Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №338/693/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/693/26

Провадження №2/338/833/26

11 серпня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Решетова В. В.,

з участю: секретаря судового засідання Смеречук Х.В.,

Сторони та інші учасники у справі:

прокурор Попович П.В.

представник позивача-адвокат Денега Д.М.

відповідач ОСОБА_1

представник відповідача-адвокат Бігун В.П.

представник 3-ї особи Гогільчин С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю прокурора Богородчанського відділу Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просить позбавити відповідачку ОСОБА_1 батьківських прав щодо їхньої неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що, за твердженням позивача, з 2022 року відповідачка, виїхавши на роботу за кордон, фактично усунулася від виконання батьківських обов`язків, не бере належної участі у вихованні, духовному та фізичному розвитку дитини, не цікавиться її навчанням і станом здоров`я та не надає належної матеріальної підтримки.

Крім того, позивач посилається на жорстоке поводження з дитиною, зокрема на випадки фізичного та психологічного впливу під час перебування Лілії з матір`ю та її родичами. На підтвердження цих доводів подано, серед іншого, роздруківки листування у месенджері, фотографії, матеріали звернень до поліції та служби у справах дітей, а також консультативний висновок спеціаліста ТОВ «Серденько» від 17 липня 2025 року, що містить відомості про психоемоційний стан дитини та призначене їй лікування.

Ухвалою суду від 12 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

22 липня 2026 року представник відповідачки - адвокат Бігун В.П. подала відзив, у якому проти позову заперечила. Відповідачка заперечує свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків і жорстоке поводження з дочкою. Зазначає, що перебування за кордоном пов`язане із сезонною роботою, однак вона підтримує з донькою телефонний та інший зв`язок, цікавиться її навчанням і здоров`ям, під час перебування в Україні зустрічається з нею, купує одяг, взуття, подарунки та інші необхідні речі. Також посилається на участь у вирішенні питань медичного та психологічного супроводу дитини. Надані позивачем фотографії, на її думку, не дозволяють достовірно встановити особу, час, обставини та причини виникнення зображених ушкоджень, а матеріали поліції та служби у справах дітей не містять установленого факту вчинення нею домашнього насильства.

Ухвалою суду від 22 липня 2026 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача - адвокат Денега Д.М. у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бігун В.П. в судовому засіданні проти позову заперечили.

Відповідачка ОСОБА_1 пояснила, що не відмовлялася від доньки та прагне підтримувати з нею зв`язок. Під час сезонної роботи у Республіці Польща спілкується з дочкою телефоном та через месенджери, а під час перебування в Україні відвідує її, купує одяг, взуття, подарунки та інші необхідні речі. Зазначила, що відвідувала школу, в якій навчається донька, цікавилася її навчанням і станом здоров`я. Описуючи зміст свого виховного впливу, відповідачка назвала вимоги до дочки: не брехати, поважати вчителів, навчатися, відвідувати школу та доглядати за собою. Факти фізичного чи психологічного насильства заперечила. Також стверджувала про ускладнення її контактів з дочкою через неприязні відносини між дорослими членами сім`ї.

Представник третьої особи Гогільчин С.В., в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, підтримала висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 26 червня 2026 року № 105, про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо її доньки. Зазначила, що зібрані службою відомості не дали достатніх підстав для висновку про свідоме та тривале ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. Також пояснила про напружені відносини між батьками та труднощі у спілкуванні матері з дитиною.

Прокурор Попович П.В. у судовому засіданні висловив позицію про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо її доньки.

Неповнолітня ОСОБА_3 , будучи вислуханою у судовому засіданні, пояснила, що добре ставиться до батька, натомість не бажає спілкуватися з матір`ю та хоче припинити з нею контакти. Зазначала, що допомогу й підтримку їй переважно надає бабуся ОСОБА_4 . Дитина повідомляла про застосування матір`ю до неї фізичної сили ще у період спільного проживання батьків, про психологічний тиск, образи, підвищення голосу та конфліктні ситуації. Також пов`язувала з поведінкою матері погіршення свого емоційного стану. Лілія також пояснила, що за два дні до судового засідання зустрічалася з матір`ю, після чого заблокувала її у засобах зв`язку. За поясненнями представника органу опіки та піклування ОСОБА_5 , під час цієї зустрічі дитина не висловлювала неприязні чи небажання перебувати з матір`ю, тоді як у судовому засіданні через короткий проміжок часу заявила про категоричне небажання надалі її бачити та спілкуватися з нею.

Фахівець-психолог ОСОБА_6 пояснила, що під час бесід з Лілією не виявила очевидних ознак того, що дитина відтворює нав`язану їй позицію. Водночас вона характеризувала стан дитини як емоційно напружений, тривожний і зазначила, що без проведення спеціального психологічного дослідження не може надати конкретного професійного висновку щодо причин формування позиції дитини та її психоемоційного стану.

Свідок ОСОБА_4 , бабуся дитини по батьківській лінії, в судовому засіданні пояснила, що доглядала за онукою ще з раннього віку з певними перервами, а починаючи з 2025 року здійснює основний щоденний догляд за нею. За словами свідка, мати дитини приїжджає нечасто, іноді з перервами у декілька місяців. Свідок заперечила, що перешкоджала спілкуванню матері з дочкою. Також пояснила, що контролює лікування дитини та приймання нею призначених препаратів.

При цьому показання ОСОБА_4 у частині регулярності приймання дитиною ліків були непослідовними: з одного боку, свідок зазначала про систематичний особистий контроль приймання препаратів, з іншого - не заперечувала, що ліки даються нерегулярно.

Щодо тверджень про фізичне насильство ОСОБА_4 не була безпосереднім очевидцем відповідних подій і пояснила, що видимих тілесних ушкоджень у дитини не бачила, хоча після окремих подій дитина була емоційно пригніченою та розповідала про образи й побиття. Тому в цій частині показання свідка відображають передусім повідомлені їй дитиною відомості, а не власне безпосереднє сприйняття подій.

Дослідивши пояснення учасників справи, показання свідка, та письмові докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с 6).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, відповідно до рішення Богородчанського районного суду від 25.02.2025 року у справі № 338/38/25 (а.с.6 зворот).

Крім того, рішенням Богородчанського районного суду від 07.01.2026 року у справі № 338/1085/25 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 (а.с.12).

Дитина фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади, який належить її бабусі по батьковій лінії ОСОБА_4 . Батько дитини, ОСОБА_2 , перебуває на військовій службі у ЗСУ (в/ч НОМЕР_2 ). Безпосередній догляд за дитиною здійснює бабуся ОСОБА_4 (а.с.6 зворот, 7,13).

Відповідно до листа ВП № 2 від 22.01.2025 р. та листа ССД Солотвинської селищної ради від 22.01.2025 р. № 99/01-38, у січні 2025 року позивач ОСОБА_2 звертався до служби у справах дітей та поліції із заявами про вчинення відповідачем ОСОБА_1 домашнього насильства над дитиною. З матір`ю ОСОБА_1 було проведено профілактично-роз`яснювальні бесіди щодо недопустимості протиправних дій. При цьому в ході перевірок, фактів фізичного насильства безпосередньо задокументовано (у вигляді кримінальних чи адміністративних проваджень) не було (а.с.9, 7 зворот).

Відповідно до консультативного висновку дитячого психіатра ТОВ «Серденько» від 17.07.2025 року дитині ОСОБА_3 , призначено медикаментозне лікування через емоційну нестабільність, страхи та тривожні стани. Під час бесіди зі службою у справах дітей дитина підтвердила, що на тлі прийому препаратів почувалася краще (а.с. 9).

Службою у справах дітей Солотвинської селищної ради надано висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 26.06.2026 року № 105, про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 (а.с.34-36).

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їх інтересів, а батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Стаття 12 цієї Конвенції вимагає забезпечити дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно їх висловити та надати таким поглядам належну вагу відповідно до її віку і зрілості.

За статтями 150, 155, 157 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а той із батьків, хто проживає окремо, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 2 і 3 частини першої статті 164 СК України передбачено можливість позбавлення матері або батька батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти або жорстоко поводяться з дитиною.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який тягне істотні та тривалі правові наслідки для батьків і дитини. Тому сам факт неналежного виконання окремих батьківських функцій, проживання окремо або наявність складних взаємин у сім`ї не є достатніми без встановлення передбаченої законом підстави та оцінки необхідності такого втручання в інтересах дитини.

Суд визнає, що участь ОСОБА_1 у щоденному догляді за дочкою була обмеженою, оскільки вона значні проміжки часу перебувала на сезонних роботах за кордоном, а повсякденний догляд фактично здійснювали батько ОСОБА_2 та бабуся ОСОБА_4 (мати батька). Проте обмежений обсяг щоденного догляду не є тотожним свідомому ігноруванню батьківських обов`язків з боку відповідача ОСОБА_1 ..

Судом встановлено, що мати ОСОБА_1 не припинила контакти з донькою ОСОБА_3 , спілкувалася з нею телефоном і через месенджери, зустрічалася під час перебування в Україні, брала участь у вирішенні питань здоров`я та психологічної допомоги, цікавилася навчанням, за поясненнями самою ОСОБА_1 вона відвідувала школу та забезпечувала дитину речами. Частина даних ОСОБА_1 пояснень узгоджується з письмовими матеріалами справи, зокрема листуванням, декларацією щодо медичного обслуговування та згодою на психологічну роботу з дитиною.

Істотним є і те, що відповідачка ОСОБА_1 розумує та називає конкретний зміст свого виховного впливу, зокрема вона вимагала від доньки не брехати, поважати вчителів, навчатися, відвідувати школу та доглядати за собою. За своїм змістом такі вимоги стосуються поведінки, навчання, дисципліни та формування побутових навичок дитини, тобто безпосередньо належать до виховної функції батьків.

Крім того, матеріали справи не дають суду підстав ототожнювати сам факт висловлення таких вимог з боку ОСОБА_1 із психологічним насильством. Можливі суперечки навколо правил поведінки та навчання самі по собі не свідчать про відсутність виховання з боку ОСОБА_1 ..

Також, матеріали справи містять відомості про можливе ускладнення контактів матері з дитиною внаслідок конфлікту між дорослими, що не дає підстав беззастережно покладати всю відповідальність за обмежений обсяг спілкування виключно на відповідачку ОСОБА_1 .. При цьому суд не встановлює факту навмисного перешкоджання з боку конкретної особи, оскільки пояснення учасників у цій частині різняться.

Отже, сукупність зібраних доказів та пояснень підтверджують, що материнська участь ОСОБА_1 у повсякденному житті доньки ОСОБА_3 , була меншою, ніж участь осіб, з якими дитина проживає постійно, однак не підтверджують свідомого, винного нехтування нею обов`язками матері. Тому передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України підстава позбавлення батьківських прав в судовому засіданні не доведена.

Суд бере до уваги серйозність повідомлених неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомостей про фізичний та психологічний вплив. Разом з тим ці пояснення мають оцінюватися у взаємозв`язку з усіма іншими доказами.

Неповнолітня ОСОБА_3 , повідомляла про неодноразове побиття ще у період, коли батьки проживали разом і вона перебувала в одному сімейному середовищі з батьком та бабусею. Водночас ані батько, ані бабуся не повідомили про безпосереднє спостереження таких дій чи видимих тілесних ушкоджень у той період часу. Свідок ОСОБА_4 (бабуся) прямо зазначила, що тілесних ушкоджень не бачила, а про насильство знала зі слів онуки. Ця обставина не спростовує можливості окремих подій поза їх безпосереднім спостереженням, однак істотно обмежує можливість визнати твердження про систематичне побиття доведеними лише на підставі усних повідомлень дитини.

Фотозображення тілесних ушкоджень, на які посилався позивач, не дають можливості достовірно встановити час, обставини і механізм виникнення зображених ушкоджень та причинний зв`язок із конкретними діями відповідачки ОСОБА_1 .. Медичний (консультативний) висновок від 17 липня 2025 року підтверджує психоемоційні проблеми дитини ОСОБА_3 та потребу в лікуванні, але не встановлює конкретну особу чи подію як їх причину.

Матеріали поліції та служби у справах дітей підтверджують факт звернень і проведення профілактичної роботи, однак не містять зафіксованого результату, за яким ОСОБА_1 була б визнана такою, що вчинила домашнє насильство щодо своєї доньки ОСОБА_3 .

Окремі твердження неповнолітньої ОСОБА_3 , щодо психологічного тиску та інших конфліктних ситуацій не знайшли такого зовнішнього підтвердження в судовому засіданні, яке дозволило б установити конкретний причинний зв`язок із протиправною поведінкою матері.

Пояснення самої неповнолітньої ОСОБА_3 , також не були цілком послідовними щодо характеру її теперішніх взаємин з матір`ю ОСОБА_1 .. Неповнолітня дитина повідомляла про образи, підвищення голосу, давні випадки фізичного впливу та категоричне небажання будь-яких контактів. Водночас за два дні до судового засідання неповнолітня ОСОБА_3 , зустрічалася з матір`ю ОСОБА_1 ..

За поясненнями ОСОБА_5 (представника служби у справах дітей), під час цієї зустрічі дитина не демонструвала неприязні чи небажання перебувати з мамою ОСОБА_1 , а вже у судовому засіданні висловила протилежну, категоричну позицію. Така істотна зміна висловленого ставлення протягом короткого часу свідчить про мінливість позиції дитини ОСОБА_3 та вимагає особливо обережної її оцінки. Встановлювати причину такої зміни, можливий вплив інших осіб або особливості психоемоційного стану чи інші чинники на поведінку ОСОБА_3 , без належного спеціального дослідження суд підстав не має.

Пояснення спеціаліста-психолога ОСОБА_6 цього питання не усувають, оскільки вона прямо зазначила, що без спеціального психологічного дослідження не може надати конкретного висновку про причини поведінки та позиції дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За таких обставин суд не має достатньої сукупності узгоджених і переконливих доказів для встановлення систематичного жорстокого поводження саме ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , як передбаченої пунктом 3 частини першої статті 164 СК України самостійної підстави для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана, зокрема у спорі про позбавлення батьківських прав; водночас суд може постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 зазначено, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може формуватися під впливом зовнішніх чинників і не завжди тотожна найкращим інтересам самої дитини. Тому позиції неповнолітньої ОСОБА_3 , з огляду на її вік, суд надає істотного значення, але не розглядає її як безумовне право визначити юридичне припинення батьківського статусу матері.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07.01.2026 року у справі № 338/1085/25 місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , вже визначено разом із батьком ОСОБА_2 , а фактично вона проживає у звичному для неї середовищі та отримує щоденний догляд від бабусі ОСОБА_4 .. Відмова у позбавленні матері батьківських прав не змінює визначеного місця проживання дитини ОСОБА_3 , не означає її передачі матері та сама по собі не встановлює обов`язку негайного або примусового особистого спілкування з нею. Отже, збереження правового зв`язку з матір`ю ОСОБА_1 не позбавляє неповнолітню ОСОБА_3 , наявного стабільного середовища проживання.

Суд у розгляді даної цивільної справи, керується вимогами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка охоплює право батьків і дітей на сімейне життя. Крім того, у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини наголосив, що при визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати, з одного боку, важливість збереження сімейних зв`язків, якщо сім`я не є особливо непридатною для дитини, а з іншого - потребу забезпечення розвитку дитини у безпечному, спокійному та стабільному середовищі. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ також виходив із необхідності справедливої рівноваги між інтересами дитини та батьків, при цьому інтереси дитини мають переважати.

Застосовуючи ці критерії до встановлених обставин, суд враховує, що правовий статус матері як такий не створює встановленої судом небезпеки для неповнолітньої ОСОБА_3 , яка потребувала б саме позбавлення батьківських прав. Натомість такий захід мав би тривалі правові наслідки, передбачені статтею 166 СК України, і істотно змінював би правовий сімейний зв`язок за відсутності доведених передумов пунктів 2 або 3 частини першої статті 164 СК України.

Таким чином, на думку суду, найкращі інтереси дитини в цій справі не зводяться до її теперішнього категоричного небажання спілкуватися з матір`ю ОСОБА_1 .. Вони вимагають одночасно зберегти безпечне та стабільне середовище, у якому неповнолітня ОСОБА_3 проживає, врахувати її теперішні почуття та психологічний стан, але не застосовувати найбільш радикальний захід із тривалими правовими наслідками без належного доведення його законних підстав і необхідності.

Крім того, висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, відповідає встановленій судом сукупності обставин: мати не здійснює основний щоденний догляд за дочкою, однак не припинила участі у її житті; підтримувала зв`язок, цікавилася навчанням і здоров`ям, брала участь у питаннях медичного та психологічного супроводу, здійснювала матеріальне забезпечення та описала конкретний виховний вплив. Одночасно наявні матеріали не дають достатніх підстав установити систематичне жорстоке поводження саме відповідачки ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 .

Відповідно до статей 81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень; суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, позивачем та його представником в судовому засіданні не доведено належною і достатньою сукупністю доказів ані свідомого винного ухилення ОСОБА_1 від виконання обов`язків щодо виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ані жорстокого поводження з дитиною у розумінні пунктів 2, 3 частини першої статті 164 СК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позбавлення відповідачки ОСОБА_1 батьківських прав не є необхідним і пропорційним заходом захисту непонолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та не відповідає її довгостроковим найкращим інтересам. Тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові сплачений позивачем судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, статтями 19, 150, 155, 157, 164, 165, 166, 171 СК України, статтями 3, 12, 18 Конвенції ООН про права дитини, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю прокурора Богородчанського відділу Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного судупротягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 серпня 2026 року.

Суддя В.В. Решетов