Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №398/4961/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

21 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/4961/25

провадження № 22-ц/4809/1450/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця» ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Українська залізниця» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від16 березня 2026 року у складі судді Дубровської Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту – АТ «Укрзалізниця») про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію.

В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що він у період з 24 вересня 2014 року по 08 травня 2025 року працював монтером колії №2 ДП «Одеська залізниця» та був звільнений у зв`язку із виходом на пенсію за віком з регіональної філії «Одеська залізниця АТ «Українська залізниця». 07 травня 2025 року начальником Виробничого підрозділу служби колії «Олександрійська дистанція колії» видано наказ №33/ос «Про припинення трудового договору (контракту), яким, звільнивши його з 08 травня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, наказано компенсувати за невикористані 39 днів відпустки, виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до п.8.9 Положення про оплату праці ПАТ «Укрзалізниця» у розмірі 3.0 посадового окладів, виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 жовтня 2014 року.

13 червня 2025 року він звернувся з письмовою заявою до начальника Олександрійської дистанції колії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» щодо надання копії наказу про припинення трудового договору та довідки про нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення у період з 2022 -2024 роки. 08 липня 2025 року ним було отримано копію наказу про звільнення та копію довідки щодо нарахування одноразової грошової та матеріальної допомоги. Відповідно до вказаної довідки йому належить до виплати при звільненні одноразова грошова допомога відповідно до колективного договору в розмірі 3.0 посадових окладів, що становить 51409 грн 06 коп, матеріальна допомога за 2022 рік у розмірі 6231 грн 68 коп, проте зазначені кошти при звільненні виплачені не були. Крім того, матеріальна допомога за 2023 рік нарахована не була, хоча передбачена колективним договором, матеріальна допомога за 2024 рік виплачена не в повному обсязі, а саме у розмірі 2308 грн 66 коп.

Між адміністрацією і профспілковим комітетом дистанції колії на 2011-2015 роки укладено колективний договір, який в подальшому пролонгований до 31 грудня 2025 року. Відповідно до п.4.15 Колективного договору працівникам дистанції колії передбачено за письмовою заявою надавати протягом року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході у чергову відпустку у розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення за допомогою і відповідно до Додатку 7 до договору. Згідно з п. 4.16 Колективного договору при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачувати основну одноразову грошову допомогу відповідно до Додатку № 8 до колективного договору в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи в галузі, до 5 років – один середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років – два середньомісячних заробітки; від 10 до 15 років - три середньомісячних заробітки; понад 15 років - п`ять середньомісячних заробітків. Передбачені виплати здійснені не були.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд стягнути з відповідача на його користь одноразову грошову допомогу відповідно до колективного договору у розмірі трьох посадових окладів, що складає 51408 грн 06 коп; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік – 6231, 68 грн, 2023 рік – 8568, 01 грн, 2024 рік – 6259, 35 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 травня 2025 року по 08 серпня 2025 року включно у розмірі 41987, 61 коп, а всього 114454 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від16 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до колективного договору у розмірі трьох посадових окладів у сумі 51408 грн 06 коп; одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 1495 грн 60 коп; одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 8568 грн 01 коп; одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 4481 грн 68 коп; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 травня 2025 року по 08 серпня 2025 року включно у розмірі 41987 грн 61 коп, всього 107940 грн 96 коп. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та за 2024 роки та ухвалити нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити. Змінити рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його розмір на 95% або до будь-якого іншого розміру, який суд вважатиме справедливим, розумним та пропорційним, та в частині стягнення витрат на професійну правову допомогу, зменшивши її розмір до 3000,00 грн.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України перегляду та перевірці апеляційним судом не підлягає.

Адвокат Семенова О.В., яка діє а інтересах ОСОБА_1 , направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від16 березня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» - без задоволення. Вважала, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

У судовому засіданні апеляційного суду представник АТ «Укрзалізниця» адвокат Миргородова О.Ю. підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити. Адвокат Семенова О.В., яка діє а інтересах ОСОБА_1 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення виплат на оздоровлення за 2022 та 2024 рік та зміні в частині стягнення середнього заробітку і судових витрат.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що у період з 24 вересня 2014 року по 08 травня 2025 року ОСОБА_1 працював монтером колії №2 ДП «Одеська залізниця» та був звільнений у зв`язку із виходом на пенсію за віком з регіональної філії «Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця». 07 травня 2025 року начальником Виробничого підрозділу служби колії «Олександрійська дистанція колії» видано наказ №33/ос «Про припинення трудового договору (контракту)», яким ОСОБА_1 звільнено з 08 травня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсії за віком, наказано компенсувати за невикористані 39 днів відпустки, виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до п.8.9 Положення про оплату праці ПАТ «Укрзалізниця» у розмірі 3.0 посадового окладів, виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 жовтня 2024 року (а.с.10-12, 14).

08 травня 20225 року наказом (розпорядженням) Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору (контракту) від 07 травня 2025 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України. З наказом (розпорядженням) ОСОБА_1 ознайомлений та отримав копію наказу 07 травня 2025 року (а.с.14).

Відповідно до довідки щодо нарахування одноразової грошової допомоги та матеріальної допомоги від 01 липня 2025 року №П4-1104/2 ОСОБА_1 належить до виплати при звільненні одноразова грошова допомога відповідно до колективного договору в розмірі 3,0 посадових окладів, що становить 51409 грн 06 коп, матеріальна допомога за 2022 рік у розмірі 6231 грн 68 коп, яка була нарахована в грудні 2024 року, матеріальна допомога за 2023 рік, яка не була нарахована, матеріальна допомога за 2024 рік у розмірі 2308 грн 66 коп, яка була нарахована та виплачена в грудні 2024 року (а.с.15).

Згідно з розрахунковими листами за березень і квітень 2025 року ОСОБА_1 відпрацював у березні 168 годин, за які йому нараховано 9948, 91 грн заробітної плати, у квітні - 187 годин з нарахуванням 17860,05 грн заробітної плати (а.с.16-17).

Також встановлено, що між адміністрацією і профспілковим комітетом дистанції колії на 2011-2015 роки укладено колективний договір, який було пролонговано до 31 грудня 2025 року, відповідно до п.4.15 якого працівникам дистанції колії передбачено за письмовою заявою надавати протягом року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході у чергову відпустку у розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення за допомогою і відповідно до Додатку 7 до договору. Згідно з п. 4.16 Колективного договору при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачувати основну одноразову грошову допомогу відповідно до Додатку № 8 до колективного договору в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи в галузі, до 5 років – один середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років – два середньомісячних заробітки; від 10 до 15 років - три середньомісячних заробітки; понад 15 років - п`ять середньомісячних заробітків (а.с.18-22).

Пунктом 1.1.4 рішення правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію таких заходів: «Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано директором з управління персоналом та соціальної політики».

Частиною першою статті 233 КЗпп України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпп України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Встановлені статтею 233 КЗпп України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №201/13239/15-ц (провадження №14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №911/1278/20, (провадження № 1233гс22).

Згідно зі статтею 234 КЗпп України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпп України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпп України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №751/1198/18 (провадження №61-5845св19).

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №947/16805/20 (провадження №61-11817св23) вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі №607/10843/22 (провадження №61-14209св23).

Із довідки щодо нарахування одноразової грошової допомоги та матеріальної допомоги від 01 липня 2025 року №П4-1104/2 убачаться, що ОСОБА_1 належить до виплати при звільненні одноразова грошова допомога відповідно до колективного договору у розмірі 3,0 посадових окладів, що становить 51409 грн 06 коп, матеріальна допомога за 2022 рік у розмірі 6231 грн 68 коп, яка була нарахована у грудні 2024 року, матеріальна допомога за 2023 рік, яка не була нарахована, та матеріальна допомога за 2024 рік у розмірі 2308 грн 66 коп, яка була нарахована та виплачена у грудні 2024 року (а.с.15).

Вважаючи своє право на отримання вказаної матеріальної допомоги порушеним у зв`язку з її невиплатою за 2022 та за 2024 роки позивач мав би звернутися до суду з вимогою про її стягнення протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права - ознайомлення з наказами про відпустку або одержання виплат до відпустки, що узгоджується з нормами ч.1 ст.233 КЗпп України, однак звернувся з такою вимогою лише 06 серпня 2025 року зі спливом передбаченого законом строку, та не навів поважних причин пропуску цього строку.

Оскільки позивач не звертався до відповідача з приводу виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у 2022 та 2024 роках та не оскаржував у тримісячний строк дії (бездіяльність) відповідача щодо зменшення та невиплати щорічної допомоги на оздоровлення, відсутні поважні причини для поновлення цього строку, і у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити через сплив строків звернення до суду.

Відтак, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від16 березня 2026 року в оскаржуваній частині щодо задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 1495 грн 60 коп та за 2024 рік у розмірі 4481 грн 68 коп підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у їх задоволенні.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпп України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпп України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпп України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпп України.

Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови), а саме розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпп України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Тому, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачу належних при звільненні і присуджених до стягнення коштів у сумі 30000 грн.

При цьому, варто зазначити, що визначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі №213/718/20 (провадження № 61-4077св21), від 29 червня 2022 року у справі №756/9470/20 (провадження №61-20442св21).

Статтею 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене вище колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга АТ «Укрзалізниця» підлягає частковому задоволенню, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від16 березня 2026 року підлягає скасуванню в частині стягнутої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та за 2024 роки з ухваленням нового про відмову у їх задоволенні, а також зміні в частині стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позов ОСОБА_1 майнового характеру заявлено з ціною 114454,71 грн і задоволено частково з урахуванням висновків апеляційного суду на суму 89976,07 грн, тобто на 78,61% . Тому з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 952,12 грн (1211,20?78,61%).

Апеляційна скарга відповідача також підлягає задоволенню частково, а саме: на 21,39% = (100% - 78,61 % задоволена частинна вимог позову). Тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрзалізниця» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 310,89 грн (1453,44 х 21,39 %).

Тому, враховуючи вимоги частини 10 статті 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача різницю понесених ним судових витрат в сумі 641,23 грн (952,12 грн - 310,89 грн).

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 року у справі №340/4492/22 дійшов висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

Позивачем заявлено про компенсацію витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8000 грн. На підтвердження таких витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції надано: копію договору про надання правничої допомоги від 01 серпня 2025 року, укладеного між адвокатом Семеновою О.В. та ОСОБА_1 , додаткову угоду до договору від 01 серпня 2025 року, копію акту виконаних робіт від 01 серпня 2025 року на суму 5500 грн та копію акту виконаних робіт від 28 листопада 2025 року на суму 2500 грн (а.с.73-76).

Керуючись принципом співмірності, а також враховуючи пропорційність до задоволених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 6288,80 грн (8000 грн?78,61%), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позовні вимоги задоволено частково.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від16 березня 2026 року скасувати в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 1495 грн 60 копта за 2024 рік у розмірі 4481 грн 68 копта ухвалити нове, яким відмовити у їх задоволенні.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від16 березня 2026 року змінити в частині стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат, виклавши у такій редакції.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, м. Київ вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2022 року по 18 листопада 2022 року у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, м. Київ вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 641 (шістсот сорок одну) грн 23 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, м. Київ вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6288 (шість тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 80 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

О.Л. Карпенко