Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №1806/2-899/11 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 1806/2-899/11

провадження № 61-3692св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

стягувач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

боржник - ОСОБА_1 ,

приватний виконавець виконавчого округу Сумської області Мукорез Олександр Леонідович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Тумкою Володимиром Анатолійовичем, на постанову Сумського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року в складі колегії: Криворотенка В. І., Петен Я. Л., Черних О. М.,

Історія справи

Короткий зміст скарги

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукореза О. Л. про відкриття виконавчого провадження, стягувач - АТ «Райффайзен Банк».

Скарга заява мотивована тим, що у провадженні приватного виконавця Мукореза О.Л. перебуває виконавче провадження з виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2012 року у справі № 1806/2-899/11.

Згідно з рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2012 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/15-12/2734 від 25 травня 2007 року в розмірі 77 060,09 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 01 грудня 2012 року становить 615 941,30 грн, в тому числі сума основного боргу - 43 018,21 дол. США, що еквівалентно 358952,69 грн, сума відсотків - 17 950,78 дол. США, що еквівалентно 76 534,19 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 7 885,24 дол. США, що еквівалентно 14 137,25 грн, пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 8 205,86 дол. США, що еквівалентно 12 813,09 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - чотирьохкімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 75,32 кв. м, житловою площею 49,2 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які проживають за адресою: АДРЕСА_2 , передану в іпотеку за іпотечним договором № 1097 від 25 травня 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Боржником за виконавчим провадженням є ОСОБА_1 .

Зазначена у скарзі як боржник ОСОБА_2 не є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, щодо неї, як співвласника квартири, відкрито окреме виконавче провадження, яке не є предметом даної скарги.

ОСОБА_1 просив:

визнати протиправною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукореза О. Л. від 27 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 квітня 2025 року:

скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження задоволено частково;

скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукореза О. Л. від 27 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження (ВП НОМЕР_4).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

на час ухвалення виконавцем постанови діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до статті 1 якого заборонялось примусово звертати стягнення на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду. Згідно частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у такому випадку виконавчий документ повинен бути повернутий стягувачу;

крім того, з постанови виконавця слідує, що ним відкрито провадження щодо звернення стягнення на всю кв. АДРЕСА_1 . Боржником вказаний лише ОСОБА_1 , проте ОСОБА_1 є власником лише 1/3 частини цієї квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року:

апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Мукореза О. Л. задоволено;

ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження залишено без розгляду;

вирішено питання щодо судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

згідно з частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів;

27 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 2-899/11, виданого 15 січня 2013 року Ковпаківським районним судом м. Суми. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлена на адресу боржника 27 квітня 2020 року рекомендованим листом 4000310016041 (а.с. 29), яке згідно трекінгу АТ Укрпошта отримано 30 квітня 2020 року (а.с. 30). Таким чином, строк на оскарження постанови закінчився 10 травня 2020 року, а скаргу подано у вересні 2024 року, тобто через 4,5 роки після отримання постанови. Отже, з огляду на викладене, саме 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 є фактично обізнаним про порушення його прав і свобод;

подана боржником в порядку статті 447-1 ЦПК України скарга на постанову ВП № НОМЕР_4 від 27 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, що зареєстрована у суді 16 вересня 2024 року, є такою, що подана з пропуском передбаченого пунктом «а» частини 1 статті 449 ЦПК України десятиденного строку, який підлягає відрахуванню з дня, коли ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права або свободи;

25 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тумка В. А. подав клопотання про поновлення строку на оскарження постанови приватного виконавця в даній справі. На обґрунтування поважності причин пропуску строку він посилається на те, що ОСОБА_1. постанову про відкриття виконавчого провадження не отримував і про виконавче провадження він навіть не знав. Проте, наведені адвокатом Тумкою В. А. причини пропуску строку не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються доданими приватним виконавцем доказами (а.с. 29, 30), з яких вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження направлялася ОСОБА_1 і ним отримана 30 квітня 2020 року. Тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання;

16 вересня 2024 року боржник ОСОБА_1. подав у ВП № НОМЕР_4 скаргу на постанову від 27 квітня 2020 року з пропуском передбаченого пунктом «а» частини 1 статті 449 ЦПК України строку. За положеннями частини другої статті 126 ЦПК України подана скарга на постанову приватного виконавця підлягає залишенню без розгляду.

Аргументи учасників справи

16 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником Тумкою В. А., на постанову Сумського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року, в якій просив:

постанову Сумського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року скасувати;

ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 квітня 2025 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

посилання суду на копію «фіскального чека 4000310016041» і «трекінг AT «Укрпошта» є протиправним;

документа AT «Укрпошта» щодо трекінгу відправлення з номером 4000310016041 не існує. На офіційному сайті AT «Укрпошта» можна відслідкувати будь-яке поштове відправлення за його номером. Згідно даних AT «Укрпошта» відправлення з номером 4000310016041 не існує. Це підтверджується даними сторінки сайту Укрпошта (trak.ukrposhta.ua);

приватний виконавець не надіслав заперечення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також адвокату Тумці В. А. Тому апеляційний суд не вправі був приймати до уваги заперечення Мукоріза О. Л. з додатками (копії «фіскального чека» і «трекінгу AT Укрпошта»). Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи;

приватний виконавець не зазначив про наявність у нього або іншої особи оригіналів доказів. Оригінали не були подані до суду приватним виконавцем;

суд апеляційної інстанції не має повноважень залишати скаргу без розгляду.

08 травня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Сумської області Мукорез О. Л. через Електронний суд подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив мотивований тим, що:

ОСОБА_2. не є боржником у виконавчому провадженні та учасником справи за скаргою. Щодо ОСОБА_2 відкрито окреме виконавче провадження, яке не є предметом скарги. Боржником у виконавчому провадженні є ОСОБА_1 ;

копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлена 27 квітня 2020 року рекомендованим листом 4000310016041, яке згідно трекінгу АТ Укрпошта отримано 30 квітня 2020 року. Приватний виконавець надав до суду разом з запереченнями копію чеку АТ «Укрпошта» від 27 квітня 2020 року та копію трекінгу АТ Укрпошта про вручення відправлення за 2020 рік. Відповідно до Правил надання поштового зв`язку затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05 березня 2009 року (у редакції 2020 року) інформація про поштові відправлення зберігається протягом 6 місяців. Таким чином за трекінгом поштового відправлення в 2024 році вже неможливо відслідкувати вручення відправлення 4000310016041 на сайті АТ «Укрпошта»;

положення статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 2020 року) передбачали, що постанова про відкриття виконавчого провадження надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі;

строк на оскарження постанови закінчився 10 травня 2020 року, а скаргу подано у вересні 2024 року через 4,5 роки після отримання постанови. Клопотань про поновлення строку на оскарження постанови із зазначенням поважності причин пропуску скаржник не надав.

21 травня 2026 року ОСОБА_1 через Електронний суд подав до Верховного Суду відповідь на відзив, який підписаний представником Тумкою В. А., в якому зазначив, що викладені у відзиві міркування не спростовують доводів касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

12 травня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

28 грудня 2012 року Ковпаківський районний суд м. Суми ухвалив рішення у справі № 1806/2-899/11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/28375853), яким «у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/15-12/2734 від 25 травня 2007 року в розмірі 77060,09 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 01 листопада 2012 року становить 615 941, 30 грн, у тому числі сума основного боргу - 43 018,21 дол. США, що еквівалентно 358 952,69 грн, сума відсотків - 17 950,78 дол. США, що еквівалентно 76534 грн 19 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 7 885,24 дол. США, що еквівалентно 14137,25 грн, пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 8 205,86 дол. США, що еквівалентно 12813,09 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - чотирьохкімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 75,32 кв. м, житловою площею 49,2 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), які проживають за адресою: АДРЕСА_3 , передану в іпотеку за іпотечним договором № 1097 від 25 травня 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом».

Приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Мукорезом О. Л. було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_4 з примусового виконання вказаного рішення, про що свідчить відповідна постанова від 27 квітня 2020 року.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлена на адресу боржника 27 квітня 2020 року рекомендованим листом 4000310016041 (а. с. 29), яке згідно трекінгу АТ Укрпошта отримано 30 квітня 2020 року (а. с. 30).

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) вказано, що:

«під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г вказано, що:

«9.8. За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, Суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г, від якої Суд не вбачає підстав для відступу.

Суд також ураховує, що у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom») Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що:

«перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 201/4813/19 (провадження № 61-13093св21) вказано, що:

«ОСОБА_2, звертаючись зі скаргою, вказував, що він не пропустив строк на подання скарги, посилаючись на те, що про наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення з нього коштів йому стало відомо 08 жовтня 2020 року під час затримання автомобіля, а тому відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» він подав скаргу на дії та рішення державного виконавця 23 жовтня 2020 року, протягом десяти робочих днів.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_4 по суті, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання про поновлення строку на подання такої скарги, не з`ясував, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки заявник має право звернутись зі скаргою на дії державного виконавця до суду в межах десятиденного строку, що обчислюється в календарних днях, передбаченого ЦПК України. Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, оскільки ця норма закону застосовується до більш широкого кола відносин».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-8754/11 (провадження № 61-9397св21) зазначено, що: «розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця по суті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не з`ясував, який конкретно предмет розгляду скарги та в залежності від цього коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права та чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок по застосуванню статті 449 ЦПК України та вказано, що:

«такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.

При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що:

«строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Касаційний суд вже підкреслював, що: законодавець не відносить пропуск строку на подання скарги на дії виконавця до підстав відмови у задоволенні скарги; пропуск строку на подання скарги на дії виконавця є підставою для залишення скарги без розгляду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року в справі № 361/717/13-ц (провадження № 61-153св25)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

зі скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 звернувся 16 вересня 2024 року (а.с. 1);

25 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Тумка В. А. подав клопотання про поновлення строку на оскарження постанови приватного виконавця, посилаючись на те, що ОСОБА_1 постанову про відкриття виконавчого провадження не отримував і про виконавче провадження він не знав (а. с. 61);

приватний виконавець виконавчого округу Сумської області Мукорез О. Л. постановою від 27 квітня 2020 року відкрив виконавче провадження ВП НОМЕР_4;

апеляційний суд встановив, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 27 квітня 2020 року приватний виконавець направив на адресу боржника ОСОБА_1 27 квітня 2020 року рекомендованим листом 4000310016041 (а. с. 29), яке згідно трекінгу АТ «Укрпошта» отримано 30 квітня 2020 року (а. с. 30);

апеляційний суд обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 дізнався про порушення його прав 30 квітня 2020 року та пропустив строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України. Доводи клопотання про поновлення строку спростовуються встановленими апеляційним судом фактом отримання ОСОБА_1 30 квітня 2020 року копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 27 квітня 2020 року.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про залишення скарги без розгляду.

Суд касаційної інстанції вважає необґрунтованим посилання ОСОБА_1 на те, що приватний виконавець не надіслав заперечення разом із додатками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також адвокату Тумці В. А.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що заперечення приватного виконавця разом із додатками було надіслане 24 вересня 2024 року до електронного кабінету Тумки В. А. , що підтверджено квитанцією № 1743623 (а. с.32). ОСОБА_2. не є боржником у виконавчому провадженні №61927351.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що згідно з даними AT «Укрпошта» відправлення з номером 4000310016041 не існує, оскільки згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України 5 березня 2009 року № 270 (у редакції, станом на квітень 2020 року), заяви про внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання, про міжнародні реєстровані поштові відправлення - у строки, передбачені актами Всесвітнього поштового союзу, про міжнародні поштові перекази - у строки, передбачені міжнародними угодами про обмін поштовими переказами (пункт 122); заява не розглядається у разі, коли минув встановлений для прийняття заяв строк (пункт 128).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Тумкою Володимиром Анатолійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков