дало змогу «відбілити» кошти, але при проведені перевірки, коли клієнт подав сз на купівлю ОВДП вже у АТ КБ «ПриватБанк» виявлені фактори ризиковості, по рахунку клієнта ці операції відображаються з кодом В40, але по рахунку ОСОБА_2 , НОМЕР_2 можна відслідкувати реальне призначення.

Щодо клієнта ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 банк отримав інформацію від Управління он-лайн контролю платежів:

1. 22 травня 2024 року у роботу НФМ надійшла службова записка на погодження джерел коштів для купівлі ОВДП на суму 890000 USD.

2. В якості джерел коштів до службової записки додано довідку ДФСУ за 2023 рік, згідно з якою дохід клієнта складається з 41.3 млн грн (основна сума) - дохід по декларації про майновий стан.

3. Було здійснено запит документального підтвердження походження задекларованих коштів та від менеджера клієнта отримано інформацію, що ці кошти клієнт отримав по договору купівлі-продажу нерухомості.

4. Зазначений договір купівлі-продажу нерухомості на суму 39.9 грн було укладено між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), які є колишнім подружжям.

5. В проведенні операцій по договору банк відмовив, але клієнти обійшли контроль НФМ шляхом дроблення платежів. Загальна схема руху коштів відображена у висновку НФМ від 03 червня 2024 року.

7. Після зарахування цих коштів ОСОБА_1 здійснила платежі на користь ТОВ «БТС БРОКЕР» 37686943 в якості оплати фінансових інструментів (НОМЕР_8).

8. Таким чином клієнт не має джерел походження коштів для купівлі ОВДП, окрім «схемного договору» з колишнім чоловіком.

Діяльність клієнтів є підозрілою та направленою на залучення продуктів банку до схемних операцій.

Фінансові операції та/або дії клієнта є підозрілими за ознакою, визначеною: ст.12 Закону про ПВК/ФТ та Додатку 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта» Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19 травня 2020 року №65, а саме: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені в незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети; 5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.

Згідно з Додатком 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення №65: 15. Характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку.

Таким чином АТ КБ «ПриватБанк» було зроблено висновок, що діяльність клієнтів є підозрілою, у зв`язку з чим відповідачем прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Позивачка, заперечуючи проти доводів відповідача вказувала на те, що спірні правовідносини (зарахування коштів на її рахунок) пов`язані з обставинами поділу спільного сумісного майна, набутого за період шлюбу з її колишнім чоловіком ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 27 березня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2017 року.

Після розірвання шлюбу, почався процес поділу спільного сумісного майна, набутого за період шлюбу.

01 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про поділ майна подружжя, за яким ОСОБА_2 визнав та погодився з тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності переходять: грошові кошти у розмірі 12 049 500 грн, що за курсом НБ України на день підписання даного договору відповідає еквіваленту 428 521 доларі США (курс гривні стосовно долара США складає 2811,8832 гривень за 100 доларів США), які розміщені на поточному рахунку № НОМЕР_3 в ПАТ «КБ «Глобус», на ім`я ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання протягом 7 (семи) банківських днів з дня підписання цього договору передати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 12 049 500 грн, шляхом перерахування на її рахунок за наступними реквізитами: отримувач платежу: ОСОБА_1 ; рахунок: НОМЕР_4 , банк отримувача: ATКБ «ПриватБанк», Київ, Україна ЄДРПОУ банку: 14360570; МФО банку: 305299; номер карти: НОМЕР_5 ; призначення платежу: НОМЕР_5, ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 .

02 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору про поділ майна подружжя, за цим правочином, позивачу перейшло наступне нерухоме майно, яке було зареєстроване на її ім`я та перебувало у її фактичному володінні:

земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:024:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

земельна ділянка, на якій розташований вищезазначений будинок, кадастровий номер 3223155400:03:024:0783, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначала позивачка, вона планувала відчужити вказане нерухоме майно і її колишньому чоловіку було про це відомо, він запропонував позивачу придбати його у неї. Тому, 02 лютого 2023 року між нею та ОСОБА_2 було укладено два договори: договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3223155400:03:024:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 50 000 грн; договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій розташований вищезазначений будинок, кадастровий номер 3223155400:03:024:0783, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 39 905 121 грн.

Договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій розташований зазначений будинок, кадастровий номер 3223155400:03:024:0783, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 39 905 121 грн було укладено сторонами на умовах розстрочення платежу.

Грошові кошти надходили на рахунок позивачки від ОСОБА_2 у наступні строки та порядку: 03 лютого 2023 року - 6 500 000 грн; 15 червня 2023 року - 2 000 000 грн; 03 серпня 2023 року - 4 000 000 грн; 08 серпня 2023 року - 3 000 000 грн; 11 серпня 2023 року - 4 000 000 грн; 17 серпня 2023 року - 4 000 000 грн; 18 серпня 2023 року - 10 000 000 грн; 22 серпня 2023 року - 3 000 000 грн; 05 грудня 2023 року - 3 405 121 грн.

Стороною позивача на підтвердження зазначених обставин було долучено до матеріалів справи:

копію виписки ОСОБА_2 по картці/рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00083005760 від 14 лютого 2023 року за період 01 січня 2023 року - 31 грудня 2023 року та одночасно надано дозвіл на долучення зазначених документів до матеріалів справи № 757/37161/24-ц;

копію виписки по картці/рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00083005760 від 14.02.2023 за період 01 січня 2023 року - 31 грудня 2023 року;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо 1111 «ГАЗЕТА-ФІРМА «ПОДІЛЬСЬКА ГРОМАДА»;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «АКТИВ МЕДІКАЛ»;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ЕКВШ МЕДІКАЛ»;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ЕКСІМЕР ОДЕСА»;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ОК НОВИЙ ЗІР».

29 серпня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БТС БРОК» було укладено договір №ДД- 230829-0001 купівлі-продажу фінансових інструментів, за яким позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 20 982 500 грн.

12 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БТС БРОК» укладено договір №ДД-231212-0002 купівлі-продажу фінансових інструментів, за яким позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 3 745 590 грн.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційногоцивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (пункт 3 частини другої статті 1075 ЦК України).

За змістом абзацу другого частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 травня 2026 року у справі № 212/7909/24 (провадження № 61-9507св25) зазначено: «41. Суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки (пункт 1 частини другої статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»). 42. Згідно з частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною. 43. Неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (пункт 39 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»). 44. Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». 45. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (абзац 3 частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 травня 2026 року у справі № 212/7909/24 (провадження № 61-9507св25) зазначено:

46. Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням № 65 відповідно до якого:

- у випадках, передбачених статтею 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (пункт 1 додатку 1 до Положення № 65);

- у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах, зокрема, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів, щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів, щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (пункт 61 розділу IV Положення № 65);

- у випадках, встановлених частиною першою статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції (пункт 1 додатку 12 до Положення № 65).

47. У пунктах 34 - 37 Положення № 65 передбачено, що:

- банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку;

- ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації;

- банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень;

- банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

48. При цьому банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:

- критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національним банком; пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 розділу IV Положення № 65);

- види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (пункт 5 додатку 6 до Положення № 65);

- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунка (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (підпункт 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення № 65);

- порядок відмови в передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити (пункт 8 додатку 12 Положення НБУ № 65);

- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у кожному випадку (підпункт 3 пункту 8 додатку 12 Положення НБУ № 65);

- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті підпункт 5 пункту 8 додатку 12 Положення НБУ № 65)».

Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з вказаних підстав за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику (див. постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19 та від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 30 жовтня 2023 року у справі № 522/14008/21).

У постанові від 09 січня 2024 у справі № 922/1253/23 Верховний Суд зазначив, що приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 січня 2022 року у cправі № 910/18504/20 зазначено, що: «приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини другої статті 1075 ЦК України. При цьому, колегія суддів погоджується також із висновком про обов`язок Банку підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 посилалася на те, що банк безпідставно закрив її рахунки як фізичної особи, а також рахунки у цінних паперах. Тому позивачка просила визнати недійсними односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відповідно до повідомлень від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7-240604/146 та від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322;

суд першої інстанції вважав, що дії банку як суб`єкта фінансового моніторингу, щодо розірвання ділових відносин із позивачем відповідають приписам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», оскільки позивачу встановлено неприйнятно високий ризик ділових відносин;

суд апеляційної інстанції вказав, що банк не надав доказів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику позивачці. Відповідачем не було надано доказів на підтвердження обґрунтованості підстав вважати, що позивачка вчиняла платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу, зокрема, з причин незаконності джерел походження коштів ОСОБА_1 ;

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 отримала від АТ КБ «ПриватБанк» повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку ОСОБА_1 від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7-240604/146 та повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання ділових відносин з клієнтом ОСОБА_1 від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322. Натомість 06 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала до банку заяву про закриття поточних рахунків та платіжну інструкцію на перерахування залишку коштів. За змістом вказаної заяви у зв`язку із отриманням від банку повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунків)позивачка просить закрити всі рахунки/достроково розірвати депозитні договори, в тому числі строкові, та закрити депозитні рахунки, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк» на її ім`я (пункт 5 заяви) (т. 2, а. с. 155 -159);

апеляційний суд не врахував, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові; для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду;

апеляційний суд не з`ясував чи є в позивачки порушене, невизнане, оспорюване право чи інтерес за умови, що позивачка сама подала заяву про закриття поточних рахунків і за доводами банку підставою закриття рахунків була особиста заява позивачки.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення позову. Як наслідок постанову апеляційного суду належить скасувати, а справу передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року скасувати, а справу передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко