Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №347/1/21 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1/21

Провадження № 2/347/207/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Книщука Р.М.,

секретаря Лазорик А.М.,

представника позивача Васильченко З.С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частини транспортних засобів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частини транспортних засобів.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала та пояснила, що з 10 січня 2014 року і до травня 2018 року сторони проживали однією сім`єю, проте шлюб між ними не був зареєстрований. Між сторонами тривали спільні взаємні стосунки, які ґрунтувалися на засадах почуттів та шлюбних відносин. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син - ОСОБА_3 . Вони разом проживали, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, проводили спільні витрати, купували майно в інтересах сім`ї. Так, за час спільного проживання ними за спільні кошти було придбано транспортні засоби: ВАЗ-2101 1198, 1972 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; Opel Combo 1248, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; BA3-21013 1200, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; VIPER MX 200R 200, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; Daewoo Nexia 1498, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 . Вважає, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому просить стягнути з відповідача компенсацію вартості частини вказаних транспортних засобів, які згідно висновків експертів становлять 115 399грн.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що з позивачкою вони проживали тимчасово, транспортні засоби не відносяться до спільно набутого майна сім`ї, оскільки позивачка їх не купляла та не заробляла грошових коштів на них. За спільні кошти вони взагалі не придбали жодного транспортного засобу. А тому, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

У поданій до суду заяві відповідач просить справу розглянути у його відсутності у зв`язку з тривалим відрядженням.

Суд, вислухавши сторони, свідків та вивчивши матеріали справи вважає, що позов слід задоволити з наступних підстав.

Положеннями ст. 4 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено в судовому засіданні рішенням Косівського районного суду від 18.01.2024р. у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання рухомого майна - транспортних засобів спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації вартості частини в порядку поділу спільного майна подружжя відмовлено.

Згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02.07.2024р., рішення Косівського районного суду від 18.01.2024р. залишено без змін.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29.10.2025р., рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 2 липня 2024 року скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини транспортних засобів, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 2 липня 2024 року змінено у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання транспортних засобів спільною сумісною власністю.

Згідно даної постанови Верховний Суд зауважив, що для майнової вимоги про поділ спільної сумісної власності, зокрема про стягнення компенсації вартості частки у праві на відповідне майно, факти спільного проживання позивачки та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу та спільного набуття майна є лише підставами. Обґрунтування висновку суду щодо підтвердження таких фактів має бути у мотивувальній частині рішення щодо суті майнової вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Позивачка звернулася до суду саме з метою поділу спільного сумісного майна, яке вона з відповідачем набула за час спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10 січня 2014 року до травня 2018 року. Тому як факт такого спільного проживання, так і факт набуття автомобілів і мотоцикла у той період слід встановлювати під час вирішення вимоги про стягнення з відповідача у порядку поділу спільного майна компенсації вартості 1/2 частки у праві власності на відповідні транспортні засоби.

Таким чином, суд вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача у порядку поділу спільного майна компенсації вартості 1/2 частки у праві власності на відповідні транспортні засоби встановив, що за час спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10 січня 2014 року до травня 2018 року сторони набули транспортні засоби. Факт спільного проживання та факт набуття автомобілів у той період підтверджується наступними доказами.

Як встановлено в судовому засіданні рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10.12.2018р. вирішено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно вказаного рішення суду встановлено, що з 10 січня 2014 року сторони проживали однією сім`єю, проте шлюб між сторонами не був зареєстрований, у шлюбі народився ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що і стверджується свідоцтвом про народження, яке видано повторно 22 листопада 2018 року Кіровоградським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис № 17. З 19 травня 2018 року та по даний час позивачка почала проживати за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сторони й інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі факти, які вже встановлені судовим рішенням. Преюдиціальні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть тоді, коли він вважає, що вони встановлені неправильно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року у справі № 522/29302/19-ц, від 4 листопада 2020 року у справі № 367/7324/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 676/1967/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 344/17247/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/17123/18).

Таким чином, судом було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 10 січня 2014 року до 19 травня 2018 року проживали однією сім`єю та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Згідно ч.2 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; вони пов`язані спільним побутом; мають взаємні права й обов`язки ( постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Перебування особи у зареєстрованому шлюбі виключає можливість визнання факту її проживання з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також визнання майна спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Саме такий висновк викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 року, справа №199/3941/20.

Як встановлено в судовому засіданні сторони не перебували у інших зареєстрованих шлюбах, про що не заперечив і сам відповідач.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20.

На підтвердження факту спільного проживання до матеріалів справи долучено фотографії, що вказують на різні періоди спільного життя сторін з огляду на вік зображеної на них дитини. Зокрема, фотографії зафіксували спільне дозвілля, перебування сторін у житлі, проведення обряду вінчання.

До матеріалів справи також долучена копія свідоцтва про вінчання від 26.01.2014р.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які являлися сусідами і ствердили, що сторони спільно проживали, вели спільне господарство, мали загальний побут та виховували спільну малолітню дитину.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69, яка є у главі 8 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70, яка є у главі 8 СК України).

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71, яка є у главі 8 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 27)).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частини друга, четверта статті 71, яка є у главі 8 СК України).

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 50)).

Згідно наданих відомостей з баз даних Єдиного державного реєстру МВС України щодо реєстрації та зняття з обліку транспортних засобів в період з 2013-2021 років від 16.04.2021р. вбачається, що за відповідачем за період спільного проживання з відповідачкою були зареєстровані транспортні засоби: ВАЗ-2101 1198, 1972 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; Opel Combo 1248, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; BA3-21013 1200, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; VIPER MX 200R 200, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; Daewoo Nexia 1498, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Згідно з висновком експерта № СЕ-19/112-21 /8805-АВ від 19 жовтня 2021 року середня ринкова ціна автомобіля «Daewoo Nexia» 2012 року випуску - 109 560,00 грн.; за висновком експерта № СЕ-19/112-21 /8804-АВ від 19 жовтня 2021 року (т. 1, а. с. 171-175) ринкова вартість автомобіля «ВАЗ- 21013» 1986 року випуску - 12 110,00 грн; згідно з висновком експерта № СЕ- 19/112-21 /8807-АВ від 19жовтня 2021 року (т. 1, а.с.178-193) ринкова вартість автомобіля «Opel Combo» 2006 року випуску - 84 010,00 грн; за висновком експерта № СЕ-19/112-21 /8806-АВ від 19 жовтня 2021 року (т. 1, а. с. 197-201) ринкова вартість «VIPER MX 200R 200» 2013 року випуску - 17 218,04 грн; згідно з висновком експерта № СЕ-19/112-21 /8803-АВ від 19 жовтня 2021 року (т. 1, а. с. 206-210) ринкова вартість автомобіля «ВАЗ- 2101» 1972 року випуску - 7 900,00 грн.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи наведені обставини, а саме доведення в судовому засіданні факту спільного проживання позивачки та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу та спільного набуття майна, слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя на користь позивачки ОСОБА_1 компенсацію вартості частини транспортних засобів: ВАЗ-2101 1198, 1972 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; Opel Combo 1248, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; BA3-21013 1200, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; VIPER MX 200R 200, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; Daewoo Nexia 1498, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 в сумі 115 399грн.

На підставі наведеного, ст. ст. Сімейного Кодексу України, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд ,

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_7 компенсацію вартості частини транспортних засобів: ВАЗ-2101 1198, 1972 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; Opel Combo 1248, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; BA3-21013 1200, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; VIPER MX 200R 200, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; Daewoo Nexia 1498, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 в сумі 115 399 (сто п`ятнадцять тисяч триста дев`яносто дев`ять)грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Р.М. Книщук