Вирок від 20 серпня 2026 р. у справі №638/15582/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/15582/25

Провадження № 1-кп/638/1064/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судових засідань - ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника - адвоката ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020008142 від 02 жовтня 2024 року, відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Мала Цвіля Новоград-Волониського району Житомирської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який проходить військову службову на посаді гранатометник 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти і механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України-

ВСТАНОВИВ:

Солдата ОСОБА_5 , призначено на посаду гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу і механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», на момент вчинення злочину, солдат ОСОБА_5 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацією.

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» зобов?язують солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов?язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов?язки, шо визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов?язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов?язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов?язкам військовослужбовця або його було направлено туди за паказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов?язків він зобов?язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил у країни, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов?язків, зобов?язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в У країні», який затверджено Верховною радою України, у зв?язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 27.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.

Однак, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призивом під час мобілізації, перебуваючи на посаді гранатометника механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов?язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов?язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призивом під час мобілізації, на посаді гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу І механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на ухилення від військової служби, з мотивів небажання виконувати обов?язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, за відсутності поважних причин, 01 серпня 2024 року (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) самовільно залишив місце служби, що на той час знаходилося у АДРЕСА_2 . При цьому, на місце несення служби солдат ОСОБА_6 не повернувся, перебував поза місцем служби, обов?язки з військової служби за посадою не виконував, поза місцем служби у медичні установи України не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, час проводить на власний розсуд, доки не був виявлений 07.06.2025 військовослужбовцями ВСП.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України визнав повністю та пояснив, що вчинив дане правопорушення, яке йому інкриміновано при викладених вище обставинах, обставини даного кримінального правопорушення не оспорював, пояснив причини та обставини скоєного. Зазначив, що належні висновки для себе зробив і більше подібного не повториться.

Крім того, вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, повністю підтверджуються зібраними в кримінальному провадженні та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами, які суд вважає належними та допустимими, а саме:

- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №196 від 11.07.2024 року (по стройовій частині), відповідно до якого солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення і призначено на посаду гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

- повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 про кримінальне правопорушення, вчинене військовослужбовцем від 14.08.2024 №8238/94, відповідно до якого командування військової частини повідомило про те, що 01.08.2024 о 22.00 під час перевірки наявності особового складу виявлено відсутність в розташуванні підрозділу ( АДРЕСА_2 ) солдата ОСОБА_5 гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Розшукові заходи, позитивних результатів не дали. На телефонні дзвінки не відповідає. До медичних закладів не звертався. Зброя та засоби індивідуального захисту знаходяться в підрозділі. На період проведення службового розслідування солдат ОСОБА_5 до розташування підрозділу не повернувся. За фактом самовільного залишення місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 , з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню вказаного правопорушення, а також встановлення ступеня вини військовослужбовця, у військовій частині проведено службове розслідування. Викладені обставини свідчать про вчинення солдатом ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України;

- актом службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_5 , яким службове розслідування вирішено вважати завершеним. ???Заступнику командира 1 механізованого батальйону з морально- психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 : Протягом доби з моменту завершення службового розслідування направлено копію акту та матеріалів службового розслідування за фактом самовільного залишення місця розташування підрозділу солдатом ОСОБА_5 на адресу відповідного органу досудового розслідування для надання правової оцінки викладених у них обставин та фактів; Вирішено в термін до 04.09.2024 року з метою усунення причин та умов, що сприяли порушенню військової дисципліни військовослужбовцем військової служби за мобілізацією солдатом ОСОБА_5 , довести та роз?яснити особовому складу підрозділу статті Кримінального кодексу України, за якими передбачена відповідальність за порушення встановленого законодавством порядку несення та проходження військової служби. За самовільне залишення військової частини або місця служби 01.08.2024 року без поважних причин та об?єктивних на те обставин, умисне та грубе порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11, 12, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, та грубе нехтування обов?язком військової служби солдата ОСОБА_5 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності накладено на нього одне з дисциплінарних стягнень, передбачених пунктами «а»-«г» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, дисциплінарною владою командира військової частини. Начальнику фінансово - економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , солдату ОСОБА_5 , гранатометнику 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 №260: пункту 5 розділу XVI, вирішено не виплачувати премію за серпень 2024 року та за весь час його відсутності у військовій частині, включаючи місяць його повернення; пункту 15 розділу І, призупинити виплату грошового забезпечення з 01.08.2024 року; пункту 14 розділу XXXIV, не виплачувати додаткову винагороду за серпень 2024 року та за весь час його відсутності у військовій частині, включаючи місяць його повернення;

- рапортом майора ОСОБА_7 , командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вх. № 24004/93 від 01.08.2024 року, яким останній повідомив, що 01.08.2024 року о 22:00 під час перевірки особового складу було виявлено відсутність в розташуванні підрозділу ( АДРЕСА_2 ) гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_5 ;

- письмовою доповіддю майора ОСОБА_7 , командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вх. № 24003/93 від 01.08.2024 року, з якої вбачається що, 01.08.2024 року о 22:00 годині під час перевірки особового складу було виявлено відсутність в розташуванні підрозділу ( АДРЕСА_2 ) гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_5 . Місце перебування його не відоме. Розшукові заходи, організовані командуванням підрозділу військової частини, позитивних результатів не дали. На телефонні дзвінки не відповідає. До медичних закладів не звертався. Зброя та засоби індивідуального захисту знаходяться в підрозділі;

- письмовими поясненнями молодшого лейтенанта ОСОБА_8 , заступника командира 2 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , якими повідомлено, що солдат ОСОБА_5 був відсутнім під час перевірки наявності особового складу о 22:00 годині 01.08.2024 року, після чого, зазначеного військовослужбовця в розташуванні підрозділу не бачив;

- письмовими поясненнями молодшого сержанта ОСОБА_9 , інструктора управління 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , якими повідомлено, що дійсно 01.08.2024 р. о 22:00 годині відбувались заходи щодо перевірки військовослужбовців НОМЕР_2 механізованого батальйону на наявність особового складу у підрозділі,під час якої було виявлено відсутність у розташуванні підрозділу солдата ОСОБА_5 . На телефонні дзвінки не відповідав. Пошукові заходи, проведені командуванням підрозділу, позитивних результатів не дали. Про даний випадок була зроблена доповідь за підпорядкуванням;

- медичною характеристикою начальника медичного пункту 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , з якої вбачається, що солдат ОСОБА_5 знаходиться з 11.07.2024 року. За час перебування на службі у військової частини НОМЕР_1 до медичного пункту 1 механізованого батальйону не звертався. За останній період за медичною допомогою не звертався. На обліку у психоневрологічному, наркологічному, туберкульозному, шкірно-венерологічному диспансерах не перебував. До моменту самовільного залишення військової частини вищезазначеного військовослужбовця, скарг на стан здоров`я не мав;

- протоколом огляду документів від 05.08.2025, яким оглянуто документи, які надійшли з військової частини НОМЕР_1 стосовно військовослужбовця ОСОБА_5 .

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показання свідків, які також є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Свідок ОСОБА_10 , під час допиту в судовому засіданні вказав, що стосунки з обвинуваченим не підтримує. Зазначив, що він з солдатом ОСОБА_5 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Коли ОСОБА_5 залишив військову частину, свідок перебував у відпустці. При цьому, коли ОСОБА_10 їхав у відпустку бачив ОСОБА_5 на території дислокації військової частини, а коли свідок повернувся на службу після відпустки обвинуваченого вже не було. Підтвердив, що ОСОБА_5 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Свідок ОСОБА_11 , під час допиту в судовому засіданні вказав, що відносин з обвинуваченим не підтримує. Проходив військову службу разом з обвинуваченим ОСОБА_5 . Літом 2024 року ОСОБА_5 самовільно залишив місце дислокації військової частини, після чого не повертався. При цьому на телефонні дзвінки не відповідав. У свою чергу, свідок зазначив, що у той період він був головним сержантом роти та в його обов`язки входило кожен день проходити та перевіряти чи всі військовослужбовці на місці, їх стан здоров`я тощо.

Свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даних осіб суд не вбачає.

Підстави ставити під сумнів вказані вище показання та документи відсутні, всі вони узгоджуються між собою, є належними, допустимими, достовірними доказами, та не викликають сумнівів у суду.

Отже, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України і вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_5 .

Суд, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до вимог ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, вважає вину обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведеною у повному обсязі, а тому його дії кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України, а саме як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують чи/та обтяжують покарання.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, не є особою з інвалідністю, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не має, не одружений, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, який проходить військову службову на посаді гранатометник 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти і механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України судимостей не має, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 , на підставі ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , на підставі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, а саме: принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, конкретні обставини, особу винного, наявність обставин, які пом`якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Зважаючи на викладене, суд з метою виправлення обвинуваченого, попередження з його боку вчинення нових кримінальних правопорушень і досягнення інших цілей покарання, вважає, що виправлення обвинуваченого можливо при застосовуванні до ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Даний вид покарання є достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження нових кримінальних правопорушень, відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження убачається, що 24 червня 2025 року до обвинуваченого ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому було неодноразово продовжено, останній раз до 28 серпня 2026 року.

Зважаючи на встановлені обставини та міру покарання, яку призначає суд, запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою суд продовжує до набрання цим вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід рахувати з 24.06.2025, тобто з моменту фактичного затримання.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, ст. 12, 66, 67, 408 КК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 24 червня 2025 року.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити - до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_5 - в той же строк з моменту вручення йому копії цього вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1