Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №644/5975/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 644/5975/25 Провадження№ 2/636/1226/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АТ «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

встановив:

АТ «ПУМБ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі в розмірі 38306,82 грн та судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між АТ "ПУМБ" та відповідачем 19 січня 2022 року укладено кредитний договір за № 1002074903501, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 25600 грн.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку не повернута заборгованість за кредитами, позивач звернувся до суду з наступним позовом та просить суд стягнути з відповідача заборгованість.

Представник позивача просив позов задовольнити, розглядати справу в його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач з матеріалами справи ознайомлений, однак жодних заперечень та відзивів не надав, повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином шляхом направлення на його адресу, підтверджену довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру, рекомендованого листа, який повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Також, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Враховуючи, що відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзив на позов не подала, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Суд, оцінюючи доводи позивача та надані ним докази в їх сукупності, виходить із такого.

З матеріалів справи вбачається, що між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти. Факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів сторонами не спростовується та підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник — повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений договором строк.

Відтак, саме по собі встановлення судом факту отримання відповідачем кредитних коштів породжує обов`язок останнього повернути фактично отриману та непогашену суму кредиту.

Як убачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 09 червня 2025 року за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 38 306,82 грн, з яких 21 333,86 грн — заборгованість за тілом кредиту, 4,73 грн — заборгованість за процентами та 16 968,23 грн — заборгованість за комісією.

При цьому суд звертає увагу на істотну різницю між сумою непогашеного тіла кредиту та сумою заявленої позивачем комісії, яка становить значну частину загальної заявленої заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит мають бути визначені, зокрема, загальна вартість кредиту для споживача, реальна річна процентна ставка, а також інші платежі, які споживач повинен сплатити у зв`язку з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними.

Водночас за змістом положень частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов`язаний надати споживачу повну, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, зокрема про умови отримання кредиту, загальну вартість кредиту, а також усі платежі, які споживач має здійснити.

Сам факт зазначення у розрахунку заборгованості певної суми комісії не є достатнім доказом існування у відповідача обов`язку сплатити таку комісію. Позивач повинен довести не лише факт її нарахування, а й правову підставу такого нарахування, конкретний зміст послуг, за які вона стягується, їх фактичне надання споживачу, а також те, що відповідні умови були належним чином погоджені сторонами при укладенні кредитного договору.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23, на яку посилаються суди у спорах за позовами АТ «Перший Український Міжнародний Банк» щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Судова практика у спорах саме за позовами АТ «Перший Український Міжнародний Банк» також свідчить про необхідність окремої оцінки правомірності заявленої до стягнення комісії.

Так, у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року у справі № 372/63/26 за позовом АТ «Перший Український Міжнародний Банк» суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки банк не довів належним чином правомірність її нарахування. При цьому суд врахував правовий висновок Верховного Суду у справі № 727/5461/23 та зарахував сплачені позичальником суми неправомірно нарахованої комісії в рахунок погашення тіла кредиту.

Аналогічний підхід застосовано Обухівським районним судом Київської області у рішенні від 23 квітня 2026 року у справі № 372/6913/25, де суд зазначив, що АТ «Перший Український Міжнародний Банк» не надало доказів наявності та переліку послуг, за які нараховувалася комісія, а також доказів погодження таких послуг зі споживачем. У зв`язку з цим суд не визнав вимоги банку про стягнення комісії обґрунтованими.

Зазначені цивільно-правові відносини регулюються наступними законодавчими актами.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з урахуванням наведених положень законодавства та судової практики, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правову природу комісії у розмірі 16 968,23 грн, перелік та фактичне надання відповідачу послуг, за які така комісія нарахована, а також наявність у відповідача обов`язку сплачувати її саме у заявленому розмірі.

За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення 16 968,23 грн комісії задоволенню не підлягають.

Щодо заявленої до стягнення суми процентів у розмірі 4,73 грн суд зазначає, що відповідно до статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим, з огляду на встановлені судом обставини та наданий позивачем розрахунок, суд не вбачає достатніх підстав для стягнення зазначеної суми процентів у заявленому розмірі, якщо позивачем не доведено належним чином порядок, період та правову підставу їх нарахування.

Разом із тим, обов`язок відповідача повернути фактично отриману та непогашену суму основного боргу — тіло кредиту — є доведеним матеріалами справи.

Суд враховує, що відмова у стягненні комісії та інших платежів, правомірність яких не доведена кредитодавцем, не звільняє позичальника від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти. Інше призвело б до безпідставного звільнення позичальника від виконання основного грошового зобов`язання.

Таким чином, оскільки факт отримання відповідачем кредитних коштів та наявність непогашеної заборгованості за тілом кредиту підтверджені матеріалами справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 21 333,86 грн заборгованості за тілом кредиту.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 178, 141, 223, 263, 265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829; вул. Андріївська, буд.4, м. Київ, 04070) заборгованість у сумі 21333 (двадцять одна тисяча триста тридцять три) грн. 86 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1349,00 грн.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю. М. Гніздилов