Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №383/571/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 383/571/26

провадження № 22-ц/4809/1404/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року у складі судді Замші О. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

В квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 12.08.2025-100001830 від 12.08.2025 у розмірі 35400 грн та судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 10 000 грн строком на 184 дні зі сплатою процентів та комісії.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак остання взятих на себе зобов`язань щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 35 400 грн, яка складається з 10 000 грн основного боргу, 18 400 грн процентів, 2 000 грн комісії та 5 000 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Оскільки відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконує, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушених прав.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 12.08.2025-100001830 від 12.08.2025 в сумі 30 400 грн.

У частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по нарахованим відсоткам по ст. 625 ЦК України в розмірі 5 000 грн відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 2 286 грн 47 коп відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами 12 серпня 2025 року укладено електронний кредитний договір, за яким відповідач отримала 10 000 грн кредиту, однак належним чином свої зобов`язання не виконала та кредит у встановлений строк не повернула.

Суд першої інстанції, врахувавши факт укладення договору, отримання відповідачем кредитних коштів та відсутність доказів погашення заборгованості, дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення тіла кредиту, процентів і комісії на загальну суму 30 400 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 5 000 грн процентів, нарахованих за статтею 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що на період дії воєнного стану пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник звільнений від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28.04.2026 в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не довело належними та допустимими доказами обставини, на які посилалось як на підставу своїх вимог.

Зокрема, позивачем не доведено факт укладення між сторонами договору позики (кредиту) саме на умовах, зазначених у наданій до суду копії договору, а також не підтверджено належними доказами факт перерахування відповідачу кредитних коштів та їх фактичний розмір.

Крім того, ТОВ «Споживчий центр» не довело розмір процентів, які просило стягнути, та правильність їх нарахування за відповідний період користування кредитними коштами, адже саме позивач зобов`язаний подати докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а суд не вправі збирати такі докази з власної ініціативи.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 35 400 грн, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 12 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 12.08.2025-100001830 шляхом підписання відповідачем заявки електронним підписом Е598, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 10 000 грн строком на 184 дні з фіксованою процентною ставкою 1 % та кінцевою датою повернення кредиту 11 лютого 2026 року.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 10 000 грн кредитних коштів на зазначену нею банківську картку, що підтверджується, зокрема, довідкою № 1-3103 від 31 березня 2026 року.

Водночас відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим, відповідно до довідки-розрахунку, станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 35 400 грн, з яких 10 000 грн – тіло кредиту, 18 400 грн – проценти, 2 000 грн – комісія та 5 000 грн – проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Оскільки зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в іншій частині його не переглядає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст. ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформлюється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Матеріалами справи підтверджується, що 12 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 12.08.2025-100001830 шляхом підписання відповідачем заявки електронним підписом, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 10 000 грн строком на 184 дні з фіксованою процентною ставкою 1 % та кінцевою датою повернення кредиту 11 лютого 2026 року (а. с. 18-26).

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 10 000 грн кредитних коштів на зазначену нею банківську картку, що підтверджується, зокрема, довідкою № 1-3103 від 31 березня 2026 року (а. с. 26 на звороті).

Відповідно до розрахунку у відповідача станом на 27.03.2026 утворилася заборгованість у загальному розмірі 35 400 грн, з яких 10 000 грн – тіло кредиту, 18 400 грн – проценти, 2 000 грн – комісія та 5 000 грн – проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України (а. с. 14-16).

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином ознайомлена та погодилась з умовами надання кредиту, на підставі чого 12.08.2025 між сторонами укладено кредитний договір № 12.08.2025-100001830, в якому відображені умови надання кредиту, зокрема і щодо сплати відсотків та комісії.

Позивач належним чином виконав умови кредитного договору, а саме надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі, встановленому договором.

Даних про те, що відповідачем було повернуто позивачу кредитні кошти, а також сплачено проценти та комісію, матеріали справи не містять.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_1 , отримавши від ТОВ «Споживчий центр» кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки не повернула, проценти та комісію не сплатила, не надала доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 12.08.2025-100001830 від 12.08.2025 в сумі 30 400 грн, яка складається з: 10 000 грн – тіло кредиту, 18 400 грн – проценти, 2 000 грн – комісія.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору саме на зазначених у ньому умовах, адже матеріалами справи підтверджується укладення 12 серпня 2025 року електронного кредитного договору № 12.08.2025-100001830 шляхом підписання відповідачем заявки електронним підписом, у якій визначено істотні умови кредитування. При цьому, ОСОБА_1 не надала доказів того, що зазначений електронний договір не укладала, не підписувала заявку або що його умови є іншими, ніж встановлені судом.

Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про недоведеність факту перерахування відповідачу кредитних коштів та їх розміру, адже надання кредиту підтверджується довідкою № 1-3103 від 31 березня 2026 року, відповідно до якої 12 серпня 2025 року на банківську картку, зазначену відповідачем у заявці, було перераховано 10 000 грн із призначенням платежу – видача за договором кредиту № 12.08.2025-100001830, а відповідач не навела жодних конкретних обставин та не надала доказів, які б спростовували факт отримання нею коштів у визначеному договором розмірі.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів розмір нарахованих процентів та правильність їх обчислення, адже умовами укладеного сторонами кредитного договору визначено розмір процентної ставки та строк кредитування, а наданий позивачем розрахунок заборгованості містить відомості про склад та розмір заборгованості відповідача. При цьому ОСОБА_1 , заперечуючи правильність розрахунку, не надала власного розрахунку заборгованості, не зазначила, які саме суми або періоди нарахування є неправильними, та не навела конкретних обставин, які б свідчили про помилковість здійсненого позивачем розрахунку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить витребувати у позивача оригінал електронного доказу, а саме Кредитний договір від 12.08.2025 № 12.08.2025-100001830 (з усіма доповненнями та додатками до нього), а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами.

Дослідивши подане клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (пункт 5, 6, 8 частини першої статті 365 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 365 ЦПК України підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 95 ЦПК України).

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 зазначено, що «паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 в справі № 916/3027/21 зроблено висновок, що «подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Сумніваючись у достовірності копії, суди мають керуватись тим, що сумніви мають бути обґрунтованими та об`єктивними, та не можуть бути усунені іншими допустимими доказами у справі.

У справі відсутні докази про те, що відповідач заявляла аналогічне клопотання у строк, передбачений у частинах другій та третій статті 83 ЦПК України в суді першої інстанції або обґрунтувала неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Поважних причин пропуску строку відповідачем на подання клопотання суд не вбачає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц вказано, що «апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про витребування у відповідача оригіналів електронних доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Клопотання ОСОБА_1 про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» оригіналів електронних доказів залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року в частині, яка оскаржується, без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. Л. Карпенко